Оприлюднений звіт Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення (далі – Звіт) я прочитав із цікавістю. Звичайно, після затвердження Президентом начебто й негоже цей Звіт критикувати. То й не критикуватиму – лишень пороздумую над кількома запитаннями, що виникли при читанні.

А хто без ліцензій?

Ліцензування – улюблена робота Нацради всіх скликань. І проліцензованих усе більшає. Водночас, протягом багатьох років деякі неліцензовані мовники начебто й не помічаються: такий вид мовлення, як врізки реклами на зарубіжних каналах, став дуже поширеним. Якщо раніше «врізалися» на кількох російських каналах, то тепер – практично на всіх, не тільки російських. Ба більше: існують рекламні агенції, що спеціалізуються на таких розміщеннях.

Але ж це мовлення! То на яких підставах воно здійснюється?

Більше року тому Громадська рада звернулася до голови Національної ради з проханням надати інформацію про юридичних осіб, які ведуть супутникове мовлення іноземних телевізійних каналів із врізками української реклами, та про підстави їх мовлення на території України (включаючи технічні параметри каналів). Відповіді немає до цього часу.

«Уходім на рєкламу?»

Впадає в око найкоротший розділ звіту, присвячений дотриманню ТРО вимог законодавства про рекламу і спонсорування. Дивує саме його «лаконічність», що кричуще не відповідає масштабам проблеми: якщо видалити з нього «воду», розділ можна звести до трьох абзаців:

Аналіз динаміки розвитку рекламного ринку загальнонаціональних та регіональних ТРО в попередні роки свідчить, що головними порушеннями в діяльності телерадіоорганізацій у цій сфері були перевищення часу мовлення, відведеного на рекламу, мова реклами та рекламування алкогольних напоїв.

У 2006 році загальна картина змінилася. Після внесення змін до закону України «Про рекламу» ринок почав пристосовуватися до нових умов роботи і запропонував нові рекламні технології, які не мають регламентаційних норм у вітчизняному законодавстві (наприклад, телемагазини, рекламні акції «product placement» тощо).

Моніторинги засвідчують, що головною тенденцією рекламного ринку у сфері телерадіомовлення України є нині зміщення акцентів зі звичайної реклами на спонсорську.

Що означає «картина змінилася»? Зникло перевищення часу мовлення, відведеного на рекламу? Чи перестали рекламувати алкогольні напої?

Надмірний, значно більший за дозволений законом обсяг реклами в ефірі – факт очевидний, тільки Національна рада вперто відмовляється визнавати його не на словах, а на ділі, особливо стосовно «грандів». Нацрада безпідставно не враховує значну частку реклами, кваліфікуючи її як «нові рекламні технології». По-перше, класифікація «рекламних технологій» – то справа теоретиків-рекламістів. Може, це й здивує Національну раду, але чинне вітчизняне законодавство містить регламентаційні норми, якими абсолютно чітко визначено поняття реклами та її обмеження. І від того, «телемагазин» це чи «вітрина» – вони не перестають бути рекламою! Доки регламентаційні норми не змінено.

Виходячи зі змісту третього абзацу, Нацрада, схоже, вважає «зміщення акцентів» на спонсорську рекламу позитивною зміною загальної картини рекламування алкогольних напоїв. Бо спонсорська – то вже начебто й не реклама. Принаймні, так часто говорять. А ще у зв’язку з рекламою алкоголю часто посилаються на «протиріччя в законодавстві».

Давайте самі з цим розберемося і Нацраді допоможемо зрозуміти, що й до чого.

Ст.13 закону України «Про рекламу» містить норму:

Для цілей цієї статті не вважаються рекламою: оприлюднення, виголошення у програмі, передачі імені, найменування спонсора, об'єктів права інтелектуальної власності, що йому належать...

Зверніть увагу: для цілей цієї статті. Це означає, що обмеження, введені цією статтею закону, не розповсюджуються на вказану інформацію.

Тобто, вказана інформація:

- не враховується до загального обсягу реклами за добу і обсягу реклами на кожну годину мовлення;

- може розміщуватися не в перервах між програмами, передачами;

- може переривати кіно- і телефільми.

І все.

Усі інші обмеження, передбачені законом України «Про рекламу», а тим більше законом України «Про телебачення і радіомовлення», діють і для цієї інформації.

У тому числі – визначення понять «реклама» та «спонсорство», з яких випливає, що торгова марка не може бути спонсором – бо спонсорство здійснюється фізичними або юридичними особами.

