Пропонуємо вашій увазі чергову публікацію з серії Ігоря Куляса «Лікнеп». Вже опубліковано на ТК такі статті циклу:: «Лікнеп. Як досягати «недосяжного» балансу думок» (частина 1, частина 2); «Лікнеп. Право на власну думку»; «Як чорне може бути білим... а 2 х 2 не дорівнювати 4» (частина1, частина 2).

Зрозуміти - значить спростити

(М.Анчаров)

Серед журналістів побутує прихована думка: «Якщо я розповідатиму новину просто, ніхто ж не повірить, що я журналіст». Ця думка примушує навіть розумних людей надувати щоки й казати «кількісно зросло» замість «збільшилося». Насправді ж, це лише такий «професійний комплекс». Одним із його виявів є поведінка журналіста на інтерв'ю. Журналіст спілкується з вузькопрофільним фахівцем, приміром, із мікробіології чи ядерної фізики. Або зі слідчим прокуратури, або зі спортсменом-бобслеїстом. Будь-хто з цих фахівців, природно, говорить своєю фаховою мовою. Журналіст чує малознайомі чи взагалі незнайомі йому слова, але ж боїться запитати, що вони означають. Натомість, щоб не виглядати дурним перед співбесідником, підтакує й робить вигляд, що йому все зрозуміло. Розумно? Як на мене, не дуже. Особливо якщо врахувати, що, повернувшись на базу з цим синхроном, журналіст не знатиме, що з ним робити, - а отже, просто вкладе його в сюжет разом із усіма тими «вузькофаховими словами». «Розумний» редактор, щоб теж не виглядати в очах репортера невігласом, зробить вигляд, що він усе зрозумів, і відправить сюжет із цим синхроном на монтаж. Репортер віддасть «розумному» ведучому «розумні слова» у підводку. І ведучий не поцікавиться, що вони означають. Зрештою, всю цю спеціальну термінологію новини виллють на голову глядачеві. Яка різниця, що той нічого не зрозуміє?!

Є інший виверт цього ж журналістського комплексу. Журналістові здається: якщо він розповідатиме про події просто, ніхто не повірить, що він розумний. І журналіст починає свідомо ускладнювати свою розповідь, вживаючи «розумні слова», яких він наслухався від фахівців у різних галузях людського знання. Або ж починає гратися з образами. Починає монтувати сюжет у стилі фільмів Фелліні. Яка різниця, що глядач нічого не зрозуміє?!

Оця гра «відчуй себе розумником» і є порушенням стандарту доступності (чи простоти) подачі інформації. Саме про цей непростий у виконанні стандарт - далі...

Картинка

Розпочнімо з того, що є головним саме в теленовинах, тобто з картинки. Стандарт доступності вимагає, щоб кожна картинка була цілком зрозумілою для глядача. Звучить дуже просто, але ця простота складається насправді з багатьох суто фахових моментів.

Найперше стосується операторської роботи. Будь-яка картинка в новинах повинна бути в фокусі (фокусуватися краще на повному «наїзді» на основний обє'кт), причому важливо давати в фокусі не лише ті основні об'єкти, про які йдеться в кожній картинці, але й фон, якщо цей фон є важливим (зокрема фон є точно важливим у загальних планах, де ми «прив'язуємо» об'єкти розповіді до місцевості). В кожній картинці горизонт має бути дотриманий (тут допоможуть будь-які чіткі вертикалі на точці зйомки), кольори неспотворені (камеру слід балансувати під кожну зміну освітлення, подеколи навіть загальний і середній плани одного й того самого об'єкту потребуватимуть кожен окремого балансування камери). Картинка не повинна бути засвіченою або недосвіченою (важливо вміло працювати з діафрагмою камери й подеколи з додатковим світлом, а також правильно вибирати точку зйомки). Фільтри, які використовує оператор, не повинні спотворювати реальну картинку. Використання незвичних ракурсів зйомки (насамперед «нижньої точки») може виправдовуватися лише крайніми потребами, наприклад, коли в інший спосіб зняти необхідний об'єкт (або сумістити в кадрі два об'єкти різного розміру) неможливо. У подібних випадках може бути припустимою і зйомка без штатива (стабільність картинки дає її «нормальність» для сприйняття глядачем).

Далі починається вже спільна робота оператора з репортером (репортер ставить завдання на зйомку, оператор грамотно його виконує). Надважливою для досягнення зрозумілості картинки для глядача є правильна композиція кожного кадру. Правило номер один: кожний кадр має чітко визначені об'єкти уваги. Правило номер два: об'єкти уваги повинні потрапляти на «точки уваги», розташовані на перетинах умовно третин кадру (я про це доволі докладно розповідав у «Моніторингу професійної якості новин», тож не буду тут повторюватися).

