Наприкінці 2024 року підбиваємо його підсумки традиційними оглядами ключових подій і тенденцій у світі медіа. Що було на порядку денному у 2022 році ― читайте за цим тегом, а підсумкові тексти за 2023 рік ― за ось цим тегом. Своєю чергою, результати цього медіароку шукайте за тегом #Підсумки року 2024. Раніше ми публікували огляд змін на ринку телереклами за 2024 рік, порівняно з 2023 роком. Сьогодні ж ― аналізуємо основні наративи, які просувала російська пропаганда впродовж 2024 року.

Від 24 лютого 2022 року «Детектор медіа» моніторить український сегмент соцмереж і кремлівські медіа та щоденно документує хроніку російської дезінформації про війну Росії проти України в рамках проєкту #DisinfoChronicle. 

Оскільки одним з основних завдань проєкту є документування — у хроніці, окрім власних спростувань, ми фіксуємо й розвінчання, які пишуть наші колеги з різних українських фактчекінгових організацій. Це допомагає якнайповніше задокументувати картину трендів російської пропаганди щодо України. Дякуємо нашим колегам зі StopFake, VoxCheck, Центру протидії дезінформації, Центру стратегічних комунікацій та іншим. Більше про методологію проєкту можна почитати тут.

У цьому тексті зосередимося на самій суті російських дезінформаційних вкидів у 2024 році, а також на їхній меті. Спростування певного вкиду можна буде прочитати, перейшовши за «зашитими» посиланнями на відповідних фрагментах тексту.

Подібний матеріал виходить уже втретє: ми робили огляд російської дезінформації за перші десять місяців повномасштабної війни та писали ідентичний підсумковий текст за 2023 рік.

«Нелегітимність» Зеленського та все, що з ним повʼязано

Президент України Володимир Зеленський із року в рік продовжує бути у фокусі російської пропаганди. Його намагаються дискредитувати, просуваючи різноманітні повідомлення, подекуди відверто абсурдні. Знаменною в цьому плані була дата 21 травня 2024 року ― день, коли згідно з російським агітпропом, Зеленський втратив свою легітимність, адже минуло пʼять років його президентства, а нові вибори очільника України так і не відбулися. Тобто попри те, що в Україні немає практичної можливості обрати наступника Зеленського через російську повномасштабну агресію, а Конституція України забороняє проводити вибори в умовах воєнного стану, цілий рік росіяни використовували тезу про «узурпацію влади» Зеленським. Вони писали, що Глобальний саміт миру — це нібито прикриття нелегітимності Зеленського, ЄС і США стали вважати його нелегітимним президентом України, а в Києві почали вішати плакати з «простроченим» Зеленським (список можна продовжувати).

«Нелегітимність Зеленського» стала частиною російської дезінформаційної кампанії під назвою «Майдан-3». У цій кампанії, зокрема, ставили під сумнів легітимність рішень української влади після 20 травня 2024 року. Подібними повідомленнями Росія прагнула поширити панічні настрої в українському суспільстві, дискредитувати Зеленського перед міжнародними партнерами України та, зрештою, заохотити українців виходити на мітинг проти чинного президента України.

У 2024 році росіяни продовжили просувати повідомлення, мовляв, Зеленський і члени його сімʼї не цураються в час повномасштабної війни купувати собі дорогі речі, тим самим тримаючи пересічних українців «за дурнів». Зокрема, ми фіксували фейки про купівлю Зеленським яхт на суму понад 75 млн доларів; про купівлю родиною Зеленських виноробного маєтку англійського музиканта Стінга за 60—75 млн євро; про те, що Олена Зеленська придбала собі авто Bugatti Turbillon за майже 4,5 млн євро; що Зеленський купив одне з найбільших казино-готелів в Європі за близько 150 млн фунтів стерлінгів; про купівлю Зеленським готелю в Куршевелі за 88 млн євро. Ці дезінформаційні вкиди переважно були спрямовані на західну авдиторію, їх перекладали різними мовами світу.

В інтервʼю «Голосу Америки» Даррен Лінвілл, американський аналітик із дезінформації в соцмережах, розповідав, що подібні фейки працюють проти допомоги Україні. Окрім цього, фейки про коштовні покупки Зеленських спрямовані й на українців, щоб викликати в них негативне ставлення до президентської родини та підірвати довіру до чинного очільника держави.

Були й більш точкові російські вкиди, які стосувалися Зеленського. Його звинувачували в наркозалежності ― зокрема писали, що в Зеленського нібито сталося передозування наркотиками під час перельоту на зустріч із лідером Сінгапуру, а також що в Нью-Йорку нібито створили рекламний банер, на якому Зеленського закликають лікуватися від наркозалежності. Ще росіяни поширювали в мережі фото дискредитаційних графіті та плакатів із президентом України, нібито створених і розміщених у європейських містах, і видавали їх за справжні. До прикладу, ми фіксували фейкове графіті «в Німеччині», на якому Зеленський тримає в руці скривавлену голову Залужного та несправжнє графіті «в Лондоні», на якому президент України «краде гаманець» у Джорджа Гаррісона з гурту The Beatles. Останній фейк поширювали двома хвилями ― спочатку в серпні цього року, а згодом й у жовтні.

