точилась в Чорнім морі справжня битва —

мазут зібрати мусила... молитва!

бо зна в Росії і мале, й старе,

що хрін, крім Бога, хтось щось прибере...

Коли Росія завдяки жадібності й нехлюйству своїх судноплавних бариг розламала об Чорне море два танкери й залила його акваторію щільною зоною мазутного екологічного лиха, це їй вдалося без жодної Божої помочі! А от через місяць, коли до жителів Краснодарського краю дійшло, що мазут усе там же, а влада нічого не робить, крім розпилу виділених мільярдів і пресування наївних волонтерів, які намагаються рятувати птахів чи чистити пляжі, — то вже й «Боже, поможи!».

Як змалечку відомо кожному споживачеві російських державних послуг, кожна побутова, комунальна чи навіть екологічна проблема має лише три способи вирішення: невблаганний час, промисел божий або царська ласка. А оскільки царя Путіна холопам своїми проблемами зайвий раз турбувати негоже, а десять років чекати пляжного сезону в Геленджику навіть усетерплячих московитів душить законна жаба, то вибір лише один: «Ми русскіє, с намі Бог! Так шо дивись, Бозя, пішов узяв отам граблі з ганчіркою й шуруй нам море витирати!».

Авжеж, віра в Неминуче Комунальне Пришестя в Росії зародилася не сьогодні. Ось, наприклад, ще місяць тому мер татарстанського Нижньокамська Равіль Муллін просив містян разом із ним молитися Всевишньому, щоб той сипав на місто сніг лише маленькими порціями, з якими готові впоратися місцеві комунальники. Бо ж, як кажуть у своїх молитвах до Всевишнього навчені життям московити, «на комунальника, Боже, надійся, а сам не плошай!». А от на уповноважені державні органи й служби, які б прибрали за Росією завдану нею Чорному морю каку, і сподіватися, Боже, не варто. Все — сам, усе — сам, дорогенький!

Медійні хвойди та лінія гойди

У патріотів кремлівського райху — розчарування, депресія й особиста когнітивна трагедія. Роками армія пропаганди на чолі з персонально царем Путіним чесала їм про «безкомпромісні цілі СВО», про боротьбу за чужі землі до останньої краплі власної крові, про те, як тоскно душі московита без окупації чорнобривих оксан Києва чи хоча б смачної жратви з ресторанів Одеси. Аж тепер тими самими вустами Маргарити Симоньян, якими ватникам обіцяли «перемогу над Україною за два дні», струмують нові «плани й цілі СВО» — «Що встигли вкрасти, те й наше». Кровожерна пропагандистка війни Маргарита, яка лагідно схиляє росіян до трампівського миру з Україною по лінії зіткнення, — те ще видовище!

Авжеж, непросто готувати пацієнтів російських медіа до думки, що всесильний і принциповий Путін Світла і Добра може взяти — й захотіти миру з «хвашистами», «Сатаною» та «розширенням НАТО». Роками всі ці маргарити, соловйови, охлобуєви, лєпси й шамани дерли на собі косоворотки, гімнастерки й шкіряні штанці під «Свящєнную вайну» та «За ценой нє пастаім», аж тепер виявляється, що до Берліна ніхто не йде, а вся ця гойда була лише про те, щоби «вкрасти й не сісти»!

Та оскільки нема в російської пропаганди таких взаємозаперечних тез, які би брехло рівня Маргарити Симоньян не вбило в російську довбешку хоч по черзі, хоч одночасно, то й таке значення слів «Вєлікая Пабєда» патріоти Росії легко вивчать. Тим паче що «вкрасти» на свій офіційний статус національної ідеї Московії вже давно зачекалося.

Путін, бабки, гострий пропагандоз

Щоразу, коли карабаси російської пропаганди виганяють на знімальний майданчик між хрущоб Краснодару бабуль із фрик-артілі «Загони Путіна», мозок непідготовленого глядача по черзі буравлять дві думки: «Ну невже вони це верзуть серйозно?» та «Якби вони таке в Росії верзли несерйозно, то вже б давно сиділи». І, судячи з того, що креативні бабці продовжують на волі штампувати свої вірусні відосики у славу Путіна, державна вертикаль російських сраколизів точно не підозрює ознак сарказму в цьому кабаре абсурду.

І якщо зверненнями до Зеленського, Маска, Байдена, Пі Дідді, Гаррі Поттера чи цивілізації розумних ящерів із Юпітера краснодарському ансамблю вже давно нікого не здивувати, то панчлайни «Путін — людина миру!» та «Росії не треба чужих територій!» і досі звучать гостро, свіжо, вибухово й маразматично. І це навіть на тлі гренландських стендапів Дональда Трампа, які, власне, цього разу й пробудили це предковічне зло з підворіть Кубані!

