Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Минуло вже більше року, як ми отримали унікальну можливість аналізувати творчість наших колег-розслідувачів — переважно критикувати, дуже рідко хвалити, часто підколювати і стьобати, а іноді й безбожно виливати на них усю свою накопичену за тиждень отруту. За цей час ми, очевидно, встигли набриднути й неодноразово повторитися, помилитися і, напевно, наговорити дурниць. Хитрі, ми спишемо це на небайдужість до предмету розмови й таємне бажання, щоб розслідування — і телерозслідування зокрема — посіли гідне місце в інформаційному просторі, витіснивши звідти флуд і шлак. Хоча б тому, що вони того варті. Знаємо-знаємо, шанси на це близькі до нульових, але ми такі самі мрійники, як і ви.

Та сьогодні мова піде про інше. У своїх опусах ми рідко переходили на особистості — а коли й робили це, то стримувалися і, сподіваємося, не переходили межі. Та це більше неможливо. Дещо з побаченого за аналізований тиждень змушує нас нарешті порушити непросту й болючу тему персональної відповідальності журналістів і редакторів проектів за те — так, не побоїмося цього слова — лайно, яке вони дозволяють собі випускати в ефір. Ні, ми не будемо узагальнювати й розповідати, які всі погані. Ми будемо казати, які погані конкретні журналісти й матеріали, й ось чому. Ми розуміємо, чим це загрожує і які може мати наслідки. Цей моніторинг не додасть нам друзів і симпатиків. Ми можемо почути про себе багато «цікавого» — особливо у приватному листуванні. Але ми готові до цього, тому що хтось мусить нарешті вголос сказати про речі, які не прийнято обговорювати публічно. А треба.

Ми чудово усвідомлюємо, що любов до себе журналістів, а особливо розслідувачів, не знає меж. Ми добре знаємо, як вони сприймають критику — переважно «в штики». Нам прекрасно відомо, наскільки важливий для журналістів статус і як вони не люблять, коли їх везяють «мордою об асфальт». Тим не менше ми це зробимо. Чому? Наш проект незабаром завершується, тому «після нас — хоч потоп», а «хто не сховався — ми не винні». Ну й терпіти вже просто несила.

Дата моніторингу: 30 жовтня — 5 листопада 2017 року

Клікніть для збільшення

«Гроші», випуск № 248 від 30 жовтня 2017 року

Такий пафосний початок навіяний передусім нашим «улюбленим» проектом «Гроші» на каналі «1+1». Дно він пробив давно, але тепер мета колективу очевидна — стати першими розслідувачами, які спустяться в Маріанський жолоб професійних та етичних стандартів. Або навіть глибше.

В аналізованому випуску нам показали людей, тварин, Китай, елітні квартири в Києві, сексуальний скандал у Голлівуді, онкохворих і багато іншого. Що пов'язує ці сюжети? Тільки Олександр Дубінський. Ведучий, який завжди обіцяє, але мало виконує.

Зізнаємося, ми щоразу готуємося до перегляду «Грошей» з особливим трепетом, як до перегляду свіженького фільму жахів. Цього разу страшні моменти почалися вже з анонсу — розповіли про «котомайдан» (етика), «чергу смерті для онкохворих» (етика!) «роковий вечір» (а може, фатальний, бо не про музику йдеться?) і, нарешті, суперперл — «Самураї корупції. Ексклюзивний репортаж “Грошей” з Шанхаю». Ну про те, що з ШанхаЯ, ми промовчимо, але поясніть нам, на Бога, який стосунок мають японські самураї до китайського міста?! Напрошуються паралелі. Недавно, під час зустрічі з китайськими бізнесменами, один український переговорник ляпнув таке: «Ви хочете відкрити в нас китайські ресторани швидкого харчування? Супер! Українці вже давно полюбили суші!». Запала тиша, після якої китайські ресторани швидкого харчування ці бізнесмени, звісно ж, не відкрили. Одразу зрозуміли, з ким мають справу. Погодьтеся, «Гроші» у своєму анонсі продемонстрували таке саме глибоке знання географії та історії. Браво, «інтелектуальний» канал «1+1»! А тепер питання на засипку: хто конкретно написав цей анонс? У кого повернувся язик це начитати, не внісши правок? Хто перед випуском в ефір це переглядав і нічого не помітив? Цим людям за щось платять, хоч, кажуть, із затримкою! У цих людей є імена, але, очевидно, відсутні грамотність і відповідальність.

