Сьогодні „Детектор медіа” розмовляє на теми телебізнесу і телеполітики з генеральним директором каналу ICTV Олександром Богуцьким.





- Чи можливо сьогодні в Україні говорити про телебачення як про спосіб заробляння грошей? Тобто, чи стало вже телебачення бізнесом, чи про це в нашій країні все ще не варто серйозно говорити?



- Весь бізнес на телебаченні будується з метою отримання прибутку. Але дійсно, до цього часу прибутки отримували тільки найбільші канали. 2002 був у цьому сенсі визначальним, тому що більшість телеканалів закінчили саме цей рік з прибутками. Це дуже важлива тенденція. 2002 рік був визначальний і в тому, що сформулював питання: чи це поодинокий випадок, чи ця тенденція буде закріплена у наступних роках? І формальна відповідь на це питання залежить від того, яким буде рекламне законодавство в Україні. Чи дозволить телеканалам заробляти гроші і робити власний бізнес, чи не дозволить.

- Я так зрозуміла, що ICTV теж закінчив рік з прибутками. А за рахунок чого ви заробляли гроші? Одна стаття надходжень – реклама, а ще ?



- Головним джерелом надходження грошей на телеканалах є реклама. Крім того, виробництво програм, спонсорство.

- Ще, мабуть, гроші в вас вкладає власник каналу...



- Так, це називається інвестиції.

А який відсоток повернення грошей по інвестиціях?

Узагальнити такі речі на словах досить важко. Наразі ми ще не готували таку доповідь. Але, якщо говорити з формальної точки зору, весь бізнес будується за такою схемою: телеканал – це підприємство, яке продукує певний продукт. Наприклад, видає ефір. І цей ефір дивляться, і рекламодавець купує певну кількість глядачів Відповідно, чим більше людей дивляться канал, тим більше можливостей є продати рейтинги.

Пропорція по цій формулі і є бізнес-ідеєю. Якщо ти отримуєш від реклами грошей більше, ніж витрачаєш, твій телеканал стає прибутковим. Треба йти по цьому ланцюгу. Перше питання: які регіони покриття твого каналу? Загальна купівельна спроможність України зосереджена у містах . Тому найбільш якісною пропозицією є трансляція у містах. Ми за два с половиною роки довели покриття ICTV до найкращого показника серед недержавних мереж. Державними мережами, побудованими ще за часів Радянського Союзу, були УТ-1, УТ-2 („1+1”) и УТ-3 („Інтер”). Таким чином, ми стали найбільшою недержавною мережею в Україні.

- Який зараз обсяг покриття у вашого каналу?



- Згідно з установчим дослідженням GFK, ми покриваємо 72,4 відсотка у містах з населенням понад 50 тисяч. Взагалі-то технічне покриття у нас набагато краще, але за даними їх опитування називають саме цю цифру. І це вже є продуктом, який можна пропонувати рекламодавцям.

Друге питання: це те, що ти показуєш в ефірі. Залежно від того, якої якості у тебе наповнення, ти отримуєш не потенційних, а вже конкретних глядачів твого каналу. В цьому напрямку ми теж зробили крок вперед. Ми покращили кінопоказ, отримали достатньо багато глядачів. Аудиторія каналу, порівняно з 2000 роком, збільшилась утричі.

- А ви самі цілком задоволені контентом вашого каналу?



- Звичайно, ні. Тобто питання повинно ставитися: наскільки задоволений. Проміжна відповідь - „так”, а далека відповідь – „ні”. Формула досить проста: кращий контент – більше глядачів, більше рейтингів. Відповідно, більше грошей.

- Що таке, на вашу думку, кращий контент? Яким він повинен бути?



- З формальної точки зору, найбільш успішним продуктом зараз на українському ринку можуть бути програми, зроблені в Україні. Хіт-парад глядацьких уподобань виглядає так: найбільше дивляться російські серіали і розважальні програми, зроблені в Росії. Таким чином, реальну конкуренцію можуть скласти серіали і розважальні програми, зроблені в Україні.

