Частину першу дивіться тут

Блок другий. Якість окремих випусків

В українських ньюзрумах існує два основних види розподілу сфер відповідальності за якість випуску. Перший - коли є дві посадові одиниці: випусковий редактор, який, власне, і вирішує, які теми брати до випуску, і ставить завдання репортерам; і ведучий випуску, який відповідає переважно за якість студійних текстів. Другий - коли повну відповідальність за якість випуску несе його ведучий. Тобто, по суті, він одноосібно виконує дві функції - ведучого й випускового.

Перший спосіб є радше даниною радянській традиції, коли редактор відповідав за все, але... лише перед своїм керівництвом і партійною організацією. Адже при цьому редактор перебуває поза кадром, отже не несе очевидної персональної відповідальності перед глядачем. Ведучих як таких у новинах тоді не було, диктор (а це просто актор) яскраво й виразно читав текст, написаний редактором і перевірений офіційним цензором.

Другий спосіб є суто природним. Логіка проста: саме журналіст-ведучий розповідає новини людям, а отже несе перед людьми повну відповідальність за все розказане ним у випуску. Тому логічно, щоби він сам вибирав теми і сам ставив завдання репортерам на розкриття цих тем. Поки що в такий спосіб працює невелика частина українських ньюзрумів. Але там, де працюють так, ефірний результат завжди кращий.

Втім, вам краще відомо, чиєю сферою відповідальності є та чи інша складова випуску саме у вашому ньюзрумі. Отже, критерії якості випусків новин.

1) У випуску відстежено розвиток тем попередніх випусків. Будь-яка тема завжди має свій розвиток. Або спостерігаються швидкі наслідки події. Або учасники події продовжують активно діяти. Або, - якщо нема першого чи другого, - журналісти вдаються до пошуку відповідей на запитання, складніші за тривіальні репортажні «що? де? коли? і як?». Отже, в кожному наступному випуску новин має бути нова інформація з теми, висвітленої в попередньому випуску. Виняток можуть становити, по-перше, теми, в яких 1) розвиток подій повністю закінчено, 2) всі причини й наслідки події є очевидними, 3) інші теми нового випуску виявилися важливішими й цікавішими за цю тему загалом. Можливий і трохи інший підхід до цього критерію: якщо після стартової інформації з теми у глядача залишаються питання, - в наступних випусках ці питання обов'язково повинні отримати відповідь.

2) У випуску немає повних повторів матеріалів попередніх випусків. Дуже простий критерій. Завжди знайдеться певна частина аудиторії, яка дивилася попередній випуск новин. Отже, повтор матеріалу попереднього випуску призведе до втрати цієї частини аудиторії. Загалом матеріали попереднього випуску цілком «законно» можуть повторюватися лише в якості бекґраунду до нової інформації з теми. Припустимим винятком можуть бути деякі повтори в ранкових випусках новин. По-перше, це час, коли часто ще зарано для активного розвитку подій, по-друге, час, коли зазвичай інформаційні редакції працюють на мінімальному ресурсі, ну, і по-третє, ранкова аудиторія найдинамічніше змінюється (якщо вірити соціологам, вважається, що вона оновлюється кожні 40-50 хвилин). Отже вранці повтор окремої інформації є менш критичним, аніж, наприклад, повтор вранішньої інформації у денному випуску або денної - у вечірньому. Звісно, якщо ви прагнете робити якісні новини, це аж ніяк не означає, що у вранішньому блоці ви двічі-тричі повторите без змін однакові матеріали або що ваші ранкові випуски будуть майже однаковими за наповненням!