Не відстає й ведучий. Він обіцяє, що «Гроші» шукатимуть «руку Кремля в УСІХ замовних вбивствах в Україні» і покажуть, як нас «завтра обкрадуть на ще 2 мільярди додаткових гривень» (стиль автора збережено). Обіцянки-цяцянки.

Нажахані таким початком, дивимося далі. Кошмар не розчаровує. «Гроші» стартують із резонансного викрадення дитини, яке сталося недавно в Києві. Нам пропонують сюжет у стилі експерименту «Перевірка на людяність». Журналістка кладе в урну перед супермаркетом на Оболоні чорний пакет. У ньому — лялька, яка плаче, наче мале дитя. Журналісти фіксують реакцію людей. Її немає. У нас склалося враження, що плачу просто не чути (може, батарейка сіла?), але ми можемо помилятися. Зазвичай такі речі змушують людей сахатися або відходити, а тут більшість займається своїми справами. Дехто навіть гасить об пакет недопалки. Цей же експеримент повторюється на набережній. Тільки тут авторку ловить на гарячому мама з коляскою ще на етапі підготовки. Жорстоко. Показово. Гидко. Розслідування? Ні. Провокація? Так. Висновки? Усі люди байдужі, погані й готові допомагати ближньому тільки у Фейсбуку. «Гроші» відкрили Америку.

Вставка з ведучим. Традиційно, не посилаючись на джерела інформації, він розповідає про... ні, не про колишню голову НБУ Валерію Гонтареву, а про зростання статків олігарха Ріната Ахметова, завбачливо зауваживши, що «не буде зайвий раз нагадувати, за рахунок чого і яких тарифів це стало можливим». І налякавши, що тільки тарифами «справа спустошення ваших кишень не закінчиться». До чого це взагалі? Олександр Дубінський показує, який він близький до народу? Ну-ну.

Із натяжкою, але соціальним розслідуванням можна назвати спробу розібратися із законопроектом, який пропонує запровадити податок на домашніх тварин. Ми розуміємо, про що йдеться приблизно посередині матеріалу. Саме тоді нам вперше кажуть про існування документа. До цього ми чухаємо потилицю. Слухаємо зоозахисників і експерта — у минулому економічного оглядача, а тепер ще й політолога Охріменка. Чому коментувати тему обрали саме його? Ну в нього є кіт. Може, звідти й «котомайдан»? І це ж хтось придумав, порадив, мовчки зробив! Хто?

До речі, сам законопроект ось, кому цікаво. Що нового ми дізналися про нього з сюжету? Нічого. Але один плюсик у плюсівському сюжеті є — оригінальні кадри. Дякуємо.

Наступний матеріал — про вибух поблизу телеканалу «Еспресо». Нам кажуть про «вбивство корупціонера» Мосійчука (етика!) й обіцяють нові й нікому невідомі деталі. Що ми отримуємо насправді? Твердження, що замах міг бути не на нардепа, а на колишнього співробітника поліції Михайла Морміля, який нібито вів якісь важливі й резонансні справи. Які саме, нам знати не обов'язково. Мінус за повноту. Ну, і за декларовані, але відсутні новизну та ексклюзивність. Адже до цього про Морміля говорили в багатьох ЗМІ.

Плюс — на щастя, цього разу експертом виступає не якийсь політолог, а вибухотехнік. Із правоохоронцями, які ведуть розслідування, про свою «оригінальну» версію поговорити не вийшло. Для цього треба було не сидіти за столом і гортати новини про вибух в інтернеті, а хоча би зробити кілька телефонних дзвінків і виїхати з редакції.

