З чим закінчили інформаційники цей телесезон?Яку б характеристику Ви йому дали?

-- З чим? Якимович тепер веде програму ( Сміється ). До них ( нових ведучих ), правда, ставляться упереджено. А хтось, взагалі, думає, що має з’явитися другий Скрипін на екрані, хоча він теж не геній… А всі інші – добігли до якогось кінця і просто видихнули після виборів. Це був телесезон зіпсованих нервів. Не було ніяких передумов для генерування, розвитку нових ідей. Реалізовувалися продукти із старими задумками. І це стосується не лише СТБ. Якщо брати “плюси”, наприклад, то їхнє головне досягнення – трансформація теледебатів. Найголовніше не чим закінчили, а до чого прийдуть. От, наприклад, цікаво, як до кінця року всі на українську мову перейдуть?!.

Дуже багато ресурсів та сил пішло на вибори. Крапкою українського телесезону, що минає, можна назвати скандал навколо “1+1”. Ми вчора бачили Роднянського, який сказав, що війна ще не закінчилася і наврядчи закінчиться в найближчі два місяці. Не хотілося б, щоб телеканал “1+1” йшов із ефіру, не можна допустити, щоб це явище українського телепростору, один з найперших приватних каналів, зник узагалі. Тим, хто інспірував судовий позов на позбавлення ліцензії “1+1” на цьому каналі мовлення, варто було б інспірувати ще один процес проти телеканалу “ Інтер”. Ті канали, які розповсюджуються на всю територію країни. Адже допоки ми маємо лише ситуацію: українські телевізійні канали знаходяться в нерівних умовах. Я не беру до уваги УТ-1, державний канал. Насправді, “Інтер” та “1+1” поставлені просто в тепличні умови. Можливо, для останнього така екстраординарна ситуація буде початком якогось етапу, "встряски". І вони нарешті задумаються над тим, що треба розвивати свою мережу врешті-решт. Та, якою вони користуються, належить державі. Така широка аудиторія не є заслугою каналу.

Тобто скандал навколо “1+1” усе-таки центральна подія телесезону, що минає?

-- Якби телеканал СТБ закривали, то це теж було б теж неабаякою подією. У нас же є шість загальнонаціональних каналів…

Але чомусь “1+1” Ви поставили в особливі умови?

-- Так, у каналу “1+1” і, скажімо, в СТБ, -- нерівні умови розвитку. Єдине, що мене радує: з вересня телеканали будуть прагнути поліпшити своє мовлення. Потреба щось змінити є у всіх. Не можна бігати по колу третій рік поспіль. Саме такий час в українському телепросторі не відбувається позитивних змін, повна стагнація. Я не беру до уваги нові проекти майбутнього сезону. Але коли програми живуть один сезон, -- це теж не нормально. Як наприклад розважальні. А от концептуальної зміни (те, що справді необхідно для оздоровлення мовлення) на жодному каналі не відбулося.

А наскільки такі зміни реальні саме в наступному телесезоні?

-- У нас усі канали певним чином є сімейними: подібні між собою. Так само, як радіостанції. Не може ж бути конкуренції серед шести каналів. Між трьома, але не більше. Виходить, що ми маємо надлишок сімейної концепції. Я пророкую таку тенденцію: найближчим часом канали будуть переорієнтовувати на певну аудиторію. Такий підхід буде початком певних змін в телепросторі. Саме концептуальні зміни є нагальними, а не копіювання УТ-1 його десятирічної давності чи російських каналів. Це просто безперспективно. В Америці, приміром, існує три- чотири крупні загальнонаціональні канали. У нас їх шість. Так далі тривати не може. Мене радує, що СТБ теж буде брати участь у цьому процесі.

А яке місце ви йому відводите? Якщо не сімейний, то який?

-- Я просто не можу говорити певні речі. Тим паче, що це питання не до мене. Он приїхав президент телеканалу, запитайте в нього… Насправді, це все незреалізовані ідеї, які перебувають у зародковому стані, тому розголошувати їх я, особисто, не маю права. Це смішно розкривати свої карти зазделегідь. Хтось розпочне свій телевізійних сезон раніше запланованого і, гляди, зреалізує всі наші задумки раніше за нас. А цього б дуже не хотілося. Ми маємо випадки, коли цуплять ідеї будь-якими шляхами, навіть через приватні розмови із колегами з інших каналів.