3) Мова студійних текстів є простою і грамотною. Це одна з вимог найскладнішого у виконанні стандарту інформаційної журналістики - простоти й доступності подачі інформації. Якщо коротко, теленовини за своєю мовою є суто розмовним жанром. Отже, будь-які складнопідрядні і складносурядні речення є для них лише можливим винятком. Будь-яку думку завжди можна висловити простими короткими реченнями. Ці речення вибудовуються з розмовних слів і форм. У них не використовуються складні канцелярські і протокольні конструкції, професійні терміни і жаргонізми (з будь-яких професій), «порожні слова», штампи і слова-паразити. Перевага завжди надається рідному слову, а не словам іншомовного походження. Журналіст не повинен заплутувати глядача складними і численними цифрами, перерахуваннями, образністю й омонімами. Будь-які абревіатури повинні обов'язково розшифровуватися. Будь-які терміни, жаргонізми, діалектизми можуть з'являтися в тексті лише за справжньої потреби (необхідність передати колорит) і при цьому обов'язково відразу ж пояснюватися.

4) У підводках дотримано формальну логіку. Без коментарів.

5) Підводки логічно стикуються з сюжетами. Функція підводки - повідомлення основної новини і презентація наступного за нею сюжету. Тому формальна логіка повинна охоплювати підводку плюс сюжет як єдине ціле. Крім того, будь-які факти або думки в підводці і сюжеті не можуть суперечити одне одному.

6) У випуску немає суджень (коментарів) і оцінок ведучого. Судження або оцінки ведучого мають право на життя не в новинах, а в інших програмах, суто авторських. Де чітко зазначено, що це авторська програма саме-цього-журналіста-ведучого. Люди сідають дивитися новини не для того, щоб потішитися «польотом авторської думки» журналістів. А для того, щоб довідатися про новини, з приводу яких вони матимуть свої власні судження. І всім персонам і фактам роздадуть свої власні оцінки.

Ми говоримо про один із найважливіших стандартів інформаційної журналістики. У новинах ми повідомляємо глядачам лише факти і думки учасників подій, про які розповідаємо. Інколи, якщо це справді необхідно, можемо додавати ще думку компетентних експертів. Журналіст-ведучий не є ані учасником події, ані експертом. У кращому разі він може бути очевидцем події (якщо сам побував на цій події), але судження й оцінки очевидців не цікавлять глядача. Очевидець лише розповідає, що він бачив, що чув, а не що він думає «з приводу» чи як оцінює це побачене-почуте. Отже, коментар ведучого чи редакції може з'явитися у випуску новин лише у виняткових випадках, коли ведучий (чи вся редакція) стають учасником події. Наприклад, якщо ми розповідаємо у своєму випуску новин про факт тиску на нашу інформаційну службу з боку влади, бізнесу чи криміналу. Погодьтеся, подібні теми з'являються в новинах нечасто, «раз на п'ятирічку».

7) У студійному тексті факти чітко відокремлено від суджень (коментарів). Продовжуємо говорити про той же стандарт. Факти ми повідомляємо окремо, судження людей - окремо, чітко зазначаючи межу між ними, не змішуючи їх докупи. Чому так? Ось вам простий приклад. Учасник події політик А каже: «Я так вчинив тому, що політик Б вкрав мільйон бюджетних грошей». Тепер уявіть собі, що ми у нашому випуску новин повідомляємо таке: «Політик А вчинив так, тому що політик Б вкрав мільйон бюджетних грошей». Що у нас вийшло? Ми не дотримали ключового стандарту інформаційної журналістики, і судження політика А подали глядачам у якості факту! Але майте на увазі, що сказане політиком А зовсім не обов'язково є фактом! Ба більше, політики частіше брешуть, аніж кажуть правду (робота в них така). Ми ж із вами, як журналісти, не маємо права бути такими довірливими. Отже, в цій ситуації коректно повідомити глядачам, наприклад, таке: «Політик А сказав, що він вчинив так, тому що, за його словами, політик Б вкрав мільйон бюджетних грошей». Тут автором звинувачення для глядача залишимося не ми, журналісти, а саме політик А. Ще краще, якщо ми його судження наведемо синхроном, тоді вже точно ми не відповідатимемо перед глядачами за його слова. Вони самі вирішать, чи вірити політику А.

