Поза сумнівом, продаж „Криворіжсталі” та призначення президента НТКУ були подіями, що визначали цей тиждень.

24 ЖОВТНЯ. Провідна подія дня – продаж з аукціону (повторна приватизація) заводу „Криворіжсталь”. „Новини” Першого каналу від 21.00 дали загалом добротний матеріал, що достатньою мірою відтворював усе, що відбувалося, - зокрема, й пікетування КПУ та „Братством”. От тільки, повідомивши про прибуття на аукціон президента Віктора Ющенка, журналісти не уточнили, що він перебував в іншому приміщенні й відтак не міг впливати на хід торгів. Без цієї суттєвої подробиці інформація видавалася неповною.

Привернула увагу й фактологічна неточність: комбінат було продано не безпосередньо індійському концернові „Міттал Стіл”, а його німецькій дочірній фірмі. Тож нетитрований синхрон: „Я сам був у Німеччині і знаю, що там все красиво і добре” завис у повітрі – незрозуміло було, до чого тут Німеччина. Слова Юлії Бориско: „Зусиллями уряду Тимошенко через суд акції повернули державі. Верховна Рада пропонувала на цьому зупинитись, але уряд і президент Ющенко зігнорували рішення депутатів, як свого часу зробив і Леонід Кучма” без пояснень, вочевидь, могли наштовхнути глядачів на думку, ніби Ющенко, як і Кучма, вчинив акт беззаконня. А, отже, Янукович, коли казав під час других теледебатів рік тому (і з тих пір повторює час від часу до сьогодні), що Ющенко є ставлеником Кучми, а опозиція – це він, лідер Партії регіонів, був правий. Навряд чи пані Бориско саме це мала на увазі, але неакуратне формулювання справило саме такий ефект.

„Єдина натхненниця реприватизації „Криворіжсталі” Юлія Тимошенко” – цей вислів Олександра Бондаренка, що вів репортаж, суперечив синхронам Юрія Єханурова та Віктора Ющенка, які поводилися аж ніяк не таким чином, ніби реприватизація комбінату була для них вимушеною. Більш того, серед передвиборчих гасел кандидата у президенти Віктора Ющенка була саме реприватизація задля наступного продажу «Криворіжсталі»!

Ще одне зауваження: Лакшмі Міттал є громадянином Великої Британії. Тому називати його „індійським металургійним магнатом” навряд чи було коректно – хай навіть його корпорацію зареєстровано в Індії. У випуску ТСН від 19.30 (канал „1+1”), до речі, пана Міттала було названо індусом. Індуси – це ті, хто сповідують індуїзм. Ані до держави, ані до етнічного походження це слово не має жодного стосунку; це була дуже типова загальнопоширена помилка – бо віросповідання нового власника „Криворіжсталі” навряд чи було достеменно відоме журналістам, та й принциповим у даному разі його навряд чи можна було назвати. А трохи згодом бідолашного Міттала було названо ще й „індійським металургійним об’єктом”. У матеріалі «1+1» також було зазначено, що Президент спостерігав за перебігом аукціону, але не було згадано, що він не був присутній безпосередньо на ньому. Незбалансованою вийшла думка економіста Олексія Плотникова: „скоріше за все, тут буде вже інша цінова політика, тут буде інша номенклатура та асортимент продукції, що випускається. Тут буде зростати ціна не лише на зовнішньому і внутрішньому ринку, тобто конкурентних переваг цього підприємства, яке є зараз, їх все ж таки вже не буде”. Попри те, що ця песимістична перспектива була особистою думкою пана Плотникова, журналісти не зазначили цього в коментарях – а, отже, цей прогноз виглядав як найімовірніший, притому доволі безпідставно. Згадали в матеріалі «плюсів» й про те, що стосунки концернів Міттала з працівниками є далеко не бездоганними – не навівши, втім, жодної конкретики.

Інтерівські „Подробности” від 20.00 так само назвали Міттала „индийским магнатом”, а також „Лакшми Митталом из Индии и его немецкой компанией „Миттал Стил”. Одного з учасників конкурсу – компанію „Смарт груп” – було названо українською, хоча інші телеканали повідомляли, що вона є російською. Не згадали в матеріалі про присутність на аукціоні Юлії Тимошенко.

