Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Свої пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Суспільний»), «Слідство. Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Суспільний», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Суспільний»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Переглядаючи витвори об'єктів нашого аналізу за минулий тиждень, експерти відверто нудьгували. Сенсаційні анонси й поширені після ефіру соцмережами заяви про «гучні» результати розслідувань не змогли приховати того факту, що обговорювати було майже нічого. Мильні бульки сенсацій лускали якщо не в повітрі, то точно при першому ж дотику. Замість викривальних розслідувань глядачі побачили переважно рефлексії, дослідження й оповідки. Ну і знову багато запитань, на які немає відповідей. Що хотіли сказати нам деякими сюжетами, з першого разу зрозуміти було важко. З другого — ще важче. Після третього перегляду ми здавалися. Помітно, що перед початком літнього сезону серед розслідувачів відчувається загальна втома. Вона якоюсь мірою відбиває й настрої суспільства. Куди поділися енергія, драйв, ентузіазм, цікавинки і знахідки? Порефлексуємо й ми.

Дата моніторингу: 22–28 травня 2017 року

«Стоп корупції», випуск № 88 від 22.05.2017

Блиск проекту «Стоп корупції» ніколи не був надто яскравим і ще більше потьмянів кілька тижнів тому після відверто огидного сюжету про «пастора» Володимира Мунтяна. Але 5 канал, схоже, не зупиняється на досягнутому і з упертістю осла намагається вирватися за рамки правил жанру розслідувань. Якщо ще лишилася якась дурниця, якої до них ніхто не робив, стопкорівці до неї додумаються і зроблять.

Ідеальний приклад — сюжет «Дніпровський тур у 90-ті». Спершу журналіст Артем Лагутенко обіцяє розповісти нам про ситуацію зі святкуванням 9 травня в Марганці Дніпропетровської області. Нам показують кілька фотографій невідомого походження з людьми з георгіївськими стрічками й червоними прапорами. «Їдемо говорити про сепаратизм», — каже журналіст, сідає в авто і прямує на місце подій. Там він говорить із поліцією й шукає голову міськради Олену Жадько. А вона — гадюка! — у відпустці. Очевидно, злякалася приїзду «Стопкору». Або — і це ймовірніше — автор перед початком подорожі з Києва просто не поцікавився, чи потрібна йому людина взагалі на місці.

За начальницю довелося віддуватися її заступникові, який — теж гадюка! — замість негайно реагувати на чіпляння автора посмів спершу зайти в туалет. «Ховається», — доходить висновку журналіст. Погано ховається, бо після цього йде повноцінне інтерв'ю з чиновником, який дає відповіді на запитання журналіста. Треш.

Думається, для балансу треба було показати й похід у туалет самого Артема Лагутенка, бо... ну а чому б ні? Сенсу в цьому епізоді було б стільки ж, як і в кадрах про чоловіка, який іде у вбиральню справляти природні потреби.

Розслідування про «сепаратизм» завершується докором про те, що в приміщенні міськради нібито функціонує капличка Української православної церкви Московського патріархату. Ем... Ну і? То зніміть, як там славлять Путіна й вимагають створення МНР (Марганцевської народної республіки), а так виходить, який сюжет, такий і сепаратизм.

Тим не менше, діагноз озвучено: в Марганці «квітне безлад і сепаратизм». Далі журналіст їде до Дніпра, де, за його словами, «вкручують останні гайки в права людини». На цю мить сюжет уже нагадує пригоди Аліси в Країні див, тепер нас переносять у Задзеркалля. Махінації на «сотні мільйонів гривень», «підряди сумнівним підприємствам», бійка в міськраді, якісь кримінальні провадження, перешкоджання журналістській діяльності і, нарешті, як фінальний акорд, голосування дніпровських депутатів за створення Трудової інспекції, яка «поховає бізнес». І все це буквально за 7-8 хвилин. Експерти в нокдауні. Глядачі, впевнені, вже на іншому каналі. Ви, мабуть, хотіли знати, про що сюжет? Називається він «Дніпровський тур у 90-ті». Це все, що ми можемо вам сказати.

