„Ля-свобода підприємництва та громадянина” по-українськи

9 Листопада 2005
1393
9 Листопада 2005
11:26

„Ля-свобода підприємництва та громадянина” по-українськи

1393
...протягом минулих років у нас буяли не ринкові реформи. Широко „буяв дерибан”, в першу чергу промислової власності...
„Ля-свобода підприємництва та громадянина” по-українськи
Нещодавно пан Сергій Грабовський, спеціально для «Детектор медіа», підготував статтю „Експеримент – річ небезпечна”. Погоджуючись з думкою пана Сергія щодо обережного ставлення до соціальних експериментів та якнайоб’єктивнішого розгляду можливих ризиків від запровадження тих чи інших новацій, пропоную шановним читачам звернути увагу на наступну невеличку частину статті пана Сергія: „От, скажімо, у минулі роки буяли у нас радикальні ринкові реформи. Наче річ непогана, а що вийшло? За словами президента Віктора Ющенка, вся промисловість країни продана за ціною, на 20% меншою, ніж одна-єдина “Криворіжсталь” на повторному аукціоні. От такий “радикалізм”. Воно і не дивно. Дуже гарні принципи – свободи підприємництва, домінування приватної власності, її святості та недоторканності. Але рядовим громадянам, не об'єднаним у структури громадянського суспільства, без звички до вільного політичного і економічного життя, для того, щоб скористатися з цих свобод, треба було витратити удесятеро більше зусиль, ніж тим, у кого вже були вигідні стартові умови. Хто ж ці останні? Представники частини колишньої партноменклатури та кримінального світу...”

Пошук відповіді на два запитання – „Хто винен” та „Що робити”, як відомо, завжди хвилював інтелігенцію Російської імперії, і багато хто з її представників мали українські корені. Але пошук винних у статті пана Грабовського, що в результаті зводиться до „радикальних ринкових реформ” і „свободи підприємництва”, не є настільки очевидним для автора цієї статті, і тому вимагає певних пояснень і, відповідно, визначає можливість певного диспуту.

Якщо почати з першої фрази цитати: „От, скажімо, у минулі роки буяли у нас радикальні ринкові реформи”, то необхідно пояснити, що віра в те, що радикальні ринкові реформи в Україні „буяли” і вже відбулись, і що вони були насправді радикальні – це певна ілюзія...

Пояснення цьому пов’язане з тим фактом, що проведені будь-які реформи, навіть не радикальні, мають, по-перше, закінчуватись, а, по-друге, закінчуватись якимось певним результатом... Само по собі поняття „реформа” в класичному сенсі означає наступне: реформа - це керовані швідки прогресивні зміни якихось визначених сторін життя. І тому, за логікою цього визначення, некеровані зміни не можуть вважатися реформами, повільні зміни також навряд чи є реформами, регресивні або реакційні зміни важко назвати реформами (зазвичай для цього використовуються інші поняття)...

Розуміння цього необхідне для відокремлення правди від піарівської риторики. І якщо хтось у своїй риториці використовує чи використовував термін „реформи”, то це зовсім не означає, що так воно було чи є насправді... І в цьому сенсі можна погодитись з паном Грабовським - що представники колишньої партноменклатури та кримінального світу професійно володіють мистецтвом „перевертання” термінів та понять. А використання ними цих здібностей забезпечує напрочуд важливу для них функцію – маскує їх дії і дозволяє перекласти вину на інших. Бо протягом минулих років у нас буяли не ринкові реформи. Широко „буяв дерибан”, в першу чергу промислової власності... Під гаслами приватизації, за маскою прозорості та справедливості, відбувався процес перерозподілу власності за законами військового часу стародавньої Греції, коли зазвичай переможене місто на три дні віддавалося солдатам на розграбунок...

Тобто, слід визнати, що в той час, який пан Грабовський назвав „буйством радикальних ринкових реформ” за законами, далекими від економічної логіки та від будь-якого „де-юре”, відбувався перехід прав власності до нових потужних гравців, якими на той час й були представники колишньої партноменклатури та кримінального світу. Але навряд чи треба ці дії відносити до реформ. І, тим більше, застосовувати поняття „радикальні реформи”. Швидше за все, слід визнати, що саме тоді масово була застосована технологія „примусово-помилкових цілей”, яка використовується зазвичай на війні для відволікання уваги супротивника (тобто в нашому випадку - всіх громадян). Такими примусово-помилковими цілями стало примусове закріплення у свідомості громадян Ці „примусово-помилкові цілі”, в свою чергу, й визначили публічне відношення широкої громадськості до терміну „реформа”... У 2000 році в Росії пані А. Петрова тестувала поняття „реформа”. Результати були наступні: відповідаючи на відкрите запитання „Як Ви розумієте слово „реформа”, і що це слово означає?” майже половина респондентів (47%) трактували це поняття як певні зміни: "новое в жизни, положительное"; "большие, крупные изменения"; "новшества"; "введение чего-то нового". У незначної частки росіян (16%) – слово “реформа” асоціюється зі змінами у конкретних сферах життя: з грошовою реформою, з приватизацією та зміною форм власності, зі змінами в законодавстві, зі змінами в органах державної влади. Для 5% респондентів слово “реформа” має негативну окраску: "реформа – это что-то плохое по отношению к простому народу"; "беспорядок"; "бестолковая затея"; "в результате должно стать лучше, но у нас стало хуже"; "кто раньше не нахапал, сейчас нахапает больше". Але що цікаво – залишок респондентів, а це небагато, не мало, а цілих 32% - взагалі нічого не відповіли. Це не означає, що респонденти не знали зміст слова „реформа”. Можливо, що респонденти полінилися відповідати на відкрите запитання, але й це є однією зі сторін громадської позиції. Але у будь-якому разі слід приймати до уваги, і у сенсі статті пана Грабовського щодо об’єктивності розрахунку наслідків соціальних експериментів також, ставлення широкої громадськості до терміну „реформи”. Також слід визнати, що будь-яке дійство, що на початку ініціаторами названо як „реформа”, розтягується у часі більше, ніж на десять років, то це вже не реформа – це є звичайна еволюція, звичайне життя, іншими словами...