„Вікна-новини” на каналі СТБ, коректно назвавши Міттала одного разу уродженцем Індії, іншого теж вжили до нього визначення „індійський мультимільярдер”. Матеріал здавався б нейтральним, якби не прикінцева його частина: спочатку пішов синхрон адвоката Олексія Резнікова (він представляє інтереси колишніх власників «Криворіжсталі»): "Я впевнений, судді Європейського суду будуть давати оцінку тому, що, фактично, умови конкурсу дуже подібні, в одному випадку вони визнані незаконними, а в другому - вважаються як такі, що є законними, тобто, саме на тих підставах продано новому власникові, тому виникне питання щодо справедливості судових рішень попередніх". Далі – репортаж: „У питаннях продажу "Криворіжсталі" консультувати намагалися майже всі політичні сили. Але до останнього боротися за підприємство вийшли тільки ліві”. Далі – знову синхрон, не титрований: "Ні продажу "Криворіжсталі!". Ні продажу "Криворіжсталі!". Ні продажу "Криворіжсталі!"". І знову – репортаж: „Головний аргумент, - комбінат державній власності може дати більше прибутку, ніж сума, яку зголосився перерахувати інвестор. Так, соціалісти підрахували, що протягом 2-років заявлені переможцем конкурсу кошти могли б надійти в держбюджет країни тільки у вигляді податків”.

Отже, в підсумку, глядачі, по-перше, мусили засумніватися в законності продажу комбінату (адже думка пана Резнікова залишилася безальтернативною), а по-друге – зробити висновок, що нічого доброго з усього того не вийде.

„Факти” на ICTV дали нейтральний репортаж, але (чи це було моє особисте враження?) початок матеріалу – і студійна, й репортажна його частини – містили ледь помітні іронічно-ностальгійні нотки. У цьому матеріалі концерн було названо спочатку міжнародним, а потім – індійським, про Німеччину не було жодної згадки. А все ж таки хотілося б, щоб подібні надважливі події висвітлювалися з особливою фактологічною точністю.

«События» каналу „Україна” назвали „Міттал Стіл” німецькою компанією, а „Смарт груп” – дніпропетровською (уже третій варіант із-поміж тих, що пролунали на різних каналах). Репортер Ірина Бровкіна одразу після стендапу почала з картинки пікетування Фонду держмайна: „приміщення Держмайна оточено посиленими нарядами міліцейських спецпідрозділів. Поряд із загородами - червоний пікет. Молодь скандує – "Ганьба приватизації". Втім, без агресії. Скоріше, для порядку. Напруга зростає з появою екс-прем’єра Тимошенка і президента Ющенка”. Не хотілося б прискіпуватися, але здається-таки (маючи на увазі й глядацький контингент каналу), що роль пікетувальників, а відтак і суспільні настрої, що вирували навколо аукціону, могли бути сприйняті дещо викривлено, перебільшено. Дещо здивувала фраза репортерки: „Члени СПУ не задоволені східним походженням інвестора” – бо досі СПУ не було помічено в східній ксенофобії. Якщо ж зважити на етнічний склад населення Донбасу (саме там ТРК „Україна” є найпопулярнішою) – а татари за традиційними уявленнями є саме „східною” нацією, дехто так само сприймає й греків, чи не могло за цією фразою ховатися намагання відвернути електоральні симпатії від соціалістів? Чому, до речі, було так детально змальовано погляди на аукціон саме СПУ (це була єдина з оприлюднених у матеріалі партійних позицій), залишалося тільки гадати.

„Я не вірю в те, що індійці будуть встановлювати європейські стандарти в соціальному забезпеченні, що вони будуть надавати безкоштовно квартири, що вони будуть забезпечувати безкоштовну медицину, підвищувати заробітну плату для робітників. Регіон Кривого Рога перетвориться в Шанхай”, - цей нетитрований синхрон залишився без відповіді, тож виглядав як певна істина. До того ж, дуже нагадував він типові лякалки про „нашестя китайців (кавказців, середньоазіатів, тощо)”, що є такими популярними в сьогоднішній Росії, але не надто поширені в Україні.

„Достеменно відомо, що скандальна справа комбінату від учасників не приховувалася. Вони сповіщені про судові процеси навколо комбінату, і про намагання парламенту перешкодити приватизації. Втім, мораторій на продаж "Криворіжсталі", що підтримали більшість народних депутатів у Фонді держмайна, серйозно не сприймають. Документ має рекомендаційний характер, - наполягають там, і готуються до нових аукціонів подібного рівня”, - цими словами завершувався матеріал. Слово „скандальний” видалося тут ужитим безпідставно, лише для надання матеріалові завданого заздалегідь емоційного забарвлення. Та й весь цей пасаж видався таким, що мав посіяти у глядачів сумніви.