У тому числі – заборона на «алкогольне спонсорство» в той час доби, що й заборона реклами алкоголю. Що відповідає й сенсу, і меті такої заборони.

У тому числі – вимога супроводжувати появу знака для товарів, під якими випускаються алкогольні напої (навіть як «спонсорського» в дозволений час доби) написом «надмірне споживання алкоголю шкідливе для вашого здоров’я».

У тому числі – визначення появи «спонсорської» інформації в анонсах як реклами.

У тому числі – особливості рекламування медичних препаратів та медичних послуг.

І таке інше (див. Закон). 

Ну, а тепер можна ввімкнути телевізори та радіоприймачі й нарахувати десятки порушень на будь-якому каналі.

Хіба Національна рада не помічає, що, скажімо, пані Габріела в прогнозі погоди рекламує ефективні ліки від облисіння або принади відпочинку в Буковелі, пан В’ячеслав (як і ведучі на радіо «Ера») обіцяє продовжити «Епіцентр» після реклами, а пан Савік прямо зі «Свободи слова» «уходіт на рєкламу», що є порушенням вимоги розміщення реклами між передачами? Не маю жодних претензій до цих пані та панів. Як і до всіх інших порушників – не вони винні.

Фактично, створивши атмосферу безкарності, сама Нацрада і провокує мовників на порушення закону. Бо законослухняний лишиться поза конкуренцією – не виживе.

Хоча, іноді Нацрада й карає. Ще одна цитата:

Результати перевірок засвідчили, що найтиповішими ознаками порушень стали: ... недотримання норм рекламного законодавства (15 телерадіоорганізацій)…

Лише п’ятнадцять?!

У додатку наведено перелік ТРО, відносно яких було застосовано ті чи інші санкції. Як правило, «у сукупності» – в тому числі й за порушення закону «Про рекламу». Так от, тих, кого й за рекламу покарано, – аж... четверо: ТРО ДП «Радіо Університет» (Запоріжжя), Севастопольська РД ТРК; Запорізька ОДТРК, ТОВ ТРК «Європа Плюс Київ». І все! (Між іншим, у звіті-2004 Запоріжжя теж дало половину покараних за рекламні порушення.)

Коментарі зайві...

Опікування місцевим мовленням?

Ще одна цитата:

Національною радою розробляються комплексні заходи щодо захисту місцевого мовлення, що передбачають: … вжиття заходів щодо поступового припинення розміщення реклами, що поширюється на окремі регіони, в ефірі загальнонаціональних мовників…

Ідеться про те, що мережеві мовники продають час для розміщення локальної реклами, створюючи нерівні конкурентні умови для місцевих мовників і, на мою думку, порушуючи умови ліцензії.

Я неодноразово піднімав цю тему. Та й Нацрада, начебто, не сперечається: у багатьох попередніх річних звітах ця тема згадується, і саме в тому контексті, що «треба щось із цим робити».

Одного разу голова Національної ради висловився навіть дуже рішуче: «Продаж рекламного часу в регіональних ефірних блоках «мережевих» телекомпаній має бути припинено», бо «поява в такий спосіб у регіонах – із власним рекламним продуктом – неліцензованих локальних мовників має ознаки порушення законодавства та ліцензійних умов». Було це 26 жовтня 2005 року. Але щось вгамувало його рішучість…

Може, вже час нарешті вживати якихось заходів?

Чи законні секретаріати?

У Звіті сказано:

2006 року відбулися певні зміни у структурі апарату Національної ради. На виконання норм статті 11 закону України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» для організаційного, правового, інформаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності представників в областях було утворено 9 регіональних секретаріатів: Києво-Сіверський з центром у Києві, Слобожанський з центром у Полтаві, Донбаський з центром у Донецьку, Запорізький з центром у Запоріжжі, Кримсько-Таврійський з центром у Сімферополі, Приморський з центром у Миколаєві, Подільсько-Буковинський з центром у Кам’янці-Подільському, Карпатський з центром у Дрогобичі, Поліський з центром у Рівному.

Цілком очевидно, що посилання на закон тут не є коректним і насправді створення таких секретаріатів закону суперечить. Процитую названу статтю:

Для організаційного, правового, інформаційного, матеріально-технічного забезпечення діяльності представника Національної ради та забезпечення виконання ним визначених цим Законом повноважень створюється секретаріат представника Національної ради.

