Денис Босянок понад 15 років працює в українській спортивній журналістиці. Спеціалізується, в першу чергу, на хокеї. Також відомий як футбольний коментатор із авторською манерою, в якій репортаж може поєднуватися з поезією Тамари Коломієць та іншими імпровізаціями.

Коментатор є прибічником харківського правопису, цікавиться поезією, класичною літературою й рок-музикою. У власній майстерності орієнтується на спортивні колонки британських та італійських видань і трансляції телеканалу Sky Sports.

Поклавши роки на вдосконалення професійної майстерності, Денис Босянок здобув визнання серед поціновувачів спорту. Державних нагород чи відзнак телеканалів не має. За словами журналіста, головною премією за роботу для нього є листи та дзвінки вболівальників. «Якщо команда програє матч, як правило, винні дві людини - суддя і коментатор», - зазначає Денис Босянок. І шкодує, що інтерес до спорту в Україні пропорційний кількості визначних подій, що позначається на рівні аудиторії матчів.

З романтиком зі спорту «Детектор медіа» поспілкувалася про жорсткий реалізм вітчизняної журналістики й про те, як загартовувалися його професійні ноу-хау.

La Gazzetta dello Sport пише про Ярмоленка і Коноплянку

- Пане Денисе, як ви оцінюєте висвітлення в Україні Євро-2012? Чи достатньо уваги, на вашу думку, цій події приділили телеканали?

- Це, все ж таки, вам аналізувати. Як на мене, уваги замало, як і єдиного спеціалізованого каналу. Я все ще дуже вірю, що «Поверхность ТВ» воскресне, однак у нинішній ситуації ми більше жевріємо...

Щодо самого висвітлення: рівень українських телевізійників не вражає. Особливо порівняно з роботою їхніх зарубіжних колег. Приміром, такі монстри, як Al Jazeera Sport чи ESPN, обладнують студії просто на трибунах, і коментатор виходить в ефір просто з матчу, з гущини подій.

Наші телеканали дають прямі включення репортерів зі стадіонів та міст, де проходить Євро-2012. Але цим уже нікого не здивуєш.

Зате щодо самих футбольних трансляцій у нас поступ є. Майстерність нового покоління режисерів відзначають навіть в УЄФА. Молодих фахівців хвалять за висвітлення Ліги чемпіонів та Чемпіонату України: задіяно значну кількість камер, а самі режисери демонструють бажання вчитися і прогресувати.

Позначився Єврочемпіонат і на доставці іноземної преси для киян. Я, наприклад, маю постійну потребу в італійських і британських виданнях. Зазвичай такі газети в Києві є не всюди. І це неймовірний кайф - зайти до медіацентру і вже зранку почитати свіже число La Gazzetta dello Sport. Італійська преса в неймовірному захваті від гри нашої команди. Приємно, коли журналісти високого рівня відзначають гру наших молодих футболістів - Ярмоленка, Коноплянки (півзахисники збірної України Євгеній Коноплянка та Андрій Ярмоленко. - ТК). Раніше вони, крім Шеви, нікого не знали.

- Чи виправдала ваші очікування національна збірна?

- Шева в цьому чемпіонаті лише й забивав. Але дуже приємно відзначити його слова про те, що в збірній є молоді гравці, в яких він вірить і готовий поступитися їм місцем на полі. Я був зворушений його інтерв'ю.

В нас гарна збірна. Треба повірити в неї - навіть при тому, що в нас найближчим часом поміняється президент федерації й ера Суркіса закінчиться. Але я не думаю, що дійде до такого маразму, що Блохіна відправлять у відставку лише через те, що він легенда київського «Динамо», а не донецького «Шахтаря». Не можна ділити збірну на формалістів - «Шахтаря» й «Динамо».

Я задоволений тим, як виступила моя національна команда. Лише люди, які дивляться футбол раз на чотири роки, могли сподіватися, що Україна виграє груповий турнір.

Із такою командою шанси в нас були посередні, і ще перед чемпіонатом Європи я зауважував, що ми аутсайдери. А Україна навіть виграла один матч із трьох! Втім, головне не те, що наша збірна перемогла шведів. Головне - це гра, яку команда продемонструвала: не заривалася в окопи, не полохливо відбивалася. І в цьому заслуга тренера, який завоював, я думаю, серця футбольних вболівальників. Мені здається, що не має бути вагомих претензій до тренера Блохіна. Ця команда має майбутнє і має вигравати путівку на чемпіонат світу в Бразилії.

- У чому полягає особливість висвітлення Єврочемпіонату для вас як коментатора?

- Чемпіонат Європи - це подія, що відбувається раз на чотири роки, і тут внутрішня відповідальність дуже висока. Коментатор готується до будь-якого матчу. Різниця лише в тому, що на якомусь нервовому рівні відзначаєш: це Чемпіонат Європи, дуже серйозний турнір для тебе, і вищої відповідальності немає.

- Щодо коментування матчів телеканали обмежилися «сольними» програмами. Чому не парним коментуванням?

- Можливо, не знайшлося людей, які б погодилися їздити на матчі до інших міст чи хоча б знаходили час прийти ввечері до студії. Телеканали обмежилися запрошенням таких фахівців до участі у проектах «Наше Євро» і «Великий футбол». Хоча це було б, звісно, цікавіше, якби були сформовані пари з коментаторів та фахівців. Глядачі оцінили б, як, наприклад, Саша Заваров коментував би матчі збірної України. Це можна було зробити.

- Можливо, продюсерам хотілось уникнути ризиків, адже парне коментування - це експеримент.

- Так, ти ніколи не можеш передбачити, що скаже фахівець. Бо дуже рідко трапляється коментувати з людьми, з якими ти вже мав досвід співпраці в ефірі.

От на Заході це звична практика. Там колишні футболісти не сидять без роботи, і 80% коментаторів - це люди, які добилися значних результатів у футболі. З ними укладаються контракти на серйозні суми. А наші телеканали обмежуються тим, що запрошують фахівців у «ящик» - футболістам, можливо, це приємно. Хоча і в нас бувають винятки: на період Чемпіонату України «Футбол» запросив Морозова й Сабо до співпраці на комерційній основі. Але загалом канали вбачають свою мету в тому, щоби продати рекламу і субліцензію, а коментаторське питання для них - третє-четверте.

- Телеканал «Футбол» запросив до коментування матчів коментаторів із «НТВ-плюс» Василія Уткіна та Юрія Розанова, які не соромилися в ефірі українського каналу, приміром, вживати слово «наші» стосовно гравців російської збірної. Чи не вважаєте це хамством відносно українського глядача?

- Уткін і Розанов - визнані вже давно професіонали. Щодо «наших» - це для них цілком природно. Інша річ, що сам телеканал міг передбачити такі моменти, й відносно українського глядача це було справді хамство.

Однак ще більше хамство - рішення керівництва каналу «Футбол» проігнорувати їхніх власних коментаторів на користь дядів із Москви. Це неповага до журналістів і коментаторів каналу. До того ж, Уткін і Розанов коментують не українською мовою, і для каналу це ганьба.

НТКУ відзначилася студійним ефектом

- На яких умовах співпрацюєте з НТКУ в рамках коментування матчів Чемпіонату Європи на Першому національному каналі?

- На гонорарній основі. За умовами контракту, було визначено кількість матчів.

- Чи влаштовує вас оплата?

- Це рівень гонорару комерційного телебачення.

- Як відбувався поділ матчів між трійкою основних коментаторів Першого?

- Спочатку було розподілено матчі між штатними коментаторами - (Андрієм) Столярчуком і (Володимиром) Тимошенком, який коментує повтори. Решту матчів ми поділили з (Роберто) Моралесом у присутності (Михайла) Метревелі (заступник генерального директора НТКУ. - ТК). Дуже швидко домовилися.

В результаті, у так званих легіонерів, у мене і Моралеса, по шість матчів із шістнадцяти.

- Як ви оцінюєте умови роботи?

- Загалом створені умови мене влаштовують. Співпрацювати з НТКУ мені доводилося й раніше. Коли моя телекомпанія ще не мала спортивного каналу, а була продакшн-компанією «Поверхность ТВ», ми починали з того, що продавали чи віддавали контент на Перший національний.

Раніше на Першому коментатори працювали у звичайних АСБ. А з 2010-го там уже є коментаторська - сучасні плазмові телевізори, кондиціонер. Хоча все одно трапляються такі дивні речі, як зникання звуку, як-от у двох матчах із Харкова на одній і тій самій хвилині.

