«Детектор медіа» публікує останній, тридцять перший, текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме до кінця 2017 року.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

У когось свято ще тільки наближається, а в нас, авторів моніторингів, воно завжди з нами. Однак новорічний період вносить свої корективи і в нашу роботу. Адже це особливі дні, коли навіть аналізувати наших бравих розслідувачів та їхні «дешеві китайські підробки» хочеться якось інакше — по-доброму, з теплом, намагаючись побачити в усьому лише хороше й прекрасне. Тому сьогодні — подарунок від експертів. Моніторинг, яким хотіли б його бачити всі ті, в кого він викликає негативну реакцію, хто вважає себе безневинною жертвою непрофесійних теоретиків-писак, які вічно тільки критикують, чіпляються, помиляються і не розуміють.

Дата моніторингу: 11-17 грудня 2017 року

Клікніть для збільшення

Ліричний відступ. Сьогоднішній моніторинг журналістських розслідувань — останній. Наш проект завершується. Час прощатися. Ми мучили наше вкрай чутливе й раниме середовище телерозслідувачів понад півтора року. Ви терпіли нас — не завжди мовчки, іноді вистрілюючи гострими стрілами у відповідь, але в межах пристойного. Сподіваємося, щось із написаного нами за цей час здалося вам корисним і навіть практично допомогло в роботі. Деякі слушні думки, здається, нам донести вдалося, інші сприймалися важче або викликали опір. Хай там як, ми сподіваємося, що моніторинг не перетворився на пародію на самого себе, чого ніколи не повинно статися і з вашими проектами.

Ми дякуємо за те, що ви витрачали на нас свій час і не лишалися до нас байдужими. Знайте: ми більшість із вас безмежно поважаємо й любимо. І хоча, безперечно, з погляду професійного хтось нам ближчий і цікавіший, у наступному році ми бажаємо всім вам без винятку зростання, бомбезних тем, розширення можливостей і, звісно, ще вищого коефіцієнту корисної дії, за який вам буде важко дорікнути. Перемог вам, друзі. Адже ваші перемоги — це перемоги правди, справедливості і поступу над брехнею, беззаконням і гниллю.

Ну, і нехай вам гикається всі свята, бо ми будемо постійно згадувати про вас у своїх тостах.

А тепер — святковий моніторинг. 

«Стоп корупції», випуск №117 від 11 грудня 2017 року

«Стоп корупції» — бездоганний з усіх поглядів проект, який, схоже, раніше за інших почав святкувати різдвяно-новорічні свята. В аналізованому випуску немає жодної помилки в титрах, а суть сюжетів можна вловити з першого речення — настільки тексти прості й зрозумілі глядачеві.  

Перший сюжет під назвою «Таємниці херсонських рейдерів» стосувався господарського конфлікту навколо великого місцевого підприємства «Херсонбуд». Журналістка Анастасія Глуцька, чиї матеріали завжди відрізняються всебічним і відстороненим поглядом на речі, взялася розібратися в бізнес-конфлікті, про який вже повідомляли місцеві ЗМІ і яким займаються правоохоронці.

Якщо стисло, то йдеться про зміну фактичного власника «Херсонбуду». Саме цей процес у сюжеті названо «рейдерським захопленням». Це словосполучення в сюжеті абсолютно доречно і нав'язливо ілюструють відеорядом людей зі зброєю або з підпаленими шинами. Бо це ж «рейдери», «вони» — на відміну від колишнього власника, який об'єктивно розповідає, що сталося. Хороший дядько, чия родина раніше володіла підприємством.

Його слова підтверджує незалежний і незаангажований експерт — «юрист» Сергій Міловський, адвокат екс-власників, які намагаються повернути майно.    

Лунає багато назв та імен, щоб ми краще розібралися в ситуації. А оскільки схема зміни власності все ж таки доволі складна, її для нас малюють — причому під нахилом, щоб нам було краще видно.

