«Гроші», «1+1», випуск від 13 березня 2017 року

Минулого тижня програма «Гроші» видала в ефір шість матеріалів, і жоден із них клавіша не натискається назвати повноцінним розслідуванням. Тематика широка — від церкви до кримінальних розбірок. Як завжди, з претензією на сенсаційність. На виході, як це часто трапляється, плюсівські сенсації виявляються мильними бульками.

Центральний сюжет — про митрополита Харківського і Богодухівського Онуфрія (Українська православна церква Московського патріархату). Як заявляє ведучий Олександр Дубінський, «у порівнянні си (так, саме СИ. — Авт.) статками якого навіть Янукович відпочиває». Твердження, щонайменше, спірне й нічим не доведене.

Далі — ще краще. Ведучий чомусь наголошує на тому, що це ексклюзивне розслідування «Грошей». Хоча ще в жовтні 2015 року була публікація про статки Онуфрія (Олега Легкого) на «Наших грошах», а до того — у Фейсбуку від активістів ГО «Харківський антикорупційний центр» (може, саме тому вони фігурують в «ексклюзивному» матеріалі). Але приписувати собі чужі заслуги — давня традиція програми, як ми помітили ще раніше.

Не зрозуміло, чому журналісти «Плюсів» узялися за тему Онуфрія саме тепер і що стало для цього інформаційним приводом. Може, їх надихнула придумана влучна назва «VIP-Піп». Погодьтеся, дотепно. Та цим оригінальність і вичерпується. А ні, ще в матеріалі є правдолюб-священик (його протитровано як «священника» з двома «н») Сергій Островерх, який розповідає про церковні справи та корупцію, а перед виходом передачі в ефір відмовиться від своїх слів.

Журналістка працює з даними з Реєстру речових прав на нерухоме майно, вивчаючи статки митрополита. Ріелтор оцінює майно церковнослужителя в астрономічну суму — від 4,5 до 7,5 мільйонів доларів. «Звідки такі гроші?» — цілком справедливо ставить запитання Анна Чайка. Вона під виглядом потенційного покупця заходить в елітний будинок, де має квартиру митрополит, відвідує його фірми і знаходить його розкішний заміський маєток, де робить висновок про захоплення ним навколишніх земельних ділянок без документів чи коментарів представників місцевої влади — плюс за наполегливість і мінус за докази.

Цікавий момент, як Анна Чайка відчайдушно намагається взяти коментар у самого Онуфрія, але їй фізично не дає цього зробити супровід митрополита. Це виправдовує загальну тональність сюжету про крайню закритість і таємничість церкви, але чому розповідь про Московський патріархат супроводжується кадрами з Михайлівським собором УПЦ КП — пояснити важко. До того ж кадри ці чужі.

Наприкінці сюжету журналістка зауважує, що впертість «Грошей» усе ж таки дає свої плоди, й прес-служба УПЦ МП попросила надіслати їм перелік запитань. Що журналістка героїчно й робить на камеру. Після чого нам озвучують чутку, що «джерело в метрополії повідомило про два валютні рахунки на мільйони доларів», які, мовляв, належать митрополиту.

А тепер увага — запитання на мільйон доларів. Так а звідки в Онуфрія гроші? Якщо відповіді немає, то все інше ми знали й до виходу сюжету.

Другий сюжет «Грошей» теж присвячено церковним питанням. За кадром ведучий називає його «релИгійним». Друзі, колеги, скажіть Олександру Дубінському, що в слові «релігійний» літера «и» є тільки в закінченні -ий! І взагалі, хтось відслуховує, що він каже в ефірі? Бо іноді це реально нагадує знаменитий анекдот про слова «слон» і «слін», від чого просто вуха в'януть. Гріх після цього скаржитися, що це «Інтер» не здатен виробляти якісного українського продукту!