Другий сюжет «Досудилися» Лілії Ткачук — на вже обов'язкову для всіх проектів тему про статки суддів. Журналістка зупинилися на трьох столичних служителях Феміди. Усі жінки й усі підозрілі. Якийсь гендерний дисбаланс. Плюси за роботу з деклараціями, спробами отримати коментарі у «героїнь», а мінуси — за недопрацювання з документами, невказані джерела інформації про перельоти судді, нічим не підтверджені закиди, що суддя працювала на сепаратистів тощо..

Але «Стопкор» не був би «Стопкором», якби не здивував. У даному сюжеті — двічі повторюваним шматком начитки про Качине озеро на Позняках у Києві, який не полінувалися двічі оригінально перекрити по відео, причому перший раз — не тими кадрами. А ще — новим журналістським суперприйомом. І він вартий того, щоби сказати про нього окремо. Авторка розповідає, де живе суддя столичної апеляційки, неодноразова фігурантка журналістських розслідувань Оксана Епель. Мовляв, вона вказала, що в неї квартира у гуртожитку, але це брехня. Насправді її будинок тут, за 15 хвилин від Києва. Стукіт у хвіртку, ніхто не відчиняє. От гадюки. А тепер питання: можна хоч один доказ того, що суддя Епель живе в цьому будинку?! Може, це Лілія Ткачук там живе? Або Петро Порошенко? То зніміть суддю, її машину, яка виїжджає з воріт, сусідку, яка підтвердить, що часто її тут бачить, ну хоч що-небудь! Бо інакше це — маніпуляція й бездоказова маячня! Особливо дратує цей стук-стук у двері серед робочого дня. Й уявіть, ніхто не відчиняє! Та за таке фігурантам «розслідувань» десять років треба давати, а редактору й координатору проекту — по додатковій шоколадній металі!

Фінал — героїчні байки про те, як «Стопкор» світ рятував. Зрозуміти щось важко, але на шоколадні медалі проект, очевидно, заслужив.

Висновок: ми помітили, що журналіст Артем Лагутенко та координатор руху «Стоп корупції» Роман Бочкала претендують на місця в Раді громадського контролю Національного антикорупційного бюро (НАБУ). Що ж, Бог у поміч. Це ми про Раду.

«Народна прокуратура», випуск № 132 від 27.05.2017

Журналісти «Народної прокуратури» вирішили прочитати глядачам лекцію про будівельні афери. Справа, в принципі, корисна, особливо коли це практичні поради.

Щоправда, підхід дещо дивний. Логіка підказує, що глядачам було би цікаво довідатися про потенційних шахраїв та ошуканців. Натомість їм пропонують чергову розповідь про вже відому справу — про групи компаній сумнозвісного Анатолія Войцехівського, які «ошукали 10 000 інвесторів». Чому зупинилися саме на ньому — сказати важко. Google за запитом «забудовник Войцехівський» видає 494 результати. Тема, що називається, «з бородою». Але журналісти сміливо кидаються в бій.

Спершу глядача засипають запитаннями. Хто, як, чому? І так дві хвилини запитань. Якщо ви витримали, то на вас чекає розчарування — відповідей ви не почуєте. Натомість почуєте давно відомі факти. Попри розмови з потерпілими, експертами, роботу з судовим реєстром, коментар представників Державної архітектурно-будівельній інспекції, прокуратури, адвоката Анатолія Войцехівського, показати щось нове «Нарпрокуратурі» так і не вдалося. А так хотілося почути якісь викриття.

І ще одна незрозуміла деталь. Нам показали, як журналістка на планшеті дражниться кадастровою мапою й реєстром будівництв, сказали, що вона сама ним скористалася й нібито щось знайшла, але що саме — ми так і не дізналися. Тоді для чого був цей епізод — теж таємниця.

Ну й не втомлюємося нагадувати про графіку і плашки. Крапля камінь точить.

Висновок: казочка про Колобка. Знаємо, пам'ятаємо. Навіщо писати її заново?

