Пропонуємо вашій увазі чергову публікацію з серії Ігоря Куляса «Лікнеп». Вже опубліковано на ТК такі статті циклу:: «Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок» (частина 1, частина 2); «Лікнеп. Право на власну думку»; «Як чорне може бути білим... а 2 х 2 не дорівнювати 4» (частина1, частина 2), а також «Простота як найскладніша з чеснот теленовин».

Ця стаття - десерт для гурманів. Я навмисно залишив цей «хвістець» стандарту доступності, щоб було чим потішитися. Картинка допіру залишається для теленовинарів «террою інкогніта» (переважно в новинах глядачі й Детектор медіа бачать «паркет» і «шпалери», про що дивіться докладно в серії статей із моніторингу професійної якості теленовин). Тож особливої ваги набувають слова і цифри. Бо ними ж можна гратися досхочу в будь-якій підводці й тим більше в будь-якому закадровому тексті! (При цьому не має жодного значення, яку картинку телевізійники нам показують.) Пропоную вам подивитися, що з цих слів і цифр виходить «в умілих руках».

Дуже важливе застереження! Я почитав коментарі до останньої «лікнепівської» статті й ухвалив для себе доволі парадоксальне рішення :). Як не крути, а ілюструвати ці статті чимось треба. Найкраще - реальними матеріалами, що були в ефірі великих телеканалів. Але тут і виникає проблема: чимало читачів замість того, щоб робити на цих ілюстраціях висновки, корисні для власного професійного розвитку, починають розмірковувати про персональні вади авторів тих цитат (хоч я й не називав жодних імен). Оце є геть зайвим! То вже робота менеджерів - оцінювати професійність власних підлеглих.

Щоб іще більше наблизити «лікнеп» до його основного сенсу (ліквідація неписьменності тележурналістів), я тепер перестану давати посилання навіть на те, який саме канал видав у ефір ту чи іншу дурницю. На своє виправдання скажу: в цій «лікнепівській» серії мені особисто нецікаво, який конкретно ведучий чи репортер цю дурницю сказав. Не в цьому ж мета «лікнепівських» статей! І я вже неодноразово закликав шановних анонімів «не переходити на особистості». Адже я вам тут наводжу стандартні й поширені помилки, які без проблем можна знайти у випусках новин усіх, без винятку, загальноукраїнських телеканалів. Єдине, що я роблю, - це вибираю найгротескніші приклади і найдурніші дурниці. Так що розслабтеся й отримуйте задоволення. І не сушіть собі голови тим, хто конкретно це сказав!

За достовірність кожної цитати я ручаюся (всі необхідні посилання в мене є). Але більше я не казатиму, на якому з каналів кожна з цих дурниць вийшла в ефір. Головне - всі ці дурниці в ефірі могла чути вся країна! А журналістів - авторів цих дурниць така обставина чомусь не зупинила :(.

Обережно! Образність

Влучний образ, звісно, може прикрасити студійний текст чи сюжет. Але він завжди несе серйозні загрози з точки зору якості матеріалу й дотримання стандартів інформаційного мовлення.

Найперше: образність може надзвичайно ускладнювати для глядача сприйняття інформації. Адже глядач сприймає все на слух, і дуже часто у «фоновому режимі», оскільки телевізор мало хто дивиться надуважно, - надто багато у глядача факторів, що відволікають його від екрану. Складний образ може дуже легко заплутати глядача, і він втратить вашу думку. І це ж не газета, яку можна перечитати! Отже, образність є ризикованою і часто навіть небажаною з точки зору дотримання стандарту доступності подачі інформації.

А по-друге, хочете ви цього чи ні, а будь-який образ майже автоматично містить певну оцінку. На яку журналіст-інформаційник права в новинах не має. Отже, з цією «зброєю» слід бути дуже обачними.