Створено ж не секретаріат представника, а регіональний секретаріат. І справа не в назві, а в функціях – тих, що передбачені законом, і тих, що насправді покладаються на створену структуру.

Для того, хто знайомий із організацією роботи державної установи, з цитати зрозуміло, що йдеться про допоміжну, апаратну роботу: приміщення (столи-стільці, шафи-олівці, пальма в кутку), техніка (монітори-магнітофони, зв’язок-Інтернет), папери (керівні-розпорядні від Нацради, закони, листування), документи (вхідні-вихідні, розпорядження-накази, звіти-довідки) і таке інше. І все це, ясна річ, підпорядковано тому, чия діяльність забезпечується, – представникові.

Яким чином роботу представників кількох сусідніх областей може забезпечити секретаріат, що знаходиться навіть не в одному з відповідних обласних центрів? А якщо і в одному з них, то майже всюди – не поруч із представником. У кількох містах урочисто відкрито офіси секретаріатів. Чому не в представництвах? Що, є зайві гроші на оренду приміщень?

Крім того, ці секретаріати, виявляється, ніде насправді й не розташовані: їхні працівники живуть у різних містах різних областей, де й працюють, як правило, «надомниками» – не маючи робочого місця і відповідного забезпечення. Цікаво, як вони забезпечують роботу представників, як то передбачено законом?

Це мене дуже зацікавило, тому вирішив зателефонувати до одного із секретаріатів і порозпитати. Найближчий до мене – Приморського регіону, в Миколаєві. Виявилося, щось таке було в одній із телекомпаній, але вже немає: попитайте, кажуть, в обладміністрації. Питаю. Немає, кажуть, не знаємо…

Відкрив сайт Національної ради, телефонний довідник: так, центральний апарат є, представники є, з телефонами навіть, мобільними. А секретаріатів – нема!

Вивчаю наведену на сайті структуру. Виявляється, є окремий підрозділ – управління координації роботи регіональних секретаріатів. Паралельно з управлінням регіональних представництв.

Як розповіли, секретаріати утворено в такий спосіб для проведення постійного моніторингу мовників, у тому числі не тільки в обласних центрах. Вони такі моніторинги проводитимуть, і матеріали надсилатимуть – ні, не представникам, для забезпечення діяльності яких вони утворені, а до Києва, до того самого управління.

Ну, тут уже й зовсім зрозуміло, що створено паралельну, не передбачену чинним законодавством структуру. І функції її – аж ніяк не для забезпечення роботи представників. Може, вже й Нацрада заходилася створювати механізми противаг і стримувань?

Але, зважаючи на публічний характер діяльності підконтрольних Нацраді мовників та провайдерів, цей контроль може здійснюватися дуже нечасто і вибірково. Цього буде достатньо для попередження можливих порушень вимог законодавства та умов ліцензій. За однієї умови – порушники будуть адекватно і невідворотньо покарані. Адекватно і невідворотньо! Я на цьому неодноразово наголошував. Крім того, ще будучи представником Нацради в Одеській області, я постійно обґрунтовував достатність апарату ради в кількості 150 працівників – у разі невідворотності застосування санкцій до порушників.

Але це моя особиста думка. Насправді, може і правильно вчинила Нацрада: тоді є сенс домагатися змін до відповідного закону і незайве викласти на сайт положення про підрозділи та посадові інструкції. Бо ж інакше рано чи пізно хтось із компетентних може зацікавитися законністю витрати бюджетних коштів на таку самодіяльність.

«На нєт і суда нєт?»

На жаль, Звіт, як і вся робота Національної ради, не відповідає на численні питання щодо змісту мовлення.

От, скажімо, хотілось би зрозуміти, до якого з жанрів, заявлених у програмній концепції під час ліцензування, відносяться так звані інтерактивні (а насправді – азартні) ігри, що заповнюють значну частину добового мовлення на кількох центральних каналах? Або ще один варіант «інтерактиву»: sms-повідомлення, що розміщуються шляхом урізання кадру незалежно від змісту останнього? У тому числі – і повідомлення рекламного характеру. Як вам оголошення, що подається на тлі драматичних кадрів кінострічки: «Ищу стройную леди до 40 лет для нечастых встреч без взаимных обязательств; две миленькие кошечки ждут щедрого гостя»?! Плаче ст. 302 Кримінального кодексу України – звідництво. До п’яти років…

Незрозумілим залишається і сенс конкурсного відбору, адже основним критерієм є «суспільна корисність» майбутнього мовлення, що відображається в програмній концепції. Тобто, конкурують саме програмні концепції, у переможця вона виявляється найкращою. А потім декому Національна рада (і закон) дозволяє її змінити. То навіщо конкурс?