А що ж інша сторона, яка нібито захопила підприємство? Кажуть, це колишній мер Херсона Володимир Сальдо, який раніше фігурував у кількох скандалах. Журналістка, як і треба, приходить і в «Херсонбуд», і в міську раду, де він є депутатом. Таке відчуття, що робить вона це тільки раз, причому без попередження, як і заведено у справжніх розслідувачів. Друга сторона — це взагалі для дилетантів, які не цінують свого часу. А от справжні розслідувачі цінують. Він для них — золото.

Замість Сальдо авторці вдається зловити нинішнього мера Херсона Володимира Миколаєнка. «А відповідь мера взагалі шокує», — каже вона. А й справді. Керівник міста завжди має знати відповідь на питання: «Як так взагалі могло статись?»

Другий сюжет — уже не перший — про ситуацію в Глухові, де «Стопкор» частий гість. Алевтина Яременко їде на Сумщину розбиратися з тамтешнім «конопляним бізнесом». Про її настрій свідчить початкова фраза про помічників мера Глухова Мішеля Терещенка, «один із яких має погану репутацію», але, каже закадровий голос, «зараз не про це». Логічно, як завжди. Сам сюжет стосується ініціативи мера щодо переобладнання котелень під опалення конопляними брикетами, які постачає підприємство без тендеру і начебто пов'язане з самим мером.

Прикрі помилки в титрах і русизми — це не привід критикувати сюжет. Не вказано джерела інформації, ніхто навіть не спробував поговорити з  представниками підприємства — не біда. Група підтримки журналістки з ГО «Стопкор» — фішка проекту.

Плюс за новий прийом — Мішель Терещенко дає коментар журналістці, відповідає на запитання, а коли вона знову приходить до нього з хлопцями — відмовляється це робити. Правильно, інтерв'ю з фігурантом розслідування завжди має бути два — коли авторка ще нічого не розуміє і згодом, коли вона вже «розібралася» в ситуації й залучила «друзів».

Наостанок — традиційна рубрика «"Стоп корупції" в дії». Ми, як завжди, дивилися її кілька разів, щоб добре все зрозуміти. І ви завжди так робіть.  

Висновок: блискуче.

«Гроші», випуск №254 від 11 грудня 2017 року

Ведучий програми Олександр Дубінський завжди був прихильником суржика, але цього разу перевершив себе — у першій же підводці він майстерно змішує українські слова з російськими «жених», «визивали», «драка», «визови» тощо. Правильно, треба бути в тренді і говорити народною мовою, а не штучним витвором, якого не існує в природі.

Ну, і традиційно треба згадати про ворога номер один на цей  момент. Підказуємо — це не Валерія Гонтарева, хоча її критикувати завжди є за що і треба. Нині це міністр охорони здоров'я Уляна Супрун. Так їй і треба. Дістала вже зі своїми реформами. Це вона в усьому винна — смертях, лікарських помилках та недбалості. У першому сюжеті «Грошей» ішлося якраз про смерть чоловіка від втрати крові в Обухові. На другий день святкування весілля наречений побився з охоронцем ресторану, який завдав йому ножове поранення. Він стік кров'ю, цитуємо ведучого, «поки їхала швидка допомога, яка так і не приїхала». Ох і закрутили, скажіть? Круто звучить! За словами родичів померлого, диспетчер довго не приймала заявку. А тепер уявіть, що буде після реформи Супрун! Цікаво, що колеги «Грошей» із «ТСН» уже робили сюжет на цю тему і там чомусь не згадували міністра як винуватицю трагедії. Загалом із «грошівського» сюжету нічого нового ми не дізналися. Побачили реконструкцію подій, яку місцями позначали, місцями — ні. Ви не подумайте, що це прокол — просто спеціальний прийом, щоб заінтригувати глядача. А лікарі і особливо Супрун винні, це й ослу ясно.

