Перш ніж говорити про способи створення якісних журналістських інформаційних матеріалів, слід відділити котлети від мух. Тобто чітко зрозуміти принципову відмінність між цими інформаційними журналістськими матеріалами і «джинсою». Це тим більш важливо сьогодні, коли в зв'язку з загостренням передвиборчої шизофренії такі матеріали в надзвичайній кількості з'являються в новинах усіх телеканалів. Буває навіть таке, що більша частина певних новинних випусків складається з відвертої махрової «джинси».

Чесно кажучи, мене завжди дивувала примітивність наших політиків, які докладають значних грошей та зусиль, щоб їхні обличчя «світилися» у подібному форматі в телевізорі, в новинах. І справа тут не в тому, що це їм нічого не дає на електоральній ниві, - на превеликий жаль, дає, інакше політики б на це, мабуть, і не витрачалися. А в тому, що в подібних матеріалах самі ж політики виглядають далеко не кращим чином.

От, наприклад, зараз в теленовинах нам постійно розповідають, що Ющенко поїхав до Рівного, Тимошенко - на Львівщину, Яценюк - на Тернопільщину, Янукович традиційно випив чаю з журналістами, а Тігіпко - зустрівся з молоддю. Або навпаки. «Ганді приїхав у Данді» - як справедливо свого часу зазначили Ільф та Петров. Скажіть, будь ласка, а кому холодно чи жарко, куди і хто з цих персонажів поїхав і з ким поговорив? І що від того людям? Та ні, про це з серйозним виглядом повідомляється в новинах. Та ще й журналісти ловлять кожне слово політика, бо ж усе, що той політик скаже, - це обов'язково вікопомне, непересічне, видатне! Про це має знати весь нарід.

Потім інша історія. Ну добре, Президент, прем'єр, спікер, лідер опозиції - ті весь час були «в ящику», бо робота в них така. Адже незалежно від того, що вони роблять, журналісти обов'язково (я б сказав навіть автоматично) вважають «важливим», незалежно від того, наскільки насправді кожен їх крок є важливим для країни і для людей. А де були в інформпросторі ті ж пани Тігіпко, Яценюк чи пані Богословська? Ніде. Аж тут «виборами навіяло». Повигулькували як чорти з табакерки. І вже кожного дня про їхні подорожі і вікопомні слова нам розповідають великі телеканали. Єдиний висновок, який з цього можна зробити, як у тому одеському анекдоті: «на це у них гроші є». Або ж є впливи на телекомпанії.

А ще значну роль у масовій появі в новинах різноманітної політичної «джинси» відіграє і синдром «лінивого ньюзруму». Журналісту простіше ретранслювати якісь заяви політика з «броньовика», аніж зробити з того приводу повноцінний збалансований матеріал. Зокрема, знайти коментарі тих сторін, які зачіпають ці заяви, і факти, які стосуються теми цих заяв.

Журналісти позичають очі в Сірка і кажуть, що, розміщуючи всі ці «заказухи», вони досягають... балансу. Кажуть таке: «Ну ми ж показуємо і того, і ту, і цього, і ще ось цього». Але забувають при цьому, що баланс насправді не існує у відриві від конкретної теми. Я не кажу, що не треба взагалі висвітлювати активність кандидатів у президенти. Боже борони! Але давайте якось більш відповідально ставитися до своєї роботи. І до своєї соціальної місії, в якій є поняття «інформування людей», але геть нема понять «рекламування політиків» чи «ошукання виборців». Тому що незбалансований матеріал - це завжди ошукання. Незбалансований сюжет - це напівправда. А напівправда - це брехня.

Ну, наприклад, візьмемо «довгограючу пластинку» Партії регіонів, яка веде титанічну і невтомну боротьбу з Кабміном за підвищення соціальних стандартів. Я аплодую політтехнологам «регіоналів», які вигадали цю тему. Просто і зі смаком. Дає законні підстави ватажкам партії постійно говорити полум'яні слова про те, як вони «за народ». Тим більше, що ньюзрум то в нас «лінивий». І журналісти просто ретранслюють всі ці заяви в ефір, подеколи не шукаючи навіть коментарів опонентів. А у Кабміна, хоч і там ніхто не святий, таки є доволі вагомі контраргументи.

Далі, аргументи обох сторін у цій суперечці - також неоднозначні, бо складаються з тенденційно підібраних фактів, приправлених патетичними словами. Бодай хтось з журналістів спробував «копнути глибше» і розібратися з цими фактами? Ні, а навіщо? Це ж треба думати, працювати... Або таке, чому б, повідомляючи про сьогоднішню «робінгудівську» позицію «регіоналів», не пригадати основні ознаки соціальної політики уряду Януковича в не такі вже далекі часи. І не запитати у «регіоналів» - колишніх урядовців щось на цю тему? І я вже мовчу про тих людей, які могли б розкласти все по полицях, лише запитайте у них. Вони називаються експертами. Ні, до цього руки у журналістів не доходять. А шкода...

Інший яскравий приклад «джинси», збудованої на лінощах, це історія з «грипозним мільярдом». Сама по собі тема є гарною можливістю для політиків попіаритися. А найбільше мене вразило в цій історії те, що в певний момент Ющенко сказав, що не дасть фінансувати цю історію за рахунок емісії, бо в Нацбанку такої суми грошей нема. А от і є! - це так відповіла йому Тимошенко з посиланням на якогось загадкового листа Стельмаха. І всі наші «ліниві» ньюзруми так оце і подали. Той каже «нема», та каже «є». А в самого Нацбанку запитати чогось у журналістів не вистачило. Чи то фантазії забракло, чи, може, ще чогось, не знаю...

Крім поїздок і розмов, політики ще в передвиборний період мають тенденцію активно «роздавати слонів». Одні, користуючись службовим становищем, вручають нужденним квартири, машини, так, начебто придбали їх за гроші з власної кишені, а не за наші з вами гроші, взяті з бюджету. Інші таки виступають спонсорами і благодійниками власним коштом.

Одну повчальну історію мені розповідали регіональні журналісти. В тридев'ятій області, в тридесятому регіоні дехто політик Х подарував обласній лікарні диво медичної техніки - діагностичний апарат ЕМРТ. Це, зрозуміло, було «широким мазком» висвітлено на лояльних до політика Х телеканалах. «Слава, слава благодійнику людства» - гуло з телевізора. «Тепер усі зможуть отримати точний діагноз», - казали журналісти. Звісно, центральними кадрами в сюжетах про вікопомну подію стали плани усміхненого голівудською посмішкою політика Х, який на тлі ящика з диво-аппаратом роздавав щедрі інтерв'ю. Поза кадром, як завше, залишилися «деталі». Насправді, лікарня так і не змогла скористатися апаратом, бо для цього не було необхідного силового кабелю і трифазної електрики. І ще апарат був настільки громіздкий, що його неможливо було затягти в двері приміщення для діагностики. Так що апарат кілька тижнів так і простояв, прикрашаючи хол лікарні. А потім його забрали. І дотепер на ньому заробляє непогані гроші приватна клініка. Яку пов'язують з містером Х.

Це не «джинса» - скажуть мені в коментах опоненти. А що ж тоді вважати «джинсою»? Давайте розберемося. Ознаки замовності має будь-який журналістський матеріал або навіть фрагмент матеріалу, де за рахунок порушення стандартів:

• n повноти (вичерпності) повідомлення,
• n точності/достовірності повідомлення,
• n балансу думок,
• n і/або за рахунок журналістських оцінок та висновків,

 спотворюється нейтральність подачі інформації і створюється очевидно позитивний або, навпаки, очевидно негативний імідж:

• n політику (чиновнику, бізнесмену тощо);
• n партії (організації, установі, компанії, фірмі);
• n ідеї (заклику, руху, бренду, твору тощо)
• n або товару (послузі).

Момент замовності може мати надзвичайно різну природу. Для того, щоб краще зрозуміти це, уявімо собі всю «піраміду» тих, хто може чинити реальний вплив на зміст журналістських матеріалів у інформаційній програмі. Подаю їх усіх в порядку зменшення цього впливу:

• 1) ВЛАДА, яка має вплив на власника ЗМІ.
• 2) ВЛАСНИК ЗМІ, який має вплив на менеджера.
• 3) МЕНЕДЖЕР, який має вплив на редактора.
• 4) РЕДАКТОР, який має вплив на репортера.
• 5) РЕПОРТЕР, який має вплив на матеріал і може при цьому мати самоцензуру (яка, в свою чергу, може мати різну природу).

Кожен щабель цієї «піраміди» може досягати появи замовного матеріалу в інформаційній програмі. Замовність не означає обов'язково того, що хтось комусь заплатив якісь гроші. По-перше, це могли бути не просто гроші, а щенята-хорти (наприклад, певні корупційні послуги). Або, навпаки, страх (проблем для бізнесу, фізичних загроз, загрози втрати роботи тощо). По-друге, причиною замовності могло бути справжнє переконання, що «так подавати цю тему правильно», включення в гру на тему: «якщо ми це дамо, то це може призвести до чогось». По-третє, причиною замовності могла бути елементарна непрофесійність виконавця (наприклад, недорозуміння, до чого призводить порушення професійних стандартів) або його лінощі (що «ліниві ньюзруми» демонструють повсякчасно).

Наведу кілька умовних прикладів, як може спрацьовувати «джинсовий» механізм.

