«Детектор медіа» публікує п'ятнадцятий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Свої пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Ліга корупції» («112 Україна»). Нові учасники замінили проекти «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112 Україна»), які, на жаль, припинили своє існування в колишньому форматі. Аналіз складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Ніби й не Новий рік і навіть не День народження, а наші розслідувачі вирішили влаштувати нам свято. Ми вже давно не бачили такого чудового моніторингового тижня. Спершу навіть не повірилося, тому деякі матеріали довелося передивлятися кілька разів — із лупою. Чи то томос подіяв, чи то День захисників, але ми приємно здивовані. Звісно ж, за звичкою ми трохи побурчимо, але ви не зважайте, бо це більше для вигляду. Бо й справді, теми в багатьох розслідуваннях гострі та болючі, самі матеріали різнобічні, в них чимало живих людей, історій, героїв. Самі знаєте, ми таке любимо. З іншого боку, коли все таке хороше, на погане реагуєш різкіше, тому будьте готові, що ми не тільки помуркочемо, а й пазуряки покажемо. 

«Стоп корупції», випуск №175 від 23 вересня 2018 року

Повірите, ми самі в шоці, але в аналізованому випуску «Стопкор» взявся за реальну проблему. Хоча спершу ніщо не вказувало на серйозність сюжету — помилка в назві («Сам пью» замість «Сам п'ю») і присутність в кадрі добре знайомої нам Асі Глуцької змусило нам напружитися. Але ні! Ми, упереджені такі, помилилися, бо історія доволі цікава. Про що вона? Про те, що в селищі Поляна (його, правда, спочатку називають містечком) на Закарпатті водопостачання повністю залежить від підприємства «Укпрофоздоровниця». Саме воно (за словами місцевої влади та журналістки, незаконно) отримало на свій баланс водогін населеного пункту і тепер не дає йому жити.

Журналістка показала акцію протесту місцевого люду (в закадровому тексті чомусь перетворивши десятки людей на «сотні»), а також екстенсивно поспілкувалася з головою місцевої об'єднаної територіальної громади, який хоче повернути водогін у власність громади. Натомість із керівництвом місцевої «Укрпрофоздоровниці» поговорити їй не вдалося (класична схема: прийшли-нема). Поспілкувались із мешканцями, попрацювали з документами, які, радше за все, надали в тій самій місцевій громаді. Одним словом — переказала все те, про що вже говорили місцеві під час мітингів минулого року, про що місцеві ЗМІ повідомляли, походила лісами і зняла з кількох ракурсів водогін. Окремі документи впевнено назвала фейковими, пішла до бухгалтерки оздоровниці, яка, на думку Асі Глуцької, чомусь повинна щось їй розповідати, заявила, що бухгалтерки на місці немає, тоді чомусь говорила з нею (то її немає чи вона є?), чомусь начитала одне з речень російською («высоко в горах»), а також упевнено дефілювала селищем з як мінімум двома охоронцями (вибачте, активістами) у футболках «Стоп корупції».

А журналістська робота? Запитання під час зустрічі з екс-головним лікарем оздоровниці ставить якась інша людина, а журналістка киває головою.

Запитання ж самої журналістки дивні. Наприклад, «куди йдуть гроші, зароблені санаторіями»? Ем... А до чого це? То що з водогоном? (Це вже запитання від нас.) Плюс за живу тему, за виїзд на місце, за спроби поспілкуватися з учасниками конфлікту, але треба ж хоч трохи попрацювати і над самим розслідуванням! А так — тему не розкрили.

Потім почалася наша улюблена рубрика «Стопкор в дії». Знову потішив журналіст Кирило Вольний — цього разу футболкою з рекламою Соса Cola. Ми в таких випадках завжди згадуємо класичних американських, британських, французьких (можете продовжити) телевізійних журналістів та їхній одяг — з написами Abibas або Roshen. Якщо чесно, реклама вийшла не супер, але за таке взагалі-то штрафують.

Ми побачили анонс сюжету про те, як громадський сектор під крилом народного депутата нібито пов'язаний з дерибаном майна в Дніпрі, а далі потенційно цікавий сюжет про голову Київського суду в Одесі Сергія Чванкіна і його статки. Але чомусь показали все це якось побіжно, хоча можна було зробити жирніше.