Так от, про «релИгію». У другому матеріалі йдеться про те, що УПЦ МП переписує статути церков в Україні за московськими зразками. Міністерство культури, в свою чергу, відмовляється їх реєструвати. Тому церква подала до суду. Матеріал важко назвати розслідуванням, бо відсутні оригінальні зйомки, йде нарізка старого відео з закадровим голосом, який страшить захопленням церковних земель Кремлем. Потім згадується про суддів, які розглядатимуть справу, і зазначається, що вони «добре відомі своєю проросійською позицією». При цьому без жодних доказів, пояснень, тлумачень і коментарів експертів.

До речі, на замітку: ще 26 лютого 2017 року в «ТСН. Тижні» був сюжет про цей судовий позов, де журналіст узяв коментарі в Мінкульту, спробував поговорити з представниками церкви. Але про що ми? Це ж черговий «ексклюзивний» матеріал «Грошей»!

Продовжуючи антиросійську лінію, ведучий анонсує наступний сюжет про «Сбербанк» як «новий етап гібридної війни». Для початку він безапеляційно заявляє, що (голова НБУ) «Гонтарева, яка обслуговує інтереси Кремля, ймовірно, вже має російський паспорт». Гостра критика  політики очільниці Нацбанку з уст ведучого «Грошей» лунає вже кілька років, але ж давайте конкретику! У Гонтаревої є російський паспорт — докази в студію! Немає? Тоді до чого ці балачки? Адже в самому сюжеті про це ані слова!

Сюжет перенасичений мовою ворожнечі. Це спроба замаскувати той факт, що його ключовий епізод — експеримент зі спробою отримати у «Сбербанку» кредит на паспорт громадянина так званої Донецької народної республіки — відверто провалився. Після чого розповідати, в принципі, стало ні про що. Довелося якось викручуватися. Може, підстрахуватися коментарями експертів чи інших сторін? Ні, пізно, дедлайн насувається.

Наступна мішень праведного гніву «Грошей» — керівники «Автодору» та облавтодорів, які — цитуємо — «мають здохнути від народної ненависті». Сюжет зроблено відверто поверхово, з використанням штампів та гри на емоціях. Без конкретних цифр та фактів, посилань на джерела інформації нам розповідають про мільярди, які виділялись на дороги і які до доріг «не доходять». Таке чекаєш почути під час застілля, на заправках і в таксі, де можна дізнатися не менше про Порошенка, Гройсмана й Ахметова. Фактів там стільки ж, скільки й у цьому сюжеті, що претендує бути розслідуванням.

Нам розповідають про ремонт доріг на Тернопільщині та Львівщині, про що вже неодноразово повідомляли інші медіа («Наші гроші», місцеві ЗМІ); а також про майно тих, хто ремонтує дороги, — але не вказуючи при цьому джерел інформації.

Серед експертів — Роман Хміль, голова правління ГО «Моя дорога», який заявляє, що 50 % виділених на ремонт доріг коштів дерибаниться (тезу не підтверджено і не спростовано протягом сюжету), та Михайло Литвинюк, якого титрують як інженера й експерта з ремонту доріг. Насправді це не випадкова людина, а директор підприємства ТОВ «ПБС», яке займається ремонтом доріг (фірма виграє тендери на ремонт доріг в інших областях).

У сюжеті відсутні коментарі керівників облавтодорів, ДАК «Автодор». Глядачі так і не дізнаються, чому гроші до доріг не доходять і хто в цьому винен. Історія нагнітається кадрами з аваріями на дорогах через погане дорожнє покриття.

Пам'ятаючи про стилістику свого старшого брата — новин «ТСН» — не забули в «Грошах» і про кримінальні розбірки в Києві, а саме про резонансний розстріл бізнесмена з одеським корінням Ряжева, який, за словами ведучого, «може стати початком великої мафіозної війни». (Ну от на чому ґрунтується це твердження? Адже в самому сюжеті йдеться про те, що його, ймовірно, вбили за картярські борги. Тоді яка в біса війна? Кого з ким?) Ми бачимо театралізоване відтворення подій та історію життя бізнесмена. Усе побудовано на чутках. Кримінальне чтиво, не більше. Але далеко не від Тарантіно. Хоча щось спільне у стилістиці є — це постійні маніпуляції й тиск на глядача. Того апріорі треба повісити, цього вбити, той негідник, цей ще гірший. Чому? Ну бо ми так сказали. І, до речі, нам тут підказали, що в нього ще мільйон баксів закопані під Полтавою. Чому під Полтавою, якщо він живе в Закарпатті? Ну бо так кажуть. Ааа...

