“Криворіжсталь” як наріжний камінь нової України

28 Жовтня 2005
1389

“Криворіжсталь” як наріжний камінь нової України

1389
У такій системі масовому людському субстрату, званому “народ”, відводилася б роль робочої сили на підприємствах реструктурованого приватного і державного секторів, споживача продукції поспіль контрольованих олігархами і державною бюрократією ЗМІ…
“Криворіжсталь” як наріжний камінь нової України
Отже, “Криворіжсталь” реприватизована. Виконана ще одна передвиборна обіцянка Президента Віктора Ющенка. Грошей, які надійдуть до бюджету ближчим часом, вистачить не лише для покриття дефіциту Пенсійного фонду (а там не вистачало до кінця року 2,8 мільярдів гривень), а і для фінансування зростання соціальних виплат та зарплат бюджетникам на наступний рік. Крім того, стратегічне підприємство перейшло до рук не якоїсь шатії-братії, а до всесвітньо відомої компанії, одного з “королів” ринку, тож навряд відтепер будь-де продукція “Криворіжсталі” стане предметом “наїздів” з приводу начебто демпінгових цін.

“Криворіжсталь”, до того ж, продана більш, ніж уп'ятеро дорожче, ніж була придбана Пінчуком-Ахметовим торік. З цього значна кількість ЗМІ одразу ж зробили висновок: ось він, грандіозний успіх нової влади! Ось вона, реальна ціна нашого багатства! Віднині ніщо з державного майна не буде продане за безцінь! Ба більше: за словами прем'єра Юрія Єханурова, ще десяток стратегічних підприємств, можливо, буде реприватизовано за методою “Криворіжсталі”, оскільки їх свого часу продали за вочевидь заниженими цінами. Суди наразі розглядають законність купівлі-продажу цих підприємств.

Такий підхід до реприватизації, крім усього іншого, створює потужний фактор тиску на тих вітчизняних олігархів, котрим Президент та прем'єр пропонують “мирові угоди”: ви доплачуєте державі певні суми, натомість держава в особі парламенту ухвалює закон, за яким приватизована власність станом на таке-от число визнається священною і недоторканною. І, слід сказати, значна частина олігархів, очевидно, погодиться на такі угоди: адже це все одно буде вигідно – непублічно (чи не надто публічно) домовитися з владою про гарантії від будь-чиїх революційних спроб переглянути результати приватизації (вона ж прихватизація), ніж зробити такий перегляд публічним, що дасть підстави для нових корупційних скандалів у передвиборчий час. А такі скандали, ясна річ, значно зменшують шанси фінансованих цими олігархами політичних сил потрапити до нового парламенту. З іншого боку, відкупитися – це значно дешевше, ніж судитися, а потім виходити на публічні аукціони, як із “Криворіжсталлю”: бо ж у разі “мирових угод” ітиметься не про вдесятеро більшу плату за придбаний у добу Кучми об'єкт, а про зовсім інші суми – максимум в два-три рази більші за первісну – та ще й розтягнені років на п‘ять-десять. Але так чи інакше, у разі, якщо такі “мирові угоди” й доплати стануть фактом, подвоїти надходження до бюджету можна буде вже наступного року – про що й сказав по завершенні аукціону Віктор Ющенко.

А це все створить реальне підґрунтя для створення того, що поет і депутат Володимир Цибулько днями назвав “демонтажем кучмізму” і створенням “ющенківської конфігурації влади” – причому ця конструкція може стати вельми стабільною. З одного боку, йдеться про істотне зменшення впливу олігархів – Президент на недавній зустрічі з найгрошовитішими людьми країни прямо запропонував їм створювати й фінансувати лобістські політичні проекти, які б у Верховній Раді відстоювали інтереси тих чи інших кланових груп, але при цьому фінансові і промислові “барони” особисто мають залишатися поза публічною політикою, віддавши її в руки фахівців (оце і звалося б “відділенням бізнесу від влади”). З іншого боку, олігархія, більше того – олігополія у такому разі збереглася б у дещо трансформованому вигляді, і всі головні питання життя країни продовжували б вирішуватися не масовим та економічно потужним середнім класом і навіть не великим бізнесом, а кількома десятками горішніх “сімей”, організованих на основі особистої відданості та спорідненості (включно із кумами та кузенами й кузинами кумів), але за умови домовленості з державною бюрократією – “старою” та “новою”, точніше, її провідниками.