Натомість на багатьох каналах бачимо погану моду на бездумну гру образами в новинах. З моєї точки зору, найгіршим є підхід, коли кожну підводку випуску журналісти намагаються починати з якогось «яскравого» образу в якості такого собі емоційного «анонсу» новини, або ж «містка», що пов'язує цю новину з попередньою. Геть зле, коли редакція робить це правилом. Бо тоді в ефір ідуть не лише невиправдані з точки зору стандарту оцінки, але й відверті дурниці! Ось вам декілька гротескних прикладів.

«Чому не здається наш гордий "Варяг"? Президента не розчулили жіночі волання, Ющенко підписав скандальний закон про вибори президента»...

Вам усе зрозуміло? Складний такий «каракуль» журналістської думки. Можна лише здогадуватися, що це за «гордий "Варяг"». Чому він таки не здається. І які саме жінки волають. Не кажучи вже про те, чому раптом закон названо «скандальним».

Про анатомію: «Оперативники Луганщини обрубали ще одну руку піратам»...

А d цих піратів нові руки ростуть і ростуть! Одну обрубаєш - виростає ще три! А решту рук вони ховають у кишенях, склавши з них дулі...

«Країна - в очікуванні чергового стрибка цін. Особливо кусатиметься олія»...

Обережно, олія-убивця! Не виключено, що може відкушувати не лише руки (як-от піратам), а навіть голову необережному споживачу!

Про зоологію: «Тиграм цьогоріч щастить. Навіть за ґратами. У Рівненському зоопарку поповнення. На світ з'явилися троє африканських левенят»...

Тиграм, бачте, щастить настільки, що їм щастить навіть тоді, коли вони не тигри, а леви.

«Поки десь там у кулуарах ділять шкіру ще не вбитого коаліційного ведмедя, бютівці тішаться».

Блискуча образність, де все перевернуто з ніг на голову. Тут, здається, журналіст просто до ладу не знає сенсу вжитої приказки. Але дуже полюбляє «сказанути».

Або ось таке: «У 56 років у неї різко здало здоров'я, почали з'являтися тріщини. З часом вони почали розростатися як метастази. Дійшло до того, що вони стали небезпечними для життя...»

Вгадали, про що це? Боюся, не вгадали, а ось про що: «...Йдеться не про тяжкохвору людину. При смерті - будинок. "Сталінка", котрий сиплеться на очах і загрожує поховати під собою мешканців».

Ось трохи про спорт: «Відтак, президент - Верховна Рада 1:0. А гол у воротах Кабміну. Хоча прем'єр стверджує, що його забили українцям»... Такий образ, гадаю, може ввести у повний ступор більшість глядачів.

А ось про культуру: «Цілковите порозуміння з Україною, принаймні на культурному рівні, Москва демонструвала на першому фестивалі української культури "Сорочинський ярмарок"». Складно сказати, що тут журналісти мали на увазі.

А тут про погоду і трішечки «чорного гумору»: «Чи накладе головою головний банкір країни Володимир Стельмах - головна інтрига останніх днів, адже температура навколо нього особисто і його установи підвищується».

«Накласти головою», здається, означає «сконати», «загинути», але аж ніяк не «піти у відставку». Можливо (не дай Боже!), ведуча мала на увазі підготовку замовного вбивства? А водночас невблаганно підвищувалася температура (повітря?) навколо НБУ (десь так у районі вулиці Інститутської).

Ось карколомна геометрія: «До компромісу після погоджувальної ради ще далі, ніж до неї». Від точки А до точки Б ще далі, ніж від точки Б до точки А. Щось таке...

Ось прекрасна гра слів, яка зламає мізки будь-кому, хто це почує з екрану: «Кордони і залізниця. Пошесть не помічають перші і цілком можуть користуватися другою».

Або таке ось: «Літнє змагання батьківських гаманців та власних випускних балів за омріяне студентом місце сягнуло апогею».

Нарешті, образ легко можна підігнати під власні потреби: «Майже як у Гріна, щоправда, вітрила іншого кольору».