Наша відповідальність перед аудиторією (згадуючи стандарт балансу думок) тепер полягатиме лише в тому, щоб дати змогу політику Б прокоментувати сказане політиком А. І в тому, щоб знайти й оприлюднити всі факти, пов'язані з цим конфліктом. І ще, якщо це буде необхідним, знайти компетентних експертів, які зможуть пояснити глядачам усі тонкощі політичних відносин політиків А і Б або, приміром, усі тонкощі бюджетного процесу.

8) Джерела кожного факту у випуску чітко позначено. Будь-який факт, про який ми повідомляємо у випуску, ми беремо з конкретного джерела. Щоби глядач переконався, що ми повідомляємо йому про факт, а не про власні фантазії, ми повинні повідомити про джерело кожної фактичної інформації. Коли наш репортер побував на місці події, у своєму репортажі він розповідає про факти, які побачив на власні очі. Це єдиний випадок, коли ми не кажемо в кожному реченні «як я побачив на власні очі». Кожний репортаж є персоналізованим, автора-репортера завжди зазначено (у підводці, в титрах, у «підпису»). В повноцінному репортажі завжди є стендап, у якому глядач бачить автора (ту людину, яка розповідає йому про фактаж події, побувавши там) і наочно переконується, що репортер побував на місці події.

Про всі інші факти новини повинні повідомляти з чітким зазначенням того, звідки чи від кого вони про цей факт довідалися. При цьому кожне таке джерело повинно бути безумовно компетентним у темі. І наше завдання - пояснити глядачам, у чому полягає компетентність кожного джерела інформації. У виняткових випадках джерело інформації може бути анонімним, але тоді редакція бере на себе всю відповідальність за точність повідомленого факту. Позначати анонімне джерело також бажано принаймні його приналежністю до певної компетентної структури («як повідомило джерело в Секретаріаті Президента») або тим, що джерело є цілком офіційним.

9) Авторів кожного суб'єктивного судження у випуску чітко позначено. Найкращий спосіб подачі суб'єктивних суджень - синхрон, тобто пряма мова людини, записана на камеру. Тоді глядачеві зрозуміло, що цю думку висловила саме ця людина. Нам залишається лише коректно відтитрувати цю людину (тобто за допомогою титрів пояснити глядачеві, хто ця людина і чому саме її думка є важливою для розкриття теми). Якщо нам не вдалося зняти висловлювання цієї людини на камеру, в нас є можливість аудіозапису (це буде цілком виправданим, наприклад, тоді, коли людина перебуває в іншому місті). Якщо й такої можливості в нас не було, або потрібну нам думку ми прочитали в тому ж Інтерфаксі, - в тексті слід чітко зазначати:

- по-перше, хто висловив цю думку,

- по-друге, де ми її взяли («сказав такий-то агентству «Інтерфакс-Україна»).

10) Всі інтерв'юйовані у випуску є компетентними в темах, з яких їх запитували. Правило просте: розкриваючи будь-яку тему, ми звертаємося лише до тих людей, які є учасниками події (сторонами конфлікту). Якщо цього не досить для розкриття теми, ми можемо запитати в людей, які хоч і не були учасниками, але бачили на власні очі/ чули на власні вуха (очевидців). Досліджуючи причини і наслідки певної події, ми ще звертаємося до експертів (людей, компетентних у темі, але перевірено незацікавлених на жодній зі сторін конфлікту). Більше нас не цікавлять нічиї думки.

Важливо зазначити, що насправді в новинах не може бути такого досі популярного поняття, як «бліц-опитування». Адже воно означає просто опитування сторонніх щодо події людей. Натомість може бути вже згадана колективна сторона конфлікту. Якщо воду відключено в багатоповерховому будинку, кожний із жителів цього будинку є представником колективної сторони конфлікту. Це означає лише те, що від такої сторони конфлікту ми опитуватимемо не всі 9 поверхів і 4 під'їзди, а виберемо найбільш красномовних із цих людей. Вони озвучать позицію за всі 100 квартир цього будинку.