- Чому ж тоді до цього часу у нас не створені програми, які здатні конкурувати з російськими?



- Є взаємозв`язок між кількістю грошей, які заробляє канал і кількістю грошей, які він може витратити на власне виробництво. Взаємозв`язок чіткий, прозорий і доступний. Вартість російського програмного продукту приблизно в десять разів менша, ніж вартість програми, зробленої самостійно. І, навіть, якщо канал має достатню кількість грошей на створення власної продукції, то проблемою, з якою ми стикаємось, є недостатня кількість кваліфікованих працівників, які могли б створити якісний продукт. На цьому етапі розумієш, що кваліфіковані люди вже давно працюють на каналах, які почали займатися власним виробництвом раніше. У власному виробництві неінформаційних програм нам треба пройти шлях, який пройшла інформаційна служба з моменту створення (на ICTV не було новин) до цього моменту, коли новини на ICTV, я вважаю, найкращі у країні.

- А вас не турбує, що ваші новини певним чином заангажовані? Чи ви не вважаєте їх заангажованими?



- З формальної точки зору дуже важко говорити про ангажованість, чи неангажованість. Це точно не більше, ніж окрема експертна оцінка. Наші новини точно є дуже якісними. А далі – все не більше, ніж дискусія. Коли ми робили першу програму „Факти. Докладно”, яку вів я і Микола Княжицький, першим гостем у нас був Адам Міхнік, редактор польської „Газети Виборчої”. І Адам Міхнік казав, що всі політики дуже люблять бачити себе на телевізійному екрані. І коли вони себе не бачать, то в них постійно виникають якісь претензії. Ніхто з політиків не може сказати: „моя заява не є такою значимою, тому не потрапила в новини”. Вони завжди кажуть по-іншому: це ангажовані новини, тому вони не взяли мою заяву.

- Але під час останніх виборів дуже явною була гра каналу на користь одних політиків і проти інших.



Не треба перебільшувати. Єдині, до кого ми ставилися справді з великою симпатією, це „Озиме покоління”. І мені дуже шкода, що вони не потрапили у парламент. Настає у житті момент, коли треба давати відповіді на конкретні запитання. Наприклад, медицина може бути безкоштовною? Моя відповідь: медицина безкоштовною бути не може. Безкоштовна медицина – неякісна медицина. Єдиними, хто йшов на вибори з цим гаслом, була команда „Озимого покоління”. Так, це непопулярне гасло. Знаєте, це нагадує анекдот: „Приходить новий вчитель з математики в школу. Йому директор школи каже: „Ви зараз підете у клас, але там є одна проблема. Попередній вчитель навчив їх, що два на два – це вісім.” Вчитель каже: „Нема проблеми. Скажемо їм, що два на два - то чотири”. Директор відповідає: „Ні, так не можна. Спочатку їм треба сказати, що це сім, потім шість і т.д.” Це модель української політики. Відразу сказати, що „два на два = чотири” казати не можна...

Cправді, шкода, що „Озимі” не пройшли.

- Ну, насправді, всім відомо, що вони були креатурою Віктора Пінчука...



- Не треба перебільшувати.

- В якому сенсі? Ви хочете сказати, що вони були створені не відомими структурами?



- Я точно впевнений, що Хорошковський і Богословська – це діти своїх батьків. Я точно розумію, що вони самодостатні особистості, що більшість людей, які були у списку „озимих” – це люди, що відбулися. Майбутнє у цій країні належить людям, які можуть щось робити своїми руками, не є демагогами і чогось вже досягли.

- Тобто, ви хочете сказати, що за свої ефіри на ICTV вони сплачували гроші?



- Звичайно. Український передвиборний закон чітко виписаний, його можна удосконалити, але, загалом, це ніби бездоганний закон. Інша справа, що обмежений передвиборний фонд консервуватиме справу. І якщо ви бачите в будь-якому законі про вибори , що виборний фонд обмежений - знайте, що це на користь тих, хто вже є при владі.

