На портал Teatre в інтернеті хоча б раз натрапляв кожен, хто бодай побіжно цікавиться сучасним театром. Поряд з інтерв'ю акторів театру «Дах» та оглядами «Театральна Біла Церква» тут можна почитати рецензію на виставу італійського режисера Ромео Кастеллуччі чи ознайомитися з репортажем про індійський вуличний театр.

І нехай ця невиправдано лаконічна фотоісторія здатна хіба роздражнити інтерес до феєричних лялькових постановок, а тексти порталу бувають нерівні за глибиною і журналістською майстерністю, до Teatre хочеться повертатися. Представлені на інтернет-ресурсі публікації відзначає драйв, експертний рівень, цікаві інтерв'ю і нешаблонний підхід до текстів.

Якщо зважити на те, що 5,5 років Teatre працює без залучення грантів чи іншого фінансування, шукати недоліки на сторінках порталу не хочеться взагалі. На даному етапі сайт - хобі його засновниці Марисі Нікітюк, яка ставиться до порталу з великою серйозністю. Окрім журналістської освіти вона здобула фах театрознавця та зібрала команду однодумців, чия професійність не залежить від рівня гонорарів. У результаті Teatre став базисом для створення впливового й унікального театрального медіаресурсу.

Часом Teatre активно інтегрується у професійне середовище: цього року відбудеться вже третій фестиваль «Тиждень актуальної п'єси», інформаційною платформою якого виступає портал.

Як лишатися поза форматами та журналістикою анонсів, які теми є актуальними для коматозного стану сучасного українського театру - у розмові з найнестандартнішим редактором на світі, дівчиною з ведмедем і драматургом-початківцем Марисею Нікітюк.

- Марисю, Teatre - ваш авторський проект? Принаймні, він має всі ознаки експертної журналістики.

- Це авторський проект. І ми його робимо удвох з редактором Мальвіною Вороновою, яка, окрім усього іншого, пише дуже чудові статті. Залучаємой молодих авторів. Однак найчастіше левова частка контенту тримається на мені.

Першочергово ідея була створити інтернет-платформу широкого формату, де могли би публікуватися театральні критики. Як виявилося, це не таке просте завдання. Передусім тому, що про театр у нас пишуть мало авторів, і всі вони, в основному, цікавляться власними темами.

Можливо, надалі щось трошки зміниться, - якщо прийде нове покоління театрознавців і нам персонально вдасться залучити до Teatre фінанси. Нині дуже складний період для театральної журналістики, як з точки зору якості театрального мистецтва, так і з економічного боку. Сьогодні писати про театр - радше розкіш, аніж професія.

- На яких економічних та редакційних засадах було засновано проект?

- Театром я цікавилася завжди, а поштовхом став мій дипломний проект, який я захищала в Інституті журналістики КНУ імені Тараса Шевченка у 2007 році. Коли його було інтегровано в інтернет-простір, виявилося, що він має свого споживача.

Розпочала зі співпраці з дизайнером і фотографом Ольгою Закревською. Згодом до створення порталу долучилася Мальвіна Воронова. Нас більшою мірою цікавили не гроші, а творчість, ми хотіли зробити унікальний інформаційний продукт. Спершу, правда, ми зіткнулися з технічною проблемою. Запрограмувати подібний ресурс і 5 років тому коштувало доволі дорого. Надто наша оригінальна версія, що потребувала оригінального «движка». Але нам пощастило, ми випадково зустрілися з професійним програмістом Андрієм Бананосом, який зацікавився проектом і його контентом. Він погодився запрограмити сайт безкоштовно, і з того часу ми всі - команда.

- Як шукали свій філософський камінь? Які події і проблеми театрального середовища стали ключовими у визначенні тем?

- Із самого початку ми знали, що хочемо писати театральну аналітику, моделюючи театральний дискурс. Фактично, ми ставили завдання - інтелектуально писати про якісний театр через критичний фільтр на посередній, вульгарний чи претензійний його прояв.