Увійшов до програми також оглядовий сюжет про обрання нового складу Рахункової палати. У конспірологічному стилі закадровий голос розповідає про політичну боротьбу за крісла в палаті й про те, як журналісти намагались, але так і не поговорили з жодним із кандидатів на посаду члена Рахункової палати. Так, тут справді є чим пишатися. Коментарі вдалося взяти лише в депутатів та одного експерта. Сильно.

Про якість проведеної роботи свідчить той факт, що журналіст називає Оксану Продан екс-народною обранкою, хоча вона досі є депутаткою від БПП. А на завершення лунає інформація про те, що «з джерел “Грошей”» стало відомо, що очолити Рахункову палату може Віктор Кривицький. У принципі, можна було сказати це в підводці ведучого й не показувати сюжету. Бо перевіреної інформації в ньому — нуль. Важливу тему, яка на слуху вже два роки, не розкрито. Сюжет радше нагадує тизер до розслідування. Якого, боїмося, не буде.

Завершують передачу сюжети про іноземців, які роблять бізнес в Україні, і про юну барабанщицю Катю Казякіну. Не аналізуємо, але Катю з успіхами тепер уже в Америці ще раз вітаємо. Так тримати!

Висновок: хочеться бути в ролі Нео, який випив іншу таблетку.

«Слідство. Інфо», «UA: Перший», випуск № 121 від 15 березня 2017 року

Випуск складається з двох сюжетів Максима Опанасенка про виділення землі учасникам АТО на Київщині та про маєток мільярдера Юрія Косюка в Хотові. Обидві теми не нові.

Матеріал «Земля розбрату» атмосферний. Кадри з війни на сході та розстрілу Майдану створюють певний тиск на глядача. Журналіст задумливо блукає лісами Биківні, де виділили земельні ділянки родинам загиблих та учасникам АТО, що викликало протест місцевих жителів. Разом із ним блукає і глядач.

Про биківнянські пристрасті ще в квітні 2016 року зняли передачу «Брат за брата» на телеканалі ZIK, також серія матеріалів була на «Українській правді». Про земельні оборудки повідомляли й активісти Української спілки учасників бойових дій в АТО. Та й сам автор торкався цього питання в сюжеті «Перші хлопці на селі».

Ми чуємо про те, що Київська міська рада планувала розробити детальний план вказаних земель, щоби легалізувати підозрілу роздачу биківнянських лісів попередніх років. На жаль, деталей і коментарів чиновників із цього питання немає, а керівник апарату КМДА Володимир Бондаренко каже про компенсації учасникам за землю, а не про дерибан.

Усе якось складно — намішано багато епізодів і ще більше людей. Зрозуміло одне — наразі учасники АТО та родичі загиблих із носом і в конфлікті з місцевими, а влада, яка в усьому винна, зводить їх лобами.

Другий сюжет — така собі рефлексія з приводу новобудови олігарха Юрія Косюка поблизу парку Феофанія. Півтора року тому автор уже робив сенсаційне телерозслідування про хотівське городище, яке припало до смаку магнату, й теперішній сюжет — це суміш старих і нових кадрів. Максим Опанасенко розповідає про все підряд — як будова стала подібною на Версаль, про державні дотації для виробників курятини, якою займається Юрій Косюк, про його сусіда, колишнього власника банку «Михайлівський» Поліщука.

Трохи губиться проблемне питання — про фактичне узаконення переходу земель у власність Косюка. Єдиний телефонний коментар депутатки Хотівської сільради ситуації не прояснює. Складається стійке враження, що матеріал зроблено нашвидкуруч, щоби заповнити дірку в ефірі, а новизну й цінність йому забезпечать зняті з повітря дроном красиві кадри маєтку, що справді вражає.

