Як вже повідомляла «ТК», незабаром в Україні з’явиться перший телевізійний канал, який транслюватиме еротичну продукцію. На український ринок виходить компанія Playboy TV, що задовольняє відповідні потреби глядачів по всій Європі.

Тільки у двох країнах Європи немає телебачення еротичного спрямування: у Ватикані та Україні. Щоб повідомити, зокрема, й цю інформацію, минулої середи компанія ViaMedia – провайдер програмного наповнення для систем кабельного телебачення – зібрала журналістів на захід, назва якого, принаймні, інтригувала: “прес-клуб експертів у галузі розповсюдження еротичної продукції в Україні”. Забігаючи наперед, скажемо, що експерти були присутні в кількості однієї особи, та й саме слово “експерт” виглядало не дуже доречним.

Як повідомлялося в запрошенні, подію приурочували до створення ініціативної громадської групи, діяльність якої, як передбачають, буде спрямована на забезпечення прав громадян України в одержанні доступу до інформації еротичної телевізійної продукції. Втім, директор компанії Сергій Осадчий так і не зміг прояснити склад цієї групи, як і засоби, якими вона збирається відстоювати наші цілком конституційні права. До того ж, пан Осадчий навіть запропонував вважати прес-клуб установчими зборами ініціативної групи, з чого випливає, що всі присутні журналісти, так чи інак, ввійшли до її складу, – цікава технологія, що й казати.

Проте захід минув у цілком серйозній атмосфері, хоч як неправдоподібно це звучить. Істинним інформаційним приводом виявилося те, що найближчим часом (цей період було визначено “від місяця до року”) в Україні з’явиться перший телевізійний канал, який транслюватиме еротичну продукцію. Фактично, йдеться про вихід на український ринок дуже серйозної структури, компанії Playboy TV, що задовольняє відповідні потреби глядачів по всій Європі. Саме генеральний директор Європейського представництва компанії Девід Портер і виступав у якості єдиного “експерта”, що з огляду на його пряму зацікавленість у питанні виглядало щонайменше смішно.

Втім, хай там як, це жодним чином не применшує того, що має статися. Має – бо поява Playboy TV зовсім не видається доконаним фактом. За словами п. Портера та п. Осадчого, зараз відбувається процес переговорів із Національною радою з питань телебачення та радіомовлення, який, наскільки вдалося зрозуміти, є доволі болісним, хоч і аж ніяк не безнадійним. Ситуацію ускладнює ліквідація Національної експертної комісії з питань захисту суспільної моралі, без якої не зовсім зрозуміло, в чиїй компетенції перебуває тепер питання дозволу/заборони каналу. Попри спроби журналістів примусити представників ViaMedia та Playboy TV схарактеризувати ситуацію навколо перемовин як конфліктну, вони, скоріше, підкреслювали невизначеність та тривалість справи. Склалося враження, що крайні варіанти – заборона трансляції та швидкий і безпроблемний дозвіл – є однаково малоймовірними; натомість, швидше за все, Playboy TV таки з’явиться в Україні, однак не так хутко і не без певних обмежень.

Якщо саме так і станеться, то названий канал стане доступний для користувачів кабельних операторів в усій Україні. ViaMedia, яка, власне, і продаватиме операторам супутниковий сигнал, обіцяє зробити його вартість не вищою від вартості інших каналів, чиї програми вона надає для систем кабельного телебачення (серед них – Viasat History, Viasat Explorer, “Ретро”, “Охота и Рыбалка”, “Драйв”, "ТВ 1000", "Русское кино" тощо). Це дозволяє зробити висновок про те, що пакет із Playboy TV коштуватиме для користувачів так само або не набагато дорожче за будь-який інший.

Ще одна важлива позиція: канал буде кодуватися, тому неповнолітні навряд чи зможуть споживати його послуги без дозволу батьків. Щодо контенту, то він буде традиційним і охоплюватиме еротичні фільми та музичні кліпи такого ж, сиріч еротичного, характеру. Поки що Playboy TV не має наміру розгортати виробництво в Україні, тож глядачам доведеться задовольнятися продукцією, відзнятою закордоном.

Значущість такої події, як поява першого еротичного каналу в Україні, величезна. Ризикну висловити припущення, що те, як це станеться, буде не меншим тестом на демократичність для української влади та суспільства, ніж свого часу проблема «темників». Перш за все, поява такого каналу свідчитиме: суспільство дозріло до розуміння своєї неоднорідності, наявності людей із різними запитами, смаками й потребами, які – нехай будуть нам тричі по три рази бридкі та огидні – живуть поряд із нами і мають право на те, щоб жити з нами й далі, не страждаючи через наші упередження. Згода на співжиття із тими, хто, бувши слабшим за нас, наважується нас дратувати, – ось квінтесенція ліберальної політичної доктрини і ліберальної культури, в умовах якої стає можливим поява еротичного телебачення.