Із того потоку нас вразив третій шматок. Отже, в Марганецькому міському суді на Дніпропетровщині на засідання не пускають (хто б сумнівався) журналіста / активіста «Стоп корупції» Володимира Садикова. І коли знімальна група з Києва приїхала на суд, то суддя Наталія Нанічкіна заявила (цитуємо): «Як просто громадянин України, як мешканець цього міста, він може бути присутнім. Але як журналісту висвітлювати кримінальний процес я йому забороняю. Оскільки вважаю, що він його висвітлює неправдиво».

Ми давно не чули такого з вуст суддів. Але, думаємо, програмі «Честь і нечесть» цей факт може бути цікавий.

Наприкінці нас повідомили, що «Стоп корупції» розпочинає спільний проект із телеканалом «Правда тут». На прес-конференції Роман Бочкала заявив, що там працює «нова успішна команда», хоча дехто висловлює сумніви. Насмішило, що для «масовки» в приміщення нагнали самих стопкорівців, які створювали ефект присутності, уважно слухаючи своє начальство.

Висновок: на півметра вище, ніж завжди. Нагадуємо, що на цей момент глибина ями — 100 метрів.

«ЦРУ», випуск від 20 вересня 2018 року

Живенький сюжет запропонував нам Центр розслідувань України на каналі «24». В'ячеслав Касім узявся за тему ремонту російських кораблів в Україні. Кажуть, що це «ексклюзивна історія від ЦРУ». Однак, по суті, «ексклюзив» виявився розширеною телевізійною версією липневого повідомлення спеціалізованого одеського онлайн-видання і розповідей його автора.

Журналіст «ЦРУ» шукав підтвердження факту заходу на ремонт в порти Одеської області двох російських суден — «Капітан Пшеніцин» і «Капітан Щемілкін». Власне, питання виникають не до самого факту ремонту, який не є забороненим, а до відкриття, що перед цим обидва кораблі бували в окупованій Керчі і, відповідно, мали би підпадати під українські санкції. Автор показав, як за допомогою різних ресурсів відстежити, чи заходили кораблі в Керч перед тим, як ремонтуватись на Одещині, навіть коли такі сліди старанно замітають.

Два російські «капітани» ремонтувалися в Ізмаїлі й Чорноморську. Журналіст поїхав на підприємства, де це відбувалося, і навіть засік одного з них. Однак поспілкуватися з керівництвом чомусь не спромігся (вже традиційно: приїхали — немає — ну немає, та й немає). У «Дунайсудносервісі», що в Ізмаїлі, віднайшли зв'язки підприємства з головою Одеської обласної ради. Але, зрозуміло, з ним теж не поговорили.

Так само поїхали в Чорноморськ. На судноремонтному заводі вирішили бути оригінальними і коментар пішли брати у відділ кадрів. І, тримайтесь: після ходінь-поневірянь якісь пояснення дав (не на камеру) керівник служби безпеки. А офіційного коментаря — так, ви вгадали — немає.

Натомість є коментар юриста з Bihus.info. Цікавий прийом.

Добре, що працювали з реєстрами, поїхали на місце, розібралися в законодавчій специфіці, пояснили, що насправді кораблі можуть спокійно ходити в Керч, бо єдине, що їм може загрожувати — це адміністративна відповідальність. Способи притягнення до відповідальності за співпрацю з агресором надихають дедалі більше.

Нам же чомусь видається, що більшу цікавість викликає факт спокійної роботи на Одещині російського суднового регістру. Так, за словами автора, наразі росіяни мають право спокійно прийти і перевірити, як працює завод, що ремонтує, зокрема, й українські військові кораблі. Але журналісти чомусь згадали про це між іншим. Може, приберегли для іншого сюжету? Бо тема очевидно перспективна.

Цікавим вийшов коментар від СБУ: якась невідома особа, так званий «співробітник», розповів, що у спецслужби немає можливості контролювати всі судна. Будемо вважати це офіційним поглядом на проблему? Може, і тяжкі злочини не варто розслідувати? Всі ж не розслідуєш, треба щось обирати!