Висновок: десь ми вже це бачили.

«Стоп корупції», 5 канал, випуск № 79 від 14 березня 2017 року

Випуск «Стоп корупції» складається з двох сюжетів. Перший має назву «Вкрадені бактерії» і стосується історії навколо державного виробника молочних заквасок — Інституту продовольчих ресурсів. На думку журналістки «Стоп корупції» Лілії Ткачук, підприємство намагаються довести до банкрутства (цифр про фінансовий стан Інституту немає). Хто? Колишній директор Інституту продовольчих товарів Олександр Гудовиченко (авторка акцентує нашу увагу на тому, що він уродженець РФ) та його син Сергій (власник підприємства «Віво»). Гудовиченко-молодший нібито зареєстрував патент на торгову марку «Іпровіт» та закваски, хоча «Іпровіт» уже був інститутським продуктом. Розбірки тривають уже два роки. Наразі Сергій Гудовиченко судиться з Інститутом через інтелектуальну власність.

У сюжеті приділено особливу увагу перепалці між журналісткою та Сергієм Гудовиченком про його ставлення до 5-го каналу, української мови та громадянства й дій РФ в Україні, згадується, що той торгує з Росією. Також журналістка розповідає про майно Сергія Гудовиченка, але звідки в неї ця інформація — невідомо. Оцінюють нещодавно придбану земельну ділянку анонімні експерти.

Окрім експерта з питань інтелектуальної власності, працівників Інституту та синхронів Сергія Гудовиченка, інших думок у сюжеті немає. На жаль, цього малувато, щоби розібратися, хто кому брат, а хто сват.

Наприкінці сюжету нам кажуть, що судові засідання тривають, а законність реєстрації патентів і марок буде предметом перевірки правоохоронних органів (яких, де й коли — не згадується). Деталей глядачі так і не дізнаються. Що це було? Мабуть, НЛО.

У другому сюжеті йдеться про суддів Приморського суду Одеси, який, за словами журналістів, часто порівнюють із одіозним Печерським судом у Києві. Як і в «Слідстві. Інфо», журналісти розповідають про розслідування, яке вже робили рік тому. Якщо ви не бачили того випуску «Стоп корупції», то важко зрозуміти, про що мова. А вона — про облаштування готелю «Одеський дворик» по вулиці Успенській, 17 і скандал довкола цього. Старі й нові кадри сплутано, тому збагнути щось із відео доволі складно.

Багато прізвищ, документів невідомого походження. Таке відчуття, ніби журналістка переконана, що всі глядачі — мешканці вулиці Успенської, 17 і знаються на деталях без додаткових пояснень чи фактажу.

А під завісу журналістка ошелешує «розслідувальним» шедевром: «Висновків робити ми не будемо. Просто незрозуміло, чому ж так». Що вже казати нам, глядачам!

Під кінець — психоделічна нарізка з кадрів про те, як землею українською крокує армія «Стоп корупції» з прапорами й фірмовими куртками, а корупціонери всіх мастей тікають від неї, немов таргани від світла. Цей колаж очевидно призначений поколінню Youtube — нічого не ясно, зате прикольно.

Висновок: «Стоп корупції» може зупинити тільки банкрутство його спонсора.

«Народна прокуратура», «112», випуск від 18 березня 2017 року

«Народна прокуратура» складається з одного сюжету — «Справа про бізнес на незрячих». Це вже не перше гостре соціальне розслідування — цього разу про забезпечення засобами реабілітації людей із вадами зору. На жаль, бомбову й потенційно дуже емоційну тему зіпсували складна будова сюжету й хаотичність викладу. Вийшло одразу про все й ні про що.

Журналістка перетворила сюжет на квест. Замість чітко побудувати і структурувати підтеми, вона звалює їх докупи й постійно перестрибує з однієї на іншу. Глядачі змушені намагатися запам'ятовувати деталі, до яких авторка повертається згодом. Разом із нагромадженням інформації це стає неможливим.

