Мова про те, що подеколи журналісти вихоплюють із контексту найсенсаційніший (чи такий, що видається найважливішим) момент, нехтуючи самим контекстом. І для того, щоб відновити той контекст, глядачі мусять обкладатися газетами, мов відвідувачі опери лібретто. Бо в іншому разі дуже важко розібратися, що до чого. Виглядає так, ніби новини відпочатково розраховані на тих глядачів, які або не відходять від телевізора, не пропускаючи жодного новинного випуску, або ж мають додаткові джерела інформації, що дозволяють відтворити повну картину. Фрагментарність подання матеріалу – так можна назвати цю тенденцію.

Отже, понеділок, 15 серпня. Підсумковий випуск ТСН на „1+1” o 23-30. „Коаліцію опозиційних сил, або так звану партію реваншу мусить очолити колишній президент Леонід Кучма, а не гравці другого ешелону”, - так заявив член УНП Михайло Ратушний. Якщо буде так, проблем із об’єднанням та ідентифікацією опозиції не буде. Оце й усе повідомлення. Що мусить зрозуміти глядач? Єдине – що пан Ратушний сказав саме це й саме так. То невже глядачів так уже цікавить усе, що каже пан Ратушний? Мабуть, у даному разі глядачам дуже цікаво було б дізнатися, наскільки серйозними були слова депутата. Тобто: чи він щиро бажає перемоги опозиції й дає їй корисну пораду, чи його слова містять ледь приховане глузування. Адже УНП Юрія Костенка також оголошує себе опозицією, хай і конструктивною. То, може, пан Ратушний проговорився про плани його партії встати під прапори екс-президента? Може, лише „гравці другого ешелону” стоять на заваді тому, щоб один із уламків Руху виступив у союзі з Партією регіонів та СДПУ(о)? Адже злі язики подейкували, що певна співпраця костенківців, як, утім, і удовенківців, та есдеків (принаймні, в регіонах) мала місце ледь не до самої Помаранчевої революції! Але ні про що таке глядачам так і не пощастило дізнатися. У матеріалі про те, що ПАРЄ вимагає від України продовжувати слідство у справі про вбивство Георгія Гонгадзе, було сказано, що попереднього адвоката Лесі Гонгадзе Андрія Федура Генпрокуратура усунула від справи. Чому, за яких обставин – напружуйте свою пам’ять самі. „Підсумки”, ТРК „Ера”. Варто відзначити: узагалі-то програми цієї телекомпанії подають, можливо, найдетальніший огляд вибраних новин, не покладаючися на те, що глядачі й так усе знають. Але от матеріал про розширення повноважень МЗС (чим буде посилено координаційну роль міністерства у здійсненні зовнішньої політики) залишає запитання: а хто координував цю політику досі? Президент? То що ж, тепер уже не буде? Що конкретно має змінитися? „Новини” Першого Hаціонального від 21-00, ведучи мову про поповнення чорних списків „Пори” ім’ям заступника голови Вищого господарського суду Миколи Хандуріна. Так, досить детально було висвітлено, в чому його звинувачують. Але хіба так уже важко було одним реченням нагадати глядачам, що то за списки „Пори”, й чого вона вимагає? Трохи вбік від теми, але заслуговує на увагу висвітлення цієї події „Подробностями” від 20-00 на „Інтері”. Нагадаю: пана Хандуріна звинувачують у тому, що він, перевищивши службові повноваження, вилучив матеріали справи та вже готове судове рішення про повернення Нікопольського заводу феросплавів у державну власність. Як відомо, тема НЗФ – одна з коронних тем „Інтера”, який відстежує найменші порухи в ній і ледь не в кожному випуску новин знаходить привід для досить розлогого матеріалу. Так от, у згаданому випуску матеріал про пікет у Нікополі закінчився словами журналіста про те, що „поки „Пора” воює з суддею Хандуріним, працівники НФЗ турбуються про долю свого підприємства”, та синхроном, де робітник заводу сказав, що „у нас усі справи вирішуються законним шляхом суду, й ми сподіваємося на найкраще рішення”. Отже, глядачам мусить бути все зрозуміло: хто правий, а хто винний; є законний судовий процес, а є „Пора”, яка невідомо чого хоче. До речі, дуже хотілося б знати от про що: коли в матеріалі подано один синхрон одного робітника, а не директора, не іншої відповідальної особи, а просто людини з вулиці), то за якими критеріями, яким чином вибирають саме цього робітника? Навмання? Чи ні? Чому тоді синхрон лише