«Детектор медіа» публікує чотирнадцятий текст оновленого проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2018 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Оновлений моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість загальнонаціональних проектів, зокрема: «Гроші» («1+1»), «ЦРУ» («24»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший») і «Ліга корупції» («112 Україна»). Нові учасники замінили проекти «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UA: Перший») і «Народна прокуратура» («112 Україна»), які, на жаль, припинили своє існування в колишньому форматі. Дослідження складається з аналізу якісних показників у формі таблиць і суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Із невблаганним наближенням виборів «обліко морале» української псевдорозслідувальної журналістики сягає нових глибин. «Найстаріші» й «найновіші» програми «розслідувань» уже відверто мочать політичних опонентів і недругів, чітко розставляючи потрібні замовникам акценти і цвяхами забиваючи в голову глядачам «правильні» думки. Справжнім розслідувачам із їхніми принципами і стандартами стає дедалі важче змагатися з цією зброєю масового знищення, яка випалює все на своєму шляху, а найретельніше — звивини в мізках українців. Професію ґвалтують усіма можливими способами, і треба визнати — це дає свій результат. Розбиратися важко й ніколи — глядач вірить або всім, або нікому. Ефект, зрештою, досягається той самий.

«Стоп корупції», випуск № 171 від 9 вересня 2018 року

Виявляється, неможливе справді можливо. Проект «Стоп корупції» потішив нас випуском не про погане керівництво «UA: Першого» і не про «апостола» Володимира Мунтяна. Й цим урятував нас від необхідності знову писати про одне й те саме. Іноді складається враження, що команда «Стопкору» поділяється на дві категорії — одним дозволяють працювати як журналістам, інших використовують як... ну... для підготовки до ефіру «потрібних сюжетів». Або рубрики «Стопкор в дії», такими собі Бортичами програми на президентському каналі.

Цього разу ми змогли насолодитися всім потрошку — й навіть чимось схожим на розслідування матеріалом про спроби забудовників оскаржити нові будівельні норми. З нього й почнімо.

Назвали сюжет «На трьох китах будівельного лобі», але хто ці самі три кити й чим вони відрізняються від слонів у «Дискосвіті» Террі Пратчетта, нам так і не розкрили. Журналіст Артем Лагутенко спробував підійти до розкриття теми нетипово для «Стопкору» — чи то часу було більше, чи то тема зачепила, чи то ми набридли своїм чіплянням:) Тому віддамо авторові належне — знімали сюжет красиво, під різними кутами. Журналіст також показав, що заряду акумулятора в його ноутбуку вистачає не лише для роботи на пляжі, як у попередніх сюжетах, а й на недобудовах, де він сидить із замріяним виглядом (мабуть, згадуючи пляж).

Нам у загальних рисах розповіли про «недобуди й добуди» в Києві, про те, що забудовники не зводять дитсадків і шкіл, тому в них неможливо прилаштувати дитину, що бракує паркомісць, що на будівництвах не дотримуються правил пожежної безпеки. Лише на 5-й хвилині перейшли до суті, а саме до нових державних будівельних норм (так званих ДБНів), проект яких розробили спільно із громадськістю в Мінрегіоні і які мають нарешті впорядкувати хаотичну точкову забудову в українських містах, встановивши для всіх забудовників обов'язкові правила й норми.

Відзначимо хорошу і зрозумілу інфографіку, яка чітко пояснює, чим нові норми відрізняються від старих (хоча використали фото з інтернету низької роздільної якості, чим враження дещо попсували). Отож, одна з будівельних фірм (ТОВ «Старонаводницький парк») вирішила оскаржувати через суд ці самі нові ДБНи. Позови подали й інші дрібні фірми, але зареєстровано їх за однією й тією ж адресою, що й гігантів будівельного ринку. У сюжеті пролунало питання: чому великі забудовники самі посоромилися піти в суд? І в нас питання до журналістів: а чому ви посоромилися в цих великих компаній про це розпитати, якщо чітко прив'язали до них «дрібноту»? Коротше кажучи, сюжет із багатьма запитаннями й мінімумом відповідей. Тішить хіба що те, що «“Стопкор” не полишить цієї теми». Хоча з досвіду скажемо: не факт, що це добре.