Наступний сюжет — із ШанхаЯ (не «ю», а «я») — як нам кажуть, «найгрошовитішого міста планети». Хто сказав? Ні, реально, хто це сказав? Хто це написав? Хто вигадав? Спецкор «Грошей», знімаючи все на свій телефон, ходив шанхайськими крамницями та ринками, жахливою англійською цікавлячись вартістю товарів. Після чого безапеляційно заявив: там усе коштує копійки. Доказ? Будь ласка. Метр тканини можна купити за 118 юанів, каже він. А скільки це копійок, поясніть нам, будь ласка? Багато це чи мало? Бо ми юанями користуємося, скажімо так, рідко. Поцікавилися. Наразі 118 юанів — це майже 470 гривень. Звісно, залежить від тканини, але аж ніяк не копійки. І знову ж таки, цю туфту зморозила конкретна людина, конкретний журналіст, її не виправив (або, навпаки, дописав) конкретний редактор. Нічого, зате звучить круто, правда? І підтверджує головну тезу сюжету.

До речі, яка вона? Інформприводом стала новина від Національного антикорупційного бюро про те, що слідчі НАБУ заарештували півмільярда гривень на митниці, які нібито мали стати хабаром для митників, своєрідною подякою за пільгу в оподаткуванні товарів, які в Україну завозили з Китаю. Ось першоджерело, щоби зрозуміти контекст Варто зауважити, що «Гроші» одними з перших повідомили про те, звідки завозився товар за схемою і які фірми до неї причетні. Адже Державна фіскальна служба оприлюднила деталі оборудки лише 1 листопада.

Загалом сюжет побудований на нарізці кадрів із минулих передач, оперативних відео, інших відео (не завжди вказане джерело) та поганої якості й незрозумілої цінності відео з Шанхая. Жодних експертів чи коментарів. Гордо сказано, що все за слідами викриттів «Грошей». Де шукати ті сліди, нам не підказують. Бо сюжет виключно для тих, хто в темі. Як працювала схема? Хто заробляв і як на це закривали очі? Добре, що витягнули рішення судів, але не вказуючи, що це за рішення і яких саме судів.

Сюжет обривається обіцянками, що нам розкажуть, звідки стартує митний бізнес по-українськи, що «такого ми ще не бачили» і «слідкуйте за ефірами програми “Гроші”». Тобто нам знову пообіцяли й не показали. Це вже починає відверто дратувати.

Може, ви нічого не зрозуміли з написаного вище про шанхайський сюжет? Це логічно, бо ми теж абсолютно нічого не зрозуміли.

Перебивкою став сюжет про елітну нерухомість у Києві — наприклад, квартири вартістю більше, ніж сотня мільйонів гривень кожна. Ржати — так, саме ржати, як коняка, надриваючи живота, а не сміятися — можна одразу після заяви, що київські квартири «коштують, як цілі квартали в безтурботному Лос-Анджелесі». Це ж теж якийсь розумник написав! Ну нехай знайде нам квартал у Лос-Анджелесі, який дешевший за квартиру в Києві.

Журналістка пройшлася дорогими апартаментами та будинками — очевидно, вдаючи покупця чи, точніше, представницю покупця. Знаючи «Гроші», напевно, якогось депутата. Багато зйомок прихованою камерою. Десятки, сотні мільйонів і так далі й таке інше. Не розслідування, констатація факту, що така нерухомість є, і вона стільки-то коштує. А поцікавитись чи перевірити, хто є власниками квартир у тих будинках, не вистачило духу, вміння, часу, бажання? Матеріал у стилі ОБС «одна бабця (у даному разі — ріелтор) сказала».

Далі — заміський будинок «за ціною 180 квартир у Києві». Це яких квартир? Тих, що нам щойно показали — по 100 мільйонів і більше? Тобто заміський будинок коштує від 18 мільярдів чи як? Скільки можна кидатися цими безглуздими, нічим не підтвердженими цифрами й фразами? Хто це пише?

Далі ведучий, демонструючи свої глибокі знання в питанні медичної реформи, знову повторює свою фразу про те, що чиновники роблять усе, аби українців стало менше. Вона очевидно йому подобається, бо він у ній уже навіть слів не переставляє. Треба ще придумати, як Гонтареву туди вставити, і було би супер-пупер. Два в одному. А так думки ведучого про медреформу — це його підводка до сюжету про онкохворих. Тема важлива, але відверто перекручена. Нам розповідають про «чергу смерті» (етика? совість? не чули) хворих на трансплантацію чи дороговартісні операції. Констатація факту, що не всі доживають до порятунку. Історія про жінку, якій вдалося побороти недугу без допомоги держави, та іншу жінку, якій треба це зробити. «Гроші» знайомлять їх — із надією, що перша допоможе другій. Добротний репортаж? Так. Розслідування? Ні.