У такій системі масовому людському субстрату, званому “народ”, відводилася б роль робочої сили на підприємствах реструктурованого приватного і державного секторів, споживача продукції поспіль контрольованих олігархами і державною бюрократією ЗМІ та платоспроможного покупця внутрішнього ринку, хоча й не надто грошовитого. Віктор Ющенко як фаховий фінансист чудово розуміє першорядне значення розвинутого внутрішнього ринку для стабільності економіки (бо ж експорт – річ важлива, але не можна надто залежати від світової кон’юнктури на сталь чи насіння соняшника); але, у разі появи масового заможного громадянина, здатного із своєї кишені фінансувати політичні партії та ЗМІ, контроль теперішньої еліти за ситуацією в країні буде втрачений назавжди, і система зміниться кардинально. А чи прагне Ющенко до таких різких змін?

У цьому є сумніви, оскільки ініціювати їх він міг би уже цього року, якби підтримав проголошену Юлією Тимошенко тотальну ревізію результатів приватизації бодай часів Кучми-2, тобто, другого президентського терміну колишнього глави держави, коли розміри цинічного “дерибану” стали особливо великими. Швидше, має рацію традиційно добре поінформований Володимир Цибулько, коли веде мову про “трьох китів” формованої політичної системи по-ющенківськи: “Нашу Україну”, Партію регіонів і Народну партію, навколо яких можуть присусідитися на певних умовах дрібніші політичні проекти, що лобіюватимуть інтереси тих чи інших бізнес-груп. За таких обставин Соцпартія та БЮТ справді несумісні з новою конфігурацією влади-власності в Україні (що, власне, підтвердило подання у відставку Валентини Семенюк з посади голови Фонду держмайна у переддень реприватизації “Криворіжсталі”, хай навіть не прийняте – поки що? - Президентом). Несумісним виявляється і Майдан – разом із його гаслами та ідеями, реалізація котрих порушила б (і порушила б дуже істотно) процеси еволюційного розвитку в країні.

При цьому Президент загалом чесно виконує обіцянки, на яких він акцентував увагу загалу до Майдану: підвищення мінімальної зарплати, пенсії, стипендій – все це виконано і буде виконуватися далі; удесятеро, як і говорилося, підвищена допомога на народження дитини. Українські вояки з Іраку, щоправда, ще не виведені, але їхнє виведення в момент проведення у цій країні парламентських виборів скидалося б на втечу – тим більше, після скандалу з українським миротворцями в Лівані. І так далі. А що стосується різких оцінок “злочинного режиму Кучми-Януковича”, то абсолютна більшість із них належить саме періодові Майдану...

Ба більше: теперішня конфігурація влади була предметом бажань лідерів “Нашої України” одразу після парламентських виборів 2002 року. Її тоді озвучував – в останній місяць свого спікерства – Іван Плющ: мовляв, “Наша Україна” і “За єдину Україну” – блоки майже однакового ідеологічного спрямування, там переважають практики і прагматики, отож, вони мусять знайти спільну мову і сформувати виконавчу владу. А БЮТ і Соцпартія – це, мовляв, радикальна опозиція, їй нема чого робити в компанії зі статечними політиками.

Добре відомо, що події розвивалися інакше, ніж це уявляв Іван Степанович та інші речники “Нашої України”. Можна згадати, який обурений був Віктор Ющенко, коли восени 2002 року парламентська більшість була сформована без участі його блоку – мовляв, ми вже майже про все домовилися з “Регіонами України” і деякими іншими фракціями, а тут раптом усе робиться без нас. Нарешті, згадаймо вельми специфічні ролики на 5 каналі під час Помаранчевої революції – про братання між “оранжистами” та “біло-блакитними”. Чи не висловлювало все це значно більш ґрунтовні наміри команди Ющенка, ніж те, що потім йому довелося робити під тиском режиму Леоніда Кучми і поточних обставин?