- Але повернемось до теми телебізнесу. Скажіть, а коли можна буде в Україні говорити про медіа як про повноцінний бізнес, а не про побічний заробіток, для самих власників наших ЗМІ?



- Для медіа-бізнесу важливими є умови, в яких він працює. Наприклад, визначальною умовою для нього є ситуація на рекламному ринку і кількість регулюючих органів. Давайте розглянемо ситуацію на рекламному ринку. Теза номер один: український ринок в гірших умовах, ніж ринок російський. До чого це призвело? Ринок Росії минулого року - 900 млн. доларів на телебаченні, в Україні – 75 млн. доларів на телебаченні.

- Взагалі-то порівнювати ринки Росії й України важко...



Порівнювати дуже просто. Береш кількість населення в одній країні, кількість населення в другий. Рахуєш , скільки грошей припадає на долю кожного громадянина. Ця пропорція ідеально відтворює ситуацію стосовно продукту, який можуть запропонувати російські та українські телеканали.

Порівняли? Ця тенденція закріплюватиметься. Висновок: в Україні українського телебачення точно не буде. Тому , що росіяни мають кращі умови - отже, мають і можливість створювати кращі програми.

Закінчиться все так, як закінчилося з нафтопереробною промисловістю. Росіяни скуплять українські телевізійні канали. Приклади – „Новий канал”. І це, по суті, тільки питання часу. Тому що кількість грошей на рекламному ринку Росії дозволяє російським телеканалам через рік-два-три прийти на українській ринок і купити всіх разом. Тут спрацюють два фактори: гроші і програмний продукт. Оскільки найбільш успішним в Україні є російський програмний продукт, то його виробники прийдуть і куплять українські канали.

Подібна ситуація відбулася в Штатах. Американські виробники програмного продукту майже всюди купили телеканали, які демострували їх програми. Тому , що на певному етапі телекомпанії вже невигідно купувати програмний продукт, якщо немає власного виробництва. Це світові тенденції, й українського ринку вони стосуються так само, як і всіх інших. Отже, рекламне співвідношення точно не на користь Україні. Висновок: хочеш медіа як бізнес в Україні – треба максимально лібералізувати ситуацію в рекламі чи вирівняти її з російською.

- Але ж закон про рекламу зараз змінюється, він вже написаний в іншій редакції. Ви їм не задоволені?



- Не треба перебільшувати. Звичайно, що це не те. Питання просте: чи є умови Закону про рекламу кращими, ніж в Росії? В Росії дозволено розривати будь-яку програму чи фільм чотири рази на годину. В Україні – ні. У новому Законі, щоправда, є дозвіл розривати фільм, якщо його тривалість більше, ніж 42 хвилини. Це – точно гірше, ніж в Росії.

- Під час громадського обговорення Закону голова профільного комітету Микола Томенко назвав вашу аргументацію „піонерською риторикою”. Він, зокрема, впевнений, що, незважаючи на будь-яку кількість грошей, продукція українського ТБ не покращиться. Що ви можете протиставити такій думці?



- Ця дискусія є критерієм для перевірки тези: чи справді для опозиції чим гірше, тим краще, щоб можна було говорити – ось подивіться, до чого довели країну? Або можна діяти, спираючись на позитивний досвід. І казати: ми зробили наступне, а коли ми прийдемо до влади, то зробимо щось ще більш ефективне. Це дві різні стратегії. Ситуація – йти від гіршого, є провальною. І цьому протиставити, в принципі, нічого. Телевізійний бізнес складається з зарплати людей, поширення телевізійного сигналу, з покупки або зі створення програмного продукту. Всі українські телевізійні канали торік вчасно платили людям зарплату і не мають боргів за поширення телесигналу.

- І що, канали і податки прозоро сплачували?



- Податки в нашій країні платять з прибутку. Всі великі телекомпанії минулого року вже сплачували податки.

- Напевно, частина грошей все ж таки залишилася у тіні...