Персональне питання до редакторів програми «Гроші». Ви передивляєтеся випуски перед ефіром? Цей точно не передивлялися. Бо нам показують сюжет про онкохворих, а після нього його ж анонсують. Хто за це відповість? У європах і америках за таке штрафують. Але ж ми не європи і америки.

До речі, про них. Після сюжету й анонсу про онкохворих нам обіцяють «ексклюзивні подробиці сексуального скандалу в Америці». Ведучий Олександр Дубінський зізнається: «За що я люблю Голлівуд, так це за його розбещеність». Він із єхидною усмішкою захоплено розповідає про домагання продюсера Гарві Вайнштейна до актрис, наче це подвиг. І називає це не матеріалом про сексуальні домагання, а «історією ловеласа всесвітнього масштабу». Нам, наївним, здається, що ловелас і ґвалтівник — це трохи різні речі, але фахівцям видніше. Ще цікаво, що всі свідчення жертв сексуальних домагань продюсера Гарві Вайнштейна і актора Кевіна Спейсі дають російською — в усякому разі, українською їх перекласти не спромоглися, а англійською лишити не наважилися. Обрали мову міжнаціонального спілкування. Чому? Ми не знаємо.

Треба сказати, що цей сюжет — вершина вульгарності, несмаку і бездарності, на яку здатні «Гроші». І персональну відповідальність за це несуть ті, хто його зробив і випустив в ефір. Що ж там такого? Будь ласка. Починається сюжет зі стендапу журналіста англійською. Переклад не додається, але можемо одразу сказати, що в оригіналі там помилка — англійською про людину не можна сказати «world-wide famous», тільки «world-famous» (всесвітньо відомий). Так само, як англійською не можна сказати «Nice to meet», тільки «Nice to meet you». Цю помилку часто виправляють ще в початковій школі. Ну і ще одне — англійською (в її американському варіанті) прізвище Weinstein звучить як «Вайнстайн», а не «Вайнштейн». Це ми до того, що навіть американців зображувати треба грамотно. Саме це й робить журналіст — під виглядом асистента продюсера запрошує дівчат на вулицях Києва на кастинг до Вайнштейна у готель. Самі розумієте, «сурова» (не сувора, а сурова — це ми цитуємо) київська осінь, прохолодно, треба в тепло. Мабуть, через не надто переконливу англійську ті не дуже ведуться, тому візитку «представника продюсера» бере лише одна парочка дівчат. Висновок журналіста — вони прийдуть. Чому? Ну бо взяли візитку. Як із тими хлопцями, що під метро рекламу про вікна роздають — узяв, отже замовиш вікна. Уявляємо, як бідолашні дівчата, обличчя яких ніхто й не думав приховати, потім пояснювали батькам, що не збиралися кастингуватися у скандального американського продюсера. Збиралися-збиралися!

Далі — ще краще. Експертом у сюжеті виступає «відомий» продюсер із «колишнього СНД» (це ми знову цитуємо) Віктор Круглов, який із Америки розказує нам про скандал із Вайнштейном. «Ви з ним особисто знайомі?» — запитують у Круглова. «Так, ми зустрічалися на партіз, але він винен 100 %». Тут навіть не знаємо, ржати далі чи плакати, бо рівень експертизи зашкалює. А ось точно плакати хочеться, коли ми «пробиваємо» «відомого» Віктора Круглова. Ось дані про рейтинг його агентства американської асоціації «Альянс Бізнесу й Споживачів» — оцінка F, тобто найнижча. Гірше — це тільки коли про контору взагалі нічого не відомо. Суперексперт, яких шукають довго і ретельно.

Сльози моментально висихають і починається істерика, коли «Гроші» залучають ще одного експерта — продюсера Володимира Бебешка. Його називають «українським Гарві». Не знаю, як Володимир, а ми б на його місці образилися.

