«Детектор медіа» публікує п'ятнадцятий текст проекту моніторингу журналістських розслідувань, який триватиме рік.

Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Ваші пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

Минулого тижня наші розслідувачі демонстрували справжні дива еквілібристики. З одного боку, це добре, бо заради отримання цінного коментаря вони героїчно чатували в гаражах, ховалися під будинками і дзвонили на надсекретні номери телефонів. З іншого боку, дивно, тому що спілкування з джерелами, які очевидно уникали спілкування, вони починали фразою: «Можна у вас спитати?». Ми й не знали, що ставити запитання об'єктам розслідувань можна тільки з їхнього дозволу! На жаль, такий підхід часто залишав розслідувачів із носом. І без синхронів. Вони нічого не дізнавалися. Натомість вимагали енциклопедичних знань від своїх глядачів, яких засипали численними абревіатурами, «усім відомими» прізвищами та «самі собою зрозумілими» фактами. Ну глядачі ж завжди в курсі. Чи ні?

Дата моніторингу: 15–21 травня 2017 року.

«Гроші», випуск від 15 травня 2017 року

«Гроші» чимось нагадують Віктора Януковича. Вони вперті, послідовні й живуть у власному Межигір'ї — окремому журналістському світі, який кардинально відрізняється від життя їхніх колег із розслідувального цеху. Експерти гавкають, а караван іде. «А що поганого в тому, що я їх підтримував?» — можливо, скаже колись про «Гроші» Ігор Коломойський. На жаль, поганого багато.

Минулого тижня проект «Гроші» за доброю традицією потішив неекслюзивними «ексклюзивами» та оманливими анонсами. Уже на початку ведучий Олександр Дубінський (слава Богу, в штанах) одразу попередив глядачів: «Голою дупою в Європу — ось про це наша програма». Наступним пішов кадр із написом «День матері».

Від голої дупи — до статків матерів політиків. Перехід оригінальний. Решта — не дуже. Адже по темі заможних мамусь окремих, особливо молодих, нардепів ЗМІ вже проходилися. І — о диво! — там навіть ішлося конкретно про тих, хто привернув увагу «Грошей»! Та оскільки це все ж таки «Плюси», поставимо «Грошам» плюс за те, що вони попрацювали з джерелами (реєстром декларацій), поговорили з політиками й навіть не полінувалися зробити кілька кадрів дроном. Хоча стоп, не факт, що це було відео «Грошей». Може, «ТСН». Адже сюжет очевидно перенасичений аж ніяк не ексклюзивними кадрами й фотографіями. Посилання? Навіщо? «Гроші» можуть посилатися хіба що на міфічні «дані ЗМІ», які не перевіряють, а просто озвучують.

Другий сюжет стосувався важливого соціального питання — позбавлення житла самотніх людей. Останнім часом ця тема дедалі частіше висвітлюється медіа, в тому числі телевізійними проектами, зокрема й розслідувальними. Наприклад, сюжет Олени Козаченко зі «Слідства. Інфо» мав конкретні позитивні наслідки для його героя. Журналісти «Грошей» вирішили глибоко не копати. Глядачам запропонували історію Олександри Хромової з Одеси, яка сталася 25 років тому. І пообіцяли розібратися. Вийшов, як завжди, цирк — із гучними звинуваченнями, безглуздими твердженнями й однобокістю. За версією «Грошей», Хромова стала жертвою тепер колишньої, а тоді майбутньої помічниці прокурора Лоскутової. Коли батько молодої героїні сюжету збирався їхати у Штати, Лоскутова втерлася до нього в довіру, а тоді відібрала в його дочки квартиру і — цитую — «змогла визнати (очевидно, сама. — Авт.) Хромову психічно хворою і недієздатною», відправила її в психлікарню, а сама забрала в неї квартиру. Трагізму додає перше за багато років спілкування жертви з батьком «Скайпом».

Цікаво? Та капець як цікаво! Якби не відверті лажі. По-перше, а який, власне, діагноз у героїні і що про нього можуть сказати лікарі? «Продажні психіатри», як сказано в сюжеті. По-друге, інша сторона — пані Лоскутова — чує не питання, а звинувачення, на що реагує абсолютно логічно і правильно — радить дочекатися суду. По-третє, а чому батько, який поїхав працювати у Штати, жодного разу за 25 років не приїхав в Одесу? Ну от реально, невже журналіст його про це не запитав? Чому він не провідав свою нещасну дитину, яка потрапила в біду? Чекав приходу в Україну лоукостерів чи як?

