Із методологією моніторингу можна ознайомитися тут. Свої пропозиції, зауваження, відгуки надсилайте за електронною адресою: info@detector.media.

Моніторинг «Детектора медіа» охоплює шість проектів, зокрема «Гроші» («1+1»), «Народна прокуратура» («112»), «Наші гроші» («24», «UА: Перший»), «Слідство.Інфо» («Громадське ТБ», «UА: Перший», «24»), «Стоп корупції» (5 канал), «Схеми» («Радіо Свобода», «UА: Перший»). Він складається з аналізу якісних показників у формі таблиці й суб'єктивної думки експертів, які у своїх коментарях спираються на чітко визначені параметри оцінки та особисті враження, що ґрунтуються на досвіді та знанні жанру.

В ефірі, ой, вибачте, не в ефірі, а на «Детекторі» — моніторинг під номером тринадцять. Та ще й, як на зло, на сайті він з'являється в п'ятницю. Зрозуміло, що чекати чогось хорошого від такого огляду годі. Не помилимося, якщо скажемо, що це, мабуть, найпохмуріший і найпесимістичніший моніторинг із усіх, які ви читали. З іншого боку, для цього є підстави — експерти не чекали від своїх телевізійних колег-розслідувачів такого піке в «соціалку» й відверту попсу. Обсмоктані поточні теми, маніпуляції, перекручування й спроба видати публічні документи за глибинні розслідування — ось лише кілька смертних гріхів, які можна було ошелешено спостерігати на телеекранах під час аналізованого тижня. Таке враження, що головне нині для будь-якого сюжету — це обов'язковий обліт якоїсь території дроном. Ну для «картинки». А решта — то таке. Сподіваємося, що ця вакханалія тимчасова. Якщо ж це тенденція, тоді можна говорити про якісну мутацію української розслідувальної тележурналістики. А мутанти, за статистикою, довго не живуть.

Дата моніторингу: 27 березня — 2 квітня 2017 року

Клікніть для збільшення

«Наші гроші», випуск № 161 від 27 березня 2017 року

Почнімо з веселого. Після невеличкої перерви, спричиненої технічними проблемами, в ефір повернулися «Наші гроші з Денисом Бігусом». Надія Бурдєй вирішила присвятити свій новий сюжет лідерові Радикальної партії Олегові Ляшку. Персонажу, скажімо так, телевізійному з усіх поглядів. Навіть його ретельно приховувана лисина вже так часто світилася на ТБ, що його, як влучно висловилася жінка в матеріалі, вже й голого впізнати можна. Авторка ж зосередилася не так на особистості головного популіста країни, як на «шахрайстві на тендерах, крадіжці заводу та шантажі усього парламенту». Тема не те щоби вражала новизною, але завдяки вдалому поєднанню інформаційної насиченості зі знущальним відеорядом та грі з цитатами на межі фолу загалом матеріал «Відкривайте, Ляшко прийшов, або Як "нарадикалити" півмільярда» вийшов епічним і вкрай переконливим. Та обов'язковим для перегляду тими «маленькими» й не тільки українцями, які вважають Радикальну партію захисником своїх інтересів.

Окрім вдалих смішариків про Ляшка та його нестримної любові до безапеляційних заяв та дійних корів, сюжет руба ставить питання про стрімке збагачення очільника радикалів після входження його партії в парламент. Інформація про майно Ляшка вже була у ЗМІ восени 2016 року, але з такими гострими формулюваннями й конкретизованими версіями його походження, мабуть, уперше. Плюс за ґрунтовний підхід до теми.

Ключовий епізод матеріалу — поїздка журналістки на малу батьківщину політика, Чернігівщину, щоби знайти можливе джерело коштів Ляшка з прив'язкою до бізнесу з виробництва пожежних машин його колеги по партії й місцевого важковаговика Олега Авер'янова.

