Понятно, что, начиная новую рубрику под названием «Гэг и прикол», «Детектор медіа» стремилась обратить ваше внимание на то, что в жизни всегда найдется место идиотизму. Но предвыборная кампания внесла коррективы в наши намерения. Мы приведем наиболее «яркие» образцы предвыборного пиара, который – по ту сторону идиотизма. 

На первом месте – ведущий Виталий Гайдукевич, журналист Елена Уткина, генеральный продюсер Владимир Карташков, все они «1+1». Выпуск от 21 августа 2007 года. Приводим текст полностью. 

Виталий Гайдукевич: «Життя українського політика під час виборів не без позитивів. На тлі сварок трапляються навіть ліричні моменти. Олександр Мороз сьогодні зустрівся із колегами – "майстрами пера" і декламував зі сцени свої поезії. Таким чином політик вітав свого двічі колегу – як по партії, так і по служінню музі поезії – поета Михайла Шевченка». 

Елена Уткина: «Рідкість для поетичних вечорів. У залі ніде голки встромити. Квіти несли букетами та навіть кошиками. Поезії Михайла Шевченка у школах не вчать. Однак це поки, – переконували зі сцени земляки поета, апелюючи одразу до двох міністрів: освіти – Ніколаєнка та культури – Богуцького.

Михайло Шевченко, поет: "Який мене янгол, простивши сваволі поріг, скажи мені мила, за що він беріг".

У ювіляра щойно вийшов друком тритомник поезії. Олександр Мороз каже: перечитував його до третьої ночі. Зізнався, що порівняно з Михайлом Шевченком власні вірші ще доведеться шліфувати. Та знайшов спільну тему – біль за народ. У приклад таки задекламував власне, з громадянської лірики.

Олександр Мороз, лідер Соціалістичної партії України: "Народе мій, така твоя судьба, як у других, не гірша і не краща. Підносся вверх, коли прийшла доба, твори, щоб знав, за що живеш і нащо. І не проститися, приниження уб’є твое ім’я, що варті різні узи, коли в душі зозуля не кує, вік довший ніж у німців чи французів".

Вітав ювіляра і поет-академік Борис Олійник. Він переконаний: поезія вища за політичні чвари. Тому, каже, і склав із себе повноваження члена редакційної ради газети "Сільські вісті". Бо не захотів бути прикриттям для видання, що заради грошей зрадило попередню політичну позицію. Борис Ілліч каже: в ідеалі поет мав би писати про щось ефемерне, та долі слов’янської поезії одним рядком окреслив іще Некрасов: "Поетом можеш ти не бути, а громадянином бути зобов’язаний".

Борис Олійник, поет, академік НАНУ: "Є часи, коли останньою інстанцією, яка набереться сміливості сказати про те, що я не те, що комусь подобається, лишається поет. По нещастю стаєш політиком, тому що хто ж крім поетів знає, що таке національні проблеми, як давлять мову і як перетворюють Україну у Бундестаг"». 

Если и стихи уже синхроном давать… Что тут сказать? «Галимей» пиара не бывает 

На втором месте – ведущий Александр Мозговой, шеф-редактор Марина Миргородская, руководитель информационной службы Юрий Сугак, все они телеканал «Украина». Выпуск от 28 августа 2007 года. Приводим текст полностью. 

Александр Мозговой: «15 лет строгого режима для политиков, которые не выполняют предвыборных обещаний. Такую статью в Уголовный кодекс предлагают внести лидеры блока партии "КУЧМА".

Александр Задорожный, юрист избирательного блока “КУЧМА”: "Ми розуміємо, як працювати, знаємо як працювати, ми не хочемо ховатися за партійними системами від відповідальності і розуміємо, що відповідальність політика за свої обіцянки – це серйозна проблема. Як це зробити – ми покажемо".

Александр Мозговой: “Название блока – это не фамилия экс-президента, а аббревиатура: Конституция, Украина, честь, мир, антифашизм. Законодательную инициативу кучмисты планируют внести на рассмотрение Верховной Рады сразу же, как только туда попадут. Представители недавно созданной политической силы рассчитывают получить на выборах не менее 20% голосов. Блок "КУЧМА" надеется найти сторонников среди тех избирателей, которые пока ещё не определились с политическими симпатиями. Голова блока – известный украинский политик и бизнесмен Александр Волков”».  

Что тут сказать? Усиливать надо – расстрел на невыполнение предвыборных обещаний.  

На третьем месте – ведущая Алла Мазур, журналист София Войцеховская, генеральный продюсер Владимир Карташков, все они «1+1». Выпуск от 25 августа 2007 года. Приводим текст полностью. 

Алла Мазур: «Володимир Литвин вихідними після робочої поїздки на Житомирщину відвідав і рідне село – Слободу Романівську. Лише у 1974-му сюди провели світло. А діти ще донедавна ходили до школи пішки за кілька кілометрів. Саме тут народився і виріс лідер свого блоку.

София Войцеховская: “Село Слобода Романівська на Житомирщині – справжня поліська глибинка. Саме сюди після робочої поїздки завернув Володимир Литвин. Тут він народився, виріс, тут на нього завжди чекають батьки. Якщо гості не заходять, каже мати, означає, що ми вже нікому не потрібні. У родині колгоспників Михайла та Ольги Литвинів четверо дітей, семеро онуків і правнучка. Пенсія така, як і в усіх людей: на двох – менше 800 грн.

Ольга Литвин, мати: "Володя, я ще хочу, щоб подивились на город і оцінили. Подивіться, що там на городі. Все, дивіться-но, вродило: і буряк кормовий вродив, і ось красний, морква, цибуля, капуста, огірки. Ну, що ми посадили, то все вродило".

У господарстві Литвиних нині кури, бик і кінь. У селі змалку привчають до важкої праці. Поки батьки працювали на колгоспних ланах, діти відповідали за всю роботу в садибі.

Володимир Литвин, лідер Блоку Литвина: "Батько на фермі працював, мати в ланці. Нам було завдання пополоти город і потім копати картоплю. Все робили повністю. Поросят, качки, кури, корова, бички. Нам треба було вижити. І хату цю будували. А для того, щоб заробити на неї, доводилось дуже важко працювати".

Як і всі його однокласники, Володимир ходив у сусідню школу за кілька кілометрів. Тепер хоче допомогти сільським дітям здобути вищу освіту безкоштовно. За його переконанням, генії народжуються в селах, тому для сільських дітей має бути двадцятивідсоткова квота». 

С нетерпением ждем сюжетов о детстве Юлии Тимошенко, с репортажами из ее средней школы, Виктора Януковича (рассказ о его первой учительнице), Юрия Луценко (первой работе в электромеханическом цеху). Так держать!

Створення цієї публікації стало можливим завдяки підтримці Міжнародного фонду «Відродження» та Агентства США з міжнародного розвитку. Висловлені тут погляди належать автору (авторам) та необов'язково відображають точку зору Агентства США з міжнародного розвитку або Міжнародного фонду «Відродження».