- „1+1” поширило заяву про кількість грошей, сплачених ними в у вигляді податків. Цю заяву можна знайти і подивитись. Цифри більш, ніж переконливі.

- В даному випадку мене цікавить ситуація не з „1+1”, а з ICTV...



- Ми теж платили податки...

- Тобто ви хочете сказати, що всі люди у вас отримують гроші у касі, платять з них податки..?



Якщо ви хочете поговорити про українські зарплати, ви з`ясуйте, подивіться, скільки грошей заробив минулого року прем’єр. І, озброєні цією цифрою, провадьте інтерв’ю далі...

На ICTV люди отримують зарплату і отримують її вчасно. Теза Леніна про те, що можна побудувати комунізм в окремо взятій країні - ви бачили до чого призвела. Або податкова реформа буде в Україні, або її не буде. Хто займається її розробкою - теж зрозуміло...Скільки років вона розробляється? Це як наш вступ в СОТ. Дев’ять років очолював Андрій Гончарук цей рух, і дев’ять років ми в СОТ вступали...

Дуже важко говорити загально. От Микола Томенко сказав, що збільшення обігу грошей на рекламному ринку на 30-40 % не призвело до відповідного зростання кількості програм власного виробництва. Але не може бути прямо пропорційної відповідності. Що вважати українськім телевізійним продуктом? Наприклад, на каналі ICTV новин не було взагалі, зараз побудовано лінію новин. На ICTV точно на 30 відсотків зросла кількість українського продукту. „Новий канал” вперше знімає власний серіал, він зараз у виробництві. На СТБ теж можна назвати програми, які виготовлені ними. На „1+1” багато програм, створених спільно з СТС. „Інтер” -- лідер з виготовлення власних програм. І не бачити цього не можна.

Я приймаю зауваження Томенка, що все відбувається не так швидко, як хотілося б. Але тут треба виходити з зовсім інших пропорцій. Купити програму в Росії легше, ніж створити її в Україні. Робоча сила ж не має кордонів. Добре володіння російською мовою – і ти маєш можливість працювати в Росії. Діма Харитонов, якого ми всі знаємо, минулого року отримав премію „Телетриумф” за свої документальні фільми. Але в проекті нового Закону про рекламу написано, що документальні фільми переривати рекламою не можна. А в Росії – можна. Питання: для яких телеканалів Діма Харитонов буде знімати кіно? Для російських. Зараз він знімає для НТВ. Тому що герої його програм не є національними, вони інтернаціональні.

- Якщо навіть у вітчизняних каналів з’являться гроші, де ви візьмете фахівців?



- Молодь. Чому в Україні такі молоді телеведучі? Тому, що нові канали мають єдину можливість: або перекупити відомого ведучого, або запропонувати роботу ведучого своїм топ-журналістам. Тому, напевно, Україна має наймолодших ведучих в новинах серед європейських країн.

- У вас на каналі інформаційну службу очолює Дмитро Кисельов. Чи й надалі ви будете залучати „варягів” до співпраці на каналі?



Секунду...Не варягів. Знаєте, це 2003 рік. Ринок світу не має кордонів. Подивіться на менеджмент компанії UMC. Для них не має різниці, менеджери з якої країни очолюють компанію. Головне – фінансовий результат. І так само в телебаченні.

Інша справа, що для досягнення успіху на телебаченні треба дуже добре знати мову країни, де ти працюєш. А якщо ти добре знаєш мову – це все. Але в Україні цієї проблеми немає, тому що 90 % населення хочуть чути російську мову. Тому Україна і Росія - це відкритий єдиний простір для журналістів. Ми будемо брати на роботу тих, хто хоче зробити кар’єру на телебаченні, тих, хто зараз навчається на факультеті журналістики. Будемо брати молодь. І у нашому ньюзрумі, і серед успішних авторів програм дуже багато людей, якім ще не виповнилося 30 років. Крім того, багато приїхали з регіонів. Наприклад, Ігор Пелех – з Тернополя.