Мобілізація, ТЦК й «ухилянти»

У травні 2024 року також почав діяти оновлений закон про мобілізацію в Україні, що зобовʼязав чоловіків віком від 18 до 60 років оновити свої військово-облікові дані до 16 липня. Понад 4,5 млн військовозобов’язаних зробили це вчасно. За 2024 рік уряд ухвалив ще низку постанов, які регулюють права й обов’язки українців у період мобілізації.

Пропагандисти поширювали маніпуляції про мобілізацію в Україні ще до того, як держава змінила її правила. У січні вони поширили дезінформацію, що мобілізація потрібна для «винищення російськомовних зі сходу та півдня України». Потім — що в Україні не оголошували «стан війни», щоб не мобілізувати народних депутатів або що Житомирський обласний ТЦК розсилає повістки через платформу «Дія». Щодо самого закону про мобілізацію, то росіяни брехали, що після його підписання в Україні різко зросла кількість охочих скласти заповіт, і що тепер чоловіки призовного віку без оновлених даних не можуть зняти готівку. Мета таких вкидів була в тому, щоб зірвати мобілізаційний процес в Україні та демотивувати українців долучатися до лав війська.

Ще багато неправдивих вкидів росіяни спрямовували на дискредитацію роботи працівників ТЦК. Справді, є випадки, коли працівники ТЦК перевищують службові повноваження, і в таких випадках російський агітпроп масово поширював повідомлення про такі інциденти. Та не менш часто пропагандисти вигадували фейки про мобілізацію в Україні. Представників ТЦК зображували «головними ворогами українського народу», щоб сформувати враження, ніби в першу чергу потрібно боротися саме з ними, а не з російськими військовими на території України. Наприклад, фейкороби брехали, що в Одеській області перекинулася маршрутка, яку намагалися наздогнати працівники ТЦК; в Україні нібито можна купити браслет із молитвою від ТЦК; при зустрічах із представниками ТЦК нібито гинуть кожні двоє з десяти українців; на Харківщині нібито нагородили жінок, які «здали» своїх чоловіків працівникам ТЦК. Були й фейки про те, що Посольство Королівства Данії в Україні та Посольство Великої Британії в Україні окремо розробили для своїх громадян, що перебувають в Україні, «інструкції» поводження з працівниками ТЦК на випадок зустрічі з ними.

Численні дезінформаційні повідомлення ми зафіксували й про осіб, які роблять усе, щоб не бути мобілізованими, тобто так званих «ухилянтів». Зокрема був фейк, що Кабмін нібито ухвалив постанову про покарання родичів тих, хто ухиляється від мобілізації; у Рівному «ухилянтів» нібито відключають від комунальних послуг; Ощадбанк нібито блокує картки «ухилянтів»; на українсько-польському кордоні нібито почали затримувати жінок задля пошуку «ухилянтів» серед членів їхніх сімей. Також цьогоріч Росія запускала інформаційну під назвою «Ухилянт», спрямовану на романтизацію ухилення від мобілізації та самих «ухилянтів».

Варті уваги й фейки, мовляв, в Україні примусово мобілізовують без розбору: дітей, жінок, студентів денної форми навчання та пенсіонерів. Такі вкиди спрямовані на викривлення реальної ситуації з мобілізацією в Україні, поширення паніки серед суспільства та заохочення представників цих соціальних категорій виїжджати за кордон, «поки не пізно». Зрештою, росіяни відмовляють українців від мобілізації, залякуючи фейками про загибель мобілізованих «за кілька днів». Мовляв, як тільки людина мобілізується ― її відразу ж нібито чекає неминуча смерть.

Сирський, Курська операція ЗСУ та події на фронті

Генерал-полковника Олександра Сирського призначили на посаду головнокомандувача Збройних Сил України 8 лютого 2024 року. Після цього він став черговою мішенню для інформаційних атак російських пропагандистів.

Спочатку його призначення призвело до нової хвилі популярності на проросійських ресурсах слова «вирусь». Адже саме так росіяни називають людину російського етнічного походження, яка «втратила російську ідентичність». Сирський народився в Росії й у радянські часи вчився в Московському вищому загальновійськовому командному училищі.

Надивившись на біографію Сирського, росіяни також поширили фейк, що Іван Сирський, нібито син головкома ЗСУ, «привітав армію Росії з розгромом українських військових в Авдіївці».

З часом дезінформаційні повідомлення не припинялися, як і згадки російського походження головнокомандувача. Наприклад, пропагандисти брехали, що Сирський нібито не тільки карʼєрист, а й українофоб і що Сирський нібито не вірить у перемогу України та готовий капітулювати. Через три місяці після призначення Сирського головкомом ЗСУ пропагандисти зробили дезінформаційний вкид, що той подав заяву про відставку. Зрештою, дискредитація головкома ЗСУ доходила й до абсурдного ― навесні цього року росіяни написали, мовляв, Сирський заявив, що ЗСУ не відступають, а наступають у тил ворога, бо «Земля ― кругла».