11) У кожній із тем випуску дотримано балансу думок (досяжного на цей момент). Зрозуміло, що в оперативному плані ми не завжди можемо досягати повного балансу думок у найближчому випуску. Найчастіше просто бракує часу знайти необхідний коментар, коли подія сталася впритул до випуску. Далі включаються інші фактори, наприклад, звичайна людська лінь, адже для того, щоб знайти потрібну людину, ба навіть просто номер її телефону, треба докласти певних зусиль. Нарешті, навіть якщо ми цю людину знаходимо, вона цілком може відмовити нам у коментарі.

Оцінюючи цю позицію в нашому моніторингу, ми, по-перше, завжди матимемо порівняння з вашими конкурентами (які можуть знаходити потрібні для балансу коментарі раніше за вас) і ще матимемо той-таки «Інтерфакс», який доволі оперативно знаходить подібні коментарі.

З другого боку, ми враховуватимемо те, як редакція щоразу пояснює (або не пояснює), чому певного важливого коментаря немає в конкретному випуску новин і що вона робить, щоб отримати такий коментар до наступних випусків.

Важливо також зазначити, що про відмову від коментаря ми можемо говорити лише в тих випадках, коли відмовника ніхто не може замінити (наприклад, його заступник чи керівник або колега по партії). Якщо заміна можлива, ми повинні її обов'язково використати. З іншого боку, не повідомляється про відмову від коментаря експертів. Їм просто шукається адекватна заміна.

12) Усі матеріали випуску дають повноцінну відповідь на ключові питання по темі. Йдеться про досяжну на момент ефіру повноту інформації. Питання, на які новини обов'язково дають відповідь, є надзвичайно простими; ви їх добре знаєте ще зі студентської лави: що сталося? хто зробив? де сталося? коли сталося? як сталося? (в репортажі про будь-яку подію), чому сталося? до чого спричинить або може спричинити? (в журналістському розслідуванні).

Слід також мати на увазі, що в будь-якій темі у глядача можуть виникати й інші питання, які стосуються важливих деталей, контекстів і бекґраундів.

13) У випуску є всі необхідні бекґраунди з кожної теми. Бекґраунди бувають двох основних різновидів: 1) пояснення складних понять (не втомлююся наводити приклад із газотранспортним консорціумом, про який українські теленовини постійно розповідають глядачам і ніколи не пояснюють їм, що це таке!), 2) «історія питання» - тобто, що було раніше за цією темою, важливе для розуміння сьогоднішньої події.

14) У випуску немає фактичних неточностей. Автор моніторингу фізично не в змозі перевірити точність кожного факту з усіх новин, про які ви повідомляєте. Отже і в цьому випадку еталоном виступатиме «Інтерфакс-Україна» (попри те, що інколи й «Інтерфакс» може помилятися). Крім того, для порівняння ключових фактів братимемо повідомлене вашими колегами-конкурентами. Якщо фактична інформація розбігатимуться в повідомленнях різних каналів, - це вже буде ваш клопіт ще раз ретельно її перевірити. І переконатися, що ви були праві, або ж виправити власну помилку.

15) У кожному матеріалі випуску тему чітко сфокусовано. Складний для пояснення критерій. Тут є дуже багато різних міркувань. Основний підхід такий: якщо ви намагаєтеся в межах одного матеріалу розповісти глядачам більше однієї теми - ви їх неодмінно заплутуєте. Телебачення - продукт фоновий, тому не тіштеся думкою, що глядачі уважно дослухаються до кожного вашого слова.

Розфокус теми з'являється, по-перше, тоді, коли ви в одному матеріалі (БЗ, підводці, сюжеті) змішуєте репортаж із журналістським розслідуванням. Тобто намагаєтеся розповісти водночас і про саму подію і про її причини або наслідки. Або коли в одному журналістському розслідуванні намагаєтеся водночас з'ясовувати і причини, і наслідки певної події. Або коли в одному журналістському розслідуванні намагаєтеся дослідити різні за характером наслідки для різних людей. У всіх цих випадках для якісного сприйняття матеріалу глядачем слід розбивати все це на окремі матеріали, кожний із яких буде присвячено одній, цілком конкретній і чітко окресленій темі.