Дещо далі в цьому новинному випуску «України» йшов матеріал про те, що Нестор Шуфрич подав законопроект про використання отриманих від приватизації „Криворіжсталі” коштів: „Між тим, народний депутат Нестор Шуфрич разом із трьома своїми колегами зареєстрував у Верховній Раді законопроект про напрямок коштів від продажу "Криворіжсталі" на погашення знецінених грошових внесків в Ощадбанку колишнього СРСР. За словами Шуфрича, кошти повинні бути спрямовані народом, саме тим, кому і належала "Криворіжсталь". Повторна приватизація це пошук додаткових коштів напередодні парламентських виборів, - вважають українські політологи. Деякі з них побоюються, що це може стати першим кроком на шляху глобальної реприватизації. Так, голова Центру дослідження політичних цінностей Олесь Доній вважає, що продаж прибуткових об’єктів – небезпечний метод латання дир у бюджеті”.

Досить хитрим видався цей пасаж. (До речі, дещо пізніше точно таку думку про використання коштів висловила Юлія Тимошенко). Посилання на політологів нібито не було абстрактним – далі йшли синхрони Олеся Донія та Вадима Карасьова. Але твердження про передвиборний характер безпосередньо не було пов’язане з ними та в синхронах не лунало – принаймні, так категорично: Карасьов узагалі не вів про вибори мову, а Доній зробив дуже некатегоричне припущення („буде спокуса”) лише щодо влади. Отже, наявною була спроба накинути глядачам неаргументований висновок. Вражала й песимістично-засуджувальна тональність обох синхронів: „Ситуація достатньо катастрофічна, достатньо кризова. Всі економічні показники за останні 6-8 місяців пішли до долу, пішли вниз і державі просто катастрофічно не вистачало коштів. Вона вирішила зробити це в легкий спосіб. Тобто, давайте щось продамо, частину державної власності... це буде безвихідь. Доведеться продавати що-небудь з державної власності на наступний рік, через рік. На якомусь етапі Україна вийде гола, боса, розкуплена, розпродана і це буде колапс” (Доній) та ”Это и примитивное заявление, и примитивный удар по так называемым олигархам, или национальным финансово-промышленным группам, которые, по мнению правительственных чиновников и руководителей правительства, активно чрезмерно влияют на украинскую политику” (Карасьов). У Донія ж пролунала й теза про неминучу інфляцію – чи не тут починалася поширена сьогодні теза про те, нібито для держави й суспільства було б краще, якби „Криворіжсталь” належала олігархам: вони б перераховували гроші в офшорні зони або купували б предмети розкоші, але це не призводило б до інфляції, та й узагалі, що більше в держави вкрадуть і вивезуть за кордон, то меншою буде інфляційна загроза? Цю тезу досьогодні доводиться чути досить часто, в тому числі й від доволі освічених людей.

25 ЖОВТНЯ. Провідною темою дня було обговорення питання, куди підуть гроші від продажу „Криворіжсталі”. Щоправда, „Новини” Першого каналу цю тему не піднімали. «События» ТРК «Україна» вмістили матеріал, що починався зі слів: „Ситуацію навколо "Криворіжсталі" обговорюють і відомі політики в країні. На відміну від представників влади. Вони вважають продаж промислового гіганта негативним фактором для економіки України”. Тобто, треба було розуміти так, що відомими є політики лише з позавладних партій? Маленька нібито обмовка, але постійні обмовки подібного ґатунку й є саме тим, що зветься навіюванням. Судячи з подальшого, в Україні є лише двоє відомих політиків – Віктор Янукович та Михайло Сирота, саме про їхню думку йшлося і в репортажі, й у синхронах.