Про судові позови щодо скасування нових норм повідомляли ЗМІ, однак не надто розбиралися, хто їх ініціював. І тут щасливий збіг: радісну новину про те, що ДБНи все одно набудуть чинності з 1 вересня, повідомив заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Лев Парцхаладзе, якого злі язики часто пов'язують зі «Стопкором».

Наступний сюжет про «нечистий» бізнес був від системного хейтера нової команди «UA: Першого» й шоумена Кирила Вольного. Та цього разу він відволікся і знову пішов акторською стезею. Журналіст вирішив розповісти про те, як на українських підприємствах нелегально працюють люди. Агент під прикриттям Кирило Вольний неофіційно влаштувався на роботу автомийником. Причому зробив це приблизно із другої половини сюжету. Навіщо було так затягувати — не знаємо. Тема нелегальних працівників досить поширена у ЗМІ. Але те, що показали, як це ізсередини, — плюс. Хоча, якщо чесно, малувато. Ми чекали більшого, якихось одкровень, цікавих моментів, специфіки роботи — тим більше, журналіст нібито «нелегалив» цілі п'ять днів і отримав за це платню. Але ні, обмежилися мінімумом. Автор також поспілкувався із керівництвом Державної служби з питань праці і викликав податкову. Але для перевірки на автомийку всі чомусь прийшли з активістами «Стопкору» у фірмових футболках (хвилинка реклами). Дуже сподіваємося, що мішень обрали випадково. Бо ніяких інших підприємців, які нелегально влаштовують працівників, нам не показали.

Розсмішила гучна, але безглузда фраза автора про те, що «майже половина українців не працевлаштовані. А це — 5 мільйонів людей». Знайдіть, що називається, хоч одне правдиве слово. Хіба що «це».

Видихнувши, ми вже майже розслабилися, що цей випуск «Стоп корупції» обійшовся без того, що ми сором'язливо називаємо «матеріалами з ознаками замовності», але ні! Наприкінці, в нашій улюбленій рубриці «Стопкор в дії», нам показали черговий сюжет про прекрасне, неперевершене, чудодійне, магічне лісове місто ельфів у Середзем'ї — ой, вибачте, житловий комплекс «Патріотика» на Осокорках у Києві. Нам знову похвалили забудовника, пояснили, що він, мовляв, і свято мешканцям влаштовує, і будує, й розвиває. Прямо на руках його треба носити, який хороший. А от про його ставлення до нових ДБНів чомусь не запитали. А шкода.

І ще про кінцівку. Там з'явився дотепний напис: «У програмі використані матеріали з Інтернету наступних авторів...». Далі цих самих авторів перелічують. Дотепно, бо далеко не всіх, а ще дотепніше — що дозволу в них, судячи з усього, ніхто навіть не намагався взяти.

Висновок вийшов поетичний: живі мерці стопкорівці.

«Гроші», новий сезон, випуск від 6 вересня 2018 року

Ми довго чекали нового сезону «Грошей». Із тремтінням, хвилюванням і збудженням. Нарешті він настав. Новинка — це те, що відтепер програма виходитиме не щопонеділка, а щочетверга. І це вже буде третій розслідувальний телепроект в Україні, що виходять цього дня. Уже сміливо можна казати, що четвер буває не тільки «чистим», а й розслідувальним. А от решта, судячи з першого випуску, залишилося, як і було: багато сюжетів ні про що з претензією на розслідування, домисли без фактів, анонси про сюжети без самого сюжету в ефірі, маніпуляції, підтасовки, перебільшення, безграмотний ведучий і традиційний набір інших «фішок» проекту.

Отже, цього разу в анонсі нам пообіцяли розповісти про елітне навчання дітей політиків («ексклюзивні кадри» про школи «Лондону, Мілану і Вашингтону»; про літеру «а» наприкінці при відмінюванні назв міст у «Грошах» не чули), про те, хто постачає цукерки «Рошен» сепаратистам, як обкрадають армію та Укроборонпром (сюжету ми так і не побачили), хто з чиновників краде на контрабанді, скільки в Україні нелегальної зброї, хто заробляє мільярди злочинних гривень на митниці, як СБУ насправді може займатися здирництвом і, нарешті, ексклюзивний репортаж із Криму про те, що за хімія труїть людей в Армянську (цього сюжету ми теж не дочекалися). І це все за один випуск!