Ну й останнє. Замість показати системність справді гострої проблеми «Гроші», як завжди, підмінили її сутність красивою і беззмістовної фразочкою про тих, хто перетворює «сотні людей на безхатченків». Ніхто не говорив із правоохоронцями, іншими правозахисниками, ніхто не розбирався в документах, щоби хоча б наочно показати схему відбирання житла. А нащо? Жирні мінуси за все. Хіба що відео оригінальне, що для «Грошей» рідкість. І то ще ретельно перевірити треба.

«У нашій країні підробляли усе, окрім айфонів. Але, здається, подолано і цей, останній рубіж», — продовжує передачу Олександр Дубінський. Господи, ну хто, хто пише йому ці... тексти? Чоловік довго розповідає нам про те, як із вживаних запчастин в Україні збирають «нові» телефони від «Епл». Запам'яталася фраза журналістки: «В Україні 90 % айфонів чорні». А ми бачили не чорні!))) Сюжет рваний і незавершений, його взагалі важко назвати розслідуванням. Ну хоча б купили десь один ново-старий телефон і привели б на ту точку поліцію й розлючених клієнтів. Ні? А справді, нащо?

На цей момент нам уже починає набридати один і той самий анонс. Нас буквально переслідує фраза «Євробачення — свято для аферистів. Найзухваліші шахрайські схеми». На жаль, «Гроші» вкотре нас обдурюють, бо цього сюжету ми так і не побачимо. Очевидно, редактор програми досі в астралі. Чи не витримав і втік слідом за «улюбленицею» «Грошей» Гонтаревою?

Третій сюжет описує нам ситуацію з будівництвом у передмісті, а фактично частині Києва, — Петропавлівській Борщагівці. «Скандальне розслідування» журналісти зробили про вже відомий за повідомленнями в ЗМІ факт про виділення там 0,9 га лісу під будівництво й роль у цьому процесі місцевого сільського голови Олексія Кодебського. Саме за ним довго бігає журналістка, немов папуга, повторюючи одну й ту саму фразу: «Можна поставити вам декілька питань? Можна поставити вам декілька питань?». Ми довго чекаємо, коли вона поставить хоча б одне, але марно!

Ну а далі взагалі анекдот. Щоби створити видимість серйозного підходу, авторка гордо каже: «Протягом тижня ми намагалися достучатися (мабуть, достукатися. — Авт.) до сільського голови у калитку його будинку». Журналістці буде цікаво почитати, чим українське слово «калитка» відрізняється від російського, яке означає «хвіртка». Вікіпедія допоможе. Ну й, погодьтеся, коли комусь тиждень стукають у «калитку», це наполеглива журналістська робота!

Із плюсів — авторка попрацювала з деклараціями. З іншого боку, дала багато інформації про родину сільського голови, яку невідомо яким чином отримала. Ну і все, час вичерпано. Знову анонс про те, чого ми так і не побачимо.

Чи побачимо частково — врізку-експеримент, як заробляють на туристах, фотографуючи їх із тваринами. Але врізка на те й врізка — без коментарів, бекґраунду, значущості. Навіть підключення журналіста в ролі «жертви» вийшло якимось пласким. Може, англійська з українським акцентом підвела...

Ну й жодної передачі «Грошей» без пранкерства. 10-хвилинний шматок відео ні про що. «Ні про що» — це про те, як журналісти «розводять» російських поп-зірок на візит в окупований Крим, а ті висувають свої вимоги й висловлюють побоювання. Може, краще би подзвонили українським митцям? Вийшло би, напевно, проблемніше.

Далі нам відкривають таємницю, як народжуються сюжети «Грошей». Олександру Дубінському, за його словами, «захотілось почитати книжку». І з'явився матеріал про книговидавництво в Україні. Який підхід держави до питання книговидання, такий і в журналістів. Коли нам розповідають про те, як «Грошам» вдалося дістати книжку, видану в Росії (неймовірно!), на екрані позаду ведучого показують фото... чиє? — Вгадайте з трьох разів. Правильно! — Тепер уже колишньої очільниці НБУ Валерії Гонтаревої. Справді, «Гроші» без Гонтаревої — це «Гроші» на вітер. Олександр Дубінський на фоні своєї «улюблениці» розповів про чутки, що на прощальній вечірці Гонтаревої був російський алкоголь. Зрада! Ми вже звикли не шукати логіки в словах ведучого. Може, звикнемо й не шукати Гонтаревої. Та чи відвикне він? Не факт.

Наприкінці — чергове безглузде звернення Олександра Дубінського. Таке відчуття, ніби він це спеціально для наших моніторингів каже: «Давайте захистимо себе від російського способу мислення, коли за голу дупу навіть на фінальній сцені “Євробачення” можуть посадити у в'язницю». Eh, what?