Наприкінці ж сюжет почав сипатись і нагадувати не розслідувальну журналістику, а якбитологію. Нам розповіли про те, що згадані російські судна належать офшорним компаніям. А потім сказали, що там же зареєстрував свою компанію ще й депутат Одеської облради. І що, можливо, ті компанії, яким належать російські судна, належать йому. Ну, а як ще озвучити наводку, яку неможливо нічим довести, правда? Посидів на футбольному матчі на одному стадіоні з Рінатом Ахметовим — вважай, «донецьким» став. Таке... Ну і, звісно, з самим депутатом, ви вгадали, ніхто не говорив. «Збіги бувають», хитро натякнув В'ячеслав. Ну-ну, подумали ми.

В Україні і не тільки є чимало адрес, де зареєстровано дві і більше фірм. Але щоб переконатись у зв'язках, треба хоч якесь дослідження провести. А не ставати спецкором «сарафанного» радіо.

Висновок: от чесно, краще б того останнього шматка не було.

«Наші гроші», випуск №235 від 17 вересня 2018 року

«Наші гроші» дали смачного запотиличника екс-голові Держуправління справами (ДУС) Сергію Березенку (нині нардепу від БПП у парламенті). З'ясувалося, що за дивовижним збігом обставин його дружина має успішний бізнес на території державної Конча-Заспи (парафія ДУС), де облаштувала приватний дитячий садок.

І от перший ляп — журналіст Максим Опанасенко їде в Конче-Заспу без паска безпеки. Ай-ай-ай. А мав би бути прикладом для інших. Та й про суворі штрафи не варто забувати.

Мати приватний садочок — не злочин і не корупція. Але взяти щось в оренду на цій давно вже канонічній і без томосу для бомонду території — справа для простих смертних абсолютно нереальна. Власне, «Наші гроші» довели це численними спробами орендувати на території який-небудь будиночок.

А от дружині колишнього завгоспа Порошенка це вдалося — вона отримала чималі площі, та ще й за доволі символічні гроші. Хоча в інтерв'ю виправдовується: мовляв, оформленням оренди території садочка пройшло через Фонд держмайна зусиллями попередньої керівниці, яка вже згодом взяла собі в партнерки дружину Березенка. Ну, знайомі вони.

Нам озвучують вартість місяця перебування в приватному садочку Березенко — 22 тис. грн. Багато це чи мало? Які ціни в інших столичних приватних садочках? Якщо чесно, ми не в курсі. Та цікавіше інше - виявляється, що садочок взагалі не зовсім легальний, бо досі не отримав ліцензію від Міністерства освіти. І тут уже нам точно цікаво, чи багато таких закладів у Києві і як швидко їх закривають. А особливо, як до цього ставляться компетентні органи. Коментар експерта точно не завадив би. На жаль, немає.

Ну, і відео невідомого походження і часу без титрування краще не використовувати. Ще раз ай-ай-ай.

Хай там як, за викриття спасибі. Продовжуємо дивуватися тим неймовірним способам, які вигадують наші можновладці, щоб хоч якусь зайву копійку заробити завдяки своєму службовому становищу. Щоб потім заявити: «А що я? Я — нічого, просто проходив повз, дивлюсь — лежить. Ну, я і взяв».

Марина Ансіфорова зацікавилася вже неодноразово згаданим ЗМІ житловим комплексом «Альпійський» у Києві — але під іншим соусом. Це дорога й закрита для сторонніх забудова в центрі столиці, де живе секретар РНБО Турчинов та син міністра внутрішніх справ Арсена Авакова Олександр. Авторка з'ясувала, що в місцеві тісні ряди української «еліти» якимось чином потрапив майор СБУ з промовистим прізвищем Карамушка, який продав квартиру в цьому комплексі одному з начальників Київської митниці Редьку за 400 тисяч гривень (офіційно). До слова, то десь вартість гаража. Але згаданий есбеушник, окрім того, має ще й елітне майно в містечку «Золоче». Але й це ще не все. Немов шпигун, згаданий митник не живе в придбаній в «Альпійському» квартирі, хоча в декларації вказав саме це житло. Журналістка виявила, що реально посадовець мешкає на Печерську в іншому елітному комплексі. Коротше, справжня детективна історія.