Це просто так погано, що немає слів, чесно.

Далі — про весілля дочки сумнозвісної політичної діячки Олени Бондаренко в Америці. Пізнавально. Не розслідування, не аналізуємо. Запам'яталося, що на відео в «Грошах» усі літають на літаках «Аеросвіту», якого нібито вже й немає.

«Гроші» продовжили свою рубрику про малі батьківщини народних обранців. Знову ж таки без логіки обрали двох депутатів — Руслана Демчака та Олександра Герегу. Показують нам Липовець (ґуґліть, що це і де це), де народився Руслан Демчак. Там депутата давно не чули, не бачили. До речі, Липовець унікальний ще й тим, що там є голова. Чого? Липовця. Так нам кажуть.

Хоча у студії нам показали Галину Герегу (привіт редактору!), наступна розповідь — про депутата Олександра Герегу і його «містечко» (ґуґліть, щоб дізнатись, яке, бо ми зрозуміли лише з таблички на школі), де його знають і шанують. Зробив те, зробив се. Молодець, одним словом. Журналісти не такі активні — обмежилися візитом на місце. Попрацювати з джерелами, документами сил не вистачило.

А! До речі, ще на початку випуску нам обіцяли показати, як ці самі депутати «знищують» ці свої малі батьківщини. Але не показали. Це, мабуть, у «Грошей» така фішка. І її теж хтось придумав.

Але ми не розчаровуємося. Бо Олександр Дубінський наприкінці запевняє нас, що «“Гроші” — це єдина програма, яка в цьому царстві темряви дає промінь надії. Ми боремось з корупцією і нахабними чиновниками і будемо робити це надалі». Може, інші проекти десь не там борються? Або не з тією корупцією. Або якось не так. Бо з цього більш ніж годинного випуску ми ледве нашкребли сюжетів для оцінки, які хоча б віддалено нагадують «розслідування».

Висновок: «Бачу дно Маріанського жолоба. Що робити?» «Починай бурити глибше».

«Стоп корупції», випуск № 111 від 17 жовтня 2017 року

«Стоп корупції» — стильна програма. У тому сенсі, що вона вперто дотримується обраного стилю. Аналізований випуск знову почався з повідомлення про черговий «рейд проти корупціонерів». Це коли активісти ГО «Стоп корупції» збираються у численну групу і їдуть й якийсь регіон жахати владу. Разом із ними працює журналіст(ка), який(а) під час «рейду» знімає матеріал для сюжету. Цього разу жертвою активістів стала Черкаська область, зокрема Умань і Монастирище. Суть така: всі корупціонери, вони від нас тікають, ми заліплюємо їм усе стрічками «Стоп корупції», начувайтеся, ми можемо всім «тикати», «стопкорівці» молодці. А оскільки вони молодці, то їм іноді «шиють справу». Яку — неясно, але шиють.

Такі матеріали — про роботу організації та її керівника Романа Бочкалу, а не журналістські розслідування. Не оцінюємо.

Другий сюжет — про корупцію в освіті. Журналістка Алевтина Яременко одразу закинула, що на освіту в Україні виділяються «мільярди гривень» (очевидно, цих мільярдів мало, бо Алевтині в титрі написали про «спеціалізовану» школу з двома «н») і пообіцяла розповісти, які корупційні схеми працюють в освіті і як дерибанять бюджетні кошти. Щоправда, Алевтина обмежилася двома конкретними випадками. Перший — це закупівля камер спостереження для київських шкіл і робота цієї системи контролю. Ніби все правильно — знайшла цікаву інформацію про те, що камери не працювали або їх навіть не підключили, і пішла все це перевіряти, а от із директором підприємства, яке обслуговує ці самі камери, спілкувалися нефахово, не попрацювала з документами та джерелами, не взяла коментарів від експертів і не домоглася коментаря про те, що з цим столична влада думає робити далі.