Принагідно ще раз нагадаю, що панорами, перефокуси і використання трансфокатора («наїзд» - «від'їзд») є ризикованими елементами з точки зору сприйняття глядачем картинки, адже всі вони є неприродними для людського ока. Тож їх можна лише зрідка використовувати як художній прийом (певна авторська думка), що може бути тільки усвідомленим і домовленим рішенням всієї знімальної групи. Інколи вони можуть диктуватися обставинами - насамперед, швидким розвитком дії (щоправда, в цих випадках часто є можливість вирізати зайвий чорновий рух камери вже під час монтажу сюжету).

Наступний момент спільної роботи оператора й репортера - це правильна розкадровка кожного об'єкту нашої розповіді. Це не теоретична вигадка, а спосіб відтворити для глядача його людську логіку візуального сприйняття дійсності. Отже, загальний план (відповідає на запитання «де саме розташований об'єкт уваги?»), середній план (відповідає на запитання «що це за об'єкт?») і крупні плани (дають глядачеві відповідь на запитання «який цей об'єкт?») - разом створюють міні-розповідь про певний об'єкт, пов'язаний із подією чи темою вашого сюжету. Цю міні-розповідь про об'єкт (або монтажну фразу) для подальшого пояснення можна порівняти з «реченням», у якому кожний план - це окреме «слово».

Далі робота продовжується монтажем відзнятого матеріалу. Правильна послідовність монтажу розкадровок дає змогу глядачеві побачити і зрозуміти все необхідне про кожен об'єкт. Саме тому, наприклад, не можна разом монтувати два загальних або ж два середніх плани різних об'єктів (вийде нісенітниця - наче набір окремих слів із різних речень). І не можна до загального плану приклеїти крупний (вийде речення, в якому пропустили ключове слово). Тривалість статичних планів у розкадровці може бути різною. Зазвичай людині вистачає 3 секунд, щоб побачити головне. А ми наступним планом покажемо їй це головне крупніше. Але тут можуть бути і винятки. Наприклад, велика кількість об'єктів, які цікавлять нас на загальному плані, потребуватиме більшої тривалості цього плану, щоб глядач встиг усі ці об'єкти роздивитися у «прив'язці до місцевості». Довшим за 3 секунди може бути і середній план, якщо сам по собі об'єкт є доволі складним. Довшими можуть бути і крупні плани деталей об'єкту, особливо ж коли об'єкт - це людина, а деталі - це очі й руки.

Само собою зрозуміло, що більш тривалими за статичні будуть плани, в яких відбувається дія. Тут ми або показуємо її від початку до кінця (якщо дія настільки коротка, що її тривалість у кадрі не порушить динаміки новинного сюжету), або лише окрему фазу дії (якщо дія є циклічною), або ж скорочуємо реальний час дії за допомогою перебивки (в найзагальнішому випадку роль цієї перебивки грає крупний план). Ну і більш тривалими за згадані 3 секунди, звісно, можуть бути синхрони людей.

Ускладнювати сприйняття, а отже й доступність картинки може нехтування інтершумом («рідний» шум під час зйомки цієї картинки). Якщо глядач бачить, наприклад, автомагістраль і не чує при цьому шуму автомобільних двигунів, - це відволікатиме його від нормального сприйняття інформації.

І, нарешті, останнє з картинки, що напряму впливає на доступність подачі інформації. Це гармонійність взаємодії картинки і журналістського тексту за кадром. Про це поговоримо згодом в окремій статті, а для стандарту доступності подачі інформації важливо: по-перше, текст не повинен розбігатися з тим, що бачить глядач, а по-друге, за рахунок тексту ми повинні пояснювати глядачеві те, що не є очевидним або зрозумілим з самої картинки. У професійно зробленому репортажі текст за кадром пояснює картинку, коментує її.

Наголошу: все, що я написав про картинку в цьому розділі, стосується лише дотримання стандарту доступності подачі інформації. Про більш «тонкі» речі говоритимемо згодом.

Композиція сюжету

Композиція - це побудова сюжету (що і за чим ми подаємо, в якій послідовності). З точки зору стандарту доступності, слід мати на увазі, що в тому темпі, в якому людина сприймає теленовинний сюжет, немає змоги й потреби занадто ускладнювати його побудову. Ускладнили - втратили глядача!

