Учора на прес-конференції відбулася презентація проекту. Сама прес-конференція розпочалася нетрадиційно. Журналісти розмістились коло самого знімального майданчика. Декорації - у вигляді трьох кімнат, кухні і коридору. Перед представниками ЗМІ розігрувалася зйомка епізоду. Для достовірності попросили створити тишу, вимкнути телефони, а голос за кадром оголосив: „Тиша, камера, почали!”. На майданчику з'явились актори: Тато (Дмитро Лалєнков