«Схеми», випуск № 131 від 25.05.2017

Ну от реально, зі «Схемами» коїться щось незрозуміле. Вони відверто розчаровують. Ніби й люди ті самі, ніби й стараються так само, ніби й уміють і можуть, але щось у механізмі проекту «Радіо Свободи» зламалося. Хіба ми могли подумати, що колись почуємо від «Схем» термін «експрес-розслідування»? Саме його запропонував нам Максим Савчук — мабуть, не усвідомлюючи, що таке поняття — нонсенс.

Ішлося про чергові розбірки між Генпрокуратурою й НАБУ після затримання на хабарі в 150 тисяч доларів нібито працівника бюро. ГПУ педалювало цей факт, який виявився не зовсім правдивим, а НАБУ казало, що працівник колишній, і кивало на СБУ. Автор знайшов власницю мережі магазинів, якій хабарник обіцяв закрити кримінальне провадження за винагороду.

Насторожує кілька речей. По-перше — журналіст відверто стає на бік однієї зі сторін конфлікту, а саме НАБУ. Згодні, на даному етапі в нас є значно більше підстав вірити саме цьому антикорупційному органу, ніж ГПУ, але — але! — хіба розслідувачі не повинні ставити під сумнів і перевіряти всі твердження, навіть надані «дружніми» організаціями? Коли на хабарі ловлять прокурора, а ГПУ заявляє, що його звільнили ще місяць тому, це викликає в журналістів саркастичні коментарі й іронічні посмішки. Коли це каже НАБУ — так і є. Чому?

По-друге, нам кажуть, що затриманий не працював на НАБУ, але міг працювати на СБУ. Міг. Але він так само міг працювати на себе і при цьому представлятися хоч набушником, хоч гепеушником, хоч есбеушником і навіть самим Папою Римським. Але такої версії нам чомусь не озвучують. Чому?

Питання, на які немає відповідей. Намагаємося бути схожими на наших розслідувачів.

Тим часом Михайло Ткач поїхав до Відня на день народження до сумнозвісного олігарха Дмитра Фірташа. Попрацював з австрійськими реєстрами, знайшов будинок олігарха й показав політиків та депутатів, які приїхали його привітати. А згодом поцікавився в них, чому вони туди їхали. Хоча, в принципі, відповідь очевидна — на свято.

А от особливість зв'язків цих депутатів із Фірташем автор вирішив не деталізувати. Бо ми й самі мали б їх знати. Гм...

Згодні, всім цікаво, як живеться невиїзному олігарху і хто в нього буває. Хоча список його друзів, у принципі, давно не секрет. Нікого нового ми не побачили. Ефектно, красиво знято, ретельно вистежено і... не інформативно. Нам важко зрозуміти, що ховається за обгорткою цього сюжету, окрім очевидних фактів — Фірташ досі гравець, у нього є союзники, він «працює». Здогадувалися.

Висновок: ми дедалі більше дивуємося. І вже навіть трохи тривожимося.

«Слідство.Інфо», випуск № 130 від 24.05.2017

Минулотижневий випуск «Слідства. Інфо» був пронизаний темою тітушок.

У сюжеті «Битва за Дніпро» Олександр Курбатов розбирає масову бійку в Дніпрі 9 травня 2017 року. Його цікавить, чому спецпризначенці били ветеранів АТО й не чіпали «молодиків спортивної зовнішності», які вимахували кулаками з ними на пару. До справи автор підійшов ретельно — добре попрацював над розкадровкою відео сутички, дав аналіз подій і спробував запропонувати власну оригінальну версію того, що сталося, хто винен і що робити. Плюс за ґрунтовний підхід і за спроби розібратися.

На жаль, не обійшлося без огріхів. «Забули» протитрувати відео місцевих ЗМІ, в сюжеті лунають непідтверджені звинувачення на кшталт «опоблоківці звезли людей з усієї області». А основним експертом виявився фермер із Новомосковського району.

І ще одне — автор вказує на конкретну особу, яка нібито керувала скоординованими з правоохоронцями діями тітушок під час бійки. На жаль, на користь саме цього твердження доказів найменше. Це лише один відеокадр, який мало що доводить. Можливо, треба ще попрацювати з відео і знайти додаткові аргументи? Буде переконливіше. І допоможе підштовхнути до активніших дій правоохоронців.