Путін — спаситель Гренландії! Від градуса абсурду цього упоротого дійства може навіть здатися, що перед нами зразок не пропаганди, а щирого й відвертого діагнозу. Та оскільки всі ці безумні тріпи з Краснодару завжди складаються з кавалків, які мільйонам російських бабуль щодня змиває в голову кремлевізор, то й із діагнозів, окрім гострого пропагандозу, тут навряд якийсь підійде.

навис над світом Трампів булінг,

тривога охопила все...

чекали путінські бабулі,

що Путін прийде й всіх спасе!

та попри міць і силу дару,

яким спасає всіх Х..йло,

кукухам бабок з Краснодару

воно не дуже помогло...

Содом, Гомора й інший російський гуманізм

Якщо чисту шизу краснодарських бабць відлити в пропагандистському лайні партії «Єдина Росія», в сміливого скульптора вийде саме він — депутат Держдуми Віталій Мілонов. Той самий лицар ексгібіціоністського плаща й духовної скрєпи, який то вимагає заборонити «піські Диявола», то на Новий рік по борделях ловить трансвеститів, а між цим усім, якщо вірити депутату та його партії, ще й примудряється їздити воювати проти України.

На відміну від краснодарських бабок, які навіть у такому х...йлі, як Путін, шукають (і якимсь хріном навіть знаходять!) передусім гуманізм, любов і добро, то депутат Мілонов — скотина калібрована й заслужена, яка на такі ліберальні штучки не розмінюється. Якщо в Каліфорнії від пожеж нищаться долі й гинуть люди — забудь, Папо Римський, про «русскій гуманізм», і чекай радісної проповіді вдоволеного піськодиявольного маніяка! Про Содом, Гомору й косметику Мертвого моря...

На тлі кровожерної пропаганди Мілонова не зовсім кінченою людиною видасться навіть риг-колаборант Володимир Сальдо, який запросив каліфорнійських біженців на окуповані землі Херсонщини — якщо, звісно ж, ці біженці не підтримували ЗСУ й готові любити Путіна так, як любить його сам Сальдо. Акційна пропозиція від істинного регіонала: змінити дім, спалений пожежею, на хату, затоплену Путіним! Просто вибух емпатії! І як Мілонов цього засланого гуманіста ще досі цепурою від хреста не придушив?

Лавров і графіки американського Зубожіння

Бувають такі зразки російської пропагандятини, яким не потрібні вишукані зигзаги хворої підсвідомості Мілонова чи складна дворова режисура кліпів «Загонів Путіна». Цим застиглим миттєвостям чистого маразму достатньо й одного скрина з випуску новин російського державного телебачення — з уже меметичним графіком розквіту російської залізниці.

Встали з колін, щоб розтяглися на пузі. 30 відсотків падіння — чим не привід для візуальної гордості простого русского патріота! Особливо має ця гордість розквітнути на тлі зубожілих Сполучених Штатів Америки, де, за свіжою заявою начальника МЗС РФ Сергія Лаврова, «купа проблем, зубожіння на кожному кроці, якщо зійти з центральних магістралей». Тож, судячи з усього, сам Лавров там із центральних магістралей нікуди не сходив, якщо його місцеві не вкрали й не відвели на стайню, іподром чи, не дай боже, м’ясокомбінат.

Ну хіба ж не жах і голодна Америка?! А от на російський графік у телеекрані глянеш — і розумієш: в якійсь Рязані чи Улан-Уде точно ніхто Лаврова нікуди не потягне. Де вловлять — там і засмажать.

Поп-менеджмент по-уральськи

Сила магії батюшок РПЦ зростає вже не те що день від дня, а й від сюжету до сюжету «Ньюспалму». Якщо в історії з молитвами й мазутом Чорного моря кубанські попи по суті лише залучали з Небес субпідрядника на виконання держзамовлення, то на Уралі їм днями вже доручили напряму керувати спочатку місцевими вишами — а потім і медіа регіону. Тож відтепер у кожному медіа Свердловської області працюватиме Око Патріархове — куратор від керівної державної церкви, який і наставлятиме журналістів на шлях істинних цінностей.

Скільки не створюй в Росії церкву божу — з неї все одно вийде чергове КГБ. Окремо в таких сюжетах завжди тішить уточнення, що журналісти, які прийшли на установчу зустріч з обласним митрополитом Євгєнієм, «підтримали ідею одностайно». Адже представників незалежних місцевих медіа, які, скажімо, писали про наслідки війни чи антивоєнні мітинги, на цю сходку взагалі не запросили. Певно, лише до слухняних редакцій на Уралі присилають наглядати товаріща батюшку. А до неслухняних — одразу вертухая.

Колаж: «Детектор медіа»