Отже, поки ми не забули: якийсь есбеушник (ми пропустили, звідки) має гроші на елітну квартиру, яку задешево продає митнику, але обоє мають ще майно, яке невідомо звідки в них взялося, бо зарплати маленькі. Десь так чи ми щось пропустили? Окей, і? Заплуталися ми. Всіх у НАЗК чи що?

От у чому ми ніколи не заплутуємося, то це в живих, влучних, з вогником і хитринкою, стендапах авторки, а також її закадрових коментарях під час зйомок. Просто супер, чесно.

Висновок: масштаб не оцінили, але ще подумаємо.

«Схеми», випуск №186 від 20 вересня 2018 року

Доволі живеньким розслідуванням порадували «Схеми». Живеньким, бо проект нарешті опустився на землю і вирішив приділити нехай незначну, але все ж таки увагу конкретним потерпілим. Валерія Єгошина та Кіра Толстякова розповіли про напівзаконне формування «Безпека життя», яке фактично вбудоване в структуру Нацполіції. За збоченими законами української політики, воно ще й пов'язане з лідером Соціалістичної партії України, «українським громадським діячем, державним службовцем, поліцейським, радником міністра внутрішніх справ України Арсена Авакова, очільником благодійного фонду й низки громадських організацій, Президентом Всеукраїнської національної федерації дворового футболу, колишнім керівником департаменту протидії наркозлочинності Національної поліції України, а за фахом — педагогом-психологом» (хух!) Іллею Кивою. Добре, хоч не генералісимусом.

Це дивовижне формування, яке не має ліцензії, періодично спливало під час сутичок навколо проблемних будівництв, а також мітингів та публічних акцій, зокрема за участю антикорупціонерів. Авторкам вдалося вирахувати кількох членів «Безпеки життя» і довести їхній прямий зв'язок зі структурами МВС. Ба більше, «Схеми» спробували влаштуватися в організацію. Виявилось, що їм обіцяють з часом ще й зброю видати, а поки що обмежуються балончиками і палицями.

Повідомлення про це формування і про його зв'язки з поліцією з'явилися в ЗМІ ще в липні 2018 року, але «Схемам» найкраще вдалося розкласти все по поличках.

Експерти підтвердили, що формування напівлегальне, створене начальником департаменту поліції охорони.

Закінчили сюжет низкою запитань. Важко назвати це розслідуванням тижня. З іншого боку, висвітлення проблеми мало конкретний результат — МВС заявило, що почало процес ліквідації формування.

Висновок: високий ККД — завжди плюс.

«Ліга корупції», випуск за 22 вересня 2018 року.

Кінцівкою зіпсувала враження від складного і сильного розслідування «Ліга корупції». Журналістка, вона ж помічниця народного депутата Богдана Матківського («Народний контроль») Дарина Отченашенко зробила великий і ґрунтовний сюжет про виправні колонії, де засуджених використовують фактично як рабів, які змушені «гарувати на тіньових тюремних підприємствах». Тема про засуджених і їхню працю в нелюдських умовах і за копійчану винагороду — не нова для журналістки. Ще в жовтні 2016 року вийшов сюжет тоді журналістки каналу ICTV Дарини Отченашенко «Зеки — раби». Савпадєніє?)))

Та ця тема важлива і актуальна завжди. Адже йдеться про десятки тисяч наших співвітчизників. Фактаж, якій вдалося зібрати Дарині, величезний. З кадрів помітно, що зйомки проходили в різні сезони. Не менше вражає і географія. Одним словом, суцільні плюси. Які, на жаль, перекреслив жирний політичний мінус. Але про нього — згодом.