Висновок: матеріал про шахрайські схеми під час проведення «Євробачення» в Києві, очевидно, переноситься на наступний раз. Як і зміни на краще. Гонтарева forever!

«Слідство. Інфо», випуск № 129 від 17 травня 2017 року

Після гучного фільму-розслідування «Убивство Павла» минулого тижня «Слідство. Інфо» повернулося до традиційного формату й показало нам два сюжети.

Перший — «Закрита економічна зона» — зробив Олександр Гуменюк. Він знайшов підприємство, яке виробляє дерев'яні пелети в Чорнобильській зоні. Журналіст побував на виробництві, поспілкувався з працівниками, зустрівся з керівництвом і виявив зв'язок між фірмою і дружиною начальника департаменту захисту економіки НПУ Ігоря Купранця. Це, в принципі, пояснює, чому на виробництво, яке фахівці назвали небезпечним для здоров'я клієнтів, закривають очі правоохоронці.

На жаль, коментаря «фігуранта» ми так і не почули, хоча були спроби його отримати телефоном — знову ж таки на рівні «можна поставити вам запитання?». Ми також не зрозуміли масштабу проблеми й не знаємо, чи зверталися журналісти до когось із профільних владних структур (не поліції). Хоча помітно, що роботу пророблено величезну, сам сюжет обірваний — автор лише висловлює сподівання, що ситуацію прокоментує міністр Аваков. Мабуть, до нього все ж таки звернулися. Чи ні? Надія, як то кажуть, помирає останньою, але не додає інформативності. І так, дрони знімають красиво.

Не можемо не згадати про момент, який здався нам дивним, і дуже сподіваємося, що ми помиляємося. Журналіст закуповує пробну партію пелет і перевіряє її на радіацію. Закуплений матеріал не фонить. Цей епізод недоречний із двох причин. По-перше, він не підтверджує теорію журналіста про шкідливість виробництва. По-друге, хоча фахівець у сюжеті розповідає, що небезпечні не пелети, а продукт їхнього горіння, тобто зола, автор (принаймні, на відео) вимірює, який фон дають саме пелети. Або ми чогось не розуміємо, або це відвертий прокол.

Розслідування Максима Опанасенка «Останній дзвоник» — про Національний педагогічний університет імені Драгоманова і його відомого ректора Віктора Андрущенка.

У сюжеті багато розповідей та звинувачень від активіста і випускника вишу Іллі, які не було перевірено під час розслідування (наприклад, про подвійну сплату за ремонт тощо). Журналіст знайшов майно ректора в селі під Києвом, попрацював із деклараціями, дізнався про майно зятя ректора — голови Держслужби Костянтина Ващенка, показав квартиру колишньої першої заступниці міністра освіти Інни Совсун на Оболоні й, нарешті, розповів про приватний виш доньки ректора — Інститут екології, економіки і права, який працює в приміщеннях педуніверситету Драгоманова за символічну орендну платню. Фінальний акорд — зв'язки вишу з родинами Порошенка й Турчинова.

Усе ніби добре, але трохи не докручено — хотілось би побачити задокументовані, а не лише словесні, докази у формі усних звинувачень про те, що викладачі й техпрацівники державного вишу нібито працювали в приватному державним коштом тощо. На жаль, у сюжеті цього немає. Іноді простих свідчень — навіть із гучними звинуваченнями — малувато.

Відзначимо якісні зйомки та інфографіку. Ще один плюс — той факт, що за результатами проведеної роботи журналісти написали заяву в НАЗК та до Фонду держмайна.

Висновок: пам'ятаєте останні миті життя героя Вінса Вона в серіалі «Справжній детектив»? Коли він нібито доходить до мети, а тоді обертається й бачить, що насправді впав за кілька кроків до фінішу й помер? Щось таке й вийшло.

«Народна прокуратура», випуск № 131 від 20 травня 2017 року

Журналісти «Народної прокуратури» вирішили проаналізувати проблему утилізації львівського сміття за рік після трагедії на Грибовицьому сміттєзвалищі, де в 2016-му внаслідок пожежі і зсуву загинуло четверо людей.

Будемо сподіватися, що єдиною причиною звернення до теми є саме роковини, а не щось інше. Тому що під час перегляду таке враження могло скластися в багатьох глядачів. Їх акуратно підводили до думки про те, що все погано, повільно й недостатньо — а винна, звісно ж, міська влада. Конкретно мер Львова Андрій Садовий.