Так чи інакше, але реприватизація “Криворіжсталі” (не повернення прибуткового підприємства у державну власність, як пропонував багато хто, а саме повторний продаж) позначила незмінність курсу президентської команди на ліберальну економічну модель із досить сильною соціальною складовою (яка, крім усього іншого, мусить стимулювати прискорений розвиток внутрішнього споживчого ринку). Політично ж ідеться про “молодше партнерство” для партій Володимира Литвина і Віктора Януковича у будованій конфігурації влади; при цьому соціалісти свідомо витісняються на роль критиків політики уряду Юрія Єханурова за обставин, коли соціальні виплати перед виборами будуть зростати (отже, критика стане неефективною і ледь не голослівною). Що ж стосується БЮТ і лідерки його блоку, тут ситуація складніша. Одразу по завершенні аукціону Тимошенко розказала ледь не всім телеканалам, що ще 10-20 стратегічних підприємств, відібраних через суд у олігархів і проданих серйозним інвесторам за реальну ціну, можуть забезпечити надходження до бюджету чи не на десятиліття наперед. А на ґрунті цього і за якийсь час українська економіка, мовляв, почала б функціонувати нормально, по-європейськи. Чи не проагітував 24 жовтня Ющенко за Тимошенко, хоч і мимоволі? Це з‘ясується не зараз, а у ближчі місяці, після Нового року, коли на повну силу розгорнеться виборча кампанія.

А тим часом, виявляється, можна здобувати успіхи і стверджувати свою позицію, залишивши Майдан, так би мовити, “за дужками” – разом із його чільними діючими особами. Не тільки Тимошенко чи Томенком, а і Порошенком чи Стецьківим. З “польових командирів” Майдану у владі лишився Луценко, а зі штабістів – Безсмертний. Але ці персонажі не наполягають останнім часом на втіленні ідеалів Помаранчевої революції – вони ведуть мову про більш прагматичні речі. Можливо, воно і справді краще: нагодувати пенсіонерів, дати стимули для розвитку економіки, а в ім'я еволюційної реалізації цих намірів реанімувати Януковича і Ко – щоб було кого протиставити революційному гарту радикальних сил Майдану? Чи все ж таки краще довести антиолігархічну революцію до завершення? Проте, чи має хтось стратегію дій у такій революції? І яке місце у радикальній стратегії посідав би продаж (чи, можливо, націоналізація із залишенням у держвласності) “Криворіжсталі”?

За будь-яких обставин, Віктор Ющенко свою позицію висловив достатньо чітко ще понад рік тому і реалізує зараз свої виборчі гасла. А про Майдан із його радикальними настановами на повну зміну соціально-економічної системи, схоже, влада тепер згадує тільки тоді, коли треба “підтиснути” олігархів.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для «Детектор медіа»

Читайте також:

УТ-1 та "5 канал" у прямому ефірі покажуть продаж „Криворіжсталі” (оновлено)

Ахметов відмовився від "Криворіжсталі"

Ахметов і Пінчук поскаржилися в Європейський суд

Хроніка "Криворіжсталі": Печерський суд передумав

Семенюк віддали акції "Криворіжсталі"

"Криворіжсталь" продаватимуть як картину з аукціону

Ехануров предлагает на деньги от «Криворожстали» выкупить у олигархов заводы

"Криворіжсталь" отримала Mittal Steel

"Криворожсталь" продана: Тимошенко осталась довольна

Порошенко вважає продаж "Криворіжсталі" добрим сигналом світовому інвестору

ЕС понравилось, как приватизировали «Криворожсталь»
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для «Детектор медіа»
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1389
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду