Телеурок Пінчука
“Махновщина” на “ІCTV”, Новому каналі та “СТБ” примушує серйозно замислитися над питанням про гарантування інформаційної безпеки держави. “Махновщина” на “ІCTV”, “Новому каналі” та “СТБ” примушує серйозно замислитися над питанням про гарантування інформаційної безпеки держави.
Коментар Валерія Іванова, президента Академії української преси.
Дотримуючись принципів плюралізму, «ТК» нерідко друкує на своїх сторінках тексти, які не відповідають редакційній позиції. Ось це саме цей випадок – коли статтю директора департаменту інформаційної політики Держкомтелерадіо Богдана Червака ми друкуємо у порядку дискусії, маючи, водночас, тверде переконання в тому, що монополізму олігархічних кланів у телевізійному просторі мають протистояти адекватні зміни у законодавстві (у якому треба визначити таке поняття, як контроль за ЗМІ через афільовані структури, родичів і т.д), які б стали гарантією плюралістичної системи ЗМІ, та створення суспільного мовлення, яке було б незалежне як від цензури держави, так і від цензури олігархів, а також ринку. Ми чудово розуміємо, чому в статті Б. Червака йдеться і про, начебто, безпорадність Нацради – адже Держтелерадіо намагається довести свою виняткову необхідність державі задля, начебто, захисту її інтересів у інформаційному просторі… Як саме ці інтереси трактувалися Держкомтелерадіо та втілювалися у життя – через захист системи «темників» - ми всі добре бачили під час виборчої кампанії-2004.
Цікаво читати і приклади щодо бюджетів та кадрових потенціалів державних установ в інших країнах, які працюють зі ЗМІ - на кшталт Відомства Федерального уряду з питань роботи із ЗМІ у Німеччині. Забуває тільки при цьому шановний автор повідомити, що Відомство це саме ПРАЦЮЄ зі ЗМІ різної форми власності, а не контролює їх. Подібні установи у всіх демократичних країнах працюють саме над створенням позитивних інформаційних приводів, над ефективним донесенням інформації про діяльність уряду та інших органів влади до ЗМІ – водночас не маючи жодного права ВПЛИВАТИ на їхню інформаційну політику. А от в Україні, на жаль, Держкомтелерадіо й досі залишається тоталітарним атавізмом, маючи регулюючі та контролюючі функції над державними мовниками.
Заява Тараса Стецьківа про складання із себе повноважень президента Національної телекомпанії України дала новий поштовх у полеміці стосовно запровадження суспільного телерадіомовлення. Несподівано до дискусії було долучено Президента України Віктора Ющенка та його речника Ірину Геращенко. Власне, останні опинилися у ролі тих, хто змушений вкотре доводити, що влада готова до запровадження суспільного мовлення і відставка президента НТКУ тут нi при чому.
Тим часом, події довкола “Першого Національного” затінили справжню проблему, розв’язати яку буде набагато складніше, аніж запровадити суспільне мовлення. Зокрема, йдеться про демонополізацію інформаційного простору України.
Без сумніву, пряма трансляція трьома загальнонаціональними каналами мітингу, що його з метою захисту своїх комерційних інтересів організував зять Леоніда Кучми, відомий олігарх Віктор Пінчук, - безпрецедентна подія в житті держави. Віднині є всі підстави стверджувати: українська влада поки що не спроможна захистити інформаційний простір країни від авантюристів, що використовують підконтрольний їм медіаресурс у комерційних цілях.
Закономірно виникає питання, де гарантія, що завтра з метою вгамування своїх політичних амбіцій Пінчук, або якийсь інший медіамагнат з допомогою провідних телеканалів не спробує розправитися із ненависним йому “помаранчевим режимом”?
У цьому контексті промовистим є коментар для інтернет-видання “Детектор медіа” заступника голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення Юрія Сторожука: “Я не можу якимось чином прокоментувати ситуацію. Справа в тому, що ми не втручаємося у зміст інформаційного наповнення і творчості журналістів. Це повністю їхня справа, внутрішня редакційна політика. Вона не суперечить умовам ліцензії – це по-перше, а по-друге, цілком відповідає чинному законодавству. А з приводу того, чи відбувається таким чином певний тиск, треба говорити або з чиновниками Фонду держмайна, або з інформаційниками. Як фахівець, я, звичайно, міг би дати коментар, але як заступник голови Нацради я утримуюся”.
Здається, ще ніхто із високих посадовців так відверто не зізнавався у власній безпорадності, а, точніше, бездіяльності й непрофесіоналізмі, як пан Сторожук.
Правда, більш адекватніше на ситуацію відреагувала (тоді ще – «ТК») прем’єр-міністр Юлія Тимошенко, яка “подякувала” журналістам за те, що показали Пінчука як справжнього організатора антивладного телемарафону. Проте навряд чи цього разу іронія зігріла серце прем’єрші, проти якої, власне, і була спрямована телеатака Пінчука.
У будь-якому випадку, “махновщина” на “ІCTV”, Новому каналі та “СТБ” примушує серйозно замислитися над питанням про гарантування інформаційної безпеки держави. Тим більше, що стаття 17 Основного Закону зазначає, що забезпечення “економічної й інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, всього Українського народу”.
Цього разу “український народ” залишимо в спокої. Гляньмо, яким інформаційним ресурсом володіє держава, і чи спроможна вона захистити своїх громадян від інформаційного фарисейства, кілерства, низькопробної іноземщини тощо.