Тема не нова. У 2015 році сюжет про Авер'янова робили плюсівські «Гроші», виходили матеріали на «Антикорі». Торік навіть самі «Наші гроші» інформували про те, як ляшківці просували фінансування закупівлі державою пожежних машин і що за цим стоїть.

Використовуючи гарну інфографіку та зйомки дроном, журналістка деталізує оборудки підприємств Авер'янова та його роботу на посаді заступника керівника Державної служби з питань надзвичайних ситуацій (ДСНС), що відгонить корупцією. Про фірми колишнього чоловіка Олега Авер'янова розповідає його екс-дружина (чому вона почала говорити, можна зрозуміти з давнішого сюжету «Грошей»). Журналістці навіть вдається зустрітися з самим фігурантом. Під час інтерв'ю Олег Авер'янов безапеляційно заявляє, що працівники СБУ вимагали в нього гроші за кришування його підприємств. Які нібито не його. Також лунають звинувачення, що сюжет «Наших грошей» замовила Служба безпеки, хоча розслідування діяльності фірм Авер'янова веде ГПУ.

Закінчується матеріал прольотом дрону над «незадекларованим будинком» однопартійця Ляшка в Прилуках. Ведучий Денис Бігус каже, що в нього передоз Ляшка. У нас теж.

Висновок: дайджести теж бувають хороші. Коли якісні.

«Схеми», випуск № 125 від 30 березня 2017 року

Якість українських доріг — популярна мішень не лише для численних інтернет-фотожаб, а й не менш численних телесюжетів. Останнім часом за неї одна за одною бралися розслідувальні програми — «Гроші», «Слідство. Інфо», а тепер ще й «Схеми». Ми сподівалися, що така пильна увага проекту «Радіо Свобода» до вже обсмоктаної вздовж і впоперек теми пов'язана з якимись відкриттями. Натомість отримали конкретні результати. Тепер ламаємо голови, що краще. І ніяк не вирішимо.

Якщо «Гроші» на початку березня 2017 року досліджували ремонт і стан доріг на Західній Україні, то «Схеми» далеко не їздили. Їх цікавили столичні автошляхи — відповідно, «Київавтодор» (він так само привабив і «Гроші»). Судячи з кадрів, журналістка Катерина Каплюк об'їздила й познімала пів-Києва, багато знімала й говорила з ремонтниками. На жаль, про що, ми так і не дізналися. Власне, саме авторки в матеріалі було найбільше — вона задумливо стояла, присідала, щось міряла, ходила — словом, хіба що не лежала. Так ми дізналися, що Катерина любить високі підбори. Навіть коли ходить дорожніми ямами і вибоїнами.

Як завжди чудове відео з дрона, висока якість зйомок, візуалізація під приємний музичний супровід. Це, можна сказати, новий жанр — «повільне журналістське розслідування» (ПЖР). Журналістка Катерина Каплюк вводить нас у специфіку роботи ремонтників — які види ремонтів бувають, ходить-контролює роботи з паперами в руках. Так поволі минає чверть сюжету, й тоді нарешті починається власне розслідування капітального ремонту київських доріг. Плюси за ґрунтовну роботу з офіційними джерелами, запитами, судовими реєстрами. Нам розповідають про засновників, які вигравали тендери, суми виграних підрядів.

Авторка інспектує київські дороги, які відремонтували в 2014–2016 роках. І які досі на гарантії. Мешканцям Голосіївки щастить найбільше — завдяки запитам «Схем» ПП «Автомагістраль» зобов'язалося виправитися й оперативно відремонтувало неякісно зроблену ділянку. До речі, розумне рішення й хороший піар.

Коментарі від «Київавтодору» «Схемам» отримати так і не вдалося.

Загалом після перегляду сюжету не полишає враження, що ми подивилися документалку. Цікаво, красиво, але не більше.

Другий сюжет авторства Максима Савчука розповідає про члена ближнього кола Президента — заступника керівника його Адміністрації Віталія Ковальчука. Точніше, про нове майно його дружини. Плюс за вибір теми та ексклюзив. І мінус за її візуалізацію.