А які тенденції, окрім уже зазначених Вами, будуть панувати в майбутньому телесезоні?

--- Радує, що наступний рік – період передишки, коли журналісти зможуть зреалізувати те, що не зреалізували під час минулих виборів, і чого не зробимо під час майбутніх. Адже сезон минулих теледебатів – прояв позірної демократії. Хотілося б щоб це не повторилося…

Багато чого залежить від складу Національної ради з питань телебачення та радіомовлення. Думаю, маємо чекати якихось змін, за умови, коли Президентом ротує членів своєї четвірки. Насьогодні, Нацрада – орган, який мало виконує регулятивних функцій. Прикладом цього може бути ситуація із Громадським радіо. Ця структура виходить на тендер з розмовним форматом, має для цього відповідне технічне забезпечення, натомість перемогу отримує якась невідома радіостанція, про яку ніхто не чув. Але вона має певне відношення до членів Нацради. Це є серйозним порушенням з боку членів Нацради, які приймали рішення, і називається воно елементарно: корупція. Та, навіть взяти ситуацію навколо телеканалу ЮТАР. У випадку з ним рішення Нацради можна назвати виправданим: канал справді ретранслював російські канали. І говорити про те, що це була політична цензура, просто безпідставно з боку представників мовника. Винні самі “ютарівці”: вони порушували закон, транслюючи російську продукцію

Ви говорите, що Нацрада справедливо покарала порушника закону – ЮТАР. А якби Нацрада взяла і справедливо покарала всіх порушників закону про рекламу?

-- Це різні види порушень. Їх не можна ставити в однакову залежність.Такі конфлікти дуже типові для багатьох країн. Поляки, наприклад, свого часу заборонили рекламу пива на каналах. А виробники їх взяли, та й перехитрили. Вони почали виробляти таку саму марку пива, але безалкогольного, і рекламувати його як таке. Причому слово “безалкогольний” було написане дрібним шрифтом, його мало хто бачив. Для реклами був застосований обхідний маневр.Справа в тому, що за рекламою стоять шалені прибутки від яких ніхто не в змозі відмовитися.

Так, Національна рада використовує багато в чому подвійні стандарти: на одні речі затуляє очі, інші починає використовувати проти тих, кого треба закрити. Але треба врахувати те, що орган конролюється певними силами, він є далеко не беззастережним органом, таким, який лише спостерігає за телепростором України, не маючи ніяких амбіцій. Хотілося б, щоб Нацрада змінилася якісно. Може вона тоді б виконували функції зі створення громадського телебачення.

Хто вже тільки не брався за це. Але віз і нині там.

-- Це справжня біда, що в нас немає суспільного мовлення. Державний канал УТ-1 контролюється виключно Президентом. Але ж його не має існувати. Як не прикро, але, треба визнати: суспільне ТБ у нас не з’явиться в найближчий телевізійний сезон. Це не справа двох днів. Для того, щоб на місці УТ-1, з’явився суспільний чи громадський канал, треба просто-напросто фізично знищити таку структуру як Національна телеокомпанія України. Не реформувати, а саме ліквідувати. І тоді починати робити все з нуля: закрити канал і, допоки не буде створено новий суспільний, нічого не транслювати. Думаю, український глядав від цього не дуже постраждає.

А ви ділилися з ким-небудь цими пропозиціями?

-- Я був на кількох круглих столах, але особливого результату це не дало, бо в нас взагалі відсутня нормальна практика проведення круглих столів, немає вільного обміну думками. Повертаючись до ролі Національної ради, скажу: сподіватися на те, що ті, хто контролюють Нацраду, позбудуться політичних амбіцій, не доводиться. Надто близькі президентські вибори. Кучма, можливо, й не буде балотуватися на третій термін, але питання, кого обиратиме країна, точно не залишиться без його контролю.

А чи готові журналісти протистояти будь-якому контролю з боку владних структур?

-- Я не хотів би жонглювати поняттями. Ми все-таки цю владу обирали.