Композиція повинна бути простою і зрозумілою. Зокрема, якщо ми кажемо про репортаж, то сам по собі цей жанр означає лише «звіт про подію». Отже, розповідь має бути простою: у будь-якої події є початок, розвиток і кінець. Коли ми робимо репортаж на місці події, ми ж, власне кажучи, так його і знімаємо. То так і слід подавати його глядачеві! Зазвичай композиція репортажного сюжету є суто хронологічною. Максимум, що ми можемо зробити, щоб із самого початку привернути увагу глядача, - це почати з яскравого, кульмінаційного епізоду, але потім повернутися до хронології події (умовно кажучи, «а починалося все так...»).

Ще може бути «паралельний монтаж» - коли, наприклад, у сесійній залі розглядають важливе питання, а надворі з цього приводу стоїть пікет. Тут є дві взаємопов'язаних події. Інколи немає сенсу розбивати їх на два окремих сюжети. Тоді так і розповідаємо: «В залі сталося таке... В цей час надворі було таке...». Але тут уже слід іти суворо за хронологією, інакше ми переплутаємо для глядача всі причинно-наслідкові зв'язки і заплутаємо його остаточно.

Я розумію, що крім рутини звітування глядачеві про те, що відбувалося, у журналіста може бути бажання знайти свій оригінальний хід, і це може виражатися в оригінальній композиції сюжету. Не виключаю, що цей хід у талановитого журналіста буде дуже яскравим. Але, наважуючись на нього, слід дуже критично проаналізувати, чи не заподіє ваша яскрава режисура критичного збитку зрозумілості поданого вами. Якщо «лаври Тарковського» не дають вам спокою - робіть авторську програму. Але всі, хто її не розумітимуть, будуть автоматично втрачені для вас як глядачі.

Нарешті, жодна композиція вас не порятує, якщо ви не вмієте фокусуватися на одній темі! Оце справжня біда журналістська. І я добре журналістів розумію: приїздиш на зйомку, починаєш озиратися і запитуватися, і маєш вал інформації. І при цьому все цікаво! В результаті, все це цікаве пхаєш до одного сюжету, заплутуєш глядача і втрачаєш його.

Причиною розфокусу теми часто стає ще така собі «глобальність» мислення журналістів. Справді, часто журналісти переконані, що їхнє завдання - в будь-якій темі вийти на вселенський рівень узагальнення. Звідки й береться інколи наднесподіваний «каракуль думки». Наприклад:

«Люди пікетують мерію проти закриття дитячого садочка.

А вихователі у дитсадках отримують малу зарплату.

І не можуть, як і вчителі, лікарі й інші бюджетники, сплачувати високу вартість комунальних послуг.

Внаслідок цих неплатежів міські служби не можуть розрахуватися вчасно з обленерго.

Тому "Нафтогаз України" не має грошей, щоб своєчасно платити Росії за газ.

А офіційний Кремль користується цим, щоб шантажувати українську владу»...

Ще крок - і ми вже в космосі! Я охоче вірю, що в світі, як в організмі людини, все взаємопов'язано! Але для теленовин краще про кожну з цих тем розповідати окремо. Щоб не заплутати глядача!

Мова

Я казав, що картинка на телебаченні є головною. Але на українському телебаченні це не так. З давніх радянських давен і до сьогоднішнього дня домінує текст, а роль картинки часто грають «шпалери» (якщо вже журналіст зумів не обмежитися «паркетом» :)). Справді, щоб зробити якісну «розповідь картинкою», треба, по-перше, вміти це робити (чого більшість українських тележурналістів до ладу робити не вміють). А по-друге, для цього доводиться «напружуватися» (чого знову-таки більшість українських тележурналістів робити не любить).

Натомість текстом можна розказати що завгодно (для газети і радіо це було б нормальним). Але й тут на наших митців очікує безліч серйозних пасток. Я спробую їх позначити прапорцями стандарту доступності подачі інформації.

Найперше, мова журналіста в теленовинах повинна бути простою і розмовною! Коли я кажу це на тренінгах, часто виникають суперечки. Їх природа - в тому докорінно неправильному підході, який залишився нам у спадок ще з радянських часів: замість того, щоб розповідати, журналісти «пишуть тексти». Про це докладно говоритимемо в окремій статті, але, мабуть, це не лише наша біда. Так, один шведський журналіст, Хокан Ханссон, якось сказав з цього приводу: «Дивна річ: будь-яка людина може виступити по радіо чи по телебаченню, за винятком тих, хто там працює. Їм, бачте, спочатку треба записати на папері те, що вони збираються сказати, а потім прочитати написане».

Справді, дивна річ! Логіку цього второпати важко. Адже коли ми пишемо щось, ми добираємо слова і «красиво» їх розставляємо, оформлюючи свою думку. Отже, написаний текст майже завжди буде нерозмовною конструкцією. І ця конструкція гарно сприйматиметься лише для читання, але не на слух. А репортаж - це ж має бути проста розповідь про те, що відбувалося.