- І все ж таки, коли, на вашу думку, в Україні стане прозорим володіння ЗМІ? Чому зараз справжні власники телеканалів так старанно приховуються?



У нашій країні існує організація, яка придумує закони. Називається вона -- Верховна Рада. Не забувайте, що медіа – це звичайне підприємство, яке працює в звичайному законодавчому полі. Наприклад, якщо суспільству захотілося б дізнатись імена засновників-акціонерів компанії, чи заборонити підприємствам бути засновниками медіа, а дозволити тільки фізичним особам – тоді б Верховна Рада, яка є виразником інтересів суспільства, повинна була б внести відповідні зміни до законодавства. І тоді засновниками медіа вже не зможуть бути підприємства.

Інша справа, що створення медіа потребує дуже великих коштів, і у приватних осіб таких грошей може й не бути. Взагалі-то, питання точно не до медіа. Закони для ЗМІ в країні повинні бути такими, як і для всіх великих підприємств.

А ви думаєте, що всім буде цікаво довідатись, хто є акціонерами ICTV? Це підприємства , які записані в ліцензії.

- Мова про те, хто реально володіє ICTV...



- Такий самий інтерес до того, хто реально володіє банком, підприємством...

- Насправді, коли підприємство хоче продемонструвати свою відкритість, воно офіційно поширює інформацію про своїх засновників, прибутки і т.д.



- Правила повинні бути одні для всіх. Коли встановлено правила, тоді всі розмови втрачають сенс. Єдине, що можна обговорювати, - змінюємо ми ці закони чи ні.

- А яким чином, на ваш погляд, треба змінювати законодавство?



- Якщо ви хочете у мене дізнатись, що може змінити роботу українських ЗМІ, то я вам відповім: законодавство про рекламу і обмеження регулюючих органів.

Бо зараз для того, щоб мовити в Україні, треба отримати вісім документів. Я вважаю, що це прямий злочин проти незалежності засобів масової інформації. Документ повинен бути єдиний і має називатися – ліцензія на мовлення. А сьогодні, щоб отримати ліцензію, треба отримати купу дозволів. Більше того, у одного із дозволів може скінчитися термін дії. І все починається спочатку. І тоді долю засобу масової інформації вирішує не Національна Рада, а організації районного, міського підпорядкування. А якщо у тебе мережа в 25 областях України, а в окремих областях ще 5-6 районів... У кожному районі є товариство захисту споживачів, пожежна охорона, санепідемстанція.

Хто може змінити ситуацію? Верховна Рада України. Гаслом опозиції не повинна бути боротьба за свободу слова, гаслом має бути створення законів, які унеможливлять тиск на медіа. А вимагати якоїсь особливої позиції від медіа в умовах, коли вони не захищені - це нечесно.

- А як захистити медіа від власників?



- Формально це запитання не має сенсу. Власник медіа зацікавлений в його існуванні як бізнесу. А бізнес-ідея медіа – це велика кількість глядачів. Відповідно, медіа, зорієнтована на глядача, не сумісна з будь-яким втручанням. І виграє тільки той редактор, який співпрацює з авторами, які пишуть найкращі статті. І телекомпанія, яка перша приїжджає на місто місце злочину.

Є й іншій аспект. Рейтинг будь-якого медіа зростає під час кризових подій. Тому ЗМІ їх провокують. Знайшли в Іраку шматок якоїсь труби, відразу: „Гаряча новина! В Іраку знайшли ракету.” Потім через тиждень з’ясовується, що знайшли не ракету, а уламок труби. Але це вже не новина. А ось кілька дні потому пройшла новина: Ханс Блікс написав листа Саддаму Хусейну, щоб той знищив ракету. І декілька днів одне й теж саме: Хусейн ще не відповів на вимогу Блікса. В суспільстві, у якому все гаразд, не може бути успіху у мас-медіа. Тому медіа дуже часто провокують проблеми. Демонстрація, на якій нікого не побили, не цікавить журналістів.