Театр як мистецтво спонукає думати і вимагає зусиль, хоча в наш час, на жаль, не так багато людей, які витрачають душевні сили на самоспоглядання. Ти знаходиш своє місце у потрібному ряду, гасне світло, і тут тобі пропонують не дуже приємну річ: подивитися на себе збоку. І в спосіб кардинально інакший, аніж це робить кіно або література...

На першому етапі ми відчували страшенний інформаційний голод стосовно сучасного контексту. Будьмо чесними, сьогодні Україна - не театральна країна (театральний бум ми пережили у 80-ті роки), а Київ у цьому сенсі став маргінальним містом, куди не проникають закордонні новинки європейського авангардного театру. Необхідно було зрозуміти місце українського театру в культурному житті суспільства, де ми перебуваємо в умовній шкалі рейтингів, із чим зіставляти й порівнювати українські вистави. Тому ми прагнули відкривати паралельно вітчизняний і світовий театр і почали їздити на доступні закордонні театральні фестивалі.

Закордонна дослідницька робота не завжди така глибока, як того хотілося би. Ми не маємо можливості поїхати, до прикладу, в Англію на фестиваль і побути там півроку, щоб проаналізувати їхню театральну ситуацію наживо...

Я брала багато інтерв'ю, в яких розпитувала про методи і світоглядні засади режисерів. На тлі тихого театрального життя в Україні дуже вражав досвід сучасного польського театру, високий драматургічний рівень англійської сцени. Ми багато їздили до Росії. А тепер цікавимося Японією....

- Очевидно, що Teatre - нішевий портал, який найбільше живе сучасним театром. Якою є нині ваша аудиторія?

- Вочевидь, це широка аудиторія, яка цікавиться не лише конкретними постановками, а театром як мистецтвом, його сучасними процесами і напрямками, проблемами, персоналіями і перспективами.

Нас також читають діячі театру, адже ми висвітлюємо новини світового театру, подаємо інтерв'ю, намагаємося відстежувати тенденції. Безумовно, ми цікаві глядачам і всім, хто, як кажуть, співчуває.

За віком це, певно, молодий і середнього віку читач, який цікавиться мистецтвом. За світоглядом - люди, які мислять критично і яких цікавлять можливості сцени. А можливості сцени - це повна свобода. І вона набагато більша за свободу кіно, для створення якого необхідні складні технічні засоби і багато грошей.

- Цього року ви закінчуєте факультет театрознавства КНУ театру, кіно і телебачення імені Карпенка-Карого. Чи став у нагоді досвід, здобутий в Інституті журналістики?

- Безумовно, наш проект у самому задумі був журналістським продуктом. Сьогодні, здається, нам вдалося довести, що ми - професійний ЗМІ театрального спрямування. Наш контент - театр, але наш засіб спілкування з аудиторією - це журналістський текст із елементами театральної критики й театрознавства.

Щоби говорити з читачем, необхідно мати журналістські навички. Театрознавство поглиблює сприйняття теми, а журналістика допомагає ці знання викласти доступно, аргументовано й легко. Зрештою, кожен театрознавець має розумітися не лише на театрі, а й на способах комунікації. Він повинен мати широкий світоглядний та інформаційний фундамент.

- Чи легко Teatre як українському інтернет-ЗМІ отримати акредитацію, скажімо, на європейський театральний фестиваль?

- Поки проект був маловідомий загалу, ми користалися тим, що я співпрацювала з низкою достатньо відомих друкованих ЗМІ - «Український тиждень», «Топ-10», «Шо» і т п. Нині я не переймаюся цим питанням, портал як самостійну одиницю запрошують на фестивалі сучасного театру, драматургії: «Театральна Нітра», «Театральні зустрічі в Варшаві», «Золота Маска», драматургічний фестиваль у Вісбадені й т. д.

- Чи очікуєте цікавих гостей в Україні на період єврочемпіонату?

- Про активність іноземних театральних труп через Євро мені нічого не відомо. Час від часу Україною цікавиться проектний і документальний європейський театр, вбачаючи в нашій країні політичний та соціальний екзотизм.