На виході замість «найцікавіших розслідувань», обіцяних ведучим Олександром Дубінським, — інше або й взагалі не те.

Для затравки почали з есемес-пранкерства. Це не розслідування (хоча могло би бути одним із кількох інструментів підтвердження гіпотези), а тому оцінювати не будемо. Та результат перевершив очікування. Отож, журналісти розсилали повідомлення народним депутатам нібито від близького до Президента Порошенка обранця Ігора Кононенка про голосування за певні питання за гроші. Більшість відреагувала насторожено, байдуже або й ворожо, а от народний депутат Олег Барна нібито виявився настільки затятим голосувальником на замовлення, що готовий був мчати в парламент голосувати за все, що потрібно. Навіть із Польщі терміново повернувся, де перебував на той час на заході. Сумнівний метод добування інформації за крок від фолу. До того ж, факт есемес-листування саме з Барною треба ще довести, але... по-жовтому цікаво. Хоча, впевнені, автори ідеї чекали більшого — позитивної реакції, як мінімум, кількох народних депутатів. Чи ми помиляємося?

Схоже, «Грошам» іде серйозний злив із митниці. Зокрема, кілька сюжетів ґрунтуються на документах, які, за словами журналістів, вони отримали саме звідти. Перший сюжет, який ми оцінюємо, — про те, що на цукровий завод у Гайсині на Вінниччині, кінцевим бенефіціаром якого є Петро Порошенко, антрацитне вугілля везуть із Росії. І робить це російська фірма, яка потрапила в санкційний список, а згодом зникла з нього. На самому заводі не відповіли, звідки в них антрацит, із керівниками підприємства теж толком поспілкуватися не вдалося. Потім журналісти «Грошей» поїхали у спортивний центр «П'ятий елемент» у Києві, там із плюсівцями теж говорити не захотіли. «Гроші» розсердилися й навіть листа в Адміністрацію Президента написали. Коли — неясно, але «відповіді досі не отримали».

Потішила примітивна маніпуляція — коли говорили про обсяги вугілля, вжили унікальне число — «більше мільйона кілограмів» сортового антрациту. Рідко чуєш, щоб вугілля вимірювали кілограмами. Бо якщо перевести кілограми в звичні тонни, вийде всього 1 000 тонн. Це не змінює «фактів», озвучених «Грошима», але, погодьтеся, мільйон і тисяча — різні речі.

«Чи допомагають зв'язки Медведчука Порошенку отримувати вугілля з Росії», обіцяють розповісти журналісти після реклами. Але, схоже, не в цьому випуску. Ми чекали, але після реклами нас просто знову закидали новими анонсами. Сам сюжет складався з нарізки переважно чужого нетитрованого відео. Традиція.

Наступний сюжет побудований на такому самому зливі: програма отримала інформацію про кримінальні справи щодо високопосадовців. Зокрема, проти екс-керівника Державної фіскальної служби (ДФС) Мирослава Продана (хоча на заставці під час вступу Олександра Дубінського показують світлину чиновника з підписом «начальник ДФС у Вінницькій області»). Весь сюжет крутиться навколо матеріалів кримінального провадження (про те, що він нібито прикупив собі елітну нерухомість у престижному турецькому курорті Бодрум) і звинувачень журналістів (він «кришував контрабанду»). Сам Продан на своїй сторінці у Фейсбуку факт придбання заперечує. Інформацію про два об'єкти нерухомості, які приписують Продану, раніше оприлюднили багато ЗМІ. Тобто нічого нового ми не дізналися. Але авторка сюжету зауважує: «Час і справді покаже, чиє це добро», — а потім додає, що зараз «однозначно (зауважте, однозначно) можна казати про те, що попри показову боротьбу з корупцією на митниці, за Продана процвітали контрабандні схеми». І це все зі слів підприємця про роботу Одеського порту. До чого тут Одеський порт, спитаєте ви? А до того, що його колишній керівник Олександр Власов нині виконує обов'язки голови ДФС. «Кажуть експерти», що то рішення Гройсмана. Але ані експертів, ані коментарів Гройсмана, Продана чи тих-таки правоохоронців у матеріалі немає. Про якість відео промовчимо. Вона відсутня. Так само, як і логіка. Зате є «ексклюзивні документи», яких ніхто нам не показує.