Головна особливість - деякі матчі Єврочемпіонату коментую зі студії. На відміну від комерційного каналу «Україна», Перший не знайшов коштів для забезпеченні умов роботи коментаторів у Польщі. А це дуже важливо - працювати з місця: будь-який концерт дуже відрізняється від запису. Чотири роки тому, коли «Спорт-1» транслював Чемпіонат Європи, ми всі працювали зі стадіону. Три тижні мешкали в Швейцарії, п'ять днів в Австрії. Це був золотий час «Поверхность ТВ».

У рамках трансляції матчів Перший національний забезпечує вихід програм в ефір і роботу коментаторів. Сигнал НТКУ приймає з Варшави, де розташований головний центр мовників чемпіонату Європи. Картинку знімає міжнародна команда УЄФА. Причому блискуче: до 20 камер працює, вони на цьому не заощаджують.

Матч як кардіограма

- Вашу авторську манеру відзначають ліричні відступи під час коментування. Це імпровізації чи заготовки?

- Як правило, імпровізація. Як ти можеш передбачити, що відбуватиметься на стадіоні? Ти можеш хіба проаналізувавши матч суперників, пригадати визначних літераторів тих країн тощо.

Я просто лірик за натурою, романтик і лірик. І я вважаю, що маю право на це. Тому що це чесно. І щиро. Мені ніколи не зрозуміти, наприклад, тевтонських колег, які в коментуванні матчів спокійно обходяться двома словами на хвилину. Я вважаю, що під час футболу ти маєш віддавати серце.

- Наскільки доречними під час коментування матчів є образні порівняння, жарти?

- Іронія - ознака дуже багатої мови, високого стилю. Коментатор без іронії - це просто як людина без гумору. Найвищий клас - коли людині притаманна самоіронія, це ознака глибокого мислення.

- Яке персонально ваше ставлення до парного коментування? Чи складніше коментувати одному?

- Складніше вдвох коментувати, всі люди різні. Ідеальна ситуація - це коли є порозуміння між журналістом-коментатором і фахівцем. Ще краще - коли вони один одного добре знають за співпрацею в ефірі, але таке трапляється рідко.

Фахівців для парного коментування знайти не так складно. Однак проблема в тому, що футболісти рідко глибоко знають мову чи мають навички ораторського мистецтва. За всю мою біографію з україномовним фахівцем я й не коментував жодного разу.

Європейські телекомпанії, залучаючи до співпраці відомих людей із футболу чи хокею, опікуються вдосконаленням їхніх коментаторських навичок. Там випадкових людей не садять до мікрофона. Не дивно, що за парним коментуванням іноземних колег стежити значно цікавіше. А в Іспанії чи в країнах Латинської Америки не дивина й командна робота 4-5 грамотних коментаторів.

- З ким вам у парі працювалося найкраще?

- З Дімкою Джулаєм, звісно. Ми вже 15 років разом працюємо. І досі не можу звикнути, що його немає в Україні (з березня 2011 року Дмитро Джулай працює в ірландській телекомпанії Setanta Sports Euro Asia. - ТК).

Це було настільки легко! Мені навіть не треба було дивитися на Джула, для того щоб розуміти його, а йому, сподіваюся, мене. Тому мені було дуже легко з ним. І дуже цікаво - це найкращий партнер у роботі за весь час моєї коментаторської роботи.

Якщо говорити про фахівців, тут уже важче. Як правило, не мав особливого досвіду роботи з футболістом чи хокеїстом. І такого постійного партнера-фахівця, яким, наприклад, був Джул, не згадаю. Дуже швидко знайшов мову з хокеїстом Анатолієм Найдою, нині генеральним менеджером збірної України з хокею і великим у минулому форвардом українського хокею. А от із футболістами я мало працював.

Коментувати в парі з фахівцем надзвичайно цікаво. Особливо цікаво сперечатися - не на шкоду репортажеві влаштовувати перепалку, а обмінюватися думками з людиною, яка виросла на футболі і грала на найвищому рівні.

- Ви є шанувальником Харківського правопису 1927 року. Чи часто телепродюсери мають до вас претензії щодо «Европи» - «Еспанії»?

- Прецедент був на Першому національному, де виходила програма «Європейський футбол». І до другого випуску це був «Европейський футбол», до дзвінка Віктора Васильовича Самойленка з проханням говорити, як усі, в інтересах співпраці.