Нетитроване відео з трагічними подіями відверто нагнітало ситуацію і псувало враження від спроб розібратися, що саме у Львові зроблено за рік. Авторка розпитала багатьох дотичних до проблеми, але не чиновників в уряді, хоча саме вони періодично давали не менше обіцянок вирішити проблему львівського сміття — чи не частіше за міську владу.

Не до кінця розібравшись зі львівським сміттям, чомусь перекинулися на київське. Чи доречно це? Для масштабування проблеми — так, для її ґрунтовного дослідження — точно ні. Бо не вдалося розібратися зі сміттям ані там, ані там. Якщо вже пообіцяли дати глядачам відповідь на запитання, чи загрожує Україні сміттєвий колапс, то, будь ласка, зробіть це. Із цифрами і фактами. Інакше питання зависне в повітрі. А про ситуацію у Львові вже й «Ґардіан» писав.

Ну й не втомлюємося повторювати (бо, може, колись дослухаються): 1) не можна пояснювати, про що буде сюжет, на п'ятій хвилині сюжету; 2) треба збільшити титри. Не розбереш, хто і що; 3) графіка жахлива. Треба змінювати на щось веселіше і барвистіше. Тепер газети стають схожі на ТБ, а ви робите навпаки.

Висновок: цього разу не воно.

«Схеми», випуск № 130 від 18 травня 2017 року

Перші сім хвилин моніторингового випуску «Схеми» присвятили уривку з довгоочікуваної прес-конференції Петра Порошенка. Запитання Михайла Ткача Президенту було справді гострим — воно стосувалося ймовірного санкціонованого та організованого владою переслідування і тролінгу незгодних із політикою гаранта. Глядачі почули й запитання, й дуже довгу відповідь Порошенка. Яка була неінформативною. Намір «Схем» зрозумілий — стовідсотково підтвердити свою думку про те, що Порошенко уникнув відповіді. Та якщо вони думали, що цікавість аудиторії підігріє статус спікера, вони помилилися. Безперечно, важливо, але, погодьтеся, також довго, нудно й нецікаво пересічному глядачеві.

Такий формат не надається до аналізу за нашими критеріями, тож ми оцінювали інший, повноцінний, сюжет про нескінченний конкурс до Верховного суду, який уже не вперше стає предметом прискіпливої уваги медійників. Перевага Сергія Андрушка в тому, що він займається цією темою давно, системно і ґрунтовно.

Цього разу він зосередився на кандидатах до кримінальної касації, ретельно вичитавши їхні досьє. І виявив справді оригінальні речі. Наприклад, окремі претенденти на посади у Верховний суд досі не склали присяги в незалежній Україні, а інших рекомендували політики, що автоматично ставить під сумнів їхню незалежність та неупередженість.

Автор також тонко потролив членів комісії за тлумачення критеріїв відбору, зокрема, такий як «інтегративність», і вказав на оригінальну, вкрай суб'єктивну систему оцінювання.

Знову ж таки, глибоко і круто, але якось нетелевізійно чи що — сухо й одноманітно. І це дивує, тому що вже кілька тижнів поспіль найпросунутіша в плані телекартинки програма розслідувань чомусь просідає за видовищністю. Як це пояснити? Що це — свідома зміна концепції чи специфіка тематики? Будемо відстежувати.

Висновок: чекаємо на розповідь про обіцяні Порошенком запрошення і зустріч із журналістами «Схем». Має бути дуже інформативно. І видовищно.

«Наші гроші», випуск № 167 від 15 травня 2017 року

«Наші гроші» вийшли з двома матеріалами — про декларацію голови Національного агентства з питань запобігання корупції (НАЗК) Наталії Корчак і (збіг?) про той самий конкурс до Верховного суду України.

Сюжет Аліси Юрченко обертався навколо декларації пані Корчак. Журналістка виявила, що голова агентства користується незадекларованою автівкою для поїздок на роботу і з роботи, у робочих справах, а також те, що її возить оформлений «інспектором НАЗК» водій. Крім того, на нещодавно придбаних паркомісцях голови НАЗК знайшли новеньку автівку, записану на «свекров» Наталії Корчак. Відвертий русизм «свекров» пиляв нам вуха цілий сюжет. І було дуже боляче. Краще більше так не робити.

Та навіть крізь біль і сльози ми довго реготали з того, як поблизу «чужої» автівки чисто випадково опинився чоловік пані Корчак, щоби «забрати звідти документи». Ну а чого варті пояснення самої голови НАЗК! Ми плакали, чесно. Бідна жінка. Шкода. Ми б на її місці не витримали. А вона тримається. Мабуть, ідейна.