Стосовно якості випусків: за цим критерієм оцінюватиметься студійна частина (підводки, БЗ, інтерв'ю з гостем студії, анонси). В репортерських сюжетах фокус теми оцінюватимемо окремо.

16) Хронометраж кожного елементу випуску відповідає потребі розкриття теми. Зрозуміло, що хронометраж кожного матеріалу диктує життя, тобто сама тема. Ми можемо говорити не про якісь штучні обмеження, а лише про хронометражні орієнтири. Усталено, що рядова підводка (усне інформаційне повідомлення) повинна бути доволі короткою (15-30 секунд). Правильно зроблене БЗ - до 1 хвилини (залежно від картинки). Гість у студії завжди є великим ризиком з точки зору втрати темпу новин, тому зазвичай у новинному випуску гість нам потрібен лише для відповіді на одне найголовніше питання, інтерв'ю з ним, разом із уточнюючими запитаннями, не повинно перевищувати 2-3 хвилини. Пряме включення (репортаж у прямому ефірі) зазвичай триватиме 1-1,5 хвилини. Анонси - 10-15 секунд. Утім, якщо сам матеріал диктуватиме значні відступи від таких хронометражних орієнтирів, ми не будемо вважати його задовгим або закоротким.

17) Текст за кадром відповідає картинці в БЗ та анонсах. Логіка проста: теленовини розповідають про події картинкою. Будь-який текст за кадром може бути лише поясненням не зрозумілого з картинки або доповненням картинки тією інформацією, яка залишається неочевидною. Якщо текст за кадром перестає бути таким, це означає «шпалери». Невідповідність тексту за кадром картинці може виглядати просто смішною (говоримо про Ющенка, а показуємо Тимошенко). А може серйозно спотворювати зміст повідомлення. В таких випадках ми окремо наголошуватимемо на цьому.

18) Усі теми випуску є важливими й цікавими для аудиторії. Вище ми вже розібрали критерії визначення важливості/ цікавості теми.

19) Верстка випуску логічна й несуперечлива. Верстка (порядок подачі тем у випуску) зазвичай будується за основним принципом - від більш важливого/ цікавого до менш важливого/ цікавого. За допомогою вже згаданих вище критеріїв визначення важливості/ цікавості різних тем завжди можна розташувати всі теми будь-якого випуску в певному порядку. Можуть бути, звісно, теми приблизно однакової «ваги», тому некритичним вважається, якщо два різних випускових поставили їх поряд, але в різному порядку. Втім особливу увагу приділятимемо вибору топових (головних) тем. Окрім того, другий принцип верстки - без збитку для основного принципу намагатися створювати асоціативні ланцюжки, коли сусідами по верстці стають близькі або схожі теми. Третій (із основних) принцип верстки - «рваний темп», коли чергуються короткі, динамічні «легкі» форми (усні, БЗ і репортажі) з більш тривалими й повільними великими (журналістські розслідування, нариси й інтерв'ю в студії). «Рваний темп» полегшує глядачеві сприйняття випуску новин, дає можливості «перепочити». Розглядаючи верстку випусків, ми будемо намагатися оцінити також її досконалість з точки зору утримання аудиторії на каналі.

20) У випуску дотримано балансу позитивної й негативної інформації. Великою вадою багатьох новин є зловживання тематикою негативного характеру (надзвичайні пригоди, кримінал, скандали, різного штибу проблеми). Журналісти часто вважають, що негативний присмак яскравіший і виразніший, а тому подібні теми виграшні. Завдання того, хто формує випуск, - балансувати негатив позитивними темами, адже життя насправді не складається лише з драм і трагедій. Якщо новини надуживають негативною інформацією, вони дають своїм глядачам спотворену картину повсякденності.