Одне з заперечень щодо розмовності мови теленовин, яке я чую часто, стосується грамотності мови. Втім, даруйте, слово «розмовна» зовсім не є антонімом слова «грамотна». Розмовна мова цілком може бути грамотною. Тобто складатися з грамотних слів і грамотних граматичних і синтаксичних конструкцій.

Але це мають бути прості повсякденні слова (не «заумні», не «книжні», не «високого штилю»). І це мають бути в більшості прості й короткі речення. Тому що складнопідрядні, а особливо ж складносурядні речення на слух сприймаються дуже важко. Ну уявіть собі, чи можливо на слух зрозуміти таке, наприклад, речення: «Генпрокуратура подала до Апеляційного суду Донецької області для розгляду кримінальної справи щодо обвинувачення заступника технічного директора шахти, начальників виробничих дільниць та інших посадових осіб Донецького акціонерного підприємства шахти імені Засядька у скоєнні злочину, відповідальність за який передбачено частиною другою статті 273 ї Кримінального кодексу України, - порушення правил безпеки на вибухонебезпечних підприємствах, що спричинило загибель людей»?!

З цих 56-ти (!) слів складено одне-єдине речення, і це речення реально прозвучало свого часу в ефірі Першого національного, коли там ще були диктори. Диктор зумів усе це красиво прочитати в ефірі, але я не певен, що хтось із глядачів зумів усе це второпати!

До речі, саме по собі дикторське ведення новин (яке свого часу починало відмирати, а сьогодні на багатьох каналах навіщось реанімовано) є фактором, який також серйозно ускладнює сприйняття інформації. Диктор (на відміну від журналіста-ведучого) читає чужий текст, який він майже ніколи не розуміє до кінця. Тож справжню логіку інтонування тексту (тобто розстановку логічних наголосів і пауз) диктори підмінюють «сценічною мовою». Неправильно розставлені логічні наголоси і паузи як мінімум ускладнюють сприйняття тексту, а інколи й спотворюють його справжній зміст.

Часто виникає ще одне питання: чи є припустимими в мові журналіста вади дикції? Так, вади дикції є припустимими, якщо вони не заважають сприйняттю інформації глядачем. Легкі вади дикції журналіста навіть можуть бути його візитівкою, за ними глядач упізнаватиме журналіста на слух. Але, звісно, це не стосується випадків, коли журналіст не вимовляє як слід половини звуків!

Припустима швидкість начитки доволі сильно залежить від чіткості вимови кожного звуку журналістом. За гарної вимови швидкість може бути більшою, з певними вадами - меншою. Головне - щоб глядач міг повністю сприйняти розказане. З досвіду: розповідати про щось у новинах слід енергійно, але не намагатися штучно прискорити чи уповільнити звичний темпоритм своєї розмови. Тому що в новинах ніколи до добра не доводить спроба щось «зіграти», перестати бути самим собою. Такі спроби можуть впливати і на якість сприйняття вашої начитки глядачами.

Чого слід уникати (або принаймні пояснювати)

Є речі, яких слід уникати взагалі, а якщо вже їх уникнути ніяк неможливо, обов'язково моментально пояснювати (щоб глядач відразу ж розумів, про що йдеться).

Це будь-яка фахова термінологія і професійний жаргон, які є надзвичайно популярними в «журналістській мові»! Знову-таки найчастіше журналісти їх вживають задля того, щоб виглядати «розумними» і «посвяченими». Але ж слід пам'ятати, що новини робляться для всіх. А ці «всі» не є вузькими фахівцями у найрізноманітніших галузях, про які доводиться розповідати журналістам. Я не виключаю, що можна казати без пояснень слова «дефолт», «облікова ставка» і «ОВДП» у вузькоспеціалізованих «Фінансових новинах». Або ж слова «гандикап», «трансферне вікно» чи «піт-стоп» - у спеціалізованих «Спортивних». Хоча не факт, що навіть їхні «вузькоспеціалізовані глядачі» знають до ладу всі ці терміни чи жаргонізми. Але в звичайних новинах, які йдуть на великому телеканалі, всі ці слова ускладнять або унеможливлять для глядачів сприйняття інформації. Грубо кажучи, більшість глядачів не зрозуміє, про що йдеться. Тому цих слів тут слід або уникати взагалі, або, якщо це є неможливим, пояснювати кожне таке слово.