- Саме час поговорити про соціальну роль телебачення. Чи повинне, на вашу думку, телебачення виховувати своїх глядачів?



- В усіх суспільствах західного типу медіа досить консервативні. Вони спрямовані на підтримку проголошених цінностей. Це повна протилежність медіа на пострадянському просторі. Візьмемо для прикладу Росію. До чого призвела лібералізація рекламного ринку? Серед найбільших рекламодавців перші три позиції займають російські компанії. Procter&Gamble – найбільший рекламодавець на нашому ринку, на російському займає четверту позицію. Чому? Тому що цінності в Росії та Україні створюються. А в Латвії, Німеччині, Штатах – вони створені. Там медіа спрямовані на підтримку вже існуючих цінностей, а в Україні вони лише формуються. Якщо б наші медіа були консервативні, це означало б, що досі при владі у нас комуністична партія.

Я колись у школі, в шостому класі, виграв олімпіаду з математики. Я вчився в старому районі Львова, в маленькій школі і поїхав у новий район, у велику школу. В нашій школі вчилося 300 дітей, а у цій – десь 5-6 тисяч. Там на при вході висів такий плакат: „Одна дорога есть у нас. Из класса - в ПТУ, из ПТУ - в рабочий класс.” Це ніби модель ставлення до медіа. Якщо ти живеш в суспільстві, в якому створюються цінності, твої можливості не обмежені. А якщо цінності створені – „одна дорога есть у нас”.

- Але взагалі –то про західне суспільство кажуть, що це суспільство саме необмежених можливостей, незважаючи на те, що, за вашою думкою, там всі цінності вже створені... Втім, ми про соціальну роль телебачення говорили...



- А якщо говорити про соціальну роль телебачення, треба спочатку поставити одне запитання: чи готові ми в Україні платити за телебачення і утримувати суспільне телебачення? Тому що в країнах, де існує суспільне телебачення, абонентська плата становить 98-99 %. (насправді в багатьох країнах суспільне ТБ має суцільно бюджетне фінансування. Наприклад, у Канаді. В багатьох- фінансування складається з кількох частин, у тому числі – бюджетній. – „Детектор медіа”). І там не буде реклами, не буде депутатів, які своєю поведінкою іноді подають не найкращій приклад дітям. Ось і спитайте себе, чи буде у нас суспільне телебачення?

- Так що, соціальної ролі у ТБ немає?



- Ні, соціальна роль безумовно є. Але треба усвідомлювати, що ми можемо зробити, чого не можемо. Пенсійну реформу, наприклад, ми здійснити не можемо. Але ми третій рік поспіль обговорюємо цю проблему. Діма Кисельов повторює кожен день усім журналістам, які працюють у нашій країні: „Ми служимо не особам, а цінностям.” Не є цінністю особистість, є цінністю ідея, яку ця особистість відстоює. Наприклад, повага до приватної власності, або право людини бути захищеними від того, що їм у задню кишеню покладуть пістолета. І цю цінність ніхто не зможе поставити під сумнів. А є речі, які пов’язані з особистостями. І це – не до нас...

Тому наш телеканал -- для активних людей, з власною позицією в житті. Цільова аудиторія – від 16 до 49 років. Але в нас дуже хороші мульфільми, тому нас дивляться багато дітей.

- А як щодо великої кількості фільмів зі сценами насилля та доволі відвертою еротикою?



- Не перебільшуйте.

- Я не перебільшую. Я дивлюся ваш канал і бачу там багато фільмів з жорсткою еротикою та насиллям. Більш того, ці фільми анонсуються під час ефіру інших фільмів, які спокійно можуть дивитися діти.

- В анонсах ніколи не буває відвертих сцен. Ми до цього дуже акуратно ставимось.

- Чому у нас серед прийомів контрпрограмування не використовується війна форматів? Наприклад, коли на „1+1” йде аналітична програма Піховшека у неділю, на інших каналах ідуть фільми, новини і т.д. А чому немає інших аналітичних програм, в них немає потреби?