Пан Грабовський, згадавши свободу підприємництва та недоторканість приватної власності у контексті „буяння радикальних реформ”, перейшов до думки про важкість користування цими свободами з боку пересічних громадян: „Але рядовим громадянам, не об'єднаним у структури громадянського суспільства, без звички до вільного політичного і економічного життя, для того, щоб скористатися з цих свобод, треба було витратити удесятеро більше зусиль, ніж тим, у кого вже були вигідні стартові умови”. З одного боку, цей вислів начебто не викликає заперечень, але з іншого -виникають певні запитання: „А що ж пропонується? Що ж робити?”. Невже пан Грабовський закликає до чергового „почекаємо, поки громадяни призвичаяться до вільного політичного та економічного життя”, а вже потім проведемо реформи? Ні, скоріш за все ці, бо це риторика і напрямок, що використовується виключно в антинародних режимах, коли за рахунок пустих обіцянок пересічним громадянам, за рахунок їх прав та свобод будується високий рівень життя адміністративної номенклатури (та афілійованого з ним кримінального світу). Це вже наше суспільство проходило і заплатило високу ціну за цей досвід. І тому зовсім не випадково сьогодні високий рівень життя рядових громадян притаманний саме розвиненим демократичним країнам, бо саме ці країни в значному ступені змогли скористатися чужим досвідом, і не робили власних помилок на цьому шляху. З теорії демократії відомо, що рівень свобод в суспільстві сам по собі не гарантує нічого, якщо кожного окремого громадянина це не хвилює. Тобто, якщо рядовий мешканець міста не вважає за необхідне відстоювати своє право на свободу, то з високою вірогідністю він швидко втратить будь-яку свободу... Якщо під терміном „громадянин” розуміти не юридичне громадянство, а стан суспільних прав та відповідальності перед суспільством, то здається начебто зрозумілим, що громадянином не народжуються, а стають. І тому дещо дивними виглядають начебто хвилювання про ті зусилля, які мають витратити мешканці країни, щоб стати громадянами. Громадянами у повному сенсі цього слова. Бо без цих зусиль, якими б важкими ці зусилля не були, неможливо стати громадянином. Без цих зусиль мешканці країни є лише „м’ясом для гармат” для державного апарату, якою б радісною риторикою не користувався цей державний апарат, бо управляти рабами завжди легше, ніж вільними людьми...

І підходячи до завершення цього матеріалу слід повернутись до питання, яке стояло на початку – „Що робити?”. Підтверджуючи та підтримуючи думку пана Грабовського, що до проведення економічних чи соціальних експериментів слід підходити дуже обережно та максимально об’єктивно, розраховуючи та обчислюючи можливі наслідки, максимально обговорюючи зміст експерименту (або, якщо бажаєте – реформ), в певному сенсі делікатно, все-таки не слід звинувачувати у всьому ринкові відносини. Свобода підприємництва є лише однією зі свобод, яка притаманна вільній людині. І якщо суспільство, набивши шишки, пройшовши важкі випробування та заплативши високу ціну за право своєї свободи, нарешті, підійшло до моменту отримання та побудови власного майбутнього, то право свободи підприємництва є лише одним з індикаторів свободи самого суспільства... Досвід людства показує, що на сьогодні світ не знає рецептів, як забезпечити та гарантувати свободу кожному громадянину без гарантій свободи самостійної економічної діяльності Громадянина, яка й є економічним підґрунтям свободи суспільства в цілому...

І, незважаючи на всі можливі звинувачення у сьогоднішніх негараздах вільного підприємництва, можна закінчити цей матеріал висловом барона Мюнхаузена з відомого фільму, провісника змін та вільного духу - „Посміхайтесь, панове. Бо всі нісенітниці робляться з серйозним виразом обличчя”.

Дмитро Ляпін, віце-президент Інституту Конкурентного суспільства

Читайте також:

Експеримент – річ небезпечна
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
віце-президент Інституту Конкурентного суспільства
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1393
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду