Запитайте середньостатистичного українського журналіста про медіа-магнатів світу! Імовірно, вам назвуть прізвища Тернера, Бертельсмана, навіть Кірха, який уже ним не є, але точно назвуть Мердока. Чому його знають більше? Тому, що він любить проводити летючки не у затхлому офісі, а на океанській яхті? Чи тому, що нинішні адміністрації Лондона і Вашингтона завдячують своєю владою саме йому? Може, тому, що він - втілення сучасної мрії: косоокий, але хамовитий газетний журналіст із провінції, який став медіа-магнатом? Згідно пафосних повідомлень Секретаріату Президента України, Мердок обіцяв новій українській владі не нове телебачення, а щось типу реклами на біг-бордах. Принаймні, поки що. В середині 90-х років Руперт Мердок придивлявся до Росії Бориса Єльцина. Але безрезультатно. Хоча російське телебачення крутило кадри, як Борис Березовський, який мав стосунок до ОРТ, спілкується з медіа-магнатом на його яхті.

Та, окрім нагадувань про обсяги власності й багатства, краще поглянути власне на постать самого Руперта Мердока. Не міфічної фігури 90-х років, а такого, яким він є останнім часом. Нині йому 73 роки. Проте він не полишає медіа-бізнес, бо боїться, що його сини не втримають цю глобальну імперію. Він завжди довіряв інтуїції і на свій страх і ризик підтримував опозиційні сили в США і Великій Британії. Коли найдорожчий у світі платний британський новинний канал “Бі-Скай-Бі” Мердока почав агітувати за лейбористів Тоні Блера, вони прийшли до влади. Вплив кабельного телеканалу “Фокс-ньюз” був прокоментований під час останніх виборчих перегонів кандидатом у президенти США Елом Гором у інтерв’ю виданню “Нью-Йорк обсервер”. Він зарахував його до першої п’ятірки “п’ятиколонників”, назвавши рупором Республіканської партії, від якої балотувався Джордж Буш-молодший.

Щоб бодай схематично уявити, яку журналістику можуть принести в Україну менеджери Руперта Мердока, слід поглянути на його американське дітище – цілодобовий новинний телеканал “Фокс-ньюз”. 2 роки тому американський журналіст Алекс Джоунс написав статтю про секрети його успіху - вона збереглася в моєму архіві. Зараз це – головне джерело новин на телебаченні США, найвпливовіша служба новин країни, яка реально визначає в Америці, що є важливим, а що ні. Найперший стереотип щодо „Фокс-ньюз”: “Ці теленовини - для патріотів Америки”. Його топ-менеджери на кожному кроці твердять, що ці новини – чесні й збалансовані. Президент “Фокс ньюз” Роджер Ейлз полюбляє мантру “Ми повідомляємо. Ви вирішуєте”. (Вам це, часом, не нагадує гасла деяких вітчизняних телеканалів і заяви певних топ-менеджерів?).

Після терактів 11 вересня, у часи воєн у Афганістані та Іраку канал Мердока твердив, що Америка міцна, як ніколи, і вражав уяву обивателя комп’ютерною графікою національного прапора. Немає сумнівів, пише журналіст Алекс Джоунс, що обрання президентом США Буша-молодшого і створення республіканської більшості в обох палатах Конгресу перетворили телеканал із критичного до влади аутсайдера на слухняного інсайдера. Свідченням цього є рядки в автобіографічній книжці відомого політика Боба Вудворда про те, що після терактів 11 вересня президент “Фокс-ньюз” Роджер Ейлз написав листа президенту Бушу, пропонуючи свої поради. Для Америки це – порушення журналістського принципу незаангажованості.

“Фокс-ньюз” практикує прямолінійність і шокує. Це така фішка. Наприклад, усі американські канали в репортажах з Ізраїлю говорять про самогубців (suicide bombers), мердоківці – про убивць (homicide bombers). Сцени орального сексу школярки із школярем, сюжет про статевий зв’язок вчителя й учениці в серіалі “Бостонська публіка” на “Фоксі” спричинив у лютому 2002 року резонансну скаргу 15 громадських організацій до Федеральної комісії з комунікацій з вимогами прибрати серіал з прайм-тайму. У відповідь “Фокс” захищала виконавчого продюсера Девіда Келлі, володаря двох премій “Еммі” словами, що продукт “ґрунтується на драматичних ситуаціях з життя, іноді вражаючих, але з якими діти щодня стикаються у школах”. Та не лише в прямолінійності й шокуванні полягає популярність мердоківського проекту. Там у ток-шоу, кажуть, можна всім говорити про все. Серед 5 найпопулярніших ток-шоу Америки 4 йдуть на “Фоксі”, конкуренцію витримує лише Ларрі Кінг на Сі-Ен-Ен. Наприклад, формат шоу “Спецрепортаж” Бріта Г’юма – мікс із новинних репортажів і лаконічних запитань гостям, які сповідують відмінні чи протилежні погляди. Проте репортажі, які займають у програмі більшість часу, вибудовані у відповідності до редакційної політики каналу (Прототипом може слугувати програма “5 копійок” на “5 каналі”). Формат іншого ток-шоу “Генніті і Колмз” (за прізвищами ведучих) такий: його ведуть двоє журналістів, вони мають різні позиції щодо заявленої теми, але підсумок підбиває, як правило, один із них. (Цей формат імплементовано вітчизняним каналом 1+1 у ток-шоу “Подвійний доказ”, “Іду на ви”).