- Це і є контрпрограмування. Коли на одному каналі іде фільм, на інших - розважальна програма. Крім того, аналітична програма Піховшека не очолює рейтинги. Взагалі, люди в Європі у неділю ходять до церкви, а аналітичних програм не дивляться.

- Це, мабуть, у Європі не дивляться, а ходять до церкви. У нас все по-іншому.

- Україна дуже політизована країна. Але тут питання у форматі каналу. Якщо ми – розважальний канал, то аналітична програма нам у неділю не потрібна. Якщо ми говоримо про соціальне значення каналу, то без програм Піховшека, без програми „Я так думаю” канал не може бути побудований.

- А куди ж поділася ваша „Свобода слова” з Дмитром Кисельовим та Ларисою Івшиною?



- „Свобода слова” – це програма аналітична. Вона не цілком відповідає критеріям розважального каналу, яким є ICTV. Крім того, ми зняли з ефіру формат „На самом деле”, тому що люди у вихідні хочуть чогось більш легкого.

- Ходять чутки, що після того, як „Новий канал” потрапить до рук Віктора Пінчука, буде створений холдінг, у якому ICTV буде призначена роль саме розважального каналу, „Новий” буде телеканалом новин, а СТБ – спортивним каналом. Що ви можете сказати з цього приводу?



- Ну...Я точно не хочу коментувати те, що пов’язано з „Новим каналом” чи з СТБ. Ми з Федуном та Ткаченком рік назад створили громадську організацію „Мережа” (асоціацію мережевих телерадіомовників України) і інколи обговорюємо деякі речі разом. І якщо говорити про форматування каналів, то на кожному старатимуться реалізувати той напрямок, який є більш успішним. Я вважаю, що наші новини є дуже успішними. Тому „Факти” завжди будуть на ICTV. Наші новини вперше запропонували новий формат. Вони починаються не з візитів президента, а з життєвих історій. Єдиним критерієм потрапляння до наших новин є значимість події для більшості людей. Тому, якщо певна заява має значення для життя людей, то вона потрапляє до наших новин. А якщо якийсь політик просто хоче прокоментувати фразу іншого політика – він до новин не потрапляє.

- Це ви розповідаєте про долю ICTV у рамках нового медіа-холдінгу?



Ну, я не знаю, що буде у рамках холдінгу. Холдінгу ще не існує. Я точно можу сказати, що я, як керівник телекомпанії, такою бачу нашу стратегічну мету. Ми будемо удосконалювати наші новини, тому що „Факти” – це одна з родзинок каналу.

P.S. від "Детектор медіа":

Гадаємо, хтось з наших читачів отримає для себе з цієї розмови деяку нову інформацію – можливо, скоріше між рядків – наприклад, щодо майбутнього медіа-холдінгу Віктора Пінчука. Але нам було цікаво познайомитися і з тими думками пана Олександра, які майже слово в слово повторюють і тези добре знайомих нам публічних телеособистостей, того ж Дмитра Кисельова (що це - командна ідеологія, яка вже втілилися у програмні тексти?). І з тією риторикою – наприклад, щодо відсутності суспільного запиту до змін у телебізнесі, і відповідальності всього й усіх, крім самих телевізійників, за те, що вони продукують – яка, знов таки, сьогодні „в моді” у майже всіх топ-менеджерів наших топ-каналів.



До речі, цікаві в цьому сенсі і думки пана Олександра Богуцького щодо майбутнього українського ТБ з точки зору поглинання його російським - „прозріння” наших телеменджерів, схоже, теж відбувається колективно, якщо згадати нещодавні заяви Олександра Роднянського.



Можливо, комусь щось додасться і з точки зору психологічного портрету українського телеменеджменту нинішньої політичної доби... Бо це не еврістичне інтерв’ю, тим не менш, відображає, на наш погляд, систему корпоративних поглядів, яка складається у певних обставинах і під тиском певних обставин у зовсім різних особистостей – даючи таким чином оцінку і цим обставинам. Втім, про це читачу судити самому.