Наступний сюжет був про те, як Служба безпеки України (СБУ) нібито тисне на бізнес. Журналістка знайшла жертв-підприємців, до офісів яких приходили працівники СБУ з обшуками, вилученнями, кримінальними провадженням — начебто за підозрою у фінансуванні тероризму. «Гроші» також намагалися поспілкуватися з СБУ, але ті від будь-яких коментарів відмовилися. І хоча в ефірі прозвучали конкретні цифри про вирішення питання зі спецслужбою й конкретні прізвища високопоставлених есбеушників, які нібито допомагають у таких випадках «вирішувати всі питання», жодних доказів ніхто не надав. Не побачили ми й реакції чиновників. На нашу думку, поспіхом завалили цікаву й справді важливу тему.

Окрім пранкерства, «Гроші» цього разу вирішили взятися й за розвінчування фейків. Але свою боротьбу чомусь почали з поширення фейку про те, що мало не в кожного восьмого українця та українки є зброя. Якщо ви перемкнулися на цій тезі, то будете так і думати. Бо лиш опісля журналісти спростовують цю тезу експерта Учайкіна, який каже про 5 мільйонів стволів на руках у наших громадян, посилаючись на дослідження, яке посилається на його слова.

Останній сюжет, який ми оцінювали, був про притулок «Товариства захисту тварин SOS» (той, що в Пирогові під Києвом, якщо ви не зрозуміли). Історія давня, як світ. Про неї дуже багато писали і знімали ЗМІ, причому автори часто ставали на бік однієї чи іншої сторони конфлікту. Ймовірно, справжня причина неспокою і скандалів навколо притулку — той факт, що на утримання безпритульних тварин надходять кошти від меценатів із закордону, причому кошти чималі.

Цього разу працівники притулку впустили знімальну групу «Грошей» на територію закладу й показали не найкращі умови, в яких утримують тварин. Дізнатися, на що витрачаються гроші, в директорки закладу журналісти не змогли. Та навідріз відмовилася спілкуватись із плюсівцями і пригрозила судом.

Чи зверталися журналісти з офіційним запитом до установи — невідомо. Так само ми не зрозуміли, що це за притулок і яка реакція правоохоронців на такі дії. Адже в Україні впроваджено кримінальну відповідальність за жорстоке поводження із тваринами. «Гроші» ж вирішили не копати в цій темі глибше, а піти в поліцію й написати заяву про шахрайство.

Під завісу ефіру глядачів закидали інформацією про те, де навчаються діти високопосадовців (переважно з президентської партії й когорти), використовуючи світлини із соцмереж, розбавивши їх коментарями фахівців, які займаються організацією освіти дітей за кордоном. До речі, в декого могло скластися враження, що контору ненав'язливо рекламують — надто вже помітними були їхня назва і адреса сайту. Але це так, теорія змови.

Впала в око відверта маніпуляція — мовляв, якщо «багаті дітки» вчаться за кордоном, то на Україну їм начхати і вертатися вони сюди не збираються. Насправді логіки в цьому твердженні немає. Здобуття якісної освіти — це необов'язково еміграція. Часто навпаки. Нині за кордоном вчаться тисячі, якщо не десятки тисяч українських молодих людей, тому що розуміють, що рівень освіти вдома і за кордоном часто відрізняється в рази. Як і вартість, до речі.

Що ми можемо сказати точно — це що жодних обіцяних ексклюзивних відео ми в цьому розрекламованому сюжеті так і не побачили. Так само ми не дочекалися значної частини інших тем, обіцяних нам в анонсах. «Гроші» знову обдурили нас, наївних.

На завершення ж, аніскілечки не соромлячись трьох проігнорованих обіцянок, Олександр Дубінський дав іще одну. Відтепер щовипуску «Гроші» інформуватимуть глядачів про результати «реальної роботи: тільки реальні цифри і результати», сказав він. Запам'ятаймо й цей твіт.

А ще запам'ятаймо, що віднедавна до обов'язкових атрибутів авторів «Грошей» входять окуляри з великими скельцями. Не впевнені, що це покращує якість матеріалів, але вигляд у них справді розумніший. І правильно! Новий сезон усе ж таки!

Висновок: зливний бачок — роль складна й почесна, зате там завжди є якісь «результати» діяльності.