Красиво й переконливо, чорт забирай! Як і прекрасний стендап із роялем і купою грошей. Не помилимося, якщо скажемо, що матеріал Аліси Юрченко запам'ятався, мабуть, найбільше за тиждень.

Але...

Сюжет підкачав не лише «свекров'ю», а й хибним уявленням про те, що глядач усе знає і йому не варто нічого нагадувати. Наприклад, коли ведучий або журналістка згадують про зарплату голови НАЗК, вони чомусь вважають, що її не треба озвучити, бо глядача розбуди серед ночі — й він одразу скаже, що за перший квартал 2017-го пані Корчак заробила... (тут вставте суму. Тільки не ґуґліть! Ну скільки? Е! Неправильно!). Ну і специфіка роботи НАЗК відома, звісно, кожному, як і розшифровка абревіатури.

Другий сюжет Марини Ансіфорової стосувався відбору до Верховного суду України. Де ВККС і ГРД обирали кандидатів до ВСУ. Багато абревіатур, мало розуміння процедур. На відміну від «Схем», «Наші гроші» аналізували кандидатів на суддів у цивільну касацію і їхні декларації. І тема благодатна, і всіх суддів легко зловити на конкурсі, та все ж журналістка використовує чутки або просто не вставляє в сюжет підтвердження факту щодо одного з кандидатів (його «нібито помічають сусіди» в будинку колишньої дружини). Ну й ходить за деякими кандидатами зі змістовним питанням: «А можна вас запитати? Ну будь ласочка»... Ну а кандидати, як правило, або кудись поспішають, або вміють красиво й переконливо говорити.

Висновок: друзі, ви не в редакції. Це ви все знаєте, а глядачі не завжди встигають за польотом вашої думки. Як казав класик, «астанавітєсь»!

«Стоп корупції», випуск № 87 від 15 травня 2017 року

«Стоп корупції» — безперечно, один із наших найулюбленіших проектів. Ми часто лишаємо його на закуску. Причина банальна — відео свіжих випусків чомусь з'являється на youtube із величезною затримкою, пізніше за інших. Експерти щоразу марно чекають на новий матеріал, але змушені задовольнятися старим, часом не таким актуальним. Так само сталося й цього разу.

Нам розповідають про латифундістів у Київській області та про лісові перевірки на Рівненщині. Журналісти використовують інформаційні запити й роботу з джерелами, багато коментарів, беруться за локальні тематики. Але в їхніх розслідуваннях немає документів, вони не до кінця формулюють гіпотезу і на власний розсуд інтерпретують значущість того, про що, власне, йдеться в розслідуванні.

Сюжет Наталії Полинкової «Тараща: пайові війни» вже самою своєю назвою натякає, що йтиметься про конфліктну ситуацію. Журналісти взагалі люблять вживати слово «війна», і через це воно затерлося. Може, недаремно? Одразу після заставки журналістка настрибує на глядачів із Таращанського району, розповідаючи про те, як один із наближених до колишнього керівництва району й депутатів райради бізнесменів на прізвище Винниченко отримав великі площі і скільки грошей він виплачує пайовикам.

Зауважимо, що на інтерв'ю для розслідування журналістка ходить як мінімум із двома активістами «Стопкору» в фірмових накидках. Вони збирають народне віче (!!!), «щоб застерегти селян від махінацій».

У своєму сюжеті авторка вживає такі сильні терміни, як «ухиляння від податків», що в разі браку доказів пахне судовим позовом. Ще ми бачимо професійно зняте інсценування — воно не позначене, а в кадрі «б'ють» чоловіка, хоча жертва побиття — жінка. Оригінально.

У принципі, в контексті стагнації земельної реформи тема цікава, але тут вона показана відірвано й недопрацьовано. Усе звелося до вартості виплат за пай та обурення фермерів. Подекуди здавалося, що це конкуренти «замовили» Винниченка. Майже ніяких документів, окрім загального плану відповіді на запит від райради, ми не побачили.

У другому сюжеті журналіст Артем Лагутенко блукає «В хащах корупції», розповідаючи про ситуацію з незаконною вирубкою лісу в лісництвах Рівненщини та виявлені порушення. Сюжет теж для «просунутих». Хто вже добре знає, хто, де і як рубає ліс, та орієнтується в темі. Інакше зрозуміти щось без повтору чи перемотування назад важко. Цікаво, що коли ми перевіряли цей сюжет на ексклюзивність, виявилося, що він мав вийти ще в березні 2017 року, про що був відповідний анонс. Однак у випуску № 80, який ми моніторили, вказаний сюжет був відсутній.

Висновок: нереалізовані можливості.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Авторка звіту, експертка з моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.