Синхрон пана Сироти найбільше нагадував стилістику радянської програми „Время”: „Якщо раніше, до 90-го року, казали, що економічну політику України визначає Москва, то тепер ми з гордістю можемо сказати, що економічну політику України визначають Багамські, Фарерські острови, а також паніндійського походження”. Глядачі (нагадаю: це переважно глядачі східних регіонів) мусили просто-таки впасти в жах, уявляючи собі перспективу багамської та фарерської окупації України. Яким чином Багами та Фарери стосуються чи то „Криворіжсталі”, чи то влади, ані пан Сирота, ані журналіст не пояснили. Так само не пояснили вони значення терміну „паніндійське походження” – мабуть, сам пан Сирота є особою панславістського походження? Ставити питання, чи насправді журналісти щиро вважали, що синхрони Януковича та Сироти балансують одне одного, не будемо. Якщо ж цими синхронами намагалися збалансувати єдиний синхрон Ющенка, присвячений, до того ж, зовсім іншому зрізові проблеми (як розпорядитися вирученими коштами), то чому тоді їх дали не одразу після синхрону Президента, а в іншому, цілком окремому матеріалі, що, до того ж, ішов не одразу за аналізованим?! А одразу пішов матеріал про неприйняття Президентом відставки голови Фонду держмайна, Валентини Семенюк, потім – про те, що „революційна риторика негативно вплинула на економіку”: „Таку думку висловив Алан Калісон, автор статті "Угода по "Криворіжсталі" не врятує Ющенка", яку опублікувала сьогодні американська газета "Уолл Стріт Джорнал"... Учорашня реприватизація найбільшого в Україні сталеливарного заводу дає президентові Віктору Ющенку таку необхідну підйомну силу, однак ця угода лише уповільнює на час падіння його популярності і процес відходу від українського лідера союзників по торішній "помаранчевій революції". Ющенко проявив нерішучість у питанні про те, скільки приватизаційних угод треба переглянути і скільки злочинів необхідно розслідувати. Падіння його популярності посилило побоювання, що демократичні рухи у західному стилі на пострадянському просторі, які дали паростки за останні два роки, починають розколюватися і давати збої”.

Чи не надто нагадувала саме така цитата типовий виступ Віктора Януковича на якомусь мітингу? Завершення цитати наводило на думку: оригінал статті був далеко не таким категоричним. Утім, глядачі отримали запевнення: не врятує.

26 ЖОВТНЯ неприємно здивував початок матеріалу у вечірніх „Новинах” Першого каналу про укладення російсько-туркменського контракту про те, що з 2007 року весь надлишок туркменського газу належатиме Росії, й Туркменiстан припинить бути його експортером в Україну. Звучав цей початок так: „Україна без Росії - як голова без шиї”. Попри навіть те, що далі йшло роз’яснення: йдеться, мовляв, про газ - глядачі отримали добрячу порцію безвиході. Пікантності ситуації додала та обставина, що безпосередньо перед цим матеріалом ішов досить бравурний матеріал про візит Юрія Єханурова до Туркменистану та проведені переговори з президентом цієї країни. Причому, завершувався телефонний репортаж Людмили Євсеєнко словами: „До кінця 2006-го року Туркменістан справно постачатиме Україні "блакитне паливо". А про подальший довгостроковий контракт говорити поки що зарано”. То як же зарано, коли вже стало відомо, що подальший контракт неможливий?

Інтерівські „Подробности” від 20.00 продемонстрували репортаж з Кривого Рогу про те, які настрої на „Криворіжсталі”. Передував цьому матеріалові матеріал про прогнози: з одного боку, зросте ціна виробника на метал, з іншого – підуть з ринку численні посередники, що накручують ціну продажу.

У випуску ТСН („1+1”) про посередників, натомість, не було згадано, але було дано прогноз про істотне зростання цін на житло. Але повернімося до репортажу «Інтера» з „Криворіжсталі”. Репортаж: „Игорь Крежановский работает на "Криворожстали" 15 лет. Он говорит, что испытал разочарование, услышав имя нового владельца. Рабочий считает государство неэффективным собственником, но такие предприятия, как "Криворожсталь" по его словам должны быть в частных руках, но в роли нового собственника предпочел бы видеть другую компанию”. Аргументів – нуль, самі лише емоції, але емоції суто однопланові. Синхрон Ігоря Крежановського, старшого оператора посту управління: „Много скандальных слухов ходит о реальном инвесторе, о хозяине. Примеры - Чехия, Словения, что там после того, как были эти предприятия приватизированы, не вкладывались средства в развитие предприятий этих совершенно, шла выкачка денег, я боюсь что здесь будет то же самое, деньги вложены большие, их надо вернуть”. Синхрон Сергія Черноусова, виконувача обов’язків директора з зовнішньоекономічних зв’язків, маркетингу та збуту: „Наверное, в перспективе государство потеряет гораздо больше, если смотреть в далекую перспективу развития”. Знову ж: жодних аргументів, самі лише передчуття. Репортаж: „Практически всех рабочих настораживает тот факт, что самым большим металлургическим комбинатом страны отныне будут распоряжаться иностранцы”. Синхрон Валерія Бойка, бригадира слюсарської бригади: „Лучше бы были наши, украинцы. Наши бы может хоть чуть-чуть переживали за свой народ”.