Цікава думка Джо Клейна з газети “Нью-йоркер”. Він вважає, що значна частина успіху телевізійних проектів Руперта Мердока - у суперенергійних, пробивних і харизматичних особистостях, чим не може похвалитися той самий Сі-Ен-Ен, де ведучі є переважно “людьми з обкладинки”, і де сповідують толерантність і, так би мовити, інтелігентність. Том Розенштіль з “Проекту з досконалості у журналістиці” зазначає з цього приводу, що "після програми не лишається невизначеності або відчуття нового знання, що, наприклад, можна знайти на "Сі-Ен-Ен". Розенштіль підкреслює, що розпізнає у новинному стилі “Фокс-ньюз” жахливу журналістську нещирість. “Роль ведучого у таких програмах “Фоксу” перебільшена, оскільки він сам коментує теми, обриває чи продовжує дебати”, - вважає Том Розенштіль.

Руперт Мердок давно і щільно працює не лише у США, Австралії, Великій Британії, а й у Азії. Штаб-квартира азійського відділення “Стар груп” міститься в Гонконгу, звідки керує роботою понад 40 телеканалів на 8 мовах у 53 азійських країнах для 300 мільйонів глядачів. Кілька років тому Мердок запустив цілодобовий новинний канал у мільярдній Індії, де з 2003 року телевізійний рекламний ринок складає понад 1 млрд. доларів. Бізнес у Індії контролює син магната – Джеймс. Проте тамтешні закони про медіа суворіші, ніж українські: іноземний інвестор не має права мати понад 26% економічного інтересу в новинному телеканалі.

Успішно захистивши свій бізнес політичним дахом у Великобританії та США, Мердок тільки за такої умови йшов у Італію. Він зробив там інвестиції у проект платного телебачення “Телеп’ю”, який контролює прем’єр Сильвіо Берлусконі. Вкладаючи гроші, Мердок зробив комплімент прем’єрові, мовляв, “Телеп’ю” прибутковіше, ніж його власне дітище на берегах туманного Альбіону.

Бізнес Руперта Мердока не був безхмарним. Він відмовився інвестувати взагалі в будь-яке німецьке мас-медіа після того, як його підставив медіа-магнат Лео Кірх у, здавалося б, інвестиційно передбачуваній Німеччині. Кірх несподівано збанкрутував на платному цифровому телеканалі, по якому транслюють “Формулу-1”. Німці, попри шалене захоплення перегонами болідів, як виявилося, не захотіли платити з власної кишені за їхній перегляд. Руперт Мердок втратив тоді 1 мільярд 270 мільйонів доларів. Навіть для нього це забагато.

У статті “Мердок дме на ошпарені в Німеччині пальці” для “Детектор медіа” у грудні 2002 року я писав про те, що Руперт Мердок у різкій формі відмовився купувати долю і в британських телекомпаніях "Ай-Ті-Ві" та “5 канал”. Як тоді, так і зараз, Мердок проти купівлі якихось аналогових телеканалів, що виходять з моди. “Мені це не цікаво”, - сформулював свою позицію Руперт Мердок ще в 2002 році. З цього випливає, що, якщо з магнатом і вели в Києві переговори про українське телебачення, то навряд чи йому потрібні аналогові системи розповсюдження сигналу УТ-1 (нині Перший Національний), УТ-2 (нині „1+1”), УТ-3 (нині “Інтер”) тощо.

Щодо Громадського телебачення, про необхідність створення якого в Україні точаться активні розмови, влаштовуються парламентські слухання і навіть пишуться закони, то Руперт Мердок тут вітчизняним ентузіастам не союзник. Не можна не пригадати, що саме Мердок є автором крилатого слова “пабкастер” – телевізійний мовник винятково для традиційних англійських ресторанчиків. Це він про британське „Бі-Бі-Сі”. Чи не в кожному інтерв’ю магнат різко критикує її захищений суспільний статус, якого, на його переконання, слід позбутися, щоб „Бі-Бі-Сі” стало таким самим гравцем на медіаринку, як і інші. "Коли справа доходить до „Бі-Бі-Сі”, то на них немає управи! На будь-якому іншому ринку такий стан речей був би розцінений, як хижацтво”, - роздратовано заявив Мердок у 2002 році.

І замість резюме наостанок. Соцдослідження Геллапа в США на замовлення каналу „Сі-Ен-Ен” і газети “Ю-Ес-Ей тудей” від травня 2003 року показало, що кістяк глядачів згаданого вище “Фокс-ньюз” це, як не дивно, центристськи налаштовані громадяни. Гадаю, не треба пояснювати, яке значення це має на виборах, якщо улюблений канал підкаже вірному глядачеві за кого голосувати?! Як зізнався газетярам аналітик “Фокс-ньюз” Вільям Крістол, наш канал “це переважним чином мережа телевізійних новин бушівської Америки”, тієї більшості, яка дозволяє Бушу-молодшому робити все так, як він хоче, особливо після 11 вересня”. Можливо, ті, хто кликав Руперта Мердока в гості до Віктора Ющенка, десь у глибині душі хочуть якомога швидше побачити ефективну “мережу теленовин ющенківської України”, щоб напевне завоювати той упертий центристський електорат, який укупі з відданими прихильниками дає на виборах впевнену більшість. І, ймовірно, справді “клин одних телеканалів клином інших і вибивають”. Але політичні мрії можуть не виправдатися, якщо дослухатися до оцінки Детектор медіа з Нью-Делі Севанті Нінана від 2003 року. Вона звучить так: “Руперт Мердок у Індії лише заробляє гроші і не практикує політично орієнтовану журналістику, на кшталт того, що він робить в США. “Стар груп” робить для індійців новини третього сорту”.

Читайте також:

Ющенко проти монополізму на телебаченні і обіцяє навести порядок

Медіа-магнат Руперт Мердок вчинив розвідку в українських ЗМІ

Американський телемагнат теж цікавився "Інтером"?

Досьє медіальних магнатів світу