Ідеться про корпоративний скандал навколо будинку в Царському Селі на Печерську, до якого причетна дружина заступника голови АП. Автор розповідає про те, як останній вдалося практично за безцінь відібрати цю заставлену нерухомість у бізнесменів Блошків. Складні схеми переходу майна, багато розумних речей про корпоративні права. Ще одне ПЖР. Знову складно й нуднувато. За складністю втрачається головна інформація, яку згодом усі винесуть у заголовки — найближчій до Ковальчука людині якось так хитро і легко вдалося за три тисячі доларів отримати у власність об'єкт вартістю в сто тридцять мільйонів.

Висновок: іноді, коли багато «плюсів» і «мінусів», у результаті виходить «нуль».

«Гроші», випуск № 235 від 27 березня 2017 року

«Гроші» — ще один аналізований проект, який цікавився станом столичних доріг. Загалом новий випуск ще більш далекий від формату журналістських розслідувань, ніж попередній. Дедалі менше матеріалів підпадають під наш аналіз. У «Грошах» зростає відсоток кримінальної хроніки та чистих репортажів. Журналісти традиційно впевнено стверджують помилкові речі й маніпулюють інформацією. Ведучий традиційно демонструє, що не володіє українською («Мінобороні», «відволікуть народну увагу» тощо). Коли чуєш, що «Гроші» — це провідна програма розслідувань, уже справді стає якось... ніяково чи що.

Цього разу випуск відкриває довгий і дивний сюжет-дуплет про недавні протести в Росії і дзвінки журналіста до тамтешніх правоохоронців — він запитує в них, що робити з сином-опозиціонером (вигаданим), а ті дають йому рекомендації. Оригінальні кадри тут хіба що дзвінків, решта — чужа хроніка виступів та їхнього придушення. Чули, бачили, не страшно. Із Кисельовим вийшло цікавіше.

Далі — широко анонсований матеріал про вбивство колишнього депутата Держдуми Росії Вороненкова в центрі Києва. Тут якраз усе оригінально — журналіст Олександр Преподобний (титрований як Преподбний) пропонує нам суперексклюзив — інтерв'ю з найманим убивцею, який дає свій професійний аналіз розстрілу одного з головних свідків у справі Януковича, а ще розповідає про своє «життя-буття». І якщо «аналіз» такий глибокий, що в одне вухо влітає, а в інше — вилітає, то життя кілера показано так, що аж плакати хочеться. Виявляється, найманим убивцям у нашій країні важко. Співчуваємо чоловіку, нелегка в нього доля. Плакати хочеться. Тим більше, що в людини, за словами автора сюжету, ще й очі «незворушливі». Так, не незворушні, а незворушливі.

Та в цього матеріалу є значно серйозніші проблеми. По-перше, не обійшлося без моралізаторства, коли нам кажуть, що «правило карми ніхто не відміняв». По-друге, нам крупним планом показують неретушовані сцени насильства із закривавленими трупами. По-третє, нас відверто обманюють, коли кажуть, що на інтерв'ю в знімальної групи було лише 20 хвилин. Відео знято як мінімум двома-трьома камерами і дроном (куди ж без нього) і, судячи з кількості ракурсів, знімали довго і красиво. Мінус за неправду.

І останнє — можливо, найважливіше. У сюжеті нам показано відео смерті журналіста «Української правди» Павла Шеремета і знову вустами найманого вбивці озвучується конспірологічна версія про «чоловіка з паличкою» на місці трагедії, який нібито й привів у дію вибуховий пристрій в авто нашого колеги, а потім переконався, що мішень знищено. Насправді цю версію вже давно спростовано. Відверта локшина.

Далі під її вагою наші вуха починають прогинатися ще більше.

Центральний сюжет програми — про скандал навколо росіянки Юлії Самойлової та її можливого виступу (чи невиступу) на «Євробаченні». Ведучий ошелешує нас фразою про те, що «фестиваль вже перетворився на мекку для крадіїв з команди мера Кличка, які, тарарам, вже вкрали перший мільйон доларів». Звісно, тарарам, сказавши цю фразу, ведучий забув, що за цим мають іти факти і докази. Замість них «Гроші» показують розтиражовані чужі фотки ремонту вестибюлю станції метро «Лівобережна».