Потім одразу перестрибнула до першачків, а від них — у село Семенівку на Полтавщині. Там із молодиками зі стопкорівською символікою журналістка ходила освітянськими коридорами і говорила про витрати в школі на харчування та ремонт. Однак у сюжеті від самого початку відсутня логіка, тому семенівська тема відверто завалена. Авторка полінувалися зробити власне журналістську роботу — зібрати факти, докази й показати, скільки і на що коштів пішло, хто винен в тому, що діти мають їсти якусь гидоту, а дах протікає. А так — каша.

Висновок: вівсянка, сер.

«Народна прокуратура», випуск № 152 від 28 жовтня 2017 року

На момент нашого аналізу так і не було опубліковано ані анонсу, ані самого випуску «Народної прокуратури» за 4 листопада. Тому ми взялися за попередній — «Справу про підземний бізнес».

В анонсі нам пообіцяли розповісти «хто кришує торгівлю в підземних переходах в Києві». І (на відміну від декого) обіцянку виконали — розповіли. Ну, принаймні, частково. Тема не нова, ЗМІ про неї час від часу пишуть, але помітно, що автори виконали велику роботу і старалися: спілкувалися з людьми, дізналися, як отримати місце в підземці для торгівлі, сходили на суд. Знайшли колоритного персонажа, який спершу погодився на інтерв'ю, а згодом тікав від знімальної групи. Сюжетну лінію вибудовано чітко.

Так, журналіст виявив, що підприємства, які отримали від міста місця в підземних переходах, по-перше, не виконують узятих на себе зобов'язань із ремонту, по-друге, здають їх у суборенду через ФОПів без відома місцевої влади, що заборонено угодами.

На жаль, у журналіста склалося не з усіма коментарями. Зокрема, коли він намагався поспілкуватися з депутатом Київської міської ради Олександром Бродським у його приймальні, того не було на місці, тому в автора зав'язалася розмова з жіночкою, яка там сиділа. І хоч вона добре знала предмет розмови, він кілька хвилин їй щось доводив. Навіщо? І навіщо нам це показувати?

Також трохи не вистачило загальної картини — не завадила б інфографіка з фірмами та їхніми зв'язками з міськими депутатами. Скільки загалом площ і коштів вони отримали і скільки через їхні темні справи недоотримує столичний бюджет?

Висновок: загалом добре.

«Наші гроші», випуск № 191 від 30 жовтня 2017 року

Передихнули, поїхали далі. Про хороше. Перш за все вітаємо журналістку проекту «Наші гроші» Марину Ансіфорову зі здобуттям міжнародної нагороди Free Press Awards 2017 у номінації Newcomer of the year за висвітлення судової реформи в Україні. На жаль, у цьому випуску її сюжету не було.

Тим часом «Наші гроші» небезпідставно вирішили пройтися не по владі, а по так званій опозиції. Якщо конкретніше — по нардепці Наталії Королевській. Надія Бурдєй попрацювала з деклараціями подружжя Наталії Королевської та Юрія Солода, реєстрами, вистежила, на якому авто та пересувається. Як виявилося, автівка, яка возить депутатку, належить такому собі Денису Ігнатьєву. Автівка привела журналістку до ПАТ «Львівська вугільна компанія», де бенефіціаром колись був чоловік Наталії Королевської і яка частково належить фірмі, власником якої є Денис Ігнатьєв. Там, на Львівщині, дуже хотіли би бачити Королевську, адже борги із зарплатні перед шахтарями вже більш як півроку. Тому люди живуть із городів. Городи ж Наталії Королевської, якими вона любить хизуватися у Фейсбуку, журналістка відшукала на території розкішного майнового комплексу, де народна депутатка буває настільки часто, що, здається, живе там постійно, хоча й уперто заперечує це на камеру.

Плюс — що повернулися до людей. Не тільки Королевської, а й працівників на Львівщині. Контраст — це завжди добре й сильно. І саме на контрасті нам показують проблеми з підприємством і невиплатою зарплатні, застарілим обладнанням на підприємстві, тоді як народна обраниця обробляє свій город-вітрину у брендових чоботях.

Побачили й експерта — Юрій Ніколов із інтернет-видання «Наші гроші». Цікаво, що ми також побачимо його в «Схемах».

Злякало хіба що страшне «відео з youtube» і титрування посади «ППО НПГУ».

