Війна створила масу емоційно-чутливих тем у медійному просторі. Одна з них – висвітлення перебування українців у російських місцях позбавлення волі та звільнення їх з полону. Майстерність журналістів полягає в збереженні балансу між фактажем, точністю та емоційною складовою в написанні матеріалу та в емпатичному й етичному спілкуванні з людьми, що пройшли випробування російським полоном.

Інститут масової інформації в партнерстві з Центром громадянських свобод, Координаційним штабом з питань поводження з військовополоненими за консультації соціального психолога Іллі Бачуріна створив рекомендації для медійників “Як розповідати про звільнення українців з російської неволі”. Поради охоплюють як аспект професійного висвітлення теми звільнення українців з російської неволі, так і безпосередньої комунікації журналістів зі звільненими полоненими.

Взявши за основу ці рекомендації, ІМІ проаналізував, наскільки українські медіа етично та професійно висвітлюють цю чутливу тему.

Дотримання стандартів достовірності та точності

Згідно з рекомендаціями, у підготовці матеріалів про обміни варто використовувати достовірні джерела і не спиратися на чутки та “зливи”.

Як показав моніторинг ІМІ, у переважній більшості матеріалів в українських онлайн-медіа журналісти посилаються на офіційні структури, родичів полонених та на профільні громадські організації, що є достовірними джерелами інформації.

Головними ньюзмейкерами щодо теми полонених є офіційні структури. Наприклад, як СБУ в новині “Обмін полоненими на День незалежності: СБУ показала ексклюзивні кадри” на сайті “Укрінформ” чи Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими в новині “Відбувся 68-й обмін військовополоненими з РФ, додому повернулися військові і цивільні” на сайті LB.

Також про обміни часто повідомляє Офіс президента України або особисто Володимир Зеленський, особливо коли під час обміну були звільнені деякі публічні особи. Зокрема, президент особисто повідомив про звільнення кореспондента УНІАН Дмитра Хилюка. 

Найпоширенішим неофіційним джерелом інформації, що зустрічається в українських медіа в цій темі, є родичі звільнених полонених. 

Так, до прикладу, у новині “Потрапив у російський полон на ЧАЕС: додому повернувся боєць із Чернігова Михайло Медведєв”, що опублікувало Суспільне, джерелом інформації є мати звільненого Михайла. Також зустрічаються новини з посиланням на ГО, які підтримують родичів полонених, наприклад на Об’єднання родичів політв’язнів Кремля.

Скриншот ІМІ із сайту “Крим.Реалії”

Чутливі теми вимагають ретельнішого підходу до джерел інформації та їхньої кількості, тому медіа часто в новинах про обмін наводять кілька джерел інформації, що є відповідальним та професійним підходом.

Так, у новині “Журналісти, медик і один мер: Україна повернула з неволі військових та цивільних” міститься посилання як на президента Зеленського, так і на Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими.

Надмірна емоційність у новинах про військовополонених

У рекомендаціях ідеться, що “висвітлювати факти слід з максимальною точністю, уникаючи зайвих емоційних оцінок, сенсаційності та упереджених формулювань, з чітким дотриманням професійного стандарту відділення фактів від коментарів. Утримуватися від використання емоційно забарвлених кліше, які не інформують, а лише провокують: “страшні подробиці”, “видовище, що шокує”. Проте моніторинг ІМІ показав, що деякі медіа нехтують цим правилом.

Наприклад, у матеріалі на сайті ТСН “Жахи у домовині: як українців катують у полоні РФ” емоційно забарвлені епітети містяться як у заголовку, так і в самому матеріалі, де використано такі епітети, як, зокрема, “моторошні історії” чи “шокуюче тавро”.

Але значно більше емоційно забарвлених заголовків щодо полонених міститься в ютуб-каналах.

Скриншот ІМІ з ютуб-каналу “Фабрика новин”

Проте зазначимо, що все ж більше медіа якщо й публікують емоційно забарвлені епітети, то це переважно взято з прямої мови самих колишніх полонених. Так, у заголовок до першого інтерв’ю після звільнення Дмитра Хилюка журналісти УНІАН винесли слова самого Дмитра.

Така практика є нормальною і покликана не лише допомогти аудиторії співпереживати та усвідомлювати систематичність насильства і необхідність відповідальності за нього, але й водночас уникати оцінних суджень, що є порушенням професійних та етичних стандартів журналістики.

Іноді медіа доводиться публікувати деякі подробиці катувань у російському полоні, які можуть мати шокувальний ефект для певних категорій аудиторії. Проте суспільна вага таких подробиць переважає над її можливою шкодою, оскільки згодом може бути використана, зокрема, і в Міжнародному суді з прав людини.

До прикладу, може шокувати певні чутливі категорії людей новина про українського військовополоненого Владислава, який вижив після катувань російськими військами. Ті перерізали бійцю горло та скинули в яму. Чоловік зміг вибратись і пʼять діб повз до українських позицій. Цю новину поширили багато медіа, зокрема й сайт Суспільного. Але зазначимо, що новина є фактажною і в матеріалі відсутні оцінні судження журналіста. А публікування таких новин допомагає показати як українській аудиторії, так і міжнародній, до яких воєнних злочинів вдаються російські військові.

І справді, можливо, за інших обставин такі подробиці могли б бути зайвими, але в умовах війни іноді без них неможливо обійтися.

На думку експертів ІМІ, у  людей, які постійно перебувають в умовах сильних емоційних переживань, як-от в умовах війни, здебільшого розмиваються кордони певних емоційних тригерів. Деякою мірою ми нібито стаємо менш емпатичними, це захисний механізм нашої психіки, щоб ця надмірна емпатичність не нашкодила нашому особистому психічному здоров’ю. І особливо це стосується журналістів, які мають постійно стежити за війною і перебувати серед емоційно-важких новин та повідомлень.

***

Журналісти мають особливо відповідально та професійно висвітлювати тему полонених. Новини про повернення полонених та їхнє перебування в російському полоні є вкрай важливим аспектом висвітлення війни. Такі новини є важливим документальним доказом і мають бути доступні як українському суспільству, так і міжнародній спільноті.

Натомість журналісти, що працюють з цією темою, мають зробити максимум, щоб захистити гідність, безпеку та психічне здоров’я звільнених і їхніх родин, уникаючи вторинної травматизації.

Варто пам’ятати, що публікація новин про воєнні злочини Росії має не лише інформаційне, а й стратегічне, гуманітарне та юридичне значення. Оскільки допоможе не лише фіксувати злочини для майбутніх судів, але й ушанувати пам’ять жертв цієї війни та протидіяти російській пропаганді.

Головне фото: Координаційний штаб з питань поводження з військовополоненими