Сам сюжет — це нарізка відео із Самойловою невідомого, точніше, не вказаного, походження та низької якості. Нас переконують, що Самойлова — це спецоперація. А ще — що вона родичка прихильника «русского мира» музиканта Самойлова з групи «Агата Кристи». Чому? Ну прізвища в них однакові, а Самойлових у Росії, самі розумієте, не так багато. Десь як Іваненків в Україні. Експертну думку в сюжеті представляє «поетеса Євгенія Чуприна». На своїй сторінці у Вікіпедії вона ще називається «пані Друїдесою». Євгенія Чуприна — (цитуємо) «автор збірок віршів “Твори” (1997, 2000) і “Вид знизу” (2002), “У хаті, де не працює санвузол” (2016), прозового “Роман з Пельменем” (2000, 2002), який став першим російським інтернет-бестселером». Ну чим «пані Друїдеса» не експерт із питань спецоперацій Кремля? Можливо, вона розкрила всі його плани в своєму бестселері «Роман з Пельменем».

Ну а ще Самойлова — проект російських пропагандистів, тому що людям з інвалідністю важко потрапити на сцену, особливо в Росії й у нас. Загалом не дуже зрозуміло, хотіли «Гроші» розповісти про спецоперацію «Юлія Самойлова», про проблеми людей із інвалідністю чи просто мусили забити ефір тим, що на слуху.

Окрім того, що передача поволі перетворюється на «життя зірок» та «кримінальні хроніки», там дедалі менше справді експертних думок. Ну а коли роль експерта бере на себе ведучий Олександр Дубінський, іноді трапляються повні провали. Зокрема, на екваторі програми він заявляє: «Якщо ви не знали, а ми вже три роки будуємо в Україні громадянське суспільство. Це така штука, коли влада дозволяє громадським організаціям приймати (може, брати? — ДМ.) участь в управлінні державою. І навіть надає для цього бюджетні кошти». Насправді громадянське суспільство — це коли управління державою неможливе без участі громадськості, а не те, що «дозволяє влада» чи на що вона «дає бюджетні гроші».

Абсурдною сентенцією глядачів підводять до наступного сюжету — про бюджетні кошти, які держава виділяє на громадські об'єднаннями інвалідів та ветеранів. Цифри, озвучені ведучим і журналістом, різняться — спершу йдеться про 78 мільйонів, потім про 80 мільйонів. Матеріал побудовано на контрастах між ветеранськими і волонтерськими організаціями. З одного боку — волонтери й добровольці АТО, з іншого — члени традиційних ветеранських організацій.

Зрозуміло, що посилену увагу ЗМІ (а з розслідувачів — також «Слідства. Інфо») до цієї теми спровокував дуже телевізійний конфлікт під час засідання громадської ради при Міноборони. Тому тема не ексклюзивна. Іще 17 березня 2017 року «Цензор» опублікував детальну інформацію про «фейкові ветеранські організації».

Натомість журналісти «Грошей» почали тлумачити, що таке громадські ради. Вони певні, що ті «контролюють владу і що це правильно, бо громада має вирішувати кому і на що треба давати гроші». У глядача складається враження, що громадська рада наділена якимись владними повноваженнями. Насправді ж це дорадчий орган і його компетенції дуже обмежені (Постанова КМУ №996).

У сюжеті йдеться, зокрема, про громадську раду при Міністерстві оборони, куди не включили волонтерів і атовців. Далі нетитрована людина озвучує цифру два мільярди гривень на рік, які нібито отримують ГО ветеранів від бюджетів усіх рівнів. У матеріалі ця цифра нічим не підтверджується, хоча запит міг би легко вирішити цю проблему.