Власник ЗМІ може мати довгострокову домовленість з реальною владою про те, що в його ЗМІ про цю владу будуть розповідати завжди як про покійника (або добре, або нічого). Відтак, власник підбирає собі такого менеджера, який буде самотужки щодня стежити за тим, щоб ця норма у інформаційних випусках повсякчасно виконувалася. В самій редакції керівники процесу про це можуть говорити лише «тонкими натяками» («ну ви ж знаєте, що про мера треба говорити обережно, якщо щось буде незрозуміло, - обов'язково радьтеся зі мною»). А можуть говорити про це цілком відверто, хоч і «не для чужих вух» («у нас є Папа - про нього або добре, або ще краще»).

До речі, як правило, журналісти про такі внутрішні редакційні обмеження ладні теревенити з колегами-конкурентами за кухлем пива, але надзвичайно рідко кажуть про це публічно (або бояться, або соромляться, або і перше, і друге).

Інша ситуація. Власник вимагає від менеджера підвищення заробітку компанії у будь-який спосіб. Менеджер починає продавати «лояльність» інформаційної програми конкретним політикам, чиновникам чи бізнесменам. Інформаційною програмою він керує у ручному режимі, на всі протести журналістів відрубає: «Якщо не подобається, шукайте собі іншу роботу».

Інша ситуація. Ніяких особливих застережень у редакції нема, але нема і жорсткого контролю з боку менеджменту за повсякденним контентом програми. Редактор отримує від політика Х гроші (або іншого хабаря) і ставить завдання перед зговірливим репортером зробити про цього політика «позитивний» сюжет.

Або така ситуація. Журналіст починає досліджувати тему, в якій є дві сторони конфлікту: харизматичний, завжди усміхнений і привітний політик А, і вкрай неприємний і непривітний до журналіста політик Б. Політик А відмінно викладає свої думки з приводу конфлікту - чіткими короткими синхронами, емоційними і інформативними водночас, з яскравою образністю. Політик Б не вміє двох слів зв'язати, не довіряє журналісту і не поспішає ділитися інформацією. Серце журналіста - на боці політика А. Політик А отримує в сюжеті вирішальну перевагу. Хоча, якби копнути глибше, цілком може бути, що насправді правий політик Б.

І, нарешті, така ситуація. Журналіст багато пожив і чимало бачив. Як в одну мить люди опинялися без роботи лише тому, що дозволили собі видати в ефір якийсь «небажаний» синхрон. У журналіста є сім'я, яку треба годувати. «Давай-но я краще не дам цього різкого синхрону на адресу високоповажної людини, ціліший буду». Зрештою, є ж ще страх фізичної розправи! І в нашій країні він, на жаль, має всі підстави.

Отже, ситуацій є безліч різних. В умовах, коли українська журналістика перетворилася на тихе болото, де журналісти масово готові поступатися професійними принципами, сподіватися на те, що політики, чиновники і бізнесмени цим не користуватимуться як належним, - смішно.

Залишається лише поспівчувати глядачам, які змушені дивитися всі ці інформаційні програми, битком набиті джинсою різного ґатунку. І, скажіть, яка різниця глядачу, чому він отримав спотворену інформацію, - чи тому, що хтось отримав за це якісь гроші, чи тому, що хтось когось притис і залякав, чи тому що журналіст мав якісь власні симпатії і спотворене уявлення про стандарти і соціальну місію своєї професії? Ви праві: жодної різниці, адже для глядача результат джинси, незалежно від причини її появи, завжди один - дезинформованість! А відповідальність за цю дезинформованість чітко лежить на журналістах, які дають все це в ефір. Незалежно від причин цієї «джинси». І від того, хто є її ініціаторами в кожному конкретному випадку.

Відповіді на коментарі

З більшістю коментарів до статті «Хроніка лінивого ньюзруму» я цілком згоден. Але були пара-трійка позицій, з якими я хотів би посперечатися.

Так, пан Медіазнавець цілком справедливо каже про власників і менеджерів, які підганяють ньюзруми під таку модель. Згоден з цим, але я би не скидав всю відповідальність на «сильних цього світу». Тому що багато чого в цій ситуації залежало і залежить від самих журналістів. Які або цілковито погоджуються з такою моделлю, або ж докладали б певних зусиль, щоб певних речей не допускати. Тому що навіть той моніторинг, який я робив влітку-восени, показав цілком наочно, що значна кількість грубих помилок жодним чином не була продиктована якоюсь «політикою, яку проводить канал». Це були помилки суто професійні, виконавські. Чи то від невміння, чи то від лінощів.

І моя теза тут проста: принаймні з самоповаги журналісти мали б докладати зусиль до того, щоб таких помилок в ефірі не було. Адже під ними стоять їхні журналістські підписи. А з «політичним моментом», звісно, боротися поодинці неможливо, а об'єднуватися українські журналісти чомусь не дуже-то вміють. Я це добре відчув на власній шкірі, коли змушений був іти у відставку з посади шеф-редактора «Нового каналу» в 2002 році. Тоді зібрали купу підписів журналістів найбільших каналів під відкритим листом до влади проти «темників», але менеджери «провели роботу» з журналістами своїх каналів, і народ свої підписи дружно повідкликав.