Наступним, ну так, розслідуванням був сюжет про схеми викрадення елітних авто, який складався переважно з... нарізки старого й чужого відео — наприклад, із грудьми Даші Астаф'євої — і розповіді редактора автомобільного журналу. Спершу нам пояснили, що злодії ретельно відстежують багатих зірок і добре знають їхній фінансовий стан, а потім додали, що цим самим злодіям, у принципі, начхати, чию машину викрадати, бо вони працюють під замовлення на конкретну модель і, наприклад, колір. Погодьтеся, логіка і точність у «Грошах» завжди на висоті.

Найстаріша в Україні програма розслідувань також потішила глибоким сюжетом про діаманти, підводка до якого від Олександра Дубінського звучала як «Коханкам та жінкам краще дарувати камінчики». Журналістка сходила до ювеліра, на жіночу бізнес-конференцію, на показ мод, шукала найдорожчі в Україні діаманти. Можливо, знайшла, але, щоб не обманювати, поставила знак запитання, як і має бути в кожному розслідуванні. А ми знайшли купу стереотипів щодо жінок. Хитрий прийом, погодьтеся, щоб нагадати жінкам, як не треба їх показувати. А ще ми побачили купу чужих кадрів, узятих невідомо звідки і, звісно ж, не підписаних. А справді, навіщо знімати своє, коли все вже давно зняли, до того ж краще? 

Справжня окраса випуску — повноцінне розслідування про благодійний фонд під назвою «Міжнародні антикорупційні суди» («МАКС»). Організація розсилає листи до підприємств і просить допомогти їй сумою в 20 тисяч гривень, інакше можна потрапити у «чорний список». Коли підприємство відмовляється, «МАКС» надсилає на нього листи-скарги в контролюючі органи і навіть закордонним партнерам та урядам. Інформація про ці оборудки почала з'являтися в ЗМІ ще з літа.

«Гроші» ж вирішили поговорити безпосередньо з керівниками «МАКСу» та використали матеріали, які вже добули самі підприємства. Так би мовити, переказали чужу роботу — так і має бути в кожному розслідуванні, нічого приписувати собі заслуги інших. До правоохоронців вирішили взагалі не звертатися — ті все одно ніколи нічого не роблять. А фразою «приймають міри» глядачу тонко нагадали те, що вони, можливо, теж іноді забувають — що українською це звуть «вживають заходів».

Далі «Гроші» вирішили розібратись «у найгучнішому антикорупційному конфлікті. І його фатальних наслідках» — про війну між «НАБУ, СБУ та ГПУ». Нам так і сказали в підводці. Не знаєте, як розшифровуються ці абревіатури? Вчитися треба! Вийшла солянка із загальновідомих фактів та нарізки відео, в тому числі чужого без титрування. Родзинок у сюжеті було дві — твіт без вказання автора цитати й купа непідписаних людей, які кажуть по реченню. Як правило, це істини. Наприклад, фраза «правоохоронні органи не повинні боротися з корупцією». А й справді! І хоча автора не протитрували (так треба), ми пригадали, що він уже фігурував в одному з давніших сюжетів «Грошей» як «експерт» і «журналіст». 

Матеріал про те, чому в Україні не вдасться грузинське «економічне диво» і чому поганий Саакашвілі, виявився взагалі не про реформи, а про платні ліфти. Журналіст поїхав у селище Бородянка, що на Київщині, де в багатоповерхівках за користування ліфтами треба сплачувати гроші. Про це вже багато було в ЗМІ ще в листопаді. Коли журналіст (хоча на відео був мікрофон та журналіст каналу «2+2», а не «1+1») намагався дізнатися деталі в головного комунальника селища, той закривав камеру руками. Нічим завершилася й розмова із селищним головою. Той пообіцяв надати розрахунки вартості однієї поїздки ліфтом, але журналісти їх не дочекалися і випустили сюжет без них. Усе одно ж набрешуть! Тому й запит немає сенсу надсилати. Наприкінці нам показали Житомир, де запроваджену раніше плату за користування ліфтами скасовують, бо вона і так входить у вартість «комуналки». А в Бородянці? От уміють же ж «Гроші» заінтригувати! Молодці!