один – адже, здавалося б, надавши слово робітникові, журналісти прагнули донести „глас народу”, але ж глядачам так і залишилося невідомо, наскільки поширеною є подана ОДНА думка, наскільки є вона характерною, наскільки великим є розбіг думок між різними робітниками! Усе це дуже нагадує старе радянське телебачення, де задля галочки треба було надати слово „простому трудівникові” й на підставі того твердити, що „так думає весь радянський народ”. Маніпулятивненько так собі, панове! На завершення теми про конфлікт „Пори” з суддею хотілося б зауважити от що. Суддю звинувачують у зловживанні службовим становищем і скоєнні дій, що викривляють судочинство, а пан Хандурін звинувачує „Пору” у втручанні в судову справу. Тут неодмінно мусили б розставити крапки над „і” незалежні експерти – інакше глядачам не так вже й легко збагнути, хто зі сторін правий. „Сваряться – то й нехай собі”, - мусять зробити висновок глядачі, впевнені, що йдеться про чергову малозрозумілу розбірку через невідомо що.

Вівторок, 16 серпня. „Новини” на Першому Hаціональному, 18-30. Цей випуск, так само як і вечірній, потішив глядачів головоломкою про підвищення в Україні ЕКСПОРТНОГО мита НА ІНОЗЕМНІ автомобілі. Як так могло статися, як Україна може підвищити мито, що накладають на експорт своїх автомобілів інші країни світу, залишилося загадкою, напевне, й для самих телевізійників. З іншого боку, випадок цей, мабуть, є одним з найбільш кричущих, але наше телебачення давно вже привчило нас до того, що головне – це граматично правильно скласти й орфоепічно правильно озвучити текст. Розуміти його зміст аж ніяк не обов’язково, фактологічна та змістова правильність – то не справа диктора... вибачте, журналіста. Що ж до повноти та зрозумілості матеріалів... Підсумковому випускові ТСН на „Плюсах” у повідомленні про те, що колишній голова Харківської обласної держадміністрації Євген Кушнарьов почав знайомитися з матеріалами кримінальної справи, не вистачило одного речення для того, щоб нагадати глядачам, що саме було проголошено на минулорічному з’їзді в Сєверодонецьку. Про власне з’їзд згадали – а про зміст того, що там відбувалося, ні. А поміж тим, прихильники опозиції впевнені, що про сепаратизм там не йшлося. „Подробности”, що на „Інтері” о восьмій вечора, другим же повідомленням прагнули, напевне, спонукати глядачів негайно бігти до бібліотек і порпатися в підшивках газет. Чим інакше пояснити такий зміст повідомлення: подав у відставку заступник голови Нацбанку Сергій Яременко, голова Нацбанку Володимир Стельмах відставку прийняв. Причиною відставки стала незгода Яременка з валютно-курсовою політикою Нацбанку. Воно й зрозуміло: знати про те, в чому саме полягала незгода Яременка, яку політику пропонував він, глядачам зовсім не хочеться. Нецікаво. Наступне повідомлення: один із лідерів СПУ Йосип Вінський вимагає відставки всього Нацбанку, а також Сергія Терьохіна та Віктора Пинзеника. Через незгоду з економічною політикою уряду, передусім у галузі ціноутворення. І знову ж – у чому полягала незгода? Що не подобається соціалістам? Та навіщо вам усім це знати?! Після цих двох матеріалів, до речі, виникає от яка підозра. У попередніх оглядах декілька разів було зауважено, що теленовини часто надають перевагу сенсаційній, скандальній та іншій „гарячій” інформації й саме тому дуже часто подають політичну інформацію так, буцімто йдеться про розбірки мафіозі або сварки між сусідками. Підозра ж полягає от у чому: можливо, деякі канали (не будемо тут їх називати) подають інформацію таким чином цілком навмисне? Щоб у глядачів залишилося єдине враження: до нової влади в усіх є купа претензій, кількість яких усе зростає, усі нею незадоволені, влада тільки й робить, що помилку за помилкою, а в самій владній команді якщо щось і відбувається то це безкінечні сварки. І щоб у глядачів, відповідно, не було жодного уявлення про те, наскільки обґрунтованими є ці претензії, наскільки вони є антагоністичними, наскільки їх можна або не можна вирішити в робочому порядку. Отже, щоб глядачі не мали сумніву щодо того, що влада є нездарною й непрофесійною, й треба замінити її якомога швидше. Може, я помиляюся?