«Ліга корупції», випуск № 2 від 8 вересня 2018 року

Наш новачок — проект «Ліга корупції» — привертає нашу особливу увагу. Розслідувачі каналу «112 Україна» знову вирішили продемонструвати, що вони не бояться високо піднімати планку й беруться тільки за топових держчиновників. На жаль, із якістю матеріалу знову вийшов фальстарт.

Цього разу «Ліга» взялася за міністра інфраструктури Володимира Омеляна, якому за дивним збігом обставин буквально за кілька днів після виходу сюжету, 13 вересня, вручили підозру від НАБУ (того, що антикорупційне бюро). Майже годину глядач слухав про те, який міністр не такий і поганий. Щоправда, якщо придивитися уважно, з'ясовувалося, що особисто до нього претензій як таких мінімум. Біда в державних підприємствах, підпорядкованих його міністерству, й тамтешній корупції, а не в тому, що там натворив Омелян. Згадували про «Укрзалізницю», «Укравтодор», порти, вугілля тощо.

Якщо говорити про формат програми, то він знову дивує. Уже другий випуск «Ліги» нагадує такий собі переперчений несвіжий борщ, куди намішали давно відомі й обсмоктані медіа факти, які чомусь подаються як щось свіже й оригінальне. Непереконливо. Тим більше, що у випадку з Омеляном вони аж ніяк не ведуть до кульмінації чи інформаційної бомби. Довгий безперервний потік звинувачень уже на півшляху починає навіювати сон і змушує позіхати. Будять хіба що відверті мовні ляпи чергового майстра українського слова типу «маральний аспект», «2250 грн. за знімку» чи «профсоюзи» замість «профспілок». Вітання, як то кажуть, літредактору.

Та деякі речі насторожили. Розуміючи нинішню специфіку каналу, ми помітили, яку посилену й невиправдано велику увагу в сюжеті приділили питанню можливого скасування пасажирського залізничного сполучення з Росією. Хоча проблема, навіть після рішучих заяв про такі наміри міністра, наразі лишається гіпотетичною, глядачам багато разів повторили, як від цього постраждає «Укрзалізниця». Цю ж думку підтвердили експерти, причому головним спеціалістом із питань залізничного господарства виявилися «незаангажований і не замішаний у жодних скандалах» колишній міністр ЖКГ Олексій Кучеренко, а також політолог Андрій Золотарьов.

Нам навіть пояснили, що скасування допоможе Молдові, бо потяг Кишинів — Москва курсуватиме й надалі й зароблятиме на українському пасажиропотоці. Як після скасування між Україною й Росією авіасполучення, що допомагає отримувати додаткові прибутки тій самій Молдові й Білорусі. Безперешкодно, як відомо, в Росію з України тепер дозволено літати хіба що улюбленцю каналу «112» Віктору Медведчуку.

Дуже сподобалися джерела, на які посилається автор сюжету. Це такі знані й шановані ресурси, як «Антикор», чиї розцінки на розміщення замовних матеріалів не знає хіба що геть ледачий піарник і рекламник.

Але ж треба й про хороше. На відміну від свого попередника, який видав довжелезний опус про Володимира Гройсмана без самого прем'єра, цього разу автор узяв велике й розлоге інтерв'ю у Володимира Омеляна. Але знову ж таки, чи то воно було на іншу тему, чи то нам не все показали, але воно ніби існувало в іншій реальності. Бо відповідей на конкретні звинувачення, які лунали за кадром, від міністра ми так не почули. Чи його не дотиснули? Не знаємо. Але якось дивно. Хіба не для цього роблять генеральне інтерв'ю з об'єктом розслідування?

Висновок: затхла солянка.

«ЦРУ», випуск від 6 вересня 2018 року

Центр розслідувань України презентував дуже живий сюжет про пасажирські перевезення на сході України на лінії розмежування з так званими ДНР та ЛНР. У «східному експресі» ведуча Тетяна Мартинюк пообіцяла розповісти, як дістатися на окуповані території без жодних перевірок та хто «кришує» нелегальні маршрути. Владислав Круглов вирушив до східних областей, щоб на власні очі переконатися, чи є «особливі» перевізники на Луганщині та Донеччині. Їхній транспорт чомусь без звичних для інших ретельних перевірок легко і швидко минає блокпости. Спершу журналіст вирушив на Луганщину й поспілкувався з перевізниками, які потерпають від конкурентів, що мають «зелений» коридор на блокпостах. Він проїхався таким маршрутом і підтвердив гіпотезу, що на блокпостах ці маршрутки практично не перевіряють, на відміну від рейсових автобусів, які їхали слідом.