До початку Курської операції ЗСУ, як писало видання The Economist із посиланням на джерела, Сирський тримав її в секреті від Заходу, а з Зеленським говорив про неї лише тет-а-тет. Цю операцію ЗСУ, яку російська пропаганда прозвала «Курською авантюрою», росіяни намагалися подати як «беззмістовну». Наприклад, вони поширювали фейк, що в Києві пройшов мітинг дружин і дітей українських військових, що беруть участь у Курській операції ЗСУ, з гаслами на кшталт «Сирський, де наш тато?» та «Сирський, поверни тата додому!».

Також у російській «новомові» закріпилася фраза «спроба вторгнення». Зокрема, станом на 15 грудня, чотири місяці після початку Курської операції ЗСУ, Міноборони Росії продовжує щоденно публікувати зведення «про перебіг відсічі спроби вторгнення ЗСУ на територію Російської Федерації в Курській області». Цим терміном кремлівська пропаганда намагалася й намагається знецінити успіхи українських військових у Курській операції та заспокоїти пересічних росіян. Було багато фейків і про нібито «звірства ЗСУ» на Курщині.

Стосовно ключових подій у цьому році на фронті, то про це теж не бракувало фейків. Російські пропагандисти стверджували, що Сирський у фейсбук-дописі, присвяченому Дню захисників і захисниць України, написав, що цей день — свято, зокрема, непереможних захисників фортеці Вугледар, які скоро маршуватимуть переможеною Москвою. Але за кілька годин після оприлюднення привітання Вугледар остаточно взяли російські війська, а тому Сирському нібито довелося відредагувати допис. Насправді тоді росіяни просто зманіпулювали дописом головкома ЗСУ, адже той не писав про захисників фортеці Вугледар, які «пройдуть парадом української перемоги по Москві» й, відповідно, не редагував свого привітання.

Агітпроп також наполягав, що Сирський нібито визнав участь Великої Британії в плануванні бойових операцій ЗСУ проти Росії. Це виявилося брехнею ― росіяни знову зманіпулювали дописом головкома ЗСУ в соцмережах.

«Церковні переслідування» в Україні

Український уряд нібито «згортає релігійні свободи»; спроби обмежити діяльність Української православної церкви Московського патріархату (УПЦ МП) в Україні ― це «полювання на відьом»; а Захід веде Україну до «аморальщини та катастрофи», коли Росія, навпаки, захищає «традиційні цінності» в Україні. Такі тези як у 2024 році, так і раніше, лунали від поплічників Кремля щодо релігійної ситуації в Україні.

Також російська пропаганда всіляко намагалася дискредитувати Православну церкву України (ПЦУ) та її діяльність, вкидаючи велику кількість фейків і маніпуляцій щодо неї. Мовляв, ПЦУ ― несправжня церква, а ось УПЦ МП ― справжня. Ці повідомлення мали на меті дестабілізувати ситуацію в Україні, розколовши суспільство за релігійною ознакою.

Відреагували пропагандисти й на ухвалення в серпні 2024 року законопроєкту №8371 про заборону діяльності в Україні релігійних організацій, керівний центр яких розташований у Росії. Зокрема, вони стверджували, що папа Римський Франциск нібито засудив цей церковний закон; інформація про підтримку українцями заборони УПЦ є «неправдивою»; в Україні нібито відбувається «гоніння релігії». Подібні вкиди були спрямовані на дискредитацію української влади, намагання представити її як недемократичну й репресивну та створення ілюзії переслідувань «канонічної церкви» в Україні. Мовляв, «режим Зеленського» утискає права релігійних спільнот, а тому Україна не є повноцінною європейською державою.

Загалом перехід релігійних громад від УПЦ МП до ПЦУ розпочався ще в кінці 2018 року після творення ПЦУ. Згодом каталізатором цього процесу став початок повномасштабної агресії Росії проти України, а вже у 2024 році ― якраз-таки законопроєкт №8371, який зобовʼязав релігійні організації розірвати зв’язки з Москвою впродовж девʼяти місяців. Відповідно, це все супроводжувалося дезінформацією від прихильників «русского міра».

Пропагандисти писали, що тепер у храмах ПЦУ нібито проводять концерти замість богослужінь; у Луцьку переробили на пральню православну церкву, відібрану в УПЦ; священник ПЦУ відмовився відспівувати українських захисників, охрещених в УПЦ; в Україні священнослужителів нібито піддають репресіям.

Цей не вичерпний список того, про що брехала російська пропаганда у 2024 році, демонструє, що росіяни продовжують шукати вразливі теми в українському суспільстві. Все для того, щоб перетворити їх у розколи, які розділять українців і полегшать справу завоювання України російськими військами. Сподіваємось, у 2025 році й надалі в них нічого не вийде.

Більше спростованих російських дезінформаційних вкидів шукайте на вебсторінці проєкту «Детектора медіа» #DisinfoChronicle.

Щоб не пропускати найголовніших матеріалів Центру досліджень «Детектора медіа», підписуйтеся на розсилку. Вона виходить що два тижні.

Ілюстрація на головній та інфографіка: Наталія Лобач