З іншого боку, пізніше вдалося створити медіа-профспілку, і вона відіграла, вважаю, значну роль у подоланні тотальної цензури в 2003-2004 роках. Зараз профспілка деградувала разом з ньюзрумами.

1947 // 02.12.2009 17:17:59

Игорь, у вас есть Internews, наверное после всех ваших стажировок за рубежом есть и возможности попробовать получить грант (наверное, также как и у Детектор медіа) для того чтобы создать в рамках этого сайта свои новости - пусть это будет один выпуск. Но все коллеги смогут его посмотреть и сравнить со своей работой. Мне кажется это будет лучшей агитацией за профессию. Тем более, что и кадры у вас под рукой. Наверное, это все не так просто, но все же реально, если не быть "ленивым" аналитиком. А Детектор медіа надо подумать над расширением своих технических возможностей в этом смысле. Создайте конкуренцию хотя бы таким образом. Покажите тупым телеменеджерам, что скоро этих лентяев сожрет если не цифра, то интернет. А пока, извините, все что вы написали - только очередное размазывание каши по столу...

Тут слушною є думка про створення на противагу «лінивим» ньюзрумам такого «як треба» інформаційного ресурсу в Інтернеті. Такі плани у нас з Олександром Макаренком є. Більше того, є готовий проект, ми готові стартувати. Просто поки що не вдається знайти під цей проект грошей. Але це питання часу. Так що «далі буде».

Але з чим я не згоден, це з тим, що подібний проект може фінансуватися грантами. Він лише тоді буде життєздатним, якщо будуватиметься суто як бізнес. Ідеї з цього приводу є. А, і ще одне: у мене нема Internews. Я просто інколи (дуже рідко в останні кілька років, я б сказав епізодично - пару-трійку днів на рік) співпрацюю з цією поважною організацією просто як медіа-тренер.

wybr // 02.12.2009 14:20:44

повністю погоджуюся з автором в його тезах, але не втримаюся від двох простих запитань 1) чому автоо не перевірим тезу про "відсутність фото вірусу СНІД", яку я чув ще в 1999 від його колеги Олесандра Макаренка? Адже " В 2009 году с помощью 3D видеомикроскопии был детально изучен процесс распространения флуоресцентных клонов ВИЧ в популяции Т-лимфоцитов[" ( стаття рос. Вікіпедії "Альтернативные теории ВИЧ-инфекции и СПИДа" 2) що заважало автору поцікавитися статистикою серцево-судинних захворювань під час інформаційної паніки, щоб не словом а ділом продемонструвати як це має працювати?

1) Чи не здається Вам, що стаття Вікіпедії виглядає аж надто непереконливо? Достовірність джерела є не найвищою (навіть за принципами формування змісту цього ресурсу). А от сама дивна «невловимість» вірусу, який всім світом шукають протягом трьох десятків років, виглядає більш наочною. Ну і потім, коли діагноз такої хвороби ставитимуть, виявляючи конкретний вірус - збудник, тоді можна буде казати про цю конкретну хворобу. Поки що діагноз ставлять лише за непрямою ознакою - за певною кількістю антитіл у крові.

2) Автору нічого не заважало поцікавитися тією статистикою. Але автору це не було потрібно. Я писав статтю на зовсім іншу тему - про те, як працює український ньюзрум, а не про те, якими були наслідки спровокованої цими ньюзрумами паніки. Тому, давайте все ж таки виходити з цілком простої «технології», коли кожен займається своєю справою. «Детектор медіа» аналізує матеріали журналістів з точки зору професійності їх виконання. А журналісти висвітлюють для широкої аудиторії конкретні теми, взяті з життя. І це їхній клопіт - шукати конкретні факти з цих тем.

Ігор Куляс - медіатренер; з 1989 року пройшов на українському телебаченні шлях від репортера до шеф-редактора новин. Протягом 1999-2002 років був шеф-редактором телекомпанії «Новий канал» («Репортер»). Стажувався на BBC, Reuters, ITV, CBC. Працював кризовим менеджером у 20 регіональних та загальнонаціональних телекомпаніях.

Нині є тренером-консультантом МГО «Інтерньюз-Україна» з телевізійного виробництва. Створив власну методику оцінки новинних програм. Протягом останніх чотирьох років сотні тележурналістів з усієї України пройшли в Ігоря Куляса та його партнера Олександра Макаренка тренінги в рамках «Школи новин Internews».

У рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» Ігор Куляс здійснює «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізує спільно з Інститутом масової інформації.

Критерії оцінки якості новин пояснено тут (частина 1, 2, 3).