І так далі, і тому подібне... І нема цьому всьому кінця-краю. Притому, згадайте, що вся оця сумнівна образність ще й перемішана зі згаданими у попередній статті «колапсами», «епіцентрами» і «консорціумами». Було б сумно, якби зрештою не виглядало сміховинно! Про цю «хворобу» свого часу влучно написав Герберт Уеллс у книзі «Острів доктора Моро»: «Мавполюдина мала надзвичайну здатність вигадувати нові слова. Мені здається, що вона гадала, що істинне призначення людської мови полягає в безглуздій балаканині. Ці безглузді слова вона називала "великими думками" на відміну від "маленьких думок" про нормальні, повсякденні речі. Коли я казав щось незрозуміле для неї, це їй дуже подобалося, вона просила мене повторити, зазубрювала сказане, і йшла, повторюючи, плутаючи і переставляючи слова, а потім говорила свою нісенітницю іншим людино-звірам. До всього, що було простим і зрозумілим, мавполюдина ставилася з презирством. Сьогодні мені здається, що вона дивним чином розвинула в собі суто людську дурість, не втративши при цьому жодної частки природженої дурості мавп'ячої...».

Синоніми й омоніми - друзі чи вороги?

Зазвичай синоніми - друзі журналіста, оскільки дають змогу уникати зайвих повторів і тавтологій. Звісно, при цьому можна використовувати й усталені синонімічні ряди, і слова, які стають синонімами лише в конкретному контексті.

Хоча й тут є свої небезпеки. По-перше, в багатьох синонімічних рядах завжди є слова або словосполучення, які мають чітко виражене оцінкове забарвлення (пригадайте «розвідника» і «шпигуна»), отже слід вибирати лише нейтральні визначення. Є зайве пишномовство. Наприклад, можна, звісно, пожежних називати «вогнеборцями», але це слово походить із іншого стилю - урочистого. Тож дає в журналістському тексті комічний ефект і вносить зайву оцінковість.

Ще одна небезпека, пов'язана з синонімами, дуже схожа на підступність «газотранспортного консорціуму». Це ті випадки, коли журналіст штучно створює синонімічний (на його думку!) ряд, не знаючи до ладу значення окремих слів. Так, приміром, якось на одному каналі я почув «синонімію», над якою, гадаю, посміялися як мінімум медики: про конкретного збудника хвороби журналіст казав то «вірус», то «мікроб», то «бактерія». А це все - дуже різні поняття.

А от використання омонімів у тексті, що звучить з екрану, є надзвичайно ризикованим. Синоніми - усе ж більше наші друзі, а омоніми - точно наші вороги. Чому? Та тому що, знову-таки, можна гратися омонімами в друкованому тексті (газета, інтернет-видання), для радіо і телевізора омоніми є важко сприйнятними на слух. Якщо хочете заплутати свого глядача - пограйтеся в омоніми!

«Прем'єр Тимошенко особисто очолює вето на президентське вето».

Або ось таке: «Віктор Янукович спробує також зрушити з місця торговельно-економічний транзитний потяг "Україна - Франція", що вже тривалий час гальмує. ... Прем'єра українського прем'єра на паризькій сцені відбуватиметься певним чином на новому політичному тлі».

Красиво, безумовно! Але про що це? І до того ж: чи несуть ці 15 секунд тексту бодай якусь справжню інформацію?

Цифри

Не менш важкою «стравою» для теленовин є цифри. Хоча без них часто ніяк! Тож кілька слів про те, як працювати з цифрами, щоби при цьому не порушувати стандарту доступності подачі інформації.

Найперше і найголовніше правило - прагнути мінімуму цифр у студійних чи закадрових текстах. Ось вам приклад з ефіру одного з великих каналів. Журналістка в сюжеті скоромовкою каже таке:

«Офіційна статистика Міністерства охорони здоров'я: з тисячі українських дітей, які народилися з вагою 500-1000 грамів, - понад 600 помирає. З тих, хто важить від кілограма до півтора, виживає лише 700 із тисячі. Всього за минулий рік в Україні народилося 3,5 тисячі недоношених дітей. Аби на всіх закупити ліки для дихання, треба 11 мільйонів гривень. Виділено трохи більше трьох мільйонів».