Тому протистояння журналістів владі не може бути: вічної журналістської опозиції не буває. Вона, насправді, має виконувати спостережну, контрольну функцію “четвертої влади”. Останнім часом багато говорили про опозиційність та позиційність. Час від часу доводилося, працюючи в ефірі, висловлювати свою точку зору на певні події.

Потім виявлялося: вона не збігається з точкою зору опозиціонерів -- ти одразу стаєш людиною влади. Насправді, це зовсім не так.

Якщо говорити саме про взаємини журналістів та влади, то я так скажу: кожен журналіст сам визначає свою громадянську позицію. Журналісти з огляду на виконання ними комунікативної функції мають бути вершками суспільства, тому до їхньої позиції така підвищена увага.

У нас дуже багато тих, хто називається журналістами. А тих, хто мають громадянську позицію та чіткий світогляд, яким не байдужий розвиток держави, насправді не так і багато. Знаю безліч прикладів трансформації людей з одним світоглядом у зовсім інший. Це природньо змінюватися, але ж не так кардинально. Не хотів би переходити на особистості. Окрім опозиційності в журналістиці є ще й поняття “незалежний журналіст”.

-- Хто незалежний ? Від кого?.. Опозиційні журналісти є, звичайно. Далеко ходити не треба. Це інтернет-видання “Українська правда”, газета “Грані+”. Вони опозиційні до цієї системи влади, або до тих, хто її уособлює. Але треба ж починати не з персоналій, а з самої системи. У нас її поки не змінили. Я розумію, що багатьом можуть не подобатися певні речі. Мене теж не все влаштовує. Але треба бути реалістами.

Говорячи про зміну системи влади Ви мені нагадуєте опозиційного політика, який ратує саме за це.

-- Головне -- змінити систему відносин: влада і громадяни. Маємо застарілий радянський підхід: я начальник – ти дурак.

Як Ви оцінюєте ситуацію із Ігорем Слісаренком?

-- Я вважаю, що Ігор Слісаренко має право на таку точку зору, так само, як його опоненти на протилежну. Це його позиція, інша річ, якби його звільнили за таку позицію.

Але його ж звільнили.

-- Тоді це ненормально. У нас не звикли до плюралізму… Я ж наводив уже приклад опозиції. Вони вважають: “Вікна. Опівночі” обов”язково мають розказувати про її кроки. Але чому? Вона зараз робить дуже багато безглуздих кроків. Я в певних речах, можу бути згоден з ними, а в певних речах з владою. Іноді мені просто хочеться жити в нормальній країні. Але ж країну формують люди, які в ній живуть. І журналісти в першу чергу, адже вони публічні люди.

Наскільки Вам вдається завжди дотримуватися своєї громадянської позиції?

-- Ідеалу не буває. Мені, звичайно, доводиться враховувати позицію каналу, на якому я працюю найманим працівником. Дещо мені доводиться нівелювати, бути більш толерантним.

Що значить нівелювати? А то останням часом в журналістиці спостерігається такий вид цензури, як просте замовчування фактів?

-- Я чомусь не пригадую таких кризових ситуацій із своєї практики. Приклад: ми мали телефонне інтерв’ю з Мельниченком. Коментар був далеко не вражаючим, але ми мали його подати. Ми неодноразово зв’язувалися з Мирославою Гонгадзе, бо нам важлива була її позиція в той момент. Наразі її думок немає необхідності оприлюднювати, бо справа занадто затягується. Скажімо, мене страшенно роздратувала ситуація із личаками в парламенті. Я не розумію, для чого Луценко це зробив. Тому ї вважав за потрібне дати відповідний коментар в ефірі. Опозиція, звичайно, образилася на мене.

Часто політики на Вас ображаютьcя?

-- Давно вже вивели формулу: журналісти не можуть любити політиків, бо ті нас зраджують. Це нормально. Людина, що йде в політику починає брехати, щирих серед них дуже мало, або людей, які можуть продукувати якісь ідеї.Навіть теледебати на нашому каналі показали, що українські політики, не є публічні особи. Найприкріше, що всі: і опозиція, і влада – люди одного штибу, однієї системи. А журналісти стають під чийсь прапор і прямо йдуть за політиками, нікуди не звертаючи. Натомість вони мають спонукати суспільство до продукування здорових думок.