Середа, 17 серпня. Цього разу відзначилися ерівські „Підсумки”. Хотілося б вірити, що відзначення це було випадковим. У матеріалі про те, що Леся Гонгадзе збирається подати позов проти України до Європейського суду, не названо жодних причин такого кроку. Адже з матеріалу випливає: слідчі дії та оперативно-розшукові заходи проводяться, Генпрокуратура доручила СБУ провести фоноскопічну експертизу (хоча б пояснили глядачам, що це таке!), адвокати Андрій Федур та Сергій Головатий (так-так, народний депутат від владної БЮТ) вивчають матеріали справи. Невже мета цього повідомлення – та сама: переконати глядачів, що все в нас погано, навіть гірше, ніж було? Матеріал такої структури виглядає неаргументованим, бездоказовим. „Подробности”, що на „Інтері”, почали випуск із великого матеріалу про арешт Євгена Кушнарьова. Оскільки присутньою була лише одна точка зору (адвокат Вячеслав Стовба), глядачі змогли дізнатися лише про те, що справа Кушнарьова розгортається за тим самим сценарієм, що й справа Колесникова, а заарештували його за... фінансування будівництва двох станцій метро в Харкові. Звідки було те фінансування, чому воно кваліфіковане як перевищення службових повноважень, чому звинувачення стверджує про восьмимільйонні збитки для держави – здогадуйтеся самі. А не хочете здогадуватися, то просто повірте на слово, що відбувається політична розправа над чесним і порядним громадянином. Інше повідомлення розповідало про те, як народні депутати від Регіонів України вирішили спробувати себе в ролі соціологів. (Шукають собі престижний рід занять на випадок програшу на парламентських виборах?) Вони з’ясовували в киян їхнє ставлення до адміністративно-територіальної реформи. Виявилося, що більшість мешканців столиці – проти реформи: 75% проти скорочення кількості міських районів із 10 до 7, а 80% не хочуть приєднання до Києва приміських населених пунктів. Не було єдиного: доказів того, що адміністративно-територіальна реформа полягає саме в цьому. (Особисто я досі вважав, що реформа – то концепція, а конкретні межі міст та районів у них має вирішувати міська влада як окреме питання.) На городі – бузина, у Києві – дядько, а Партія регіонів тим часом знайшла в мешканцях столиці своїх однодумців.

Четвер, 18 серпня. Ерівські „Підсумки” здивували матеріалом про те, що Республіканська партія України не перекуповує членів „Трудової України”. Матеріал скидався на відверто рекламний – адже і репортаж журналіста, й синхрон заступника голови партії Юлія Йоффе у ствердній формі переконували: 70 відсотків трудовиків пішли до РПУ після того, як Сергій Тигіпко залишив партію напризволяще, та закликали трудовиків бути чесними. Жодної іншої корисної інформації глядачі не отримали – хіба що подив із приводу того, що надто вже часто останнього тижня РПУ почала з’являтися на екранах (починаючи з понеділкового „Центру уваги” на Першому Hаціональному, після чого того самого дня першим матеріалом у вечірніх „Новинах” пішов матеріал про майбутнє підвищення цін на продукти через недолугу урядову політику у сфері пального). Зокрема, й із приводів, що, як тільки-но наведений, дуже сильно скидаються на штучні, притягнуті за вуха. Наступне стосується всіх без винятку каналів. Повідомляючи про обіцянку Юлії Тимошенко погасити заборгованість із зарплат шахтарям до професійного свята, ніхто не спробував дати роз’яснення: звідки, чому й коли та заборгованість виникла. А тим часом опозиція звинувачує владу в тому, що саме вона почала проводити політику невиплати зарплат. У Донецьку ця теза є дуже популярною.