Останнім у стислій годинній програмі був сюжет про бюджет-2018. Ведучий знову продемонстрував своє блискуче володіння українською фразою «До трьох тисяч вісімста». Погодьтеся, у російській із числівниками теж складно. Сам сюжет був про... ну, про бюджетні гроші, а ще — про реакцію людей на звістку про те, що депутати підвищили собі зарплатню.

Висновок: геніально.

«Наші гроші», випуск №197 від 11 грудня 2017 року

Аналізований випуск «Наших грошей» складався з двох сюжетів. Перший був про скандал навколо спецоперації Національного антикорупційного бюро (того, що НАБУ) та першої заступниці керівника Державної міграційної служби Діни Пімахової. Після п'ятихвилинної іронічної передісторії з вуст ведучого Дениса Бігуса про конфлікт, який виник через Пімахову між НАБУ, з одного боку, і Службою безпеки України та Генеральною прокуратури України, з іншого боку, Надія Бурдєй взялася розповісти про майно «заступниці міграційної служби»: від першої однокімнатної квартири, взятої в кредит, до нової квартири й автівки, записаних на маму. Плюси за те, що взялися за «агента Діну» Пімахову. І що намагалися її виловити, поїхали до мами з'ясувати, де можна заробити доні на квартиру й машину. Хороший сюжет, у якому чітко проглядається відсторонена позиція авторки, як і має бути в усіх розслідуваннях.

У другому сюжеті Марина Ансіфорова розбиралася зі чвертю мільйона гривень, які кияни мали би виплачувати за корисну модель — рух міської електрички по колу. Винахідником цієї запатентованої моделі є Олексій Кривопішин — колишній директор Південно-західної залізниці, частий герой розслідувань «Наших грошей» у минулому. Журналістка багато працює в кадрі, але не за комп'ютером у затишному кафе, натомість їздить електричкою, ходить залізничними переходами, спілкується з багатьма експертами.

Тут уперше бачимо одного з головних учасників останнього моніторингу — Віктора Петрука, якого титрують як головного спеціаліста транспортної інфраструктури КМДА (Київської міської державної адміністрації). Його фаховим коментарем також скористалися ще два проекти — «Слідство. Інфо» і «Народна прокуратура», але про це згодом.  

Ще краще, що глядачу показують багато старого відео, не завжди свого і чомусь без вказання дати, а також відсутній коментар самого винахідника. Щоправда, мусимо сказати, що в сюжеті є дрібненька помилка — про те, що 250 тисяч Крівопішин мав отримувати не щороку, а за п'ять років. Але то таке, з яким досвідченим і не дуже розслідувачем не буває.

До речі, сюжет мав швидкий результат: Олексій Кривопішин звільнився з посади радника мера. Віталій Кличко також пообіцяв, що з міського бюджету кошти на ці патенти не підуть.

Висновок: неперевершено 

«Слідство. Інфо», випуск №156 від 13 грудня 2017 року

Випуск складався з двох сюжетів — про космос і Україну та про згадану вже електричку й Київ. 

Олександр Гуменюк узявся досліджувати, що сталося із супутником «Либідь» і канадськими грошима під державні гарантії, які мали піти на його запуск. Про оборудку вже говорили у 2016 році . Справа тягнеться ще з 2010-го, коли Канада й Україна домовилися реалізувати спільний космічний проект. Його мали реалізувати за два роки, а «Либідь» досі не в космосі. Розслідування вийшло бездоганне. 