У нічному випуску „Подробностей” у майже тому самому матеріалі була ще одна фраза в репортажі: „У працівників заводу - ностальгія за вітчизняними олігархами. Кажуть: свої люди, а тут індуси приїдуть. Хоч і розмовляють російською, але не факт, що закордонні багатії так само дбатимуть про працівників, як рідні, українські”. Можна, хоча й важкувато, було припустити, що на комбінаті не знайшлося НІКОГО, хто був би налаштований на майбутнє не так песимістично. Але, навіть якщо так, чи не варто було б урівноважити матеріал думкою незалежного експерта – соціопсихолога, наприклад? „Усе буде погано, і не сподівайтеся”, - таким вийшов матеріал. Завершувався він у вечірньому випуску репортажем: „В кабинете у директора по персоналу висит поздравительная телеграмма коллективу "Криворожстали", полученная в день металлургов от экспертов по качеству из Европы. Телеграмма заканчивается словами: Вы - наше национальное достояние”.

Дуже вже схоже було на те, що автори матеріалу бажали підкреслити: було національне надбання, а тепер от спливло. От тільки щось було незрозуміло: експерти з Європи вели мову про „наше національне надбання”. Чиє „наше” – експертів? (До речі, чи не потрібним було б роз’яснення юриста: чим розрізняються власність держави, власність приватної особи – співгромадянина та власність приватної особи – іноземця? Адже багато людей досі впевнені, що власність Пінчука та Ахметова – це те саме, що й власність Української держави!).

„Вікна-новини” каналу СТБ. У матеріалі про переговори Єханурова в Ашгабаді та вимоги Росії бути третьою стороною переговорів журналіст Захар Бутирський повідомив з Москви телефоном: „Москвою закуплено наперед додаткові обсяги газу у туркменів на 2006-2007 роки”. Але ж насправді контракт передбачає закупівлю Росією надлишків туркменського газу протягом 2007 – 2030 років! Якщо йшлося про різні контракти (доказів чому я не зустрічав), чому тоді журналісти не прояснювали картину в цілому?

27 ЖОВТНЯ. Подією, принаймні, для українського медіа-світу, було призначення президента Національної телекомпанії України. Оскільки особистість нового керівника Віталія Докаленка не була широковідомою, всі канали обмежилися інформаційними повідомленнями й утрималися від жорстких прогнозів та оцінок. Якщо й було слово, яке б визначало загальну тональність матеріалів, слово це – подив. Вечірні «Новини» Першого каналу дали синхрони Олега Рибачука, Андрія Шевченка та Віталія Докаленка в інформаційному матеріалі та синхрони Олександра Савенка, Наталії Лигачової, Миколи Княжицького та Івана Чижа в матеріалі, що намагався з’ясувати, що означає саме таке призначення. Представлені в синхронах утримувалися від оцінок – хіба що пані Лигачова привернула увагу до наближеності нового президента НТКУ до сім’ї Ющенків і припустила, що до „скажімо, телефонних якихось дзвінків і розмов він буде більше прислухатися, ніж це робив строптивий досить Андрій Шевченко”. Сам Віталій Докаленко був гостем програми.

Випуск «ТСН» від 19.30 на „1+1” запропонував синхрони Докаленка та Шевченка, а також журналістів НТКУ – Ольги Скотникової, Олега Мащенка та Людмили Сивак. Присвячено синхрони було стану всередині телекомпанії та нагальним проблемам, що постали перед новим керівником.

„Подробности” („Інтер”, 20.00) чи не єдині повідомили про те, що представникам преси дозволили бути присутніми при представленні нового президента НТКУ лише після особистого втручання Олега Рибачука. З повідомлень більшості каналів складалося враження, що їх не допустили взагалі. Синхронами Олега Рибачука та Віталія Докаленка матеріал обмежився. Гостями програми „Час” на 5 каналі були Андрій Шевченко та Наталія Лигачова. А от інформаційний матеріал, як здалося, було більше присвячено перспективам діяльності Андрія Шевчеенка, ніж власне призначенню президента НТКУ.