В цьому сенсі в мене є улюблений термін, який чуємо в теленовинах дуже часто, - «газотранспортний консорціум». Прикметно, що значення цього словосполучення не знає до ладу майже ніхто. Принаймні, я на тренінгах вже багато років запитую про це у журналістів. То з багатьох сотень опитаних мною колег значення цього терміну насправді знали журналісти, яких я можу перерахувати на пальцях однієї руки! Але це не заважає всім іншим розповідати в новинах про цю надзвичайну абстракцію (а це і є абстракція - коли розповідають про щось, не знаючи, що воно таке). І ми знову і знову чуємо: «Президенти обговорили ряд важливих питань, у тім числі й питання газотранспортного консорціуму». Прекрасна новина, чи не так?! От тільки про що вона?!

Тепер про президентів. Для тих, хто дивиться новини, не секрет, що президенти (а разом з ними прем'єри, спікери та інші «надзвичайні потвори») не «приїздять» чи «прилітають», а «прибувають». Вони не можуть по-людськи «поговорити» чи «поспілкуватися», вони «проводять переговори» (я собі уявляю ці переговори, коли пресу виганяють з зали після 5-хвилинної «протокольної» зйомки :)). Але журналісти розповідають про «небожителів» саме в цій термінології дипломатичного протоколу. Тим самим не лише ускладнюючи сприйняття інформації глядачеві, але й спотворюючи для нього дійсність! Наганяючи на великих політиків-чиновників абсолютно зайвого «патосу».

Крім мови дипломатії є сила-силенна інших «спеціальних мов», які журналісти переймають у своїх співрозмовників, замість того, щоб з цих «мов» «перекласти» глядачеві, про що насправді йдеться. Це і «міліцейська» мова, і «пожежна», і «медична». І, зрештою, просто одна з найпоширеніших - «чиновницька» мова, «канцелярит». Ми весь час чуємо від журналістів слова «бюджетні кошти», «асигнування», «фінансові ресурси» та «субвенції», замість простого людського слова «гроші» і пояснення, про які саме гроші йдеться. Журналіст не скаже «такий самий», адже є «прекрасне» слово «аналогічний». Замість слова «смерть» буде обов'язково «летальний випадок». А замість того, щоб розповісти, яких саме поранень зазнала людина, журналіст, услід за ЦГЗ, скаже: «отримала тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості». Справді, яка різниця: чи руку зламала ця людина, чи струс мозку отримала?! Ми, журналісти, йдемо «за протоколом». Чомусь.

Варто пам'ятати, що так само зайвими у вашій розповіді (в сюжеті чи в студійному тексті) будуть і суто наші, журналістські, терміни і жаргонізми: «синхрон», «стендап», зрештою навіть слово «сюжет». Звісно, їх можна використовувати між собою в роботі, або ж їх можу використовувати, наприклад, я, як телекритик, коли пишу статтю на «Детектор медіа» для вузькопрофесійної аудиторії. Але ці слова - не для тексту в новинах для всіх.

Надзвичайно ускладнюють сприйняття «на слух» слова іншомовного походження! Я не збираюся долучатися до дискусії фахових філологів, одні з яких вважають, що ці слова збагачують мову, а інші - що вони її засмічують. Справа тут в іншому - в тій доступності подачі інформації, яка є «золотим» стандартом для інформаційника. Слово іншомовного походження майже завжди є складнішим на слух, ніж рідне слово. «Симптоматика» є складнішою за «ознаки» чи «прояви», «інтеграція» - складнішою за «входження» чи «приєднання», «санкціонований» - за «дозволений», «неліквідний» - за «неякісний», а «експлуатація» - за «використання». Нещодавно черговий «прекрасний» приклад підкинула одна з ведучих ТСН, сказавши (цілком серйозно!) таке: «Південно-західний кордон України, він наразі досить транспарентний»... Звучить це прекрасно. Відразу ж видно, що ведуча є надзвичайно ерудованою і (можливо) знає англійську мову. Але що ж робити звичайному глядачеві, який точно такого «неологізму» не знає? Мабуть, слід дивитися новини, обклавшися з усіх боків словниками-довідниками. І мати під рукою інтернет із Ґуґлом. Про всяк випадок...

Ще один ризикований прошарок слів - це діалектизми. Їх журналісту не уникнути, коли він хоче передати місцевий колорит у спецрепортажі чи в нарисі. Але будь-який діалектизм слід відразу ж пояснювати. Тому що слово «кнайпа» чи слово «канапка» точно знають у Львові, не всі знають у Тернополі чи Рівному, майже ніхто - у Києві чи в Донецьку. А новини в нас загальнонаціональні. (До речі, міські новини цілком можуть використовувати загальновживані у своєму місті діалектні слова, адже тут їх зрозуміють усі.)