На сьогодні державний сегмент телерадіоінформаційної сфери, який утворюють 30 телерадіоорганізацій, становить не більше 2,5% від загальної кількості телерадіоорганізацій, яких в Україні в цілому налічується понад 1200.
При цьому “стовп” державного телебачення - Національна телекомпанія України не має повного ефірного часу на каналі УТ-1, а майже половина державних обласних і регіональних телерадіокомпаній достатньо розвинутої мережі мовлення, а отже, можливості доносити інформацію до населення своїх регіонів.
У результаті близько 80 відсотків ефірного часу телерадіотрансляцій в Україні заповнено продуктом неукраїнського походження. Особливо тривожна ситуація в кабельних мережах, де, в основному, розповсюджуються програми іноземних телекомпаній. Якщо в ефірі західного регіону України активно присутні польські, угорські, румунські телерадіокомпанії, то схід практично окупований російськими електронними ЗМІ.
Стосовно діяльності українських комерційних ЗМІ, то після “телеуроку Пінчука”, вже ніхто не сумнівається, що вони не стільки віддзеркалюють громадську думку, як відіграють роль рупору “кланів”.
Свідомо не зосереджуємо уваги на друкованих ЗМІ та книговидавничій справі. Щоб дізнатися про реальний стан справ у цих галузях, варто заглянути до газетного кіоску, і якщо знайдете - книжкового магазину. Про “українську державу” там здебільшого нагадує лише вивіска.
На цьому тлі гостро стоїть питання спроможності держави, влади зокрема, здійснювати ефективну державну інформаційну політику, убезпечити себе від “пінчуків” та “мочилових”, які так впевнено себе почувають на комерційних телеканалах.
Схоже, що для вищого керівництва держави це питання актуалізувалося лише сьогодні. Так, (тоді ще – «ТК»)віце-прем’єр Микола Томенко під час робочої поїздки у Луганську область заявив, що “в Україні повинно бути мінімум два загальнонаціональні телеканали, де домінували б цінності суспільства і людини, а не власника каналу”. Він також озвучив позицію Президента України стосовно суспільного телемовлення: “Підхід Віктора Ющенка полягає в необхідності зробити цей проект (суспільне телебачення) “з чистого аркуша”, а Перший Hаціональний зробити каналом державних цінностей”.
Іншими словами, приходить усвідомлення, що необхідно вгамувати апетити олігархів не лише в економічній, але й інформаційній царині, де комерційні ЗМІ виявляють тенденцію до протиставлення себе владі та державі.
До речі, провідні країни світу не жаліють коштів на здійснення власної, тобто державної інформаційної політики. Зокрема, в Німеччині загальний бюджет на інформаційні цілі одного органу виконавчої влади складає близько 20 млн. євро. У цій же країні питанням інформування населення займається окремий орган – Відомство Федерального уряду з питань роботи із ЗМІ, загальна чисельність якого складає 500 осіб.
Неважко передбачити, що наведення порядку в інформаційній сфері викличе шалений спротив олігархів. Але і цю “війну” держава не має права програти.
Богдан Червак, директор департаменту інформаційної політики Держкомтелерадіо, для "Детектор медіа"
Коментар Валерія Іванова, президента Української академії преси, професора:
- Звертають на себе увагу різноманітні спроби держчиновників виправдати існування атавізму, що зветься державне телебачення. Для цього і олігархів вилаяти не гріх, і Конституцію згадати, нібито і в ній є щось дотичне. Думаю, стаття для «Детектор медіа» пана Червака саме з цієї серії. Автор висмикує із загальної картини українського медіа середовища окремі факти і підтасовує їх під свої висновки. А висновки загальновідомі. Потрібно розвивати державне мовлення. Ну що ж, можливо, і потрібно. Але тоді за приклад треба брати не Німеччину, а африканські країни, де ще панують авторитарні режими.
Тут справа в пріоритетах. Якщо Україна буде демократичною, то державне телебачення або зовсім зникне, або буде мовити тільки за кордон, як у тій же Німеччині чи США. Якщо авторитарною – ну, тоді, звичайно, буде конче потрібний такий зручний та слухняний механізм політичної агітації, як державне телебачення. Можна буде його навіть для окозамилювання перейменувати в громадське, аби, по суті, нічого не міняти, Тобто, щоб була повна залежність від держави в фінансовому, управлінському плані та у редакційній політиці.
І можна буде закрити очі на те, що державне телебачення, фактично, дискредитувало себе. Навпаки, в цьому випадку треба буде осмислити і розвинути досвід пропаганди в авторитарних та тоталітарних країнах, щоб зробити мовлення ефективним механізмом брехні та навіювання. Щоб та брехня не викликала суцільну відразу, як при режимі Кучми. Тоді і конкурс на посаду керівника 1 каналу треба оголошувати, виходячи саме з таких позицій.
Читайте також:
Рибачук: Суспільне телебачення має бути створене
Потрібен чіткий сигнал від Президента: державне мовлення має стати суспільним
Первым каналом хотят забивать пропагандистские гвозди? Первый канал: ревизия прошлого и… будущего?
Запитання «Детектор медіа»: 1 вересня одразу на трьох каналах (ICTV, СТБ, Новий канал) йшла пряма трансляція подій із Нікополя навколо НФЗ. Як ви оцінюєте факт використання загальнонаціонального ефіру в приватних інтересах власника цих каналів?
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
директор департаменту інформаційної політики Держкомтелерадіо, для "Детектор медіа", Коментар Валерія Іванова, президента Академії української преси,
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