Тут прозвучало 10 чисел або ж 17 цифр! Можете задля інтересу «перевірити» на своїх родичах чи друзях, по-перше, скільки цифр вони зуміють запам'ятати з одного (як і в ефірі) прослуховування цієї інформації. А по-друге, чи зможуть вони розказати, про що саме ви їм прочитали. Гарантую вам цікавий і дуже наочний результат.

Насправді, наведений текст є доведенням до абсурду (хоч він і прозвучав таки у всеукраїнському ефірі). Але, повірте, навіть 3-4 цифри для підводки чи для короткого сюжету - це вже забагато! Тому виходів з такої ситуації є лише два: по-перше, залишати в тексті лише найнеобхідніші цифри. Ті, без яких новина втрачатиме зміст і мінімальну вичерпність. По-друге, знаходити спосіб представляти велику кількість цифр не лише у тексті, але й наочно, графічно - за допомогою таблиці, діаграми, графіка.

Для полегшення доступності подачі цифр ми змушені вдаватися до їх спрощення, округлення. «Близько третини мільйона» сприйматиметься набагато легше за «325 тисяч». Звісно, у цьому випадку ми свідомо жертвуємо стандартом точності. Але краще завжди є ворогом хорошого. І в цій ситуації якщо будемо точними, - можемо взагалі не донести інформації до вуха глядача!

У наведеному вище прикладі про недоношених дітей набагато спростило б зрозумілість інформації таке просте округлення: «помирає більше половини дітей, які народилися з вагою до кілограма, і близько третини - вагою понад кілограм».

Яке округлення можна вважати припустимим? Питання, яке не має універсальної відповіді, бо дуже залежить від конкретного матеріалу. Десь буде доречним округлення до мільйонів, а десь - до десятих часток. Тут уже слід вам самим вирішувати, де саме ця «золота середина», цей компроміс, який дасть вам змогу і донести новину якомога точніше, і при цьому не втратити її доступність і зрозумілість для глядача.

Ще один важливий момент. Цифри, які ви подаєте, повинні бути зіставними. Інакше - біда! Стає незрозуміло. Ось ще один приклад з ефіру:

«Отрутохімікати самозайнялися за 15 кілометрів від Джанкоя у районі станції Відрадне. На складі зберігалося від 100 до 400 тонн хімічних добрив. Зараз фахівці з'ясовують, яким чином і яка саме реакція могла призвести до пожежі, що поширилася на площі майже 600 квадратних метрів. Рятувальники Міністерства з надзвичайних ситуацій доволі швидко приборкали полум'я. Майже 50-ти МНСникам допомогли 44 одиниці техніки».

Тут глядача, безумовно, заплутали вже самою - завеликою - кількістю цифр (7 чисел або ж 11 цифр). Але ще гірше - усі ці цифри є незіставними. Ось їхні значення: 15 - це відстань, 100 і 400 - це вага, 600 - це площа, 50 і 44 - це кількість. Додам також, що, вочевидь, замало було журналісту всіх цих цифр, так ні, ще й замість того, щоб по-людськи назвати машини «машинами», він їх по-канцелярськи назвав «одиницями техніки», додавши в такий спосіб ще одну абсолютно зайву цифру!

У наведеному прикладі можна було без жодної втрати змісту пожертвувати принаймні такими цифрами, як відстань від Джанкоя («поблизу Джанкоя» - цього було досить). «Від 100 до 400 тонн» без жодної втрати змісту легко замінювалося на «кількасот тонн». Гадаю, з двох цифр - кількість людей і кількість машин - цілком досить було назвати одну, краще - кількість людей. Причому можна було «зекономити» на цьому ще одну цифру, замінивши «п'ят+десят» на «півсотні».