Автор поспілкувався з представниками Державного космічного агентства і депутатом Тетеруком, розбиваючи це нарізками чужих немаркованих відео. Розповів про те, що частина канадських грошей (8 мільйонів доларів) «зависла» в офшорній «прокладці», яку включили в схему за ініціативою української сторони — «Укркосмосу». Очевидно, щоби зберегти інтригу, він так і не розповів глядачам, хто на той час був генеральним директором українського підприємства (про це ми дізналися лише наприкінці сюжету, зі слів Тетерука) і без чийого відома схему реалізувати було просто неможливо. Натомість поговорив із його колишнім радником Гріншпоном, якого свідомо не титрував. Гріншпон пояснив, що гроші на Кіпрі, але забрати їх після тамтешньої банківської реформи неможливо. Це твердження не викликало в журналіста жодних додаткових питань. Принаймні, нам їх не показали.    

Із сюжету нам також стає відомо, що справою займається НАБУ. З його представниками журналіст вирішив не говорити. Думаємо, ми повинні поважати таке його рішення. 

Володимир Сіляков у своєму розслідуванні зайнявся тією ж темою, що й «Наші гроші», — київською електричкою. У нього власна версія подій — він каже, що патент Олексій Кривопішин отримав на «електричку», а не на її рух по колу. Цю тезу він повторює протягом усієї програми. Має право. Тим більше, що на той час він уже подивився сюжет конкурентів — нам це навіть показують. Правильно, ми повинні розуміти, що журналіст пильно відстежує здобутки своїх колег. 

Відзначимо плюси сюжету — по-перше, автор почав начитувати свої сюжети сам. По-друге, його обличчя ми тепер можемо спостерігати в стендапах. По-третє, Володимиру Сілякову вдалося поговорити про електричку і Кривопішина з мером Києва Віталієм Кличком. По-четверте, глядачу показали інформпривід — публікацію закупівлі на «Прозорро» на цей патент. По-п'яте, є розмова з чиновником із «Київпастрансу», який дає дуже дивні відповіді й коментарі. Наприклад, платити не будемо, бо грошей немає. Або: давайте подамо в суд і скасуємо патент разом, бо ви ж теж зацікавлені тощо. По-шосте, є спроби поспілкуватися з самим винахідником Кривопішиним. Та через поганий зв'язок за кордоном, де якраз перебував радник мера, ці спроби виявилися невдалими. Ну і, по-сьоме, не менш важливе — ми знову бачимо коментар експерта Віктора Петрука, який у версії «Слідства. Інфо» постає «активістом». За універсальністю конкуренцію йому може скласти хіба що один із журналістів (чи ні?) проекту «Стоп корупції». 

Ні, ну реально, ви подивіться, скільки всього хорошого можна знайти навіть в одному розслідувальному сюжеті, якщо добре постаратися. А ми, батя, стараємося. 

Висновок: незрівнянно. 

«Схеми», випуск №155 від 14 грудня 2017 року

«Схеми» присвятили цілий випуск постаті Павла Фукса, назвавши його «новим українським олігархом» зі знаком питання. Сюжети проекту іноді важко дивитися без попередньої підготовки. Віп-розслідування все ж таки. Ми — стріляні горобці, нас таким не здивуєш, тому одразу заґуґлили Фукса і прочитали його біографію. Ну і останні новини про його життя та діяльність. Маючи такий багаж, ми всілися зручніше і спробували зрозуміти, чому постать Павла Фукса, донедавна російського, а віднедавна ще й українського бізнесмена привернула увагу Михайла Ткача. 

І правильно зробили, тому що історію мультимільйонера автор, як і треба, вирішив розкрити на 13-й хвилині сюжету, після численних засідок та спостережень за пересуванням та зустрічами Фукса. Михайло вистежував Фукса всюди — на старих кадрах, у міжнародному аеропорту, біля Адміністрації Президента, Міністерства внутрішніх справ, у ресторані. І поки це все відбувалось, у нас у голові не лунало запитання: «Хто такий Фукс?», бо ми знали на нього відповідь. 