Другий сюжет — іще одне «експрес-розслідування». Дмитро Бондар розповів про проплачені мітинги на Рівненщині, які відбулися у травні і про проплаченість яких місцеві (й не тільки) ЗМІ вже повідомляли. Глядачам показали відео СБУ, відео з соціальних мереж, коментар експерта й озвучили висновок: «Замовники і гаманці бурштинової республіки залишаються в тіні». Помітно, що матеріал робився поспіхом або був багатообіцяючим, але в процесі здувся до банального переліку загальновідомих речей. Це не рівень «Слідства. Інфо».

Висновок: за актуальністю може втратитися глибина. Що важливіше для розслідувань?

«Наші гроші», випуск № 168 від 22.05.2017

Готуючи свій минулотижневий випуск, «Наші гроші» ніби відчували, що вже за кілька днів уся Україна, затамувавши подих, стежитиме за новим захопливим реаліті-шоу під умовною назвою «Податківці й гелікоптери». Усю свою передачу Денис Бігус присвятив податкам та їхнім особливостям в Україні у викладі Мар'яни Мотрунич. В епіцентрі опинилися відсторонений керівник Державної фіскальної служби (ДФС) Роман Насіров, податкові борги та система відшкодування податку на додану вартість. І хоча сюжетів номінально два («Диктатура картатого плєда» і «Льготна черга за ПДВ»... тут пауза, тому що, ну ви знаєте, чому. «Плєд», «льготи»... особливо «льготи». Ну навіщо ж так?)... так от, хоча сюжетів номінально два, вони тісно пов'язані, тому ми оцінюватимемо їх як один.

Авторка нарешті пояснила глядачам особливості українського податкового законодавства, розкрила так звану газову схему Олександра Онищенка, розказала, за що затримали Романа Насірова, кілька разів уміло спіймала його на брехні, а тоді ще й показала все графічно — щоправда, останнє вийшло не дуже розбірливо. На початку березня 2017-го подібні схеми вже показувало НАБУ. Збіг? :)

Журналістка отримала документи, які свідчать про те, що, на відміну від фірм Онищенка, інші компанії, які зверталися по податкову розстрочку, її не отримували; поспілкувалася з їхніми представниками. Звідки в авторки інформація й перелік — невідомо.

Але цікаво це було лише до певної миті. Бо далі стало занадто складно й, отже, нуднувато. Пішла складна для сприйняття інформація про інформаційні системи та інструкції. Вона, мабуть, більш зрозуміла підприємцям, які «в темі».

У другій частині сюжету про відшкодування ПДВ ми втратилися остаточно — коли мова пішла про камеральні перевірки й ППР. Іще одним тривожним сигналом стали часті повтори відеоряду, особливо під час «теоретичних частин» начитки. Трохи розворушив шматок про доступ, який отримали до податкової бази Адміністрація Президента та Рада національної безпеки і оборони, про можливі зловживання. Авторці вдалося взяти коментар у заступника керівника Адміністрації Президента Шимківа. Однак глибини проблеми глядачі навряд чи усвідомили — бракувало фахового коментаря про те, що містить база (наприклад, від чинного податківця або юриста), і про те, як її можна використати (наприклад, від правозахисників).

Зрештою, ми не побачили ані цифри загального податкового боргу, який нині реструктуризують, ані обсягів повернення ПДВ. Тобто контекст проблеми відсутній. Так само не пояснено, чому це питання важливе і яка його суспільна вага.

Той випадок, коли були добрі наміри, але вийшло сумбурно. Мішанина на екрані, мішанина в голові. І це при тому, що ми активно виступаємо за фінансово-економічні розслідування, яких на ТБ украй, ну просто до ідіотизму мало. Шкода.

Ну й не треба «сумісної діяльності». Краще, коли вона спільна. Це коли разом. Наприклад, спільне підприємство. Сумісна — це коли щось суміщається. Наприклад, американська техніка й розетка з напругою 120.

Висновок: не вийшло пояснити. А треба було би.

«Гроші», випуск № 240 від 22.05.2017

We saved the best for last.