Далі цифра в 600 квадратних метрів - вона, даруйте, ні про що не каже пересічному глядачеві. Уявлення про масштаб могла дати лише якісна картинка (загальний план пожежі). Або ж у подібних випадках рятує ще одне правило: там, де «гола» цифра ні про що не каже, - шукайте очевидне, наочне порівняння! У цьому випадку, приміром, можна було сказати «площею з тенісний корт». Насправді - на кілька десятків квадратних метрів менше, але будь-який глядач хоч раз у житті, хоч по телевізору тенісний корт бачив, отже певне уявлення таке порівняння давало б. Хоча, не виключаю, що можна було знайти і краще порівняння (це вже питання творчості журналіста, наскільки він уміє знаходити влучні й наочні порівняння для цифр).

І ще одне. Якщо ви даєте «голу» цифру, значення якої глядач собі не уявляє, - вважайте, що ви подали не інформацію, а лише її імітацію. Я от добре пам'ятаю, як у радянські ще часи в програмі «Время» щороку в рубриці «Битва за урожай» диктори з гордістю повідомляли, що «хлібороби Кубані збирають по 36 центнерів з гектару». Що це означає, не знав до ладу ніхто, крім, зрозуміло, вузькопрофільних фахівців. По-перше, що таке центнер, по-друге, скільки це гектар, і по-третє, 36 - це багато чи мало. Про те, що це, мабуть, багато, свідчив хіба лише урочистий тон останкінських дикторів. Але ніхто ж нам тоді не повідомляв, що «хлібороби Техащини» збирали й по 70 центнерів з гектара!

Тому наступним правилом при використанні цифр має бути таке - абсолютні цифри подавати лише в наочних порівняннях! В історії з 36 ц/га такими порівняннями могли б бути: чи це більше, ніж у сусідніх областях (інших країнах), і наскільки. Або - чи це більше, ніж у попередні роки, й наскільки. Зрештою, можна було сказати, що з клаптя землі, розміром майже в два футбольних поля хлібороби Кубані збирають вантажівку зерна. А в підсумку глядача все одно цікавить не врожайність як така, а що буде далі з цінами на хліб (але це вже, як то кажуть, «інша історія»)...

Цифри бувають абсолютні й відносні. Про абсолютні ми вже говорили. А відносні - це або кількість у відсотках від чогось, або частка чогось. До речі, відносні цифри дуже часто є більш наочними за абсолютні, оскільки можуть давати цілком зрозумілі порівняння. Хоча не завжди, звісно. Яскравий приклад був свого часу, коли «прокучмівські» телеканали дружно повідомляли про надзвичайну звитягу уряду пана Януковича, який підвищив студентам стипендії аж на 10 відсотків! Якби в цій ситуації канали називали абсолютну цифру (а йшлося про 4-5 гривень на місяць), - це звучало б набагато скромніше, погодьтеся! Тому для журналіста важливо вміти правильно оцінювати, яка цифра - абсолютна чи відносна - буде більш зрозумілою й наочною для глядача. Вибір за вами!

Останнє, що хочеться сказати про цифри: якщо «гра словами» (про яку йшлося на початку цієї статті) є злом для теленовин, то «гра цифрами» - подвійне зло! Адже тут сходяться докупи різні фактори, що ускладнюють для телеглядача сприймання вашої інформації. Тому майже гарантовано вдалося заплутати своїх глядачів авторам такого, наприклад, повідомлення: «Сьогодні на екстреному засіданні уряд вже призначив Луценка першим заступником міністра внутрішніх справ та виконувачем обов'язків міністра. Таким чином, він став уже четвертим першим заступником відсутнього глави відомства».