Тема матеріалу гостра й болюча — людям з інвалідністю по зору в Україні живеться несолодко. Держава, яка мала би полегшувати їм життя, робить це кепсько — закуповує дорогі й неякісні прилади, не допомагає з роботою тощо. Гроші, які виділяються на потреби таких людей, ймовірно, значною мірою розкрадаються.

Із плюсів — авторка активно працювала з інформаційними запитами й багато спілкувалася з людьми з вадами зору, представниками Українського товариства сліпих (УТОС). Однак інший бік — відповідальні владні органи — представлений мінімально. Натомість у сюжеті раз по раз виринає Павло Ждан (ні, не Ждун, Ждан), якого титрують як «керівник офісу Уповноваженого». Уповноваженого з чого? Що це за посада і хто такий Павло Ждан — неясно.

У матеріалі також згадується таємничий «інсайдер», який нібито допомагає розслідуванню. У чому його цінність і яку інформацію вдалося від нього отримати, сказати важко.

Тепер до епізодів. Їх чимало.

Багато часу в розслідуванні приділено аудіоплеєру «Медок», який видається людям із вадами зору, та його закупівлі в підприємства «Світ літньої людини та реабілітації» екс-депутата Київради Олексія Давиденка. Тут треба би зупинитися й дати глядачеві все запам'ятати, але розповідь раптово обривається, й журналістка їде досліджувати, в яких умовах оздоровлюють людей із вадами зору на базах відпочинку. Згодом вона повернеться, щоби сказати, що «Медок» у Давиденка закуповують майже вчетверо дорожче, ніж його точні аналоги.

«Народна прокуратура» прямує в Конча-Заспу до однієї з баз відпочинку під назвою «Івушка», але говорить там тільки з дружиною директора, яка каже, що в приміщеннях холодно. Чи була спроба поспілкуватися з директором, неясно.

Далі — інша база відпочинку, «Боярка».

Голова громадського комітету з питань захисту та відновлення «Боярки» В'ячеслав Цаплін розповідає, що в будинках на базі знято водопровідні, каналізаційні та опалювальні труби. У керівництва бази відпочинку автори про це чомусь не запитують.

Окрім офіційної відповіді на запит про фінансування «Боярки», до рук журналістів потрапляють додаткові документи, в яких ідеться про те, що «Боярка» нібито отримувала додаткове фінансування на ремонт. Однак джерело походження цих документів невідоме.

Із першої спроби базу «Боярка» журналістам не показують. Не зрозуміло, чи намагалися вони потрапити туди ще раз, щоби підтвердити чи спростувати гіпотезу про розкрадання грошей на її ремонт.

Але темою баз відпочинку сюжет не завершується. Журналісти вирішують дізнатися, як дотримуються антидискримінаційного законодавства українські працедавці, коли до них приходять працевлаштовуватися люди з вадами зору. Вдаючи сліпу, авторка веде приховану зйомку своєї співбесіди з потенційним працедавцем. До чого цей епізод? Каша в голові глядача вже й так б'є через край і ллється з вух.

Але й це ще не все. На завершення нас добивають розповіддю про Перше учбово-виробниче підприємство, де працюють люди з вадами зору. Точніше, про суму, яку те отримує за оренду приміщень, і її відповідність офіційним цифрам. Суми то сходяться, то не сходяться, нас підштовхують до думки, що всі крадуть, але хто конкретно і як — оповито густим димом.

Фінал сюжету — низка запитань без відповідей. І знайомі слова про те, що «Народна прокуратура» й надалі триматиме руку на пульсі й захищатиме людей із обмеженими можливостями від спроб чиновників із необмеженими можливостями нагріти на них руки. Далі буде.

Висновок: ми відчули себе їжачком у тумані.