Деякі інформаційні служби вживають у випусках слова і форми, реанімовані зі старого українського правопису (за мовною нормою 1928 року). Знову-таки, без пояснень вони є незрозумілими для більшості глядачів. Отже, роблячи начебто гарну справу (відродження мови, яку справді було надзвичайно і цілеспрямовано спотворено радянським режимом), журналісти втрачають розуміння аудиторії. А відтак втрачають і значну частину аудиторії як такої. Виходить, що можна було би таке робити без втрати доступності подачі інформації, але чи не забагато пояснень тоді доводилося б давати щоразу, вживаючи «реанімовані» слова? Особисто я маю великий сумнів, що теленовини можуть бути навчальною програмою. Усе ж таки люди їх дивляться із зовсім іншою метою.

«Потяг до прекрасного» часто служить журналістам, та й самій мові, погану службу. З таких прикладів - надзвичайна любов журналістів до такого «щиро українського» слова як «аби». Звучить це слово добре і дуже «по-українськи». Але біда в тому, що журналісти з самого початку чомусь вирішили, що це слово означає «щоб». А це не так. Воно означає насправді «хоч би». Використовується ж журналістами постійно в хибному значенні. Нещодавно у «Фактах» на ICTV я почув взагалі таке собі «аби в квадраті»: «Але для того, аби змінити календарний план, потрібно, аби Рада запрацювала». Прикметно, що обидва цих «аби» використано тут неправильно!

Про колапс епіцентру

Останні зі слів, які ускладнюють сприйняття інформації в журналістських текстах, - це штампи і слова-паразити. Про слова-паразити, гадаю, можна не деталізувати, тут усе зрозуміло без пояснень. А штампи - річ більш ризикована. Вже хоча б тому, що вони можуть приховувати справжній зміст думки. Наприклад, тому що (хай це прозвучить парадоксом!) часто різні люди по-різному розуміють для себе суть того чи іншого штампу. І що вже казати про нормальних людей :), коли навіть самі ж журналісти зміст того чи іншого штампу по-справжньому не розуміють!

Ця сумнівна журналістська образність (в тому числі, до речі, й зовсім новітні «винаходи» журналістів, які доволі швидко стали штампами) дуже часто несе в собі і певну фактичну невідповідність. До прикладу наведу пару не таких уже старих журналістських штампів, які з невідомих науці причин дуже подобаються журналістам, і вони їх чомусь ліплять скрізь, де треба і де не треба.

Ось «новомоднє» слово «колапс». Журналісти його люблять щирою любов'ю. Хоч і не знають до ладу справжнього значення цього слова. «Колапсом» у нас називають хоч що: страйк, аварію, масові заворушення, відімкнення будь-чого. Мені особисто найбільше сподобалося, коли якось у Києві застрайкували прибирачі сміття, - то всі канали навперейми розповідали про «сміттєвий колапс». Цікавий такий вийшов колапс, коли вся столиця була завалена сміттям, воно вже лізло через вуха. А слово «колапс» тим часом означає різке, загрозливе падіння кров'яного тиску (в медицині) або ж невідворотне стискання зірки (в астрономії). Ото вже стиснулося те київське сміття! Пояснення цієї помилки просте: цей штамп журналісти запозичили на початку 90-х років у економістів, які тоді казали про «економічний колапс». У цьому значенні слово використовувалося коректно, адже йшлося саме про скорочення, падіння економіки. Зрештою, це був просто економічний термін. Журналісти «красиве» слово вподобали, але чомусь вирішили, що воно означає «негаразд, катастрофу». От і почали ліпити його до всього, в чому вбачали найменші ознаки будь-яких «катастрофічних негараздів».

Ось вам ще парочка «свіжих колапсів» від ТСН. «Перший день телефонного колапсу. ТСН попереджала - перепишіть телефонні книжки! Мало хто дослухався, і настав телефонний колапс» (що це означає, зрозуміти важко). Або: «За мить до катастрофи правоохоронцям вдалося схопити зловмисника, який мало не довів до колапсу залізницю» (насправді, цей «зловмисник» просто курочив залізничні трансформатори). Або таке: «Хоча трамваї і тролейбуси складають майже третину всього міського транспорту у Харкові, сьогодні день минув все ж таки без особливих транспортних колапсів».

Або ось ще дуже популярна форма: «Наш кореспондент перебуває в самому епіцентрі подій». Чули таке? Чули-чули. Бо звучить з екрану раз-по-раз. А тепер скажіть, «в епіцентрі подій» - це де? Центр землетрусу - насправді завжди глибоко під землею. Центр ядерного вибуху може бути деінде - і під, і в повітрі над землею. А епіцентр - це лише проекція центру на земну поверхню. Тож, чесно кажучи, в епіцентрі подій - це зовсім не обов'язково в центрі подій, це, строго кажучи, невідомо де. Але ж як гордо звучить! З останніх прикладів - вибух у луганській лікарні. Журналісти вперто казали саме про «епіцентр» вибуху. Якщо вірити тим же журналістам, які розповідали про вибух чи то на 2-му, чи то на 3-му поверсі лікарні (це звична така плутанина в цифрах для українського ТБ), то епіцентр вибуху насправді був на поверх-два нижче тієї точки, де саме вибухнув балон із киснем!