Журналістка знову відвідала виправні колонії, центри (інші, ніж у старому сюжеті ICTV), але показала, що відтоді в українських виправних закладах практично нічого не змінилося. Там діють підпільні заводи, виробництва, на яких фактично безкоштовно і в нелюдських умовах працюють ув'язнені. Їх упродовж випуску називають «зеками» і «зечками», що ріже вухо, але ще більше ріже вже два вуха і відверто дратує слово «гарує», яке постійно вживають для опису їхньої праці. «Зеки» «гарують», «зечки» «гарують», усі разом вони «гарують» і ніяк не «нагаруються» від початку й до кінця 45-хвилинного матеріалу. Ну от чесно, не в тему це слово тут зовсім разом із «зеками» і «зечками».

Дарина Отченашенко побувала на Черкащині та Дніпропетровщині. Із досвіду знаючи, як важко журналістам отримати дозвіл на перебування в колонії, а тим більше поспілкуватися з ув'язненими без нав'язливої присутності представників адміністрації, ми розуміємо, що прориватися на територію колоній журналістці допомагав статус помічниці народного депутата. Те, що журналістка є ще й помічницею депутата, насправді викликає етичні запитання, які повинні стати предметом для обговорення. Але авторка не змогла (чи не схотіла?) сповна скористатись своїм унікальним статусом. Бо Дарина Отченашенко чомусь узялася не за керівництво колоній, а за відповідального за реформування пенітенціарної системи в Мін'юсті Олега Шепіта.

Отож, на Черкащині функціонує одна з найбільших колоній, де засуджені добувають неподалік граніт. На Дніпропетровщині в Покрові діє виправний жіночий центр. Жінки тяжко працюють і надриваються на кар'єрі Нікопольського феросплавного заводу. В Ігренському виправному центрі в Дніпрі своя специфіка — там ув'язнені «гарують» в цехах з переробки пластику, виготовлення яєчного порошку та сухої молочної сироватки. Пластик переробляють без рукавиць та спецівок, суміші готують в жахливих умовах, а отруйні води від переробки і виробництва йдуть в землю. Із 2016 року правоохоронні органи розслідують кримінальне провадження за фактом забруднення тутешніх земель.

Антисанітарія, порушення умов праці, неможливість відмовитись від роботи, відсутність оплати (подеколи засуджені лишаються ще й винні закладам за комунальні послуги, їжу та проживання) і ще цілий букет бонусів — ось реалії української пенітенціарної системи. Журналістка отримала і показала офіційні документи в одній з колоній, де підтверджується, що ув'язнені працюють без вихідних і без зарплати. Хоча сама колонія при цьому отримує гроші. Як сказав один із засуджених: так, ми порушили закон і тут сидимо. Але ж ті всі (мається на увазі керівництво колонії, ті, хто покриває нелегальну роботу), теж мають сидіти. Знову ж таки з досвіду: «базар» ув'язнених «фільтрувати» треба активно, але не в цьому випадку.

До речі, непогано було б «пофільтрувати базар» і самій журналістці. У неї своєрідна манера спілкування з героями. Таких різких та нежурналістських зворотів ми ще не чули. А ще неодноразово вражав рівень експертної думки: «шо воно таке?» «шо це?» «якесь таке невідомо шо».

На жаль, з керівництвом колоній авторка майже не спілкувалися, які права у засуджених, як діяти у випадку, якщо вони стають жертвами торгівлі людьми — ніхто не пояснив, хоча це могли б зробити правозахисники, що займаються цією проблемою. З іншого боку, добре, що завдяки втручанню журналістки (чи помічниці народного депутата?) на Дніпропетровщині було відкрито два кримінальні провадження.

Та замість ефектного фіналу наприкінці сюжет посипався. Журналістка звела все до екс-митника Олега Шепіти, який мав відповідати за розвиток пенітенціарної служби. Виявилось, що у його мами-пенсіонерки дорогі маєтки, нерухомість в Києві, можливі махінації з боргами, підозра на підробку ухвали суду. Але це про статки людини, яка прийшла на посаду в 2017 році. Де зв'язок між нелегальним бізнесом в колоніях і його добробутом?

А ще більше питання — до чого тут коментар Дмитра Добродомова, якого протитрували як «народний депутат від «Народного контролю»? Він що, експерт із питань пенітенціарної системи? Чи, як усі наші народні обранці, універсальний експерт із усіх питань і тем? Тоді чому саме він, а не хтось інший? Відповідь очевидна.