«Схеми», «UA: Перший», випуск №123 від 10 березня 2017 року (свіжого наразі немає)

На жаль, свіжий випуск «Схем» в ефірі так і не з'явився, тому ми аналізували попередній. А він мав незвичну для програми будову. По-перше, її відкривав нетрадиційно довгий і затягнутий вступ ведучої Наталки Седлецької про усунутого очільника Державної фіскальної служби Романа Насірова. По-друге, його продовжили три міні-сюжети з маловідомими фактами про найгарячіше затримання тижня, а завершив матеріал — продовження теми скандальної забудови «Сонячна Рив'єра» на Лівому березі Дніпра в Києві.

Так би мовити, про актуальне й наболіле та про своє. Вийшло непогано.

Олександр Чорновалов зосередився на важливому аспекті справи Насірова — висновку судової експертизи про суму заподіяної діями екс-голови ДФС шкоди у справі сплати рентної плати підприємствами колишнього депутата і втікача-викривача Онищенка. До «Схем» потрапив документ із підписом директора Інституту судових експертиз Олександра Рувіна, який намагався відкликати висновок. Автор вважає це ознакою спроб можновладців врятувати Насірова, оскільки Рувін раніше був помічений у товаристві депутата Грановського, якого називають неофіційним куратором Банкової над судовою гілкою влади. Підозрілих збігів, на які вказує сюжет, достатньо, щоби запідозрити Рувіна в нечистій грі.

У другому сюжеті авторства Михайла Ткача йдеться про захисників Романа Насірова. Журналісти виявили ще одну прив'язку до Грановського — через одного з адвокатів, що приїздили до Насірова в лікарню у Феофанії, — Олега Маліневського. У їхніх архівах виявився запис зустрічі адвоката й депутата від 13 липня 2016 року, хоча депутат заперечив, що мав контакти з Маліневським після 2014 року. Схожих ниточок журналісти виявили чимало, але все ж таки їх недостатньо, щоби категорично заявити про вплив Грановського на подальшу долю Насірова. Тому такої заяви ми й не почули. Плюс за об'єктивність.

Окрім пікантних навколосудових подробиць, «Схеми» дослідили ще й сумнозвісні лондонські квартири Насірова. Виявилося, що вони хоч і були вдалим капіталовкладенням, але далеко не з елітних і, ймовірно, наразі здаються в оренду. Цікавий факт, але не більше.

Про скандальне столичне будівництво «Сонячна Рив'єра» «Схеми» розповідають не вперше. Максим Савчук уже торкався цієї теми у своєму сюжеті в лютому 2016 року.

Інформаційний привід знову зацікавитися «Рив'єрою» є — виявляється, попри численні протести та конфлікти зі стріляниною, рішенням мера Києва Віталія Кличка будівництво фактично відновлюється.

Журналіст розкриває схему повернення права на забудову території житлового комплексу. Було проведено якісну роботу з реєстрами та відкритими джерелами інформації.

На жаль, бракує думки експертів та активістів. Особливо останніх. Чи відновиться не тільки будівництво, а й конфлікт? На це питання відповіді немає.

Висновок: і рак буває рибою.

Інформація про експертів:

Автор звіту, експерт із моніторингу журналістських розслідувань Федір Сидорук, медійний експерт, колишній головний редактор програм розслідувань «Знак оклику» та «Слідство. Інфо». Колишній автор та ведучий проектів «Перший відділ» та «Останнє попередження» продюсерського центру «Закрита зона». Має досвід телевізійних розслідувань у національних ЗМІ. Співпрацював із телеканалами «1+1», 5-м, ТВі, «Громадським».

Експертка з моніторингу журналістських розслідувань Надія Бабинська (Вірна), медійна експертка, тренерка. Працювала кореспонденткою «Громадського радіо», кореспонденткою відділу нормативної аналітики ІАЦ «Ліга», розслідувачкою в Corruptua. Наразі дописує на Ni korupciji. Досвід у журналістиці — з 2001 року.

Проект ГО «Детектор медіа» здійснюється за підтримки Посольства Королівства Нідерландів в Україні.

Фото: gawkerassets.com