Проте навряд чи ми справді досягли такої зрілості. Навіть незважаючи на те, що сучасна українська влада проголошує цінності поміркованого лібералізму, особисті смаки її багатьох представників, починаючи з Президента, належать до того кола вартостей, які робили Україну впродовж століть аграрним чи традиційним суспільством з притаманним йому жорстким і жорстоким ставленням до традиційної й альтернативної моралі. До того ж, від самого часу появи цивілізованого телебачення в Україні, тобто принаймні протягом останніх років десяти, довготривала масова популістська пропаганда проти “культу сексу, насильства й жорстокості”, який, нібито, панує на екранах, зробила свою справу. В її світлі поява кабельного каналу, що “культивує секс”, виглядає справжнім актом підриву основ державності й правопорядку. Тоді як деякі ефірні мовники демонструють еротичну продукцію без жодних кодувань в ніч із п’ятниці на суботу. Тоді як вільний доступ до “порнухи” частіше знижує, ніж підвищує відсоток зґвалтувань.

Зрештою, ще одна важлива проблема в цьому контексті – проблема цензури. Насправді питання моральної цензури стоїть в одному ряді з питанням цензури політичної. Заборонивши навіть такий канал, який демонстрував би “з особливим цинізмом” акти некропедозоофілії, ми тим самим створили б прецедент заборони, визнали б саму можливість перекрити бодай обмежений, але доступ до якоїсь інформації. Перекинути від цього місток до заборони опозиційного каналу – дуже легко. Тим, хто не вірить в таке, раджу пригадати часи помаранчевої революції, коли у “Волі-кабель”, яка ретранслювала 5 канал, виникли великі проблеми, що офіційно мотивувалися нібито тією самою демонстрацією на деяких із каналів, теж нею ретрансльованих, “сексу, насильства і жорстокості”.

Девід Портер почав прес-конференцію з того, що розповів, як, приїхавши напередодні до Києва, він годину дивився українське телебачення і за цей час натрапив на шість сцен убивств і на жодну - еротичну. Десь і справді рація за ним є: убивства заборонено українським законодавством, тоді як секс, усе-таки, ще ні. Попри всі намагання викреслити з людського життя деякі його сторони (а те, про що ми мовчимо, втрачає існування в нашому житті), до яких можна віднести і Закон “Про суспільну мораль” та інші відповідні офіційні документи, що перебувають здебільшого поза межами здорового глузду, еротична продукція знайде собі місце завжди: байдуже, у вигляді респектабельного каналу чи похабних засмальцьованих картинок, які продають з-під поли.

Насамкінець дуже хочеться зачепити тему, яка повсякчас піднімалася на прес-клубі, організованому ViaMedia: чи є відмінність між еротикою та порнографією і в чому вона полягає? Здавалось би, це питання вічне, позаяк ніхто в Україні не може дати прийнятну відповідь на це питання. Проте можна порадити як тим, хто безпосередньо визначає, чи можна показувати певний фільм, так і тим, хто не вірить у можливість більш-менш однозначних критеріїв, трошки розширити свій інтелектуальний обшир і прислухатися хоч би й до думки Умберто Еко, чиї праці зараз дуже популярні і продаються в першій-ліпшій книгарні, не так і дорого.

Добродій Еко запропонував розподіл еротика/порнографія згідно до наративної структури твору (фільм це чи текст). У будь-якому з них співіснують три часи: час фабули, коли відбувається дія; час дискурсу, коли відбувається розповідь про неї; час, коли глядач/читач сприймає розповідь. Останнім з них можна в даному контексті знехтувати. Отож, у творі, чия мета не полягає винятково в тому, щоб спричинити фізіологічні реакції, всі дії, неважливі для фабули, опускаються. Відповідно, час фабули і час дискурсу не збігаються за тривалістю. У порнографічних творах усе навпаки.

Наприклад, якщо в еротичному фільмі герой сідає в машину і кудись їде, ми побачимо тільки те, як він сідає і виходить із неї. В порнографічному ж фільмі герой їхатиме довго - рівно стільки, скільки часу ми витрачаємо в реальному житті на те, щоб подолати невелику відстань на авто. Те саме стосується таких другорядних дій, як: випити води/пива, побалакати по телефону, переглянути журнал, і т.д., і т.п. Це пояснюється тим, що автори порнофільмів змушені розтягувати свої твори такими вставками, щоб міг перепочити глядач і можна було послатись, що, мовляв, у нас теж не тільки „трах”. Автори творів, чия мета більша, ніж просто збудити глядача, не стануть марнувати час на детальний показ дрібних побутових дій (хіба що без них головний меседж твору неможливий).

Звісно, це лише один із можливих підходів, проте він показує, скільки на позір складних питань вирішуються так само просто, як просто відкривалася скринька у відомій байці.

Роман Горбик, для „Детектор медіа”

P.S. від «Детектор медіа»: Пропонуємо нашим читачам висловити власні думки з приводу доволі неоднозначних проблем представлення еротичної продукції у вітчизняному телеефірі. Усі аргументовані думки будуть нами опубліковані. Наша адреса: info@detector.media

Читайте також:

Президент звільнив голову експертної комісії з питань суспільної моралі

Сергей Бойко: "Бизнесовый терроризм здесь налицо"

Кабельщиков начали сажать. Наконец-то?

Компания "Воля" отвечает Генпрокуратуре

Непокабелимые

Між еротикою та порнографією (блукання)