Тим більше, що перевірка основного експерту випуску — Тараса Боровського — підтвердила наше припущення. Він — о диво! — керівник київського Нарконтролю та помічник нардепа Добродомова. Савпадєніє?

Так безславно вбити супер-важливу тему і перетворити на політичний проект — це треба вміти. У нас питання лише одне — це власна ініціатива чи умова сприянню виходу матеріалу?

Висновок: як швидко захоплення перетворюється на розчарування. Ну просто як у політиці.

«Гроші», 3-й випуск 12-го сезону від 20 вересня 2018 року

Алілуя! На третьому випуску нового сезону «Гроші» таки показали, що здатні змінюватися! Ви просто не уявляєте, як це наш потішило! Більше того, ці зміни на краще, що змусило нас відкорковувати шампанське і дудлити його просто з пляшки (жарт)! Що змінилося? Хронометраж випуску відтепер 45 хвилин (а не 55–65 хвилин, як раніше), стало менше сюжетів (цього разу 4 замість традиційних 8–10 обрізків), вони довгі, тому в акторів є більше часу на розкриття теми, менше «жовтих» перебивок і, нарешті (неймовірно), анонси були правдиві. Якби ще додати до того всього таки справжню роботу журналістів-розслідувачів, то в перспективі може навіть щось і вийти.

Цікаво, що Олександр Дубінський вже починає програму розмовами про президентські вибори. Посилаючись на дані різноманітних опитувань і незаплямованих експертів (жарт), авторитетно заявляє, що суперником Петра Порошенка на виборах буде демонізований Віктор Медведчук. Точніше, таку роль йому готують. Гаряча тема про заправки і схеми роботи компанії Glusco, яку журналісти та депутати пов'язують з Медведчуком, змусили ведучого навіть вийти зі студії і поїхати до однієї з заправок фірми, щоб показати, звідки там береться пальне. Він навіть прапор однієї з сепаратистських республік на сході України з собою прихопив, щоб переконливо показати, що те пальне з Росії або так званих ЛДНР. Пролунало багато фактів та звинувачень від народних депутатів, «дані з відкритих джерел», звинувачення у тому, що діяльності цих заправок сприяє президент, однак на тому сюжет і завершується: перевірки викладених звинувачень та доведених зв'язків з Порошенком просто не було. І це дивно, тому що саме твердження цілком обґрунтоване. Про Glusco і зв'язок цієї компанії з Медведчуком говорили ще в травні 2017 року, а надзвичайно стрімка та бурхлива діяльність компанії на ринку газових і нафтових продуктів ставить чимало питань до нинішніх «верхів». Чому до теми повернулись, чому не докопувались, не брали коментарі у сторін — оце питання, як любить казати класик жанру «Стопкор», риторичне.

Що ще вразило — експертом «Грошей» знову виступив колись такий ненависний проекту нардеп Сергій Лещенко!

Що не вразило, то це традиційне для «Грошей» використання чужих кадрів без титрування і український неологізм «кумов'я». Господи, ну невже «куми» навіть вимовити не легше? Та ще й зважаючи на таку багату «кумівську» культуру українців — на відміну від росіян. Але то таке — комусь досі легше казати «міроприємство», ніж «захід».

Далі «Гроші» взялись за брата Ані Лорак, бо він «заробляє на благодійній допомозі армії». Виявилось, що він має стосунок до Платформи розвитку інновацій, яку два роки тому створив «Укроборонпром».

Сюжет розривається після реклами відео про минулий сюжет щодо полювання в Межигір'ї. Якщо ви його не дивились, то можете перекрутити, бо з того, що нам показали, зрозуміло мало. Суть така: працівник державної резиденції «Залісся» провів знімальну групу на територію парку, розповів, як там незаконно впольовують звірів, як відбувається ще менш законна вирубка лісу. Сказали, що буде продовження. Перетворюємося на Ждуна і чекаємо. Так само чекаємо сюжет про брата Ані Лорак. Але він чомусь буде аж наприкінці випуску. Мабуть, це такий спосіб заінтригувати глядача. Що ж, принаймні, оригінально.