21) Архівну картинку у випуску використано коректно. В українських теленовинних редакціях існує надзвичайно хибна традиція довільного використання архівної картинки в якості «шпалер». Класичний варіант: береться повідомлення того ж таки «Інтерфаксу» і «перекривається» якоюсь віддалено схожою картинкою з архіву. При цьому ще й часто не зазначається, що це архів. Насправді такий підхід є повним ошуканням глядачів! Оскільки новини розповідають про події дня сьогоднішнього, будь-яка картинка має бути знятою сьогодні. Архівом вважається будь-яка картинка, відзнята не сьогодні. З'являтися у випуску така картинка може лише в двох випадках. По-перше, якщо ми розповідаємо в бекґраунді «історію питання» (і тоді найкоректніше буде титрувати цю картинку тією датою, коли її було знято). По-друге, коли вже так кортить проілюструвати текст картинкою об'єкту, який сьогодні для зйомки є однозначно недоступним. У цьому другому випадку на картинці обов'язково повинен бути титр «Архів». До речі, інші позначення, зокрема новомодне «Досьє» (запозичене знову-таки у росіян), не відповідають суті використання відеоархіву.

22) У випуску немає матеріалів, які можуть шокувати глядача. Це професійна етична норма, яка є доволі важливою, оскільки аудиторія телевізійних новин є занадто широкою, щоб ми могли ризикувати й показувати матеріали, які можуть шокувати найбільш вразливих людей. Йдеться насамперед про натуралізм у показі мерців, ран, сцен реального страждання людей і тварин, реальних сцен самогубств, тортур і страти (пригадуєте, як канали дружно показували кадри страти Саддама Хусейна?). Показ таких сцен може вести до справжніх трагедій (у вразливої людини може не витримати серце або психіка). До шокових матеріалів відносимо також порнографію (новини в тому числі можуть дивитися й діти), брутальну лайку.

Неприпустимо з етичних міркувань записувати і тим більше показувати інтерв'ю, взяті в людей, які перебувають у шоковому стані. По-перше, це знову-таки може фатально вразити окремих глядачів, а по-друге, людина в шоковому стані (наприклад, щойно втративши рідного чи близького) може поводитися й говорити неадекватно, так, як у нормальному стані вона б ніколи не поводилася й не говорила б.

23) У випуску грамотно анонсовано ключові теми. Роль анонсів полягає в тому, щоб зацікавити глядача і змусити його додивитися випуск до кінця. Отже, в анонси має потрапляти все найяскравіше - факти, думки і картинки. Це з точки зору розв'язання нашого бізнес-завдання, тобто утримання максимальної аудиторії на своєму каналі. З точки зору інформаційної функції новин, анонси не можуть вводити глядача в оману або лише інтригувати. Все ж таки йдеться про новини, а отже в анонсах має йти реальна інформація, а не лише сумнівна образність.

24) У всіх БЗ грамотно використовується інтершум. Будь-яка картинка має інтершум (рідний шум з місця події, записаний на накамерний мікрофон). Інтершум часто несе чималу інформацію. Тож, по-перше, в кожному БЗ (незалежно від того, йде за кадром текст ведучого чи ні) має бути чутно інтершум. По-друге, якщо інтершум є доволі інформативним, помилкою буде «забивати» всю картинку закадровим текстом, слід давати картинці «подихати».

25) Подальші зусилля редакції щодо розвитку тем випуску грамотно про анонсовано. Новини - це завжди «серіал» про реальне життя з продовженнями. Поки що не в традиції українських інформаційних редакцій ці продовження відстежувати, а тому ще гірше з анонсуванням того, що робитиме з кожною темою редакція далі. В результаті втрачається відмінна можливість «затягувати» аудиторію до наступних випусків новин. Робиться таке анонсування доволі просто - повідомляється про те, що ми знімаємо (плануємо знімати) за темою, з ким шукаємо контакту для наступного інтерв'ю, чи плануємо розслідувати до наступних випусків неочевидні причини або наслідки цікавої події тощо.

Ігор Куляс, медіаексперт

Далі буде

Моніторинг здійснюється в рамках проекту громадської організації Internews Network «У-Медіа» «Моніторинг дотримання журналістських стандартів та підвищення медіаграмотності широкого кола українських громадян», який «Детектор медіа» реалізовує спільно з Інститутом масової інформації.