Згодом глядачам таки показують документ невідомого походження з цифрами про видатки на ветеранські організації. Чергова істина від журналіста: «Оскільки громадські організації не зобов'язані розповідати, куди витрачають державні гроші». Знову штанга. Адже є п. 5 ст. 6 Закону України «Про доступ до публічної інформації», де чітко прописано, що ми маємо право на інформацію про витрачання бюджетних коштів. Дуже радимо журналістам «Грошей» перечитати цей закон. Там також ідеться й про написання запитів.

У традиційному стилі на завершення «Гроші» показують екс-бійця батальйону «Донбас» і учасника бійки під час засідання громадської ради при Міноборони Дмитра Різниченка, який каже, що «готовий відстоювати інтереси навіть зі зброєю в руках». Потім він тримає автомат.

Журналіст підсумовує: «Куди пішли державні гроші, ви, мабуть, уже здогадуєтесь». Та ми цілий сюжет здогадуємось і здогадуємось. Скажіть уже нам нарешті! Бо коментарів іншої сторони ми так і не чуємо.

Репортажі про «Київавтодор», який підозрюють у зловживаннях (нам зачитують прес-релізи прес-служби СБУ), та про електронне декларування не аналізували.

Далі Олександр Дубінський вирішує похизуватися «власною» роботою, сказавши: «Я проаналізував реєстр судових рішень», — і зауваживши, що у 2016 році з 360 справ про хабарників тюремні вироки винесено усього шести чиновникам. Чи він сам аналізував, не знаємо, адже він не надав жодного доказу. Але «Наші гроші» ще в лютому 2017 року подавали іншу інформацію — про 362 справи і п'ять вироків. Кому ж вірити? Утім, яка різниця, коли в цей час на плазму виводять сексистську картинку з голою жінкою на купі доларів. Може, для того, щоби відволікти від ведучого?

Далі в «Грошах» триває парад ексклюзивів. Це сюжет про сільського голову Мартусівки на Бориспільщині Василя Косівця, якого звинувачують в отриманні хабара у 250 тисяч євро. Журналістка програми виконує роль не розслідувачки, а репортерки. Запитує у правоохоронців, запитує у підозрюваного. Перші кажуть одне, другий — протилежне. І? Ще й стендап чомусь російською. Може, сплутали проекти, й він мав піти в «Украинские сенсации»? Проблеми з землею в Мартусівці мають бороду. Ще в 2009 році йшлося про захоплення 150 га землі. Щоправда, подібний матеріал (більш розгорнутий) уже був опублікований 24 березня 2017 року на «Українському репортері».

І ще одна дивна штука. Здається, наплутали не тільки зі стендапом, бо впродовж усієї програми анонсується сюжет про поїздку «Грошей» у Португалію в ролі заробітчан, а ми його так і не бачимо. Принаймні, в інтернет-версії. Як це пояснити?

Ну й останній штрих. На завершення ведучий добиває алогічністю про нахабних чиновників, «які саме зараз, в цей час, намагаються взяти під свій контроль всі ЗМІ. А ми з вами давайте разом не дамо їм». Що? Фінал логіки. І програми. Видихнули.

Висновок: редактор у штаті чи десь лівачить? Бо його не помітно.

«Слідство. Інфо», випуск № 123 від 29 березня 2017 року

Випуск «Слідства. Інфо» складався з двох сюжетів — про резонансні дитячі групи самогубців і, як ми вже згадували, ветеранські організації та їхні гроші.

Олена Козаченко спробувала дослідити медійну складову навколо так званих «Синіх китів» і наслідки того, що вона назвала медіа-істерією. «Слідство. Інфо» в особі ведучого Дмитра Гнапа та авторки сюжету стверджує, що тема штучно перебільшена і може бути використана для придушення свободи слова в інтернеті.

Матеріал «Сині кити та білий шум» складається з відеонарізок із інших каналів (не завжди вказано яких), міні-інтерв'ю з журналістами-батьками «Слідства. Інфо» (спростування чуток колегами — хороший хід) та школярами, а також історії про студента Івана, який допомагає знаходити кураторів «груп смерті» та рятувати одурманених ними дітей.