Висновок: нам таке подобається. Добре.

«Схеми», випуск № 149 від 2 листопада 2017 року

Перший сюжет «Схем» був про розвиток історії з «рюкзаками Авакова». Проекту є чим пишатися — журналісти повідомляли про цю історію ще в лютому 2016 року. Тепер це призвело до офіційного провадження та вручення підозри в тому числі сину міністра внутрішніх справ Олександру Авакову. На жаль, не всі глядачі знають розслідування й гучні справи на зубок. Пояснення ніби й було, але не те щоб інформативне. Може, зі сподіванням на контекст? Мовляв, про це й так усі говорять? Насправді, щоб розібратися в «рюкзачній справі», найкраще переглянути минулорічний сюжет, а це зроблять далеко не всі. «Схеми» ж зосередилися на нинішньому розвитку справи і проаналізували, що відбувалося під час затримання віп-підозрюваного й судового засідання з сином Авакова. Журналісти також вистежили, куди поїхав після всіх цих справ Аваков-молодший. Звісно ж, до МВС. Туди ж приїжджали й лідери «Народного фронту», соратники його тата.

Загалом сюжет для тих, хто знає всю історію про рюкзаки Авакова і про затримання. Про САП (ґуґліть), НАБУ і ГПУ та про те, як «детективи НАБУ під процесуальним керівництвом прокурорів САП» (ну ви зрозуміли) працювали. Ми би назвали цей матеріал хронікою подій, а не повноцінним розслідуванням.

Другий сюжет розповів про вплив людей олігарха Дмитра Фірташа на номінально державне підприємство «Сумихімпром». Тільки от сенсації не вийшло. Розслідування Георгія Шабаєва перетворилося на переказ текстових розслідувань проекту «Наші гроші». Причому з використанням складних словесних конструкцій і термінів. Як-от «санація». Самі розумієте, якщо глядач знає, що таке САП, НАБУ і НАЗК, то тим більше знає, що таке, скажімо, санація.

А оскільки ми давно не бачили автора в ефірі, він вирішив за прикладом деяких колег показати себе в усій красі — з підходом до ноутбука і його смиканням, стуканням по клавішах, ходінням сюди-туди в мокрому пальті, похмурого, здивованого, задумливого і так далі. По-своєму цікаво. Але мабуть, не всім.

Цікавий момент: «Схеми» використали як експертів журналіста Юрія Ніколова, як і «Наші гроші», а також юриста Богдана Боровика, як це зробило «Слідство. Інфо». Ми за них, звісно раді, але не за широту вибору в експертному середовищі.

Висновок: не запам'ятовується.

«Слідство. Інфо», випуск № 150 від 5 листопада 2017 року

Найсмачніше ми лишили наостанок. Як і решта глядачів, ми нетерпляче чекали на головну журналістську подію тижня — обіцяний спецвипуск від команди «Слідства. Інфо» під назвою «Райські папери». У рамках міжнародного розслідування 5 листопада понад 400 журналістів з усього світу опублікували свої матеріали про офшорні таємниці — завдяки витоку інформації з великої фірми Appleby з острова Мен.

Не обійшлося й без українських «героїв». Їх вистачило на три сюжети. Найбільший резонанс викликав, звісно ж, перший, бо в ньому фігурував Президент України Петро Порошенко.

Аналізувати цей сюжет складно. І сприймається він неоднозначно. Зізнаємося, ми навіть мали гарячі дискусії з авторкою про окремі аспекти матеріалу і змушені були переглянути свої погляди на деякі речі. Матеріал нетиповий, тому що він не висуває гучних звинувачень. Тим не менше, на основі нововиявлених фактів ставить конкретні питання про політичну відповідальність лідера країни за свої слова і вчинки.

Розслідування від Анни Бабінець повертається до вічної теми президентського бізнесу й офшорів. Нові документи доводять, що, ймовірно, робота президентських юристів із фірми Avellum із офшорними зонами велася все ж таки не задля переведення активів корпорації «Рошен» у сліпий траст, а заради його майбутнього продажу з метою мінімізації податків. Принаймні, про такий намір точно йшлося в листуванні з островом Мен. Але в Appleby їм відмовили, вбачаючи політичні ризики у співпраці з лідером країни, де якраз починалася війна — ой, вибачте, антитерористична операція. Тому юристам з Avellum довелося звернутися до менш прискіпливої панамської фірми Mossack&Fonseca, про що ми дізналися раніше.