Про «Еспанію» мені казали неодноразово. Однак, якщо весь світ каже «Еспанія», то чого ми маємо казати «Іспанія» вслід за московським філологом, який саме так одного разу переклав назву країни? Я переконаний: рано чи пізно Харківський правопис зрештою затвердять як академічний в Україні. Бо інші правописи перекладні, не автентичні. І повертатися до справжнього в мовному питанні - це хрест журналістів, у першу чергу.

Рівень володіння рідною мовою - перша ознака професійності журналіста. Дехто каже, що це звичайний бізнес. От у 2000 році, коли СТБ транслював Чемпіонат Європи, продюсер Семен Случевський запропонував коментувати матчі двома мовами: на західний і на центральний регіон - українською, на схід і на південь - російською. Окрім мене з Джулаєм СТБ запросив також російських коментаторів Олексія Андронова та Василя Уткіна. І так сталося тоді, що представники каналу знайшли спосіб змусити мене коментувати російською. І це був чи не найбільший гріх за всю мою роботу, за який я і досі переживаю і важко згадую.

- Як ви зберігаєте об'єктивність під час коментування матчів за участі національної збірної?

- Це дуже важко. Взагалі, об'єктивність - дещо штучна річ у цьому світі. І завдання коментатора - не вболівати й перетягувати ковдру на один бік. Вищий пілотаж - навпаки, приховати, за яку команду вболіваєш.

Хоча приховати пристрасть дуже важко, особливо коли грає національна збірна України. Цього й не треба робити. Просто у вирішальних епізодах можна замість кричати «Нас засудили!», подивитися на матч тверезими очима. Все одно треба мати совість. Коментатор не має підігравати своїй збірній.

Етика - поза пулами

- Назвіть, будь ласка, основні критерії якості коментування з боку українських телеканалів.

- Дикція, досвід, розуміння гри. Людина має читати футбол, і як вона це робить, одразу відчувається. Також важливо уникати кліше. Найбільший гріх, коли коментатор говорить чужими словами і вистрілює штампами та кліше. Це означає, що й футбол він бачить не своїми очима. Саме тому важливо коментувати безпосередньо зі стадіону: у студії футбол показує режисер.

- Чи існує в українській спортивній журналістиці система заохочень та доган?

- З преміями - як усюди нині в журналістиці. А щодо покарань - за проколи тебе просто не запросять на наступний турнір чи на інший канал.

- В Україні не рідкість ситуація, коли матч коментує прес-секретар футбольного клубу чи коментатор, чиє відрядження профінансував цей клуб. Які фактори призводять до заангажованості спортивних журналістів?

- Абсолютно неправильно, коли прес-секретар коментує матч своєї команди. А на українському ТБ залучення прес-секретарів «Динамо» чи «Шахтаря» було звичайною практикою. Такі умови клубів, а точніше, забаганки їхніх президентів. Вони вважають себе божками, що відбивається на ставленні до вболівальників і людей, із якими вони працюють: «Як господар скаже, так і буде».

В Україні взагалі мало незалежних журналістів, і спортивні не виняток. Роками клуби видавали журналістам із пулів по 100 доларів у конвертах. І навіть якщо ти вважаєш, що пишеш об'єктивно, підсвідомо на тебе це вже впливає.

Закордонні медіа можуть дозволити собі відправити журналістів власним коштом. В Україні ж нинішня ситуація влаштовує і клуби, і ЗМІ - бо таким чином медіа заощаджують на витратах. У кращі часи «Поверхности ТВ» ми з Джулаєм коштом компанії їздили по всій Європі.

Часи змінилися, та з 2004 року я відмовився їздити в пулі з командою. Коли є потреба віддячити за гроші в конверті - це лакузництво, а не журналістика.

- Чи погіршилася ситуація в спортивній журналістиці останніми роками?

- Тепер припинили платити гроші в конвертах. Принаймні, «Динамо». Не знаю, чи платить «Шахтар», але під час змагань вони в конвертах давали вдвічі більше, ніж «Динамо».

- Чи були у вашій роботі наслідки за критичні оцінки матчів?

- На матчах за участі національної збірної я працював мало, а от «Динамо» коментував неодноразово. Але ніколи не чув негативної реакції на те, що я сказав щось на адресу тренера чи команди.

- Яким чином в Україні можна здобути фах коментатора? Чи відомо вам про курси чи тренінги для спортивних журналістів?

- Я знаю, що спроби були. Навіть на факультети журналістики запрошували випускників, які досягли визнання, зокрема, Валентина Щербачова. Але «стабільних» курсів чи тренерів немає. По-перше, це індивідуальна журналістська робота, а по-друге, в таких освітніх проектах мають бути зацікавлені телекомпанії.