- Як порталу вдалося уникнути суцільного анонсування, на яке збилося чимало відділів культури українських видань?

- Звісно, в режимі анонсного видання працювати легко і, певною мірою, затишно. Автори анонсів переповідають основний зміст постановки і не переймаються, якого ґатунку та вистава, яку вони пропонують читачу. Рецензія-анонс не зачіпає нічиїх інтересів, позбавлена авторської та редакторської відповідальності, вона подібна до безпечного сексу: жодних наслідків, усі задоволені.

Вже на етапі планування нашого проекту ми знали, що аналіз у ньому буде домінувати над оперативністю. Попри те, що інтернет - оперативний канал комунікації, він також місткий і завжди доступний. На відміну від преси, обсяг якої обмежений форматом, а зміст - часом, ми вільні бути неквапливими, аргументованими, за можливістю - аналітичними.

І як би нинішні ЗМІ (та й театри) не пручалися проти критичних аналітичних матеріалів, їх наявність - одна з важливих умов здорового театрального процесу. В ідеалі, читач має прочитати не один відгук на прем'єру, а 5-6, і не просто переказ сюжету, а вдумливі оцінки.

- Чи цікавіше досліджувати зарубіжний театр?

- Зарубіжний театр також не ідеальний. Наприклад, ти чекаєш на авангард - принаймні, до цього спонукають певні імена, - а виявляється, що тобі антрепризу підсунули - дуже якісну, але антрепризу. Такий нечесний хід... Є багато речей, що лише маскуються під мистецтво певними епатажними засобами. Але і в цих випадках у тебе є широке поле для роздумів, найперше - це що до цього призвело, чому інші критики, глядачі, вважають це цікавими і важливим. Часто і після довгих роздумів ти не можеш ідентифікувати, де саме і в чому «недопрацювання», помилка, яку відчуваєш на інтуїтивному рівні.

А круті вистави закордонні - це, звісно, велике задоволення, перш за все хочеться їх просто дивитися. Аналіз теж приносить дуже непогану сатисфакцію, хоча й здається, що текст у тебе не такий хороший, як постановка.

Щоб аналізувати світовий театр, потрібен бекґраунд. От, наприклад, про вистави польського драматурга Крістіана Люпи, безумовно, найкраще напишуть польські театрознавці, які за роки роботи в польській критиці мають глибше і системніше бачення його творчості.

- Що можете відзначити у критеріях матеріалів Teatre?

- Театральна критика й журналістика апріорі не можуть бути повністю позбавлені суб'єктивного фактору. Правда про виставу, як я казала, - на перетині 5-6 рецензій. Час від часу, наприклад, ми переглядаємо вистави, щоби переконатися у власних висновках. Ми не покладаємося на одиничні судження, а, як правило, колегіально обговорюємо вистави, драматургію, акторську гру. В наших планах - розширити формат видання, додавши коментарі режисерів та акторів до власної роботи. Ми хочемо досягти поліфонічності, плюралізму в контенті видання.

Оперативність для нас не є першочерговою, вона може лише зашкодити. Огляд має хоча би день полежати. Перше враження про виставу може бути оманливим, і треба ще чимало часу думати. Власне, як із пиріжками: якщо ліпити їх і їсти гарячими, можна отримати проблему зі шлунком. Хоча чимало паперових ЗМІ на цей фактор не зважає, а в інтернеті взагалі кудись женуть коней, вимагаючи від журналіста відгуку про виставу мало не в режимі онлайн-трансляції.

- Як часто оновлюється ваш портал?

- Новини подаємо раз на два дні. Інтерв'ю, огляди та інформативні матеріали про закордонний театр - раз на тиждень. Передусім важливо, наскільки цікавим і корисним матеріал є для читача: краще рідше оновлювати, зате публікувати хороші статті.

- Ваш ресурс протягом усього свого існування - уже шести років - обходиться без фінансування. Які автори погоджуються працювати на таких умовах?