А тим часом ведучий «Грошей» рушає до Хотова, де мешкає аграрний мільярдер Юрій Косюк, власник ПАТ «Миронівський хлібопродукт» або «МХП» (торгова марка «Наша ряба»). Візит до хоромів агропромислового олігарха, про які першим давно розповіло «Слідство.Інфо», а потім і інші — це лише затравка до сюжету про те, як і хто отримує аграрні компенсації та дотації з державного бюджету.

Нам пообіцяли розповісти, «хто керує депутатами ВР, як вони знищують малий і середній бізнес». Відповідей на ці питання ми не отримали, а отримали переказ вже відомих фактів про Косюка та інших олігархів. О диво, але поговорили з МХП, запитали в них про дотації, про компенсації, навіть поїхали на Вінницьку птахофабрику, яка входить до компанії. Виявляється, в парламенті є групи депутатів, які лобіюють допомогу птахівництву (в першу чергу МХП). І хоча дотації вдалося скасувати, натомість у програму з підтримки тваринництва запхали норму про компенсації капітальних видатків для птахівництва. Так, МХП зараз якраз добудовує нову виробничу чергу на Вінниччині. І отримає компенсацію від держави.

Коментує все це один експерт, який каже, що існує неформальна заборона не пускати в Україну м'ясо птиці. Це доволі серйозне твердження, яке вимагає, як мінімум, глибшої розробки і доказів, але коментарів у депутатів та у митниці «Гроші» чомусь не беруть. Чим вкрай партачать тему. А ще, мабуть, у «Грошей» мало операторів, бо сюжет — це нарізка відео невідомої давнини і походження. Своє знімати лінь?

Роблячи підводку до наступного сюжету, Олександр Дубінський так залякав глядачів в.о. міністра охорони здоров'я Уляною Супрун і медреформою, що, здалось, міністерка вже стоїть за дверима з косою. Мова йшла про реорганізацію Львівського обласного дитячого та дорослого психоневрологічного диспансерів. Ще у червні 2018 року у зв'язку з цим у Львові відбулися протести. Однак нам чомусь не показали розвитку ситуації, що ця проблема існує вже не один місяць. Плюс — що поговорили з батьками дітей-пацієнтів, з працівниками закладів, з місцевою владою. Нам кажуть, що диспансери — це півгектара землі в центрі міста, і на нього нібито хтось поклав око. Хто?

У відповідь на запит отримали перелік приватизованих медичних закладів. І там, за словами експертів з нерухомості і журналістів, приватизація відбулася за цінами значно нижчими від ринкових. І ніби з усіма поговорили, але не вистачає логіки, зв'язаності сюжету. Треба зупинитися, проаналізувати і спробувати знайти відповіді на запитання — кому така «реорганізація» вигідна, що ж насправді буде з дітками та дорослими (а це три десятки тисяч людей)!

Ну, і все ж таки треба позначати інсценування! Чесно кажучи, набридло вже це повторювати. «Гроші» реально не розуміють, що це важливо? Чи введення в оману глядача — це свідоме рішення і чітка установка? Нам, наївним, хочеться списати все на банальну недбалість, якою рясніє кожен випуск. Але маленький бісик на лівому плечі нашіптує: «Ага, аякже».

Наприкінці програми ми, попри гіркий досвід попередніх випусків, коли замість обіцяного отримували нові обіцянки, таки дочекалися завершення сюжету про брата Ані Лорак, який «є прикриттям для заробляння на українській оборонці». Після перегляду ми так і не змогли допетрати, чому саме брат співачки є прикриттям і як він заробляє на цій самій «благодійній допомозі армії». Хоча тема насправді цікава. На жаль, її знову завалили. Забракло роботи з джерелами, документами, аналізу, коментарів.

Про що йдеться? Державний концерн «Укроборонпром» створив Платформу розвитку інновацій UkrARPA. Зараз це, схоже, приватна фірма, одним з власників якої є брат Ані Лорак. Що це за підприємство, як воно працює, звідки доходи, можна дізнатись хіба з компліментарних матеріалів в інших ЗМІ.