Люди, каже журналіст, вказують, що існує система відкатів за такі перевезення, й називає прізвища конкретних людей, які зараз під слідством за іншою справою. Але з ними та їхніми представниками ніхто не спілкується, хоча звинувачення серйозні.

Владислав Круглов знайшов героїв, поговорив із людьми, які згадували про якусь «данину», а також із представниками влади й Нацгвардії, які вперто заперечували його гіпотезу. Дивно, але журналіст чомусь не питав їх про епізод, коли зафіксував передачу цієї самої «данини». Автор виправдовується, що якби показав відзняте на блокпостах відео (а зйомку там заборонено), то в нього могли вилучити матеріали. Але ж копії відео було досить легко передати в Київ. А так вийшло якось по-дитячому. І відповіді на головне питання — про цю саму «данину» — ми так і не почули.

Автор не обмежився Луганщиною і, щоби показати системність проблеми, вирушив ще й на Донеччину. Розповів про те, що там так само без контролю на блокпостах фактично на правах монополіста працює комунальне підприємство «АТП», і від цього не в захваті приватні перевізники.

За тему — молодці, за живе розслідування — ще більші молодці. Цікаво, динамічно, пізнавально. На жаль, відсутні відповіді на конкретні звинувачення — й це великий мінус. Так само не завадило би титрувати оперативне відео і зробити візуалізацію.

Висновок: загалом — непогано.

«Наші гроші», випуск № 233 від 3 вересня 2018 року

Цікавим вийшов випуск «Наших грошей» про розширення вже згаданого раніше президентського спортклубу «П'ятий елемент». Максим Опанасенко дізнався, що майно у двох сусідніх держпідприємств купувала фірма-прокладка, але ще цікавіше те, як витратили ці підприємства отримані гроші.

Одне з них на більшу частину отриманих коштів мало зробити ремонт в інших своїх приміщеннях. Але з 2016 року там практично нічого не змінилося. Цих висновків журналіст дійшов, порівнявши дані знімків із супутника та дрона. «Наші гроші» зверталися до підприємств із запитом, але інформацію про те, що і як ремонтувалося, їм так і не надали. А шкода, бо хотілося документального підтвердження.

Також з'ясувалося, що договори підписало на одні й ті самі роботи держпідприємство «ЛІАЦ» із двома фірмами, та ще й його керівництво опісля цих оборудок непогано розбагатіло. Не краща ситуація з витрачанням отриманих коштів та іншим держпідприємством. Журналіст намагався взяти коментарі в розтратників, а от коментарів експертів чи правоохоронців про цю ситуації чомусь немає. Перші би точно допомогли, щоб розуміти, наскільки поширена така схема «роботи». І що це таке «відео з Youtube»? Невже «Наші гроші» знову повертаються до старого прийому? Shame on you! А так, загалом, хороша робота, хоча у слові «Держлісагентство» в титрах усе одно має бути два «т».

«Наші гроші» вперто й послідовно продовжують відстежувати прогрес / регрес судової реформи України. Ми звикли, що цим займається Марина Ансіфорова, але цього разу естафету перейняла Наталя Касяненко, й вийшло це в неї дуже непогано. Матеріал нагадував сюр про якийсь незрозумілий паралельний світ, який, на жаль, дорого коштує українському бюджету. Виявилося, що судді, які не пройшли за конкурсом до Верховного суду України, й далі продовжують ходити на роботу й отримувати зарплатню. Періодично збираються, щось там обговорюють, підвищують, як вони стверджують, свою кваліфікацію. За вісім місяців 2018 року ці видатні фахівці, які, по суті, не здійснюють судочинства, а також екс-працівники суду отримали 41 млн грн, а загалом колишні члени та співробітники ліквідованих унаслідок реформи судів з'їли вже 70 млн грн! Добре влаштувалися, скажете ви. І ми теж так скажемо. Чому так? Як це змінити? Що з цим робити? Як покласти край очевидній несправедливості? На ці запитання ми відповідей, на жаль, не почули. А хотілося б.

Висновок: у цілому так тримати.