Так само ми знали, чому під час монтажу не замилювали номери автівок, які відслідковували, чому численні цифри й факти про бізнесмена Фукса, його зв'язки з підприємствами, політиками не візуалізували. Журналіст намагався показати нам, що Фукс — це птах високого польоту, бо має справу з «рішалами» української політики, зокрема, ймовірно, і з Президентом країни. Про що ж вони там говорять, що може цікавити Фукса і чому він цікавий «рішалам»? Що цей Фукс взагалі означає для української економіки і політики? Дзвінок фігуранту не прояснив ситуації. Автор майстерно підвісив усі ці питання в повітрі і не дав жодному експерту висловити хоча би припущення про Фукса. Правильно, якщо відповіді не знають «Схеми», її не знає ніхто інший.   

Висновок: поезія.  

«Народна прокуратура», випуск №158 від 16 грудня 2017 року  

Майже півтора року ми недаремно роздавали стільки компліментів розслідувальному проекту каналу «112». «Народна прокуратура» не підвела і не розчарувала. Автори вирішили повернутися до класики — наприклад, фантастично затяяяггггннннууутииих і тому дуууже цікавих та інформатиииивних анонсів. Цілком слушно. Нащо тримати інтригу, коли можна в перші три хвилини практично розкрити всю тему глядачу. Він може вже не дивитися далі — і так усе ясно. 

Цього разу 10% випуску було присвячено анонсуванню розслідування про будівництво Подільсько-Воскресенського мосту в Києві. Безіменні журналісти пообіцяли розповісти нам, хто там «дерибанить мільярди». Історія не нова, про неї «Укрінформ» робив матеріал. 

Також потішило й інше повернення до джерел — постійна демонстрація документів, замінити які інфографікою було б банальщиною. «Народна прокуратура» не хоче бути схожою на інших! Хай живе мерехтлива графіка з документами, хай живуть документи на моніторі комп'ютера, які можна показувати під кутом, щоб глядачі не розслаблялись. 

Згадали ще один давно забутий прийом — коли глядачу називають багато цифр. Нехай тренує пам'ять, а то звик, що йому все розжовують! Дизайнерам теж треба відпочивати. 

Можливо, ви так і не зрозуміли, скільки коштів загалом уже пішло на той міст, хто їх нібито украв, який «чиновник дерибанив мільярди» і де ті гроші тепер? Як вийти з цієї пози, нам покажуть у наступному випуску.  

Ну, і ще про плюси. Помітно, що журналісти старалися, взяли багато коментарів, писали багато запитів, говорили з людьми, експертами, навіть з активістом і головним спеціалістом Віктором Петруком, але тему свідомо не розкрили, бо хотіли зосередитися на проблемах окремо взятого району, з яким мають з'єднати міст (благоустрій, зливні мережі). Ну і паралельно запустили ще кілька тем — наприклад, про існування альтернативного проекту будівництва мосту, або приїжджих німців, що хотіли взятися за міст (їх напередодні різдвяних свят вирішили не турбувати, все одно не відпишуть). 

А коли зайшла мова  про нову компанію, яка виграла тендер на добудову мосту, журналісти вирішили схитрити. Сказали, що тендер провели в обхід електронних закупівель «Прозорро», а тому немає договорів. Хоча йшлося про закупівлі вже в 2017 році. Ми легко знайшли тендер щодо Подільського мосту в липні 2017-го, який виграло ТОВ «Еко-буд-трейд» — будівельна компанія, що тепер будує міст. Маловідома, натякнули автори. Очевидно, інформацію про те, хто за нею стоїть, вирішили приберегти на потім. Не все ж зразу вивалювати. Для цього є анонс. 

Висновок: капітально. 

Інформація про експертів: 

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та«Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, hromadske.ua.

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського раді», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: educationquizzes.com