Із часів епохи Щербачова маємо великий розрив і велике відставання порівняно з Європою. Бо Інститут журналістики не випускає досвідчених режисерів і коментаторів. Раніше все робилося через Москву, а власної школи в Україні не виховували.

- Як ви самі здобували фах?

- По-перше, я грав у футбол у школі та став чемпіоном області.

До Інституту журналістики привело бажання працювати у ЗМІ. Коментатором вирішив стати під час навчання. На телебаченні починав як репортер, у тому числі й спортивних подій. Головна пропозиція надійшла від Віктора Васильовича Самойленка - щодо роботи на «Поверхность ТВ».

Я переконаний, коментатору важливо здобути академічну освіту - можливо, не обов'язково в царині журналістики. Приміром, чимало російських коментаторів мають дипломи філологів. Для цієї професії важливо дуже знати мову й літературу. І я вдячний викладачам Інституту журналістики, завдяки яким закохався в нашу мову по-справжньому - Олександру Даниловичу Пономаріву, Миколі Петровичу Подоляну, Людмилі Юріївні Шевченко, Ніні Філімонівні Остапенко. І вдячний однокурсникам - нашому першому незалежному випуску. Це було справжнім проривом для юнака із сільської школи з півдня - відкривати й вивчати українську.

Спеціально коментувати футбол навчити неможливо. Тут треба відчувати силу і породу, впевненість і готовність аналізувати події вживу, вміти переходити з репортажу до коментаторства - аналітичного жанру. Це дуже важка робота, навіть якщо ти виходиш в ефір лише з мікрофоном.

- До речі, щодо мікрофона. Що відзначає специфіку роботи в радіоформаті порівняно з телевізійним?

- Я коментував Чемпіонат світу 2006 року на «Радіо Ера FM» та на ICTV. Радіорепортаж значно важчий. Картинка дозволяє більше перепочити. На коментування на радіо йде значно більше енергії, і після матчів я почувався знесиленим.

- Яке ваше ставлення до жінок-коментаторів?

- В моїй практиці я двічі коментував із жінкою, і мене й досі трусить. :) Навіть якщо брати до уваги розвиток жіночого футболу в Україні, важко знайти в цій сфері людину, яка досконало розуміє цю гру. Я не хочу говорити про всіх жінок, але за нинішнього стану спорту в Україні це виключно робота чоловіків.

- Технологічний рівень трансляції матчів зростає до фантастичних можливостей. Чи полегшує роботу коментатора?

- Так: що більше «очей», то багатша трансляція. Особливо якщо режисер - майстер. Це раніше три камери ставили, і ти зі студії мало що бачив.

- За 15 років роботи в спортивній журналістиці ви мали досвід виробництва проекту «Світ спорту» («ТV Табачук»), а також програм Libero, «Криголам» («Поверхность ТВ»). Чи розглядаєте можливість співпраці з телеканалами в напрямку спортивних програм?

- Найбільше хочеться робити публіцистику. На «Поверхности ТВ» ми робили й футбольні, й хокейні програми. Це була неймовірна насолода, коли ми сідали втрьох - Джул, я і Вацко - й годинами сперечалися та розмірковували про теми, які для нас були близькі і які нам боліли...

Довідка «Детектор медіа»

Денис Босянок народився 8 лютого 1974 року в Первоуральську Свердловської області. У 1977 році переїхав до Миколаївської області.

Завдяки мамі, захопився хокеєм. Перші яскраві дитячі спогади - XIII зимові Олімпійські ігри (Лейк-Плесід, 1980), під час яких збірна СРСР програла студентській команді США, а також футбольний Чемпіонату світу 1982 року.

Був чемпіоном області з футболу серед юніорів.

Захоплювався манерою коментатора Євгена Майорова.

У 1996 році закінчив Інститут журналістики Київського університету імені Тараса Шевченка.

Роботу на телебаченні розпочав із посади репортера на «ТV Табачук». Починаючи з 1997 року працює на «Поверхность ТВ» («Спорт-1», «Спорт-2», «Спорт-3», «Спорт-4» та «Спорт-HD»).

Виступає коментатором НХЛ на телеканалі «Хокей».

Є запрошеним коментатором матчів Євро-2012 Першого національного телеканалу.

Фото Павла Довганя