- Більшою частиною контенту займаюся я та Мальвіна Воронова. Також деколи можна покладатися на авторів, які беруть інтерв'ю, пишуть про читання... Це молоді початківці, яким необхідна платформа і діалог із професійним редактором.

Також автори, що працюють у професії, але, наприклад, їхнє видання не цікавиться темою, сприймають наш портал як територію свободи. Фотографи також дуже допомагають. З усіма, з ким ми співпрацювали, ми ставали добрими друзями: фотограф і критик - наче команда змовників, вони мають свої секрети і знають певну правду про виставу, яку не розкажуть нікому.

Можливо, проблема української театральної журналістики в тому, що часто автори ставлять собі за мету написати про театр загалом. Тобто не ставлять собі мети написати, наприклад, про важливий сьогодні для суспільства сучасний театр. Мені здається, сучасні ЗМІ в Україні намагаються замість аналізу якомога більше речей ігнорувати.

- Як розвиватиметься проект надалі?

- Ми маємо багато задумів. Так, збираємо інформаційну базу даних по театральних персоналіях. Готуємо з командою однодумців - центром «Текст» - дотичний до порталу третій фестиваль «Тиждень актуальної п'єси». Це перший в Україні драматургічний фестиваль у форматі, коли ми демонструємо не режисерські здібності, а оцінюємо суто п'єсу. Подібний формат дуже поширений за кордоном. Читання дозволяють це зробити у простий спосіб, і таким чином ми хочемо підтримати авторів експериментального театру. Обираємо найадекватніші тексти і презентуємо їх на фестивалі, а потім викладаємо тексти на Teatre, де зі здобутками молодої української драматургії зможуть ознайомитися всі.

- Талісманом порталу є ведмежа Нафаня, у компанії якого вас можна зустріти на будь-якій театральній тусовці. Звідки він такий узявся?

- Нафаня народився п'ять із половиною років тому. Цей ведмідь чарівним способом з'явився на моє 20-річчя, в момент становлення Teatre - відтоді ми з ним нерозлучні.

Мені важко пояснити це раціонально, але плюшевих ведмедів я люблю з дитинства. В мене велика колекція: це як талісмани, речі, що здатні вбирати настрій, і ти певною мірою їх оживляєш. У кожного ведмедя свій характер - гадаю, тут колекціонери мене зрозуміють. Із Нафанею ми ходимо дивитися вистави, а щодо інших ведмедів - я відчуваю їхню підтримку, це як ведмежа армія в мене за спиною.

Нафаня став театральним ведмедем, оскільки завдяки своїм параметрам він має можливість відвідувати театр постійно. І на відміну від інших ведмедів, які в мене є, Нафаня хоч і допитливий, але простодушний. І справді, для нього кожен похід у театр - це свято, нехай ідеться про найгірший спектакль.

- Хто і що допомагає вам у роботі над проектом, окрім армії ведмедів?

- Насамперед, це неймовірна команда: Мальвіна Воронова - незмінний редактор та автор, Ольга Закревська, яка розробляла дизайн першого варіанту порталу і є дуже талановитим тонким фотографом, Іван Дудка - автор нинішнього дизайну, наш програміст - Андрій Бананос, коректор - Андрій Микитюк, фотограф Женя Рахно... І ще було багато людей, які підтримували мою діяльність і допомагали мені фінансово та морально, і багато людей, які вірили і продовжують вірити в цей дивний проект.

Напевне, тепер я вже й не змогла би працювати в іншій редакції. Питання в тому, що в нашому медіасередовищі дуже мало справжнього. От у дзен-буддизмі є такий постулат: ставитися до свого ремесла як до мистецтва. Тобто, те, що ти робиш - це шлях до просвітлення. Коли ти займаєшся постійно справою, у яку віриш і якою живеш, ти покращуєш себе і фон навколо тебе. Що таке робота за гроші, якщо вона тобі не подобається?

Портрети Марисі Нікітюк - Павло Довгань

Фото Нафані - Ольга Закревська, Андрій Божко