Почнімо з важливої інформації, яка пролунала наприкінці минулих «Грошей». Проект іде у відпустку до осені. З різних причин ми сприйняли цю звістку із суперечливими почуттями. Хтось зітхнув із полегшенням, хтось засмутився, хтось плекає певні надії, хтось уже ні в що не вірить. У будь-якому разі, «Грошей» моніторингу відверто бракуватиме. Це, безперечно, один із найцікавіших проектів для фахового аналізу.

З іншого боку, ми не знаємо, чи читає нас колектив «Грошей». Бо з кожним разом, мов на зло, робить іще гірше. Більше анонсів, більше «ексклюзиву», який ним не є, більше пранкерства, більше крилатих фраз від ведучого Олександра Дубінського. Це вже конкретно про останній випуск.

«Гроші» спершу завели мову про актуальну тему — блокування російських соцмереж, винісши за основу тезу про те, що це помста Ахметова російському олігарху Алішару Усманову. Помста за віджим ахметовських комбінатів в ОРДЛО (знову абревіатури), до якого, за словами журналістів, причетний олігарх. Однак звично анонсовані «викриття» й «ексклюзиви» («це розбірки чи боротьба за наші уми?») врешті-решт стають пшиками.

У темі не розбиралися, не говорили з ІТ-фахівцями, правозахисниками, а влаштували «електронну провокацію», як самі назвали. Журналістка продавала код для доступу до заблокованих соцмереж. У результаті весь сюжет — це експеримент і кидання журналісткою звинуваченнями без фактів, коментарів, експертів.

Потім до редакції потрапив таємний список нерухомості покійного голови Української автокефальної православної церкви Митрополита Мефодія і «Гроші» вкотре зайнялися церковними статками (в березні 2017 року був Митрополит Харківський Онуфрій). Списку ми так і не побачили, хоча про нього багато говорилося. Так само й роботи з джерелами, хоча якийсь фрагмент довідки від Державного реєстру майнових прав на нерухоме майно можна зафіксувати. А за те майно вже й суди ідуть. І вже знаний за іншими сюжетами експерт нарахував вартість майна. Але, знову ж таки, ми так і не зрозуміли, яка суспільна значущість цього сюжету.

Від спадку церковного перейшли до спадку політичного. Із порушенням усіх можливих стандартів журналістики в сюжеті йдеться про боротьбу за спадщину народного депутата Ігора Єремеєва, який помер 2015 року. Про те, як його партнери в групі «Континиум» хочуть забрати спадок. І що саме заради цього через парламент хочуть протягнути законопроект, щоби викинути людину, яка померла, із засновників. Народного депутата Андрія Іванчука назвали «автором диверсії». Звично, в жодної сторони не взяли коментаря, накидали звинувачень про диверсантів без доказів і документів, а потім утекли. У той самий час на особистому сайті Олександра Дубінського можна знайти й документи, й інформацію про спадок Єремеєва. Ще й усе подано у вигляді відеоблогу. Дубінський — конкурент Дубінському? Пожалів документи для «Грошей»?

А якщо після сюжету ви все ж захочете дізнатися думку «диверсанта», то її опубліковано на «Інсайдері».

«Не пропустіть. Буде ну дуже смішно», — каже закадровий голос. Так-так. Це про передачу журналістських розслідувань, а не комедійну.

Але ми сміємося, бо показують нам розслідування команди Олексія Навального щодо корупції в російській армії. Гумор не вловили й тому оцінювати нарізку чужих кадрів і чужої роботи не будемо.

Так само не оцінюватимемо соціального сюжету про жінок в АТО. І традиційне пранкерство. Тепер уже вони пранкували над... пранкерами. Що далі?

Останній сюжет — про Одеський порт, розслідування про який робили також у березні 2017 року. Чому ділки набивають кишені, куди дивиться влада? «Викриваємо нахабних портових щурів», — каже Дубінський, хоча це було зроблено ще в попередньому розслідуванні. Сюжет про буксири й колишнього керівника «Укрпошти», який нині керує портом. Поговорили з багатьма зацікавленими особами, представниками Мінінфраструктури, але хибить робота з документами, походження яких нам невідоме.

Інформація про експертів

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Авторка звіту, експертка з моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: Pinterest