Складно? Так. Важливо? Ще б пак. Переконливо? Можливо, але точно не для пересічного глядача. Щоби зрозуміти всі перипетії розслідування, точно треба передивитися перший випуск, який свого часу наробив багато галасу. Без цього розуміння сюжет стає матеріалом «для обраних» або тих, хто має в себе посібники з податкового законодавства та роботи офшорних компаній.

Та облишмо форму й поговорімо про суть. Що доводить це розслідування. Перше: Президент Порошенко точно казав не всю правду, коли гасив попередній скандал. Офшорні фірми, ймовірно, створювалися для зменшення податків при продажі корпорації. І тоді ніяких податків із цієї угоди бюджет би не отримав. Президент Порошенко, ймовірно, хотів ухилитися від сплати високих податків, але не зробив цього. Не зміг чи, зрештою, не схотів — неважливо. Важливо, що така ідея була, і під неї навіть намагалися створити відповідну юридично-бізнесову конструкцію. Саме це робить сюжет цінним і аж ніяк не додає плюсів голові виконавчої влади.

Особисте прохання до журналістів: ну скільки можна говорити з глядачами шифром? Будь ласка, негайно припиніть використовувати абревіатуру Бі-Ві-Ай (BVI, British Virgin Isles). Якщо хочете достукатися до глядача, кажіть Британські Віргінські острови. Про Бі-Ві-Ай знаєте ви і експертне середовище. Не вірите? Спитайте в когось.

Показово, що Адміністрація Президента відреагувала на журналістські викриття своєрідно — заявила, що взагалі не коментуватиме скандалу, назвавши все фантазіями авторів. Це аж ніяк не знімає питань, порушених сюжетом.

Другий сюжет Олени Логінової стосувався радника голови правління НАК «Нафтогаз» та члена правління «Укртрансгазу» Сергія Олексієнка (він же — член Наглядової ради нібито державного «Приватбанку», але про це в сюжеті чомусь не сказано). Для нього через Appleby було створено офшорний фонд, куди мав «упасти» мільйон доларів. І все це — в обхід тогочасних обмежень Національного банку України. Журналістці вдалося зустрітися з фігурантом розслідування й записати його аудіокоментар. Відкинемо той факт, що зрозуміти суть і системність проблеми без додаткових роз'яснень та експертних коментарів пересічному глядачеві вкрай важко. Головне питання в іншому: а чи пішов у фонд мільйон? Олексієнко каже: ні, не пішов. Журналістка каже... ну, власне, вона нічого не каже, в чому ми й вбачаємо проблему. Знову йдеться про намір? Ну нехай. Але в даному разі важко ставити питання про політичну відповідальність. Очевидно, правду ми (сподіваємося) дізнаємося за результатами обіцяної перевірки НАК «Нафтогазу».

Конкретикою порадував хіба що третій сюжет Євгенії Моторевської про 37-метрову ексклюзивну яхту, яку через офшори придбав Антон Пригодський — людина, яка свого часу входила в ближнє коло Віктора Януковича. Цей соратник екс-президента України завжди уникав публічності, а в останні роки взагалі зник з інфопростору. Авторці вдалося чітко розкласти по поличках всю операцію й навіть знайти саму яхту, приблизна вартість якої сягає щонайменше 13 мільйонів євро. Цікаво, що, маючи гроші на таке фешенебельне морське судно, герой сюжету знову ж таки знайшов хитромудрий спосіб заощаджувати на її експлуатації. Предметно й переконливо. У повітрі зависло тільки одне питання, яке журналістка старанно обійшла: чи точно Пригодський купував цю яхту для себе? Чи не для когось іншого? Очевидно, щоби стверджувати друге, бракує конкретних фактів, а «райські папери» ситуацію не проясняють.

Що ж, чекаємо нових Papers.

Висновок: резонансно.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, hromadske.ua.

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.