Щороку 7 листопада виразники лівих ідей намагаються винайти свіжі аргументи (не гребуючи новітніми політтехнологічними досягненнями), аби переконати ЗМІ, що червона зірка, яка, згідно з останніми соціологічними опитуваннями, світить уже менш ніж 10 відсоткам українців, має реальні шанси повернутись у зеніт.

Нагадувати про себе червоним стає дедалі складніше. Зрозумівши нарешті, що будь-який зчинений комуністами й вітренківцями скандал в ефірі являє собою «правильний» меседж, адресований їхній цільовій аудиторії, їх уже майже не запрошують на політичні ток-шоу. Серед усіх загальнодержавних і столичних телеканалів лояльним до них є лише КРТ, але він віддає явну перевагу радикальній ПСПУ. Ставлення інших можна охарактеризувати як суміш іронії й жалості. Окрім, звісно, 5-го, що зустрів цьогорічний «Жовтень» із неадекватною і неетичною агресією (про що йдеться у статті Володимира Килинича «Святковий безперспективняк». Але навіть у традиційних філософських синхронах кореспондентів на тлі розмаю червоних прапорів потроху починають переважати нотки зверхності.

6 листопада, у день, коли Київ відзначав річницю визволення від фашистських загарбників, а Вітренко перед камерами витирала ноги червоно-чорним прапором українських повстанців, далеко не всі канали приділили в новинах та підсумкових інформаційних програмах увагу підготовці до колишнього радянського свята №1. Окрім, знов-таки, 5-го, де цій темі було присвячено значну частину програми «Час»; вони єдині показали синхрон Вітренко з образливими висловами на адресу батька Президента. На інших каналах вийшли короткі сюжети, подекуди навіть суміщені з репортажами про святкування річниці визволення, і, що головне, без будь-якої інформації про місце та час проведення завтрашніх масових акцій.

І ось, нарешті, минуло довгоочікуване свято. То що ж святкували? Тільки ведучий програми «Подробности» на Інтері вжив формулювання «річниця Жовтневої революції»; «ТСН» на "1+1" і «Репортер» на НовомуУТ-1 викрутилось конструкцією «в цей день у 1917-му...», на 5-му пролунала багатослівна тирада про «державний переворот» і «звіра з безодні». Промайнуло навіть словосполучення «жовтневий бунт», що пасувало б опонентам більшовиків 1917-го, але не теперішніх.

Отже, в усіх вечірніх інформаційних програмах з'являються розгорнуті сюжети: в обмежених невеликим хронометражем «Вікнах», «Репортері» і «Фактах» стримано-інформативні, натомість у «ТСН», «Подробностях», «24 годинах», «Новинах» і «Часі» - довжелезні, з авторськими роздумами й оглядом подій у регіонах. Регіони, до речі, журналістів зацікавили не всі, а лише Львів (де невеличка купка комуністів загубилась у контр-демонстрації націоналістів), Сімферополь, Донецьк і Одеса. На тлі млявих провінційних мітингів київський балаган таки виглядав яскраво.

Але й тут камери не виявили жодного пієтету до канонічних ленінців: їхню увагу привернули костюмовані вистави маргіналів, більшість яких лівої ідеї взагалі не стосувались. Невідомі клоуни в ковпаках, що невпевненими голосами провіщали початок «культурної революції», Корчинський зі своїм автобусом-«авророю», анархісти, квазінаціоналісти під гаслами на кшталт «Бандера – Бог!» або «Заборонити атеїзм», а також нечисленні учасники справжнього націоналістичного мітингу-реквієму істотно переважили КПУ та ПСПУ. Натомість, агресивні провокації російського «Євразійського союзу молоді», чиї представники побили пікетників біля посольства РФ, залишились без уваги. Можливо, там були «свої» камери, чиї кадри побачили російські глядачі, проте заявити про себе на екранах українського телебачення «євразійцям» не вдалось.

Комуністи добре усвідомлюють необхідність ламання стереотипів, пов'язаних із їхнім політичним ретроградством. Тому всюди, де з'являлися камери, наперед виходила молодь - нечисленна, але дуже енергійна. Щоправда, змістовно обґрунтувати своє перебування в червоних лавах юнаки й дівчата з радянськими прапорами зазвичай неспроможні; однак сама поява комсомольців у кадрі зазвичай викликає у глядачів бурю емоцій. Це ж треба, мовляв, ще зовсім пацан, а вже комуніст! Винахід, між іншим, суто столичний: до провінційних мітингів молодих статистів не залучали – вони традиційно нагадували похоронні процесії.

УТ-1 сумлінно розповів послідовність хаотичних маневрів усіх основних учасників, решта обмежились їх переліком. Популярністю користувались кадри жбурляння апельсинів (нібито гнилих, хоча вигляд мали цілком товарний) в охоронців порядку, натомість, скандування «Єхануров, вилазь!» дати в ефір посоромились. "1+1", 5-й і Новий докладніше зупинились на почесній варті біля пам'ятника Леніну на бульварі Шевченка, зокрема, показали спілкування комуністів зі своїм лідером Петром Симоненком. Цитували також його заклик «не дозволити проведення річниці Майдану, бо тут має бути покаяння злочинців, а не святкування». Та все ж КПУ не вдалося стати однозначним «хедлайнером» свята й донести до глядачів свої гасла: їх заглушили залпи бутафорської «аврори».

Релігійну символіку й гасла православних Московського патріархату (зокрема, вражаючий прапор із написом «Православие или смерть»), що виглядали оксюморонно поруч із портретами руйнівників храмів Леніна і Сталіна, показували багато й охоче, але коментували цю невідповідність лише на 5-му. А головним лейтмотивом були звичні вже фрази: їх стає дедалі менше – ностальгія за колись великою державою – переважно літні люди – ґарантована забезпечена старість – не можуть змиритись – їхній час минув...

Висвітлення діяльності ультралівих у такому ключі шкодить їхньому іміджу набагато більше, ніж нав'язлива антикомуністична риторика 5-го. Це ставлення – гуманно-співчутливе з відтінком зверхності – в цілому перегукується з позицією більшості глядачів, тому призводить до найзгубнішого для червоних наслідку: їх сприймають дедалі менш серйозно. Якщо сьогодні, аби привернути до себе увагу, їм достатньо потоптати святиню частини українців, то за рік-другий, певно, доведеться прилюдно роздягатись або вчиняти самоспалення. Можливо, тоді нам нарешті вдасться відокремити історію від політиків, які намагаються її експлуатувати.

Отар Довженко, для „Детектор медіа”

Читайте також:

«Святковий безперспективняк»

Про тварин і людей