(Про більшість цих резонансних тем писала „Детектор медіа”). Громадська рада захисту свободи слова навіть оприлюднила моніторинг фактів ігнорування владою важливих публікацій у ЗМІ.

Саме цій проблемі і були присвячені громадські слухання за участю експертів і журналістів, організовані „Інтерньюз-Україна” та Громадською радою захисту свободи слова.

Однак, попри запрошення, на Громадські слухання не з'явився жоден представник влади (хоч і обіцяли).

„Влада не реагує на журналістську критику і сприймає її як замовлення”, - цими словами розпочала дискусію Богдана Бабич, координатор „Медіаради”. Саме тому директор з розвитку „Інтерньюз-Україна” Дмитро Крикун, констатуючи відсутність структур, спрямованих на продовження діалогу між владою та медіа (Рада з інформаційної політики при Президенті, Громадська Рада при Нацраді тощо) закликав обговорити проблему і запропонувати владі дієвий механізм її вирішення.

Однак, за словами Олега Єльцова, незалежного журналіста, такі пропозиції не змусять працювати владу, тому він зупинився на більш радикальних діях: „Треба робити так, щоб нам не могли відмовити. Треба задовбувати владу на кожній прес-конференції запитаннями по цих темах та тиснути на посадовців через суди. Тільки через такий постійний пресинг можна щось довести”. Це твердження підтримав і Сергій Таран, директор ІМІ: „Свободу ніхто не дає, свободу треба завоювати самим”. На його думку, саме „журналістська солідарність має стати тим фактором, який змусить реагувати владу”, а ще одним дієвим механізмом можуть бути інформаційні запити, через які журналісти мають вимагати відповідей на свої запитання: „Ця влада, як і попередня, вийшла з однієї і тієї ж групи. Для них журналісти не є незалежними, вони є або чорними, або білими, своїми або чужими. І так буде поки не з’являться ті, що бачать журналістів у різних кольорах”. Водночас Сергій Квіт, директор „Могилянської школи журналістики”, наголосив на взаємозобов’язаннях преси і влади: „Якщо ми кажемо, що влада винна журналістам, то маємо не забувати, що й журналісти щось повинні. І дуже часто їхня поведінка є теж неадекватною. У взаєминах преси і влади треба зважати і на професійність журналістських розслідувань”.

А от Алі Сафаров, директор правової програми УАВПП, зазначив, що з юридичної точки зору „органи державної влади не мають реагувати на резонансні публікації, окрім тих, де йдеться про злочин”. „Якщо розглядати, приміром, скандал з міністром Зваричем, то питання, які там розглядаються, суто морального характеру. Зовсім інша справа, коли йдеться про злочини. Однак, і на це реагування не відбувається. Але тоді можна вже подавати позов на бездіяльність прокуратури чи міліції”. Також він додав, що влада на певні публікації реагує, „але це не та реакція, яка б мала бути в демократичному суспільстві”.

Тема судівства не у всіх знайшла підтримку.

Ігор Куляс, провідний експерт МГО «Інтерньюз-Україна», зауважив: „Журналісти не можуть постійно судитись із посадовцями. Для цього є профспілки”.

Проти судового тиску на владу виступив і Олесь Доній, голова Центру досліджень політичних цінностей: „Не можуть постійно журналісти подавати до суду. На це просто не вистачить коштів. Дозволяти собі таке можуть лише ті журналісти, які живуть не на українські гроші. Влада не буде реагувати на укуси комара. Лев реагуватиме лише на лева. Влада не реагуватиме, поки не виникне для неї реальна загроза. А поки вона переконана, що не може програти вибори, тому й немає належної реакції. Що б не робили з владою, вона знає, що її виберуть. Якби була потужна опозиція, то влада б почала зважати на публікації і підкуповувати журналістів”. Його підтримав Сергій Таран, додавши: „Відповідати за взаємини в царині мас-медіа має не лише влада, а й опозиція, основна провина якої в тому, що її немає”.

Далі у розпалі дискусії Михайло Вейсберг, керівник Центру „Видавець&Редактор”, наголосив на тому, що „реагувати на ці всі події має саме суспільство, а журналісти мають лише вказувати на це”.

Також у ході дискусії експерти відмічали відсутність єдиної позиції у журналістів щодо тієї чи іншої теми. Виконавчий директор „Детектор медіа” Галина Усатенко зазначила: „Не слід забувати, що журналісти працюють у виданнях різних власників”, - та запропонувала випрацювати правила гри в реакції на ту чи іншу подію. А Євген Глібовицький, ведучий „5 каналу”, зауважив: „Журналісти мають залишатися журналістами. А реагувати має громадянський сектор. Саме він має звертатися до влади з відкритими листами, які, приміром, підписують 70 чоловік. Ми готові захищати не колег, а стандарти. Більшість критичних публікацій не мають ознак професійності”, - а потім напівжартома додав: „Зараз ми ж тут сидимо, антипомаранчеву єресь розводимо, а це вже здобуток”.

Громадські слухання закінчились прийняттям резолюції та наміром зібрати для наступної дискусії вже не лише журналістів, а й представників влади (та й узагалі, експерти вирішили збиратись регулярно).

Проект резолюції, прийнятої на громадських слуханнях 23 серпня

Резолюція учасників громадських слухань на тему „Відсутність реакції влади на резонансні публікації в ЗМІ. Шляхи вирішення проблеми”.

У результаті обговорення учасники слухань констатували слабку реакцію влади на гострі та суспільно важливі публікації в ЗМІ, зокрема, журналістські розслідування, критичні матеріали про діяльність влади тощо. Така ситуація нівелює основні засади демократії, декларовані новою владною командою.

Зважаючи на останні тенденції у медіасфері (перерозподіл власності, заяви та дії представників влади), журналісти вбачають ефективність своєї роботи за демократичними принципами:

– у системній, солідарній співпраці представників різних секторів медіапростору, роботі профспілок, інших журналістських об’єднань;

– у сприянні впровадженню професійних стандартів у практику роботи кожного журналіста;

Медійні організації мають намір: - почати дискусію з приводу роботи журналістів під час виборів;

- скоординувати роботу моніторингових проектів задля системного відстеження діяльності влади та висвітлення її в медіа;

- створити рейтинг ворогів преси.