Подив і нерозуміння викликає не тільки зміст, а й сам факт поширення відкритого листа до видання «Дзеркало тижня» паном Коліушком. Передусім — те, що, не спробувавши з’ясувати питання, що його цікавили, з редакцією, голова правління Центру політико-правових реформ вдався до широкої розсилки свого листа. У свою чергу, ми не маємо іншого вибору, окрім як долучитися до обраного ним стилю спілкування.

 

Декілька слів про історію появи в газеті статті пана Коліушка. Нещодавно до рекламного відділу «ДТ» звернулися люди з проханням на платній основі опублікувати інтерв’ю з Ігорем Коліушком. Платити за матеріал мала відома політична сила. Ми відмовили і зв’язалися з Ігорем Коліушком, щоб повідомити про причини такого рішення. Під час розмови з’ясувалося, що Ігор Коліушко підготував статтю у відповідь на публікацію двох докторів наук, опубліковану в «ДТ» наприкінці серпня і присвячену проблемі реформування судової влади. Ігор Коліушко надіслав нам свою статтю і ми, звичайно, на безоплатній основі підготували її до друку відповідно до вимог редакційної політики.

 

Нагадаємо, що статті, підписані Ігорем Коліушком, досить часто публікувалися на сторінках тижневика. Що ж змусило Ігоря Коліушка стверджувати, що в газеті «ДТ» не поважають демократію, свободу слова і що в ній панує цензура?

 

Якщо Ігор Коліушко справді, як він пише, багато років не тільки передплачує, а й читає «ДТ», він не міг не помітити, що наша редакційна політика полягає в тому, що, даючи змогу висловитися всім, чиї думки можуть становити інтерес для громадськості, ми віддаємо перевагу конкуренції ідей і поглядів, а не окремих персон, посадових осіб чи політичних сил. «ДТ» надавало можливість висловити свою точку зору з приводу судової реформи без перебільшення величезній кількості наших дописувачів - науковців, адвокатів, прокурорів, суддів. Всі матеріали піддавалися редагуванню і скороченню. За всі ці роки претензію висловила лише одна людина.

 

Через об’єктивні причини періодично видаючи газету на 16 сторінках замість 24, ми знайшли можливість без зволікань надрукувати статтю Ігоря Коліушка, відмовивши іншим, не менш поважним авторам. Оскільки вважаємо, що судова реформа належить до найважливіших пріоритетів. Тому що звикли з повагою ставитися до права людини висловити свою думку, а надто — з дискусійного питання. Зробили це, не зважаючи на те, що читалося між рядками цієї статті.

 

Проте маємо нагадати: ми не звикли піддаватися будь-якому тиску і робимо все, від нас залежне, аби не стати знаряддям вирішення будь-чиїх кар’єрних чи інших особистих питань шляхом публікації в нашому виданні. І це не цензура, як здалося авторові. Це повага до себе і до читача.

 

Намагання пана Коліушка в неприпустимій формі втручатися у здійснення внутрішньої редакційної політики змушує замислитися над тим, що ж саме стало причиною такого неадекватного гніву автора і обраної ним форми спілкування. І, відверто кажучи, складається враження, що через скорочення частини статті вона не виконала якогось свого призначення, вельми далекого від проблем судової реформи як такої. Адже ідеї Ігоря Коліушка щодо реформування аж ніяк не постраждали внаслідок редагування його тексту. А не властивий авторові стиль викладу (неповага до опонентів, перекручування їхніх аргументів, не гідна науковця аргументація — тобто ті моменти, значну частину яких і було скорочено у статті при підготовці до друку) справляє враження, що матеріал Ігоря Коліушка не тільки вичитували, а й редагували в комітеті верховної ради, очолюваному вельми відомим своїм внеском у розбудову судової системи України паном Сергієм Ківаловим. Чи не намагається автор шляхом поширення відкритого листа виправдатися перед замовниками? До речі, показовими із цього погляду є деякі коментарі до статті Ігоря Коліушка наших читачів, з якими можна познайомитися на сайті «ДТ».

 

Наостанок, перефразуючи автора, можемо сказати, що багато років знали і поважали Ігоря  Коліушка. Завжди вважали його серйозним і чесним науковцем, який знає, що таке демократія і свобода слова і поважає їх. І відрізняє цензуру від права редакції на редагування публікацій відповідно до власних уявлень про пристойність і взаємну повагу при веденні дискусій. Стосовно ж того, хто кого боїться напередодні виборів, то перед тим, як розмірковувати щодо чиїхось фобій, радимо почати з власних.  

 
 «Дзеркало тижня»