Гарантовано, що після цих слів глядач перестав сприймати подальшу інформацію, заклякши в тяжких роздумах: що саме мали на увазі ці журналісти? Чи те, що в МВС є чотири перших заступника міністра (що само по собі породжує купу додаткових і цілком зайвих думок :)? Чи те, що такі перші заступники в. о. міністра є тепер уже в чотирьох міністерствах? Насправді ж малося на увазі друге (трьох попередніх перших заступника при в. о. вже було до цього призначено в Мінфіні, Міноборони і Мінтрансі). Але тут, звісно, до такої «гри цифрами» потрібен був ще й розлогий бекґраунд, оскільки середньостатистичний телеглядач є цілком нормальною людиною (а не якимось «інформаційним маніяком»), тож він геть не тримає в голові (і не зобов'язаний цього робити!) або й взагалі не чув про такі номенклатурні подробиці! Бекґраунду в цьому повідомленні не було... А бекґраунди (пояснення складних понять або згадка про старіші факти й події, без яких є не повністю зрозумілими факти й події дня сьогоднішнього) є обов'язковим елементом дотримання стандарту доступності подачі інформації!

Перерахування

Тут діє принцип, дуже схожий на принцип «найважливіших цифр». Справа в тому, що в довгому перерахуванні ви ризикуєте заплутати глядача. Тому залишайте з кожного «списку» лише найважливіші його елементи, без яких новина втрачатиме сенс і мінімальну вичерпність. Ось вам із нещодавніх ефірних прикладів:

«У Ялті ревуть мотори гоночних машин. Гірські траси підкорюють учасники міжнародних змагань "Прайм Ялта - ралі - 2009" українського етапу Кубку Європи з авторалі. Цьогоріч захід зібрав рекордну кількість екіпажів - 60. За перемогу змагаються професійні гонщики із Туреччини, Італії, Румунії, Болгарії, Швеції, Польщі, Грузії, країн Прибалтики, Угорщини, Австрії, Чехії, Білорусії, Росії і, власне, України. Наймолодшому учасникові - 14 років. За 2 дні гонщики мають проїхати 6 сотень кілометрів навколо Ялти. Сьогодні долали складний серпантин на гору Ай-Петрі. Абсолютних переможців визначать за результатами 2-х днів. Чемпіони залишать відбитки своїх рук на алеї слави, яку збираються закласти у Ялті наступного року. Призи для переможців тримають у таємниці. Торік це були золоті з діамантами брелоки. А от єдиний жіночий екіпаж із Києва уже при золоті. На старт жінкам вручили приз за мужність - золоті підвіски, інкрустовані діамантами».

Тут 7 чисел (10 цифр), причому «голих» і незіставних - уже критично багато для того, щоб зрозуміти все це на слух. Але тут ще гірше, як казав класик, «смєшались в кучу коні, люді»! Крім купи цифр - ще й купа назв, точніше - 21 (!!!) назва! Якби автори цього матеріалу хотіли, щоб їхні глядачі зрозуміли, про що йдеться, їм слід було жертвувати більшістю з цих назв, залишаючи тільки найголовніше!

Титри

Цей елемент здається доволі простим, але навіть тут журналісти примудряються все ускладнити. Коли ви даєте синхрон, важливо, по-перше, за допомогою титру (а інколи в комбінації з текстовою «підводкою» до цього синхрону) дати глядачеві відповідь на запитання «чому я маю слухати саме цю людину?». Тобто треба показати, хто ця людина, показати її безумовну компетентність коментувати щось саме за цією темою. А по-друге - слід давати такий титр, який би не відволікав глядача від змісту синхрону. Це означає, що титр повинен бути коротким і абсолютно зрозумілим з одного прочитання.