Усі респонденти в один голос підтверджують, що ситуація з «Синіми китами» штучно роздута й насправді не є такою загрозливою. На жаль, журналістка не оперує офіційними цифрами про кількість дитячих суїцидів, хоча стверджує, що кількість самогубств не збільшилась і сплеску немає, посилаючись на «дані експертів». Непереконливо. Бракує роботи з офіційними джерелами, запитами, іншими — названими — експертами тощо.

Для підсилення тональності передачі в сюжеті демонструється виступ головної редакторки сайту «Сегодня.ua» Світлани Панюшкіної про кількість переглядів матеріалів і особливу увагу аудиторії до теми «Синіх китів». Нібито логічно, але хіба так не буває з усіма «гарячими» темами, особливо тими, що стосуються дітей?

Із експертів ми бачимо тільки Олексієм Ковжуна, який підтримує заявлену лінію журналістів і допомагає сформувати конспірологічну теорію про змову проти свободи в інтернеті. Докази в студію, будь ласка.

Ну окей, припустимо, що Олена Козаченко й Олексій Ковжун праві. «Сині кити» вже не новина. А де закручування гайок в інтернеті? Нелогічно.

Другий сюжет, «Ігри у ветеранів», стосувався вже відомої нам теми про ветеранські організації. Одразу привертає увагу емоційний епізод із Максимом Опанасенком, який обурюється тим, що в газеті ветеранської організації міститься цитата Сталіна. Журналістика? Не факт. Емоції? Точно.

Сюжет побудований так само на контрасті між «традиційними» й «новими» громадськими організаціями, але в «Слідстві. Інфо» як приклад узято роботу організації «Освітня асамблея», яка проводить просвітницькі заходи й може розраховувати на кошти з київського бюджету. Така діяльність, як ми бачимо, кардинально відрізняється від діяльності «ветеранів», яка радше нагадує партійні з'їзди та пленуми.

На відміну від «Грошей», Максим Опанасенко оперує конкретною сумою в 20 млн грн, які через Державну службу ветеранів війни і учасників підуть профільним громадським організаціям. Нам знову показують документи невідомого походження про витрачені кошти та апетити «ветеранів».

Коментар взяли лише в заступниці голови Організацій ветеранів України, а з іншими не змогли зв'язатися, бо ті були у відрядженні. Можемо поставити плюс за інтерв'ю зі справжнім учасником Другої світової, який підтверджує, що не отримує від ветеранських організації жодної допомоги. Ті навіть не вітають його листівками.

Завершує сюжет уже відомий нам «донбасівець» Дмитро, який — цього разу без зброї — каже, що гроші йдуть не туди.

Висновок: актуальність теми не гарантує якість розслідування.

«Народна прокуратура», випуск № 125 від 1 квітня 2017 року

«Народна прокуратура» продовжує дрейфувати в бік серйозних розслідувань. Щоби не відставати від іменитіших колег, вони теж узяли собі дрон і тепер успішно наслідують прийом із прольотами над нерухомим майном своїх фігурантів. Тим більше, що тема цьому сприяла.

Аналізований випуск журналісти присвятили суддям — зокрема, тим, що претендують на посади в оновленому Верховному суді України, який нині формується. Кандидати якраз проходять іспити. «Мішенями» розслідувачів стали четверо служителів Феміди.

Упродовж сюжету «Народна прокуратура» оприлюднює дані з декларацій, але невідомо якого року. Джерело інформації про адреси нерухомості суддів теж не завжди вказують, хоча це Реєстр майнових прав на нерухоме майно.

Гірше те, що розслідування неповне — під час інтерв'ю судді часто дають переконливі пояснення походження свого майна. Якщо автори прагнули показати нам, що люди в мантіях щонайменше лукавлять, то нехай наведуть хоч один доказ, який спростує почуту інформацію. Інакше це холостий постріл, після якого постає логічне запитання: ви що, не могли знайти когось більш «паливного»? Бо ці судді на таку роль не дуже підходять.