«Гроші» ж вирішили зосередитись на одній з розробок підприємства — безпілотнику, якість та надійність якого викликає сумніви у волонтерів. Поговорили з власниками фірми, яка виготовляє ті безпілотники. Схоже, «Платформа розвитку інновацій» отримує відсотки від продажу і допомагає компанії-постачальнику отримувати державні замовлення. Але щось зрозуміти в тому каламбурі «Грошей» практично неможливо. Що нам ще сказали, так це те, що на керівних посадах підприємства наразі працюють екс-працівники оборонного комплексу. Але ні з ким з керівництва Платформи, Укроборонпрому, Міноборони не поспілкувались. Вкотре завалили тему. І до чого тут брат Ані Лорак? Невже він там головний «рішала», тримає всю контору і ухвалює якісь рішення? Чи він винен у тому, що він брат Ані Лорак? Абсурд, якщо чесно.

І останнє. Чому всі журналісти «Грошей» знову безіменні? Що, на відміну від ведучого, не заслужили на те, щоб їхні імена знала вся країна? Дивна політика.

Висновок: змінюємося, але в який бік поверне реорганізація — ще неясно.

«Слідство.Інфо», 13 вересня 2018 року

Психологічно найважчим для перегляду був фільм «Слідства.Інфо» про минулорічну трагедію в Одесі, де під час пожежі в дитячому таборі «Вікторія» заживо згоріли три дівчинки. «Вікторія: трагедія пустоти» — це твір на 46 хвилин зі своєю власною, особливою драматургією. Щоправда, дещо затягнутий, не завжди виправдано сфокусуваний на журналістках (вони йдуть на вокзал, сідають в потяг, їдуть потягом, сидять в офісі, обговорюють, десь ідуть тощо).

Авторки фільму — Євгенія Моторевська та Катерина Лихогляд — працювали та побудували свій витвір за класичними західними канонами документалістики. Вони побували на місці трагедії, поспілкувалися з батьками дівчат, зі свідками трагедії, спробували відтворити події, поспілкувались з експертами з будівництва та пожежної безпеки, спільно з батьком загиблої дівчинки Олексієм Мазуром були присутні під час незалежної експертизи згарища (батько власним коштом робить незалежну експертизу із залученням іноземних експертів), побували в суді, спробували попресувати місцеву владу, зокрема мера Одеси Геннадія Труханова тощо.

Під час будівництва було допущено безліч порушень (протипожежна обробка дерева проводилась не скрізь, порожнечі в стінах і стелі), гідранти в таборі були в неналежному стані, бракувало води і т. д. Глядач починає розуміти, що все це просто не могло не закінчитися чимось поганим.

У фільмі також розповідається про те, що будівельна інспекція виявляла порушення норм і не дозволяла здавати в експлуатацію будівлю. Але це зі слів екс-керівниці інспекції. Точніше, з її есемески, яку вона відправила батьку однієї із загиблих дівчаток. Може, деталі допоміг би з'ясувати запит? Якщо чесно, саме тему корупції та безвідповідальності, яка мала стати головним відкриттям фільму, розкрито найгірше. Не доведено, не показано і не персоніфіковано фіктивні фірми, які отримували мільйони гривень на реконструкцію табору. Так само абсолютно не зрозуміло, хто за цими фірмами стоїть. Дивний підхід до візуалізації та пояснення зв'язків між фірмами, які отримували кошти на реконструкцію «Вікторії» (так і незрозуміло, хто кому що) ну просто взагалі не прояснив ситуації. Хоча нам здається, що саме на цьому мало зосередитися антикорупційне розслідування. Хто вкрав? Хто винен?

Дуже емоційний фільм, але є гострі питання власне до роботи журналістів як розслідувачів. Хіба нам багато чого не показали, щоб залишити більше сліз. Або просто не змогли довести.

Висновок: сильні емоції, дещо слабше розслідування.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадське ТБ».

Авторка звіту, експертка з відкритих даних і моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Фундаторка ініціативи #насудзадоступ із допомоги журналістам та активістам в судах. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA

Фото: youtube.com