Перше вересня буває щороку. Вибори – ні. Тим не менше, якщо свято першого дзвоника випадає на день не просто вихідний, а й такий, після якого до виборів залишається 29 днів, поганий той політик, який не скористається цим. І погані ті головний та випусковий редактори випуску телевізійних новин, які не дадуть вказівку висвітлити перший дзвоник не просто у сьогоденні кожного діючого політика, а й зазирнути в їхнє школярське, хоча й не босоноге дитинство. Тим більше, розповісти про це можна двічі: перший раз у звичайному випуску, в суботу, а наступного дня – в підсумковому, недільному. 

Так, зокрема, із випуску «ТСН» («1+1») 2 вересня громадськість змогла дізнатися, що в Хоружівці (Сумщина), звідки Віктор Ющенко, дуже погана школа. А з неї, до речі, президенти виходять. Самого Віктора Андрійовича ця ситуація не тішить, хоча, до його честі, він не користується службовим становищем, аби вбухати у відновлення власної школи якусь дещицю вільних від перевиборів коштів. Наприклад, його попередник на своїй малій батьківщині, в містечку Новгород-Сіверський на Чернігівщині, не просто розбудував школу, в якій учився, а й звів поруч сучасний стадіон. До речі, на місці військових поховань другої світової війни. Німецьких – тому розкопувати можна. Навчальний заклад називається міською гімназією №1, а Кучма Л.Д., відповідно, проголошений там Гімназистом №1.  

Ну, та це справи минулі. Ющенко не повторює помилок Кучми, а Литвин – запросто. З того ж самого випуску «ТСН» ми дізнаємося про те, що школу в селі на своїй батьківщині, Житомирщині, він чесно відбудував. Точніше, побудував: приміщення колишньої одноповерхової школи, куди ходив маленький школяр Володя, стоїть занедбане поруч. Хтось спеціально на операторську камеру лазив там, серед руїн, і знайшов рештки старої шкільної парти. Одразу виникла версія – за нею цілком міг сидіти учень Литвин. 

Юлія Тимошенко теж була у школі, цілувалася з учителями й обіцяла всім, хто грамотний, український прорив. А заодно – реформу освіти, підвищення зарплати вчителям і чомусь якнайшвидші реформування війська. Звісно, після школи діти ще йдуть на строкову службу, а там їх убивають нехороші сержанти, котрі освіту здобували ще при Кучмі. Чи вже при Ющенку? Треба потім детальніше порахувати. 

Вразив – от щиро – вразив Олександр Мороз. Поет із переконаннями соціаліста не просто склав експромтом з нагоди Дня знань вірша, а й рекомендував ввести його до шкільної програми. Тим часом самі вчителі скаржаться не на брак того, що можна і треба вводити у шкільну програму, а на елементарний брак книжок. Причому, журналісти знову всує згадали: той школяр, який стане частиною «українського прориву», недостатньо прорветься без книжок чомусь Андруховича і Забужко. Правильно, раніше прорив був неможливий без Гончара і однойменного – «Прорив» – роману Загребельного. Про «прорив» говорили освітянам без винятку всі політики, не пояснивши, хто, що, куди і скільки вже прорив.  

У вервечці шкільних випускних альбомів не обійшлося без демонстрації фото русявої дівчинки-випускниці з підписом «Григян Ю.», школярських знімків Юрія Луценка і чомусь Олега Блохіна. До речі, його педагоги не соромилися і шпетили: вчився погано, дарма, що спортивна гордість та символ національного футболу. Між іншим, в історії бомбардира була і політична кар’єра. Правда, не надто вдала: як політика ми Блохіна пам’ятаємо, але погано.

Але цвяхом програми про почесних школярів нашої країни, поза сумнівом, став Святослав Вакарчук. Журналісти попередили: на шкільних фото ми не впізнаємо культурного лідера нації. Правильно, не впізнали. Звичайний львівський хлопчисько, вже тоді не без музичних здібностей. Так і проситься перефразувати відомі рядки про маленького кучерявого Володю: «Славко був теж малесенький, і кучерявий був». Ну, кучерявий – це перебільшення. На фото в шкільному альбомі він швидше зализаний. Такий самий, до речі, як прилизаний у теперішньому житті. Мені, дорослій осудній людині і без чогось там його ровеснику, далі не вкладається в голові, чому я мало не щодня вмикаю на магнітофоні вдома хоча б одну пісню цієї людини, новоспеченого політика, настільки ж пафосного та нещирого в подяках «від імені класу» та зверненнях до «електорату», як відвертого і зовсім без пафосу талановитого – у кращих піснях.  

Цікаво інше: не подався би Вакарчук у політику, чи показали б репортаж із його школи і чи дали б його синхрон про подяку вчителям? Невже правий російський попсовик Віктор Пєлєвін, який в одному з останніх текстів «Empire V» на сторінці 279 зазначає: «Уловка 22 – это ситуация, которая исключает саму себя. Мертвая логическая петля, из которой нет выхода. Из романа Джозефа Хеллера. Так вот, «уловка 22» заключается в следующем: какие бы слова не произносились на политической сцене, сам факт появления человека на этой сцене доказывает, что перед нами провокатор. Потому что если бы этот человек не был бы провокатором, его бы никто на политическую сцену не пропустил – там три кольца оцепления с пулеметами».  

Можливо, російський автор мав на увазі передусім російську політичну сцену, але я сильно сумніваюся. Тому на місці шановного Святослава я би сто разів подумав, перш ніж потрапляти в першовересневу обойму політиків. Хоча… Політики вже давно виступають зі сцени поруч із музикантами. І може, він сто разів подумав, і всі ми з вами чогось не знаємо? 

Тоді давайте вчитися й набиратися знань. Перше вересня – не лісова пожежа. День знань щороку і без політиків відбудеться.

Створення цієї публікації стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду «Відродження» та Агентства США з міжнародного розвитку. Висловлені тут погляди належать автору (авторам) та необов'язково відображають точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Міжнародного фонду «Відродження».