Ну і, нарешті, такий приклад із ТСН: «Загинув 23-річний господар квартири, яка стала епіцентром вибуху. Вибуховою хвилею його викинуло з вікна на 9-му поверсі». Тут, як кажуть, коментарі є зайвими.

(Далі буде, зокрема, більше про «прекрасну» образність у новинному тексті і про роботу журналіста з цифрами.)

Відповіді на коментарі (тут відразу ж на коментарі по двох останніх статтях)

Олекс_Вл. // 15.03.2010 17:49:46

"наприклад, у геометрії Лобачевського 2 х 2 таки не дорівнює 4 :))." ???? Ви б спочатку почитали Лобачевського. 2х2 то не геометрія, а арифметика!

Ви праві. Це я помилився на останній правці: у мене був спочатку приклад про дві паралельні прямі, які, за Лобачевським, на відміну від Евкліда, таки перетинаються в одній точці, але в останній момент вирішив, що це занадто складний образ і замінив його на більш простий (2х2). А при цьому забув замінити «геометрію Лобачевського» на «теорію відносності». З іншого боку, даруйте, «арифметики Лобачевського» в природі нема, є геометрія Лобачевського.

Втім, математика - математикою (куди тут нам, гуманітаріям!), але прикметно, що по суті статті (яка все ж не про математику, а про журналістику) у вас не виникло жодних заперечень. Оце справді тішить :).

Ку-кулясу // 16.03.2010 13:23:57

Давай лучше про интер , и про покращення Бенкендорфа :) Бо утомил ты своим 1+1 . Ну не возьмут тебя туда , не возьмут ! п.с. кстати , у тебя есть шанс показать как надо работать , на ут-1 ;)

Це надзвичайно зворушливо, що ви так переймаєтеся моїм працевлаштуванням. Але «1+1» не «мій». І, власне, я туди й не збирався. Утім, так само, як і на Перший канал. Крім того, про «Інтер» я теж писав чимало. Як і про інші великі канали. А ваша логіка мені незрозуміла. «Детектор медіа» начебто саме для того й існує, щоб аналізувати «найбільші досягнення» вітчизняних телевізійників. До яких, безумовно, належить і кричуща історія з «землетрусом від ТСН». Так що «утомил» не я, а скоріше сам ТСН...

Цензор // 16.03.2010 15:07:00

громадська оборона = цивільна оборона

Ваша правда. Перепрошую за помилку!

Neko // 16.03.2010 18:20:55

Мої колеги кажуть, що автор цього матеріалу - доволі знаний "телекритик". Утім, я творів пана Куляса до цього моменту не читав і, виявляється, небагато чого втратив;) По-перше, мені незрозуміло, чого це автор вирішив раптом затаврувати інфотейнмент, який давно вже "поставив на коліна" практично весь вітчизняний телепростір? Згоден, ТСН останнім часом сильно перебирає з цією штукою, але... Звідси починається "по-друге". У намаганні довести "свою версію" пан Куляс вчиняє фактично так саме, як і засуджений ним "упереджений журналіст". Спочатку він висуває гіпотезу про те, що "якийсь" сюжет з румунського телебачення взагалі не мав безпосереднього відношення до теми землетрусів в зоні Вранча, наслідки яких можуть загрожувати Україні. А вже через декілька абзаців ця гіпотеза перетворюється для автора на доконаний факт. Причому сама собою, без жодних "посилань на першоджерела", на яких так наполягав пан Куляс, аналізуючи ТСНівський сюжет. Тобто в результаті "власного польоту фантазії" пана Куляса. Виходить, на Детектор медіа подібні речі не вважаються порушенням професійної етики?

Інфотейнмент - підхід, який убиває справжні новини. Я колись мав честь працювати на ТСН, у ті часи абревіатура ТСН розшифровувалася «Тільки справжні новини». І так воно і було. Тепер це вже не новини, а казна-що в формі новин. Я віддав цій професії величезний шматок свого життя, тому мені небайдуже, що з цією професією відбувається. Сподіваюся, відповів на ваше «по-перше».

На відміну від новин, я пишу суто авторську статтю, де маю повне право висловлювати власні суб'єктивні думки. В тому числі, версії. Більше того, ви маєте змогу з моїми думками (і версіями) не погоджуватися і дискутувати. Що ви і зробили, написавши свого коментаря. Глядач теленовин не має такої змоги.