Якщо, наприклад, ваш співбесідник є доктором технічних наук, професором, завідувачем кафедри матаналізу КПІ, лауреатом Нобелівської премії, - з усього цього багатства вам слід вибирати щось одне. Якщо ваш сюжет про роботу КПІ, - позначайте його як завкафедрою, якщо він потрібен вам як експерт - досить сказати, що він є доктором технічних наук, а якщо ви робите нарис про співвітчизника, який отримав Нобелівську премію, - пишіть у титрі, що він її лауреат. Інколи буває так, що ваш співбесідник вимагає, щоб у титрі ви давали всі його посади й звання. У мене є реальна візитівка-«рекордсмен», де зазначено таке (з етичних міркувань я опускаю певні пізнавані деталі):

Такий-То

академік, доктор медичних наук, професор, керівник клініки, зав. кафедрою «...», Заслужений діяч науки і техніки України, лауреат Державної премії України та Міжнародної премії «...», Заслужений художник України, президент Товариства «...», голова наукової ради «...», полковник

Тут, по-перше, зрозуміло, що для вашого сюжету (залежно від теми) важливим є лише щось одне з усіх цих «ознак компетентності». А по-друге, з самої кількості слів на візитівці випливає дуже простий аргумент, чому ви не можете всі регалії подати в титрі. Бо тоді титром перекриє, як мінімум, половину обличчя пана Такого-То. Є й інший, ще важливіший аргумент: якщо титр буде таким довгим, глядач робитиме щось одне: або читатиме титр, і тоді не почує, що сказав високоповажний пан, або, навпаки, слухатиме пана, а титр не читатиме. Отже, довгий титр завжди є збитковим для дотримання стандарту доступності інформації. Візьміть собі за правило, що титр посади (компетентності) людини не повинен займати більше одного рядка!

Для цього, до речі, варто користуватися ще одним правилом спрощення. Коли ваш синхронований має складну посаду, на кшталт такої: «тимчасовий виконувач обов'язків генерального директора Державного департаменту з питань того-то Міністерства такого-то» - перші п'ять слів сміливо можна замінити на одне слово «керівник» (або «співробітник»), а з решти обмежитися тим, що краще позначить компетентність цієї людини в цьому питанні - або це буде назва департаменту, або назва міністерства.

Питання про абревіатури в титрі (та й загалом у тексті) вирішується просто. Можна без проблем писати загальновідомі й загальновживані абревіатури (МВС, Кабмін, НАТО, СНД тощо). Не можна вживати абревіатури, які потребують додаткових пояснень (бекґраундів). Адже коли глядачеві показують коментар якоїсь людини, а в титрі йде, наприклад, «старший уповноважений ДСБЕЗ МВС України» або «керівник відділу ГІОЦ», - то глядач, по-перше, так і не розуміє, думку якої людини йому подають, у чому ця людина компетентна і чому саме вона коментує це питання, а по-друге, глядач перестає слухати сам коментар, бо починає розмірковувати, що саме означає, як розшифровується оте ДСБЕЗ чи ГІОЦ!

***

Підбиваючи підсумки, можна сказати, що завдання журналіста в новинах - так розповідати про події, щоб усі елементи розповіді (картинка і її монтаж, композиція сюжету, синхрони й інтершум, слова за кадром і титри) були настільки простими і зрозумілими, щоб глядач без зайвого напруження геть усе розумів! У цьому випадку вами буде всебічно дотримано професійний стандарт доступності або ж простоти подачі інформації. Такий чомусь непростий для реалізації українськими журналістами!

Далі буде

Ігор Куляс - медіатренер; з 1989 року пройшов на українському телебаченні шлях від репортера до шеф-редактора новин. Протягом 1999-2002 років був шеф-редактором телекомпанії «Новий канал» («Репортер»). Стажувався на BBC, Reuters, ITV, CBC. Працював кризовим менеджером у 20 регіональних та загальнонаціональних телекомпаніях.

Нині є тренером-консультантом МГО «Інтерньюз-Україна» з телевізійного виробництва. Створив власну методику оцінки новинних програм. Протягом останніх чотирьох років сотні тележурналістів з усієї України пройшли в Ігоря Куляса та його партнера Олександра Макаренка тренінги в рамках «Школи новин Internews».

У рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» Ігор Куляс здійснює «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.

Критерії оцінки якості новин пояснено тут (частина 1, 2, 3).