«Схеми», випуск № 184 від 6 вересня 2018 року

Новий сезон почався і в розслідувального проекту «Схеми». Почався добре. Максим Савчук у вже звичному для себе стилі (ведучий розслідування за столом на тлі назви програми) взявся розслідувати бізнес Оксани Марченко, тієї, що дружина Віктора Медведчука, кума Путіна, бере участь у «Танцях із зірками» і багато-багато іншого.

Журналіст пояснив, що спершу хотів розібратися з бізнесом Медведчука, бо той у політику входить і останнім часом часто згадується у ЗМІ. Та виявилося, що в нього в Україні лише одна-єдина компанія, та й та не фонтан. Натомість у його дружини Оксани Марченко їх щонайменше десять. Із цікавості Максим поліз у російські реєстри, щоби подивитися, чи немає там чогось смачненького. І тут — еврика! Інформаційна бомба! У Марченко там теж є бізнес, керівництво якого веде до кіпрських фірм. Та ще й успішний бізнес, який виграв конкурс на розробку Гавриковського газового родовища в Росії, обійшовши державних гігантів. Що примітно, вказане родовище, можливо, розробляються спеціально, щоб забезпечувати пальним непідконтрольну Україні частину Донбасу.

Уже наприкінці Максим Савчук видав здогади: кому насправді належить підприємство й куди ці гроші витрачатимуться у зв'язку з наближенням в Україні виборів.

Певно, найрезонансніше розслідування тижня, який ми моніторили. На жаль, з Оксаною Марченко так і не поговорили, обмежилися запитами, хоча неодноразово показували, що вміють діставати «героїв» своїх розслідувань запитаннями. А шкода. Може, й пробували вживу спитати, але безуспішно, тому ми цього не побачили. Так само надіслали запит і Медведчуку.

Весь сюжет складався з Максима Савчука, нарізки різних відео та інфографік із начиткою. Важко сказати, чи можна було його зробити цікавішим візуально, тому що заради кожного додаткового кадру треба було б їхати у відрядження. Втім, нудно не було. Надто вже «перчена» тема.

Те, що журналісти «Схем» не помилилися у своїх відкриттях і здогадках, зрештою, згодом підтвердив і сам Віктор Медведчук.

Інший сюжет логічно продовжує попередній. Він про те, чий насправді канал «112 Україна». Там навесні 2018 року змінилася структура власності, й тепер і 99 % належить швейцарській компанії. Керівником компанії виявився німець із провінції, який торгує вживаними автівками. Після зміни власників в ефірі телеканалу Медведчука стало набагато більше.

Журналісти «Схем» знайшли німця, якого охрестили «новим лижним інструктором». Окрім того, новий топ-менджемент телеканалу також опосередковано пов'язаний із Віктором Медведчуком.

Дивно, що з генпродюсером телеканалу вирішили спілкуватися телефоном або в соцмережах. Схоже, ще й у вихідний день. Або ж нам не показали й не розказали про інші спроби. У результаті — без відповіді. У Віктора Медведчука, до речі, зв'язки з каналом уперто спростовують.

Могли й не розділяти ці сюжети, бо вони плавно перетікають одне в одне. І навіть кадри однакові використовували.

Узагалі дедалі частіше помічаємо проблеми з отриманням позиції іншої сторони. І не розуміємо принцип, за яким редакція вирішує, коли дотискати «антигероя», а коли — ні. Бо іноді готові днювати й ночувати під будинками й роботами, а в інших випадках — ніби махають рукою та обмежуються запитами й соцмережами. Причому це не завжди залежить від статусу й доступності об'єкта розслідування. Можливо, ми чогось не розуміємо. Поясніть.

Хай там як, але «Схеми» — безперечно, один із двох найсильніших проектів розслідувань на українському ТБ, які у своїй роботі завжди керуються чіткими й зрозумілими журналістськими стандартами, а також моральними, а не «маральними» принципами. Тому тиск на них у країні, яка називає себе демократичною й вільною для преси, неприпустимий. І так, це ми про ГПУ.

Висновок: вжарте ще.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, тренер, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство.Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським ТБ».

Авторка звіту, експертка з відкритих даних і моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Фундаторка ініціативи #насудзадоступ із допомоги журналістам та активістам в судах. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки DANIDA.

Фото: wolfgangfoto, Flickr.com