Або – чому Нацрада ігнорує пропозиції розробити й оприлюднити офіційне розуміння термінології та вимог чинного законодавства? Це дало б можливість зрозуміти її інколи дивні рішення. Національна рада й сама вже побувала у ситуації (передвиборній), коли зажадала від ЦВК «...розробити й оприлюднити принципи і підходи ЦВК щодо застосування норм Закону України «Про вибори народних депутатів України» в частині здійснення передвиборної агітації та діяльності ТРО в період передвиборної кампанії».

Тим самим Нацрада визнала, що уповноважені державні органи мають право і повинні оприлюднювати офіційне розуміння вимог спеціальних нормативних документів. Чого від самої Національної ради домагаюсь уже більше десяти років, адже без чіткого визначення хоча б наведених у ліцензіях жанрів будь-які результати перевірок є абсолютно суб’єктивними і можуть використовуватися для надання безпідставних преференцій обраним (що і видно з аналізу додатків до Звіту).

А для чого?

Зміст Звіту – віддзеркалення уявлення Нацради про найбільш важливі сторони своєї діяльності: чого немає в Звіті, те, очевидно, не вважається достатньо важливим.

Але, на мій погляд, є принципово важливі речі, про які в усій роботі Нацради (не тільки нинішнього складу) навіть не йдеться: формулювання мети існування галузі електронних ЗМІ, її суспільної, соціальної функції – в чому суспільний інтерес її існування? Це (знову ж таки, на мій погляд) пояснює однобокість розгляду: технічний розвиток, ліцензування, ринкове регулювання, власники, темники, редакційні статути і т. ін. А для чого? Чи є благом збільшення кількості мовників і каналів – не для мовників, для суспільства? Чи у всьому можна покладатися на ринкові механізми – надто в ситуації, коли не споживач платить? Чи не нав’язує телерадіомовлення певний спосіб життя? Та тут і питання нема – звісно, нав’язує. Але чи відповідає це інтересам суспільства, і хто їх, ці інтереси, сформулює?

Вважаю, що відсутність відповідей на ці питання – причина поточного стану мовлення, зокрема, відповідного його змісту. Нездатність знаходити (навіть шукати!) відповіді на такі запитання проявилась і в змінах до спеціальних законів, які наполегливо лобіювалися Нацрадою. З них зникли навіть згадки про відповідальність, інтереси суспільства, концепцію розвитку і т. ін., які були в попередніх варіантах:

Національна рада... є відповідальною за розвиток, якісний стан телебачення і радіомовлення України, за зростання професійного, художнього та етичного рівня програм та передач; ... Національна рада діє в інтересах суспільства...; ... бере участь у розробці концепції розвитку телерадіоінформаційного простору України, координує цю розробку та забезпечує її реалізацію; ... участь у реалізації державної політики у сфері телебачення і радіомовлення; ... сприяння збалансованому наповненню телерадіоканалів інформаційними, культурологічними, просвітницькими і розважальними програмами…

Це замінилося вимогою закону «Про Національну раду»:

Повноваженнями Національної ради щодо організації та перспектив розвитку телерадіомовлення є: участь у розробці і реалізації державної політики у сфері телерадіомовлення; розробка і затвердження Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору.

Планувати діяльність у такій масштабній галузі, не формулюючи її концептуальних положень, – щонайменше малоефективно. У наявному тексті немає навіть натяку на відповіді на сакраментальні питання – подивіться План.

І наостанок

Законом України «Про Національну раду України з питань телебачення і радіомовлення» встановлено:

У звіті Національної ради зазначаються: визначені Планом розвитку національного телерадіоінформаційного простору завдання на звітний період та підсумки їх виконання; інформація про внесені за звітний період зміни до Плану розвитку національного телерадіоінформаційного простору; визначені Планом розвитку національного телерадіоінформаційного простору завдання на наступний звітний період…

Якщо відсутність у Звіті завдань на звітний період та підсумків їх виконання ще можна зрозуміти (План прийнято тільки 2006 року), то відсутність завдань на наступний період – явний недолік.

В.В. Тимофієнко, кандидат фізико-математичних наук, доцент, екс-представник Національної ради в Одеській області, член Громадської ради при Національній раді України з питань телебачення і радіомовлення.