28 ЖОВТНЯ. Подією дня стало оприлюднення Президентом декларації про доходи. Більшість каналів, утім, дали суто інформаційні повідомлення про неї. Інтерівські „Подробности” від 20.00 показали матеріал про соціологічні дослідження Українського інституту соціальних досліджень та центру „Соціальний моніторинг”, за якими вперше кількість тих, хто не довіряє Ющенкові (48%), перевищила кількість тих, хто довіряє (44%). Лідером народної довіри було названо Володимира Литвина. От тільки, на жаль, не було озвучено цифри: чи довіряють йому більше людей, ніж Ющенкові? Чи не довіряють йому менше людей? Чи просто, як і раніше, дуже багато респондентів не змогли визначитися щодо Литвина? Усе ж таки, соціологічні дослідження оперують цифрами, й підмінювати – навіть у звукоряді – їх оціночними судженнями не надто коректно.

А от нічний випуск „Подробности. Итоги дня” дав великий матеріал про консорціум „Міттал Стіл”. Два синхрони Олексія Плотникова: „Є певні зобов’язання, є договір, який підписує "Міттал Стіл", коли купує це підприємство. Але завжди знайдуться можливості для того, щоб проводити звільнення, там, за результатами атестацій чи за порушення трудової дисципліни. Тобто, ну по будь-яким позиціям цього договору можна знайти можливості для того, щоб його обійти” та „Ця структура, вона діє не за західноєвропейськими нормами. Вона діє, скоріше, за такими східними нормами поведінки на ринку”, а також фрагменти з репортажів: „Офіс концерну у Катовіцах тривалий час жив у режимі облоги. Організували її профспілки, протестуючи проти методів роботи компанії на інших підприємствах Польщі” та „З протестами проти умов праці та рівня платні не раз виступала профспілка гірників Казахстану” не залишали у глядачів сумніву: з продажем „Криворіжсталі” Україна втрапила в халепу, а робітників кинула напризволяще. Хотілося б, натомість, щоб матеріал не був відверто однобічним. Зокрема, щоб пролунало уточнення: чи завжди вимоги профспілок бувають обгрунтованими? Звісно, треба попереджати суспільство про можливі небезпеки. Але ж не в такому ключі: мовляв, усе пропало, нема куди тепер подітися? А ще хотілося б почути, який існує вихід (точніше, яке підстрахування) від небажаного розвитку подій.

У вечірніх „Новинах” на Першому каналі 29 ЖОВТНЯ, у суботу, привернув увагу матеріал про те, що Юрій Кармазін вважав зволіканням часу непризначення Ющенком нового генпрокурора. І у викладенні журналіста, і в синхроні була наявною лише думка самого Кармазіна. У підсумковому випуску ТСН („1+1”) 30 ЖОВТНЯ, у неділю, ведучий у студії розмірковував про конфлікт між проголошеним завершенням реприватизації та спокусою для влади проводити подальші аукціони з продажу підприємств, які приносять державі кошти. І хоч випуски ТСН вихідних днів проходять у режимі, що дещо нагадує жанр авторських програм, цього разу питання було надто складним та неоднозначним, щоб журналіст міг упоратися з ним самотужки. А, окрім посилання на Юрія Єханурова та синхрона Віктора Пинзеника, ніяких інших думок не пролунало. У результаті поза увагою залишилося важливе питання: усе ж таки, чи можна назвати приватною власністю майно, отримане у вочевидь незаконний спосіб, як це було з „Криворіжсталлю” торік? Чи можна повернення таких об’єктів державі з наступною новою приватизацією вважати за реприватизацію?

Продаж „Криворіжсталі”, безумовно, став подією не лише тижня, а, можливо, року. Так, прогнози подальшого розвитку подій були й є неоднозначні – хоча, з іншого боку, комбінат залишився українським економічним суб’єктом, і держава зможе впливати на хід подій і надалі, адже саме українськими законами мусить керуватися нове керівництво. То чому ж у телеефірі домінували інтонації жалю та песимізму? Навіщо глядачам навіювали розпач? Навіщо вселяли в них думку: комбінат утрачено, й тепер там буде казна-що? Здається, оглядуваний тиждень наочно продемонстрував одну тенденцію в наших ЗМІ: хоч би що відбувалося – а все погано й інакше бути не може. Зрозуміло з відомих причин, коли таку думку навіює ТРК „Україна”. А як щодо інших каналів, які проводять, начебто, збалансовану інформаційну політику?