Проколи в журналістській роботі помітні неозброєним оком. Наприклад, коли автор детально розпитував про походження коштів на будинок у судді Наталії Антоненко, то забув запитати про дві квартири в столиці, потім додавши фразу «звідки гроші — питання, схоже, риторичне». Та ні, досить конкретне.

Хоча в сюжеті йшлося про майно й у декларації суддів, у фіналі чомусь лунає проміжний висновок про результати іспитів для суддів — мовляв, «нова інституція заповниться в переважній більшості старими кадрами». Мінус за логіку, адже матеріал був про інше.

Висновок: не докопали.

«Стоп корупції», випуск №80 від 20 березня 2017 року

Випуск «Стоп корупції» складається з двох сюжетів і двох додатків. Перший матеріал із публіцистичною назвою «Корупційні сліди міністра-втікача» розповідає про «любих друзів» екс-міністра уряду Януковича Миколи Присяжнюка.

Розслідування про бізнес колишнього міністра АПК Миколи Присяжнюка — не новинка. Ще восени 2016 року про його зв'язки з Лесею Софієнко повідомляли різні ЗМІ, відповідні течки пішли в Державну фіскальну службу. У сюжеті постійно виринає купа якихось документів, але незрозуміло, що це за документи і яке їхнє походження. Окрім того, серед них є податкова декларація, яку законним чином отримати неможливо.

Ще один дивний прийом, який використала авторка Лілія Ткачук, — це фраза «до цього ми повернемося пізніше». Вона лунає так часто, що остаточно перетворює матеріал на сумбурне нагромадження тверджень і фактів. Мінус за логіку.

«Стоп корупції» також дуже не любить авторського права, затираючи логотипи телеканалів, коли використовує відео колег.

Є й відверто недозволені ходи — наприклад, журналістка використовує нічим непідтверджені цифри про суми збитків (без посилання на джерело) і висуває дивовижну тезу про вартість зняття з міжнародного розшуку Присяжнюка Інтерполом (близько 10 мільйонів доларів). Хотілося б побачити десь прайс-лист. А там є знижки на групові заявки?

Другий сюжет називається «Повернення корупціонера». Йдеться про Михайла Жиленка, колишнього начальника районного відділення Держгеокадастру на Дніпропетровщині. Авторка Марія Москаленко все робить правильно — озвучує історію конфлікту, використовує запити, інтерв'ю, спілкування з усіма сторонами, але результат виходить якийсь позбавлений родзинки. Ну так, ситуація, але не чіпляє.

Далі йдуть не повноцінні сюжети, а додатки. Їх так і хочеться назвати апендиксами або навіть атавізмами, оскільки вони відверто псують програму. Перший додаток — це проект «За парканом». Його антигерой — Микола Субота, голова «Укрпрофоздоровниці». На екрані — текст уперемішку з фото й відео, нарізками документів, фактів. Наприкінці з'являється чоловік у курточці «Стоп корупції», який просовує у двері будинку голови повідомлення. Сильно, нічого не скажеш.

А на завершення — мультик «Золотий конверт шоу». Цього разу — про Андрія Вороніна, екс-керівника лісгоспу на Сумщині, названого тут «Путивльським Шреком». Дно.

Висновок: є загроза апендициту. Може знадобитися операція.

Загальне

Улюбленими темами розслідувань були ветеранські організації, дороги. Усе менше сюжетів, менше розслідувань про фінанси, закупівлі. Більше кримінальних речей, соціальної тематики. Також зменшується сама кількість сюжетів, робота з запитами та офіційними джерелами. Більше патетики й роботи з «готовими» даними, більше дронів, менше смислів.

Відверто розчаровують «Слідство. Інфо» та приємно здивувало сюжетом «Стоп корупції».

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював з телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Авторка звіту, експертка із моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: www.houstonmakerfaire.com