Свою гіпотезу я підтверджую тими фактами, які в мене є, - у цьому випадку тим, з чого було складено сюжет, що був у ефірі. Це і є моє «першоджерело». Більш як надійне. Надійніше не буває! Тому що критик оцінює результат, а не виправдання «чому так ся стало».

Якщо моя гіпотеза не відповідає дійсності, ніщо не заважає ТСНівцям сказати про це на «Детектор медіа». Звісно ж, зі своїми аргументами. І хотілося б, щоб це було «з відкритим забралом», а не анонімно. Тому що гріш ціна анонімній думці (почитайте для самоосвіти передостанню «лікнепівську» статтю, там це докладно пояснено).

Моя упевненість базується не на голій упередженості (вийшов би цей сюжет на «Інтері» чи на 5-му, на Новому чи на СТБ, - я б написав таку саму статтю), а на значному і різноманітному досвіді роботи в новинах і з новинами, і на гарному знанні безлічі різних складних і простих ситуацій, які виникають в роботі журналістів-новинарів. Для мене є очевидним, що а) основою сюжету Жигалова був румунський сюжет, б) румунський сюжет був на іншу тему, в) ніякого «прогнозу» румунський сейсмолог не давав. Я навів свої аргументи, чому я так переконаний у цьому. Не казав у статті лише про те, що досвідченому редактору новин очевидно з якості і змісту картинки.

Нарешті, я публічно висловлюю свою думку, не ховаючись за анонімними псевдо і готовий за кожну свою думку відповідати. У чому тут ви побачили порушення професійної етики?

Колега // 16.03.2010 17:35:59

Ситуація на плюсах дуже схожа на грузинський фільм з "Імеді", де були реально негативні наслідки.

Дуже схожа! Тільки там наслідки є і будуть набагато гіршими для всієї країни. Сюжет на «Плюсах» лише спричинив колосальний стрес для багатьох людей. Але, принаймні, не вплинув на зовнішню політику країни. У Грузії ж сталося і перше, і друге.

cheroles // 16.03.2010 15:16:56

Браво! Все розібрано до деталей чітко і висновки як завше влучні..... На жаль «інфотейнментом» бавиться не лише ТСН. А відтак новини втрачають свою інформативність, а "попахують циганщиною"... Подивишся сюжет з цими рюшечками та рештою всілякої кружевної фігні, і шукаєш в інтернеті інфу: що було, де, коли, чим закінчилося і так далі........ А новини ТВ далі розважають і бавляться "неокрепшими умами"...

qw // 16.03.2010 18:02:02

Спасибо за отличный анализ. А ещё на днях в подробностях был сюжет о ГМО, журналамер упорно пытался доказать, что его хотят запретить (а не маркировать).

На жаль, ви обидва праві, - ці підходи є не лише на ТСН. Просто на ТСН усе це вже доведено до повного гротеску, аж «зашкалює».

Олександр Піддубний // 16.03.2010 14:33:28

Ігорe, озвучу те, на що ти натякав: 1) всім відомо, що частка "одиниць" належить румунам; 2) всім відомо, що Румуни другі після РФ за регулярними психологічно-інформаційними операціями. Тому й не дивно, що наші "журналісти" (і хто їх так називає?) стають тупим знаряддям (адже думати - це не для них) чужих маніпуляцій. Мета - проба дестабілізації ситуації та отримання feed back-у для румунських спецслужб. Висновок - з нашими "Павліками Морозовими" і зовнішніх ворогів не треба.

Сашко, дуже дотепна версія. Але ти ж знаєш, я не фахівець із контррозвідки. Єдине, в чому розбираюся до ладу, - це інформаційна журналістика. Про неї й пишу.

Ігор Куляс - медіатренер; з 1989 року пройшов на українському телебаченні шлях від репортера до шеф-редактора новин. Протягом 1999-2002 років був шеф-редактором телекомпанії «Новий канал» («Репортер»). Стажувався на BBC, Reuters, ITV, CBC. Працював кризовим менеджером у 20 регіональних та загальнонаціональних телекомпаніях.

Нині є тренером-консультантом МГО «Інтерньюз-Україна» з телевізійного виробництва. Створив власну методику оцінки новинних програм. Протягом останніх чотирьох років сотні тележурналістів з усієї України пройшли в Ігоря Куляса та його партнера Олександра Макаренка тренінги в рамках «Школи новин Internews».

У рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» Ігор Куляс здійснює «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.

Критерії оцінки якості новин пояснено тут (частина 1, 2, 3).