П’ятниця, 19 серпня. „Підсумки” ТРК „Ера” знову нагадали нам про існування РПУ та її лідера Юрія Бойка. Він розкритикував наміри уряду побудувати нафтопереробні заводи в Одесі та Феодосії. Репортаж – викладення висловів Бойка, що завершується фразою: „Програмні цілі його партії, з якими республіканці йтимуть на вибори”. Синхрон того ж Бойка. Знову репортаж, де переповідають слова Бойка, й де кидається в очі фраза: „Для республіканців соціально значущі цінності – основа їх ідеології”. Це така гаряча новина – про основи ідеології РПУ? Чи – рекламний ролик? Ну а закінчується „новина” узагалі феноменально: „Вже тривалий час вони допомагають дитячому притулку при чоловічому Банченському Свято-Вознесенському монастирі. Там свою домівку знайшли понад 125 дітлахів”. Пригадується чомусь річної давнини ферітейл Ганни Герман-Стеців про Смарагдове Містечко в Донбасі, засноване й опікуване Віктором Януковичем. Пригадується, пані Герман-Стеців усе обіцяла запросити до містечка журналістів, та так і не встигла. А так хотілося б подивитися на містечко для знедолених дітей із „школами, лікарнями та спортивними базами” – саме так, у множині, називала їх прес-секретар Януковича. Тим більше, що, судячи з її слів, це мусило бути не містечко, а цілий мегаполіс: адже не кожне велике місто може похизуватися лікарнями, а не лікарнею; далеко не кожен райцентр має більше за одну школу. Чи не стикаємося ми з чимось подібним? Отже, виборча кампанія вже почалася? А завершити огляд хотілося б посиланням на матеріал вечірніх „Подоробностей” „Інтера” про судовий вирок, винесений головному редакторові рівненської газети за публікацію фальшивої програми тоді ще кандидата у президенти Віктора Ющенка. Звісно, ситуація неоднозначна. Але матеріал, на мою думку, схиляє глядачів до того, що вирок був несправедливий. На такий висновок наводять синхрони адвоката Володимира Гурського: „Брехлива, не брехлива – це кожен собі може сприйняти, як… як він вважає. Це замовляє Партія Регіонів, про це проплачує...” та генерального директора УАВПП Лілії Молодецької: „Політки зараз намагаються надати медіа абсолютно невластиві їм функції під час виборчого процесу: вони намагаються зробити з них певний бар'єр, певного цензора, зробити з них таку греблю, яка б закрила весь цей потік чорного піару”. Отже, відрізняти РЕКЛАМУ від НАКЛЕПУ НА КОНКУРЕНТА журналісти вже не повинні? Проплачено – й добре? І етика – ні, не журналістська, а загальнолюдська – вже не є для журналістів необхідною? Так, можна сперечатися стосовно суворості вироку в даному разі (три роки ув’язнення з роком випробувального терміну), але хіба поширення завідомо наклепницької, вочевидь наклепницької, відверто наклепницької інформації у ЗМІ більше не є чимось, гідним осуду бодай колег? Виборча кампанія фактично почалася. А повної та об’єктивної інформації українці навряд чи дочекаються. Принаймні, декотрі журналісти – ті, що мають доступ до мільйонної аудиторії – так і виконуватимуть роль рекламних агентів тих, хто краще проплатить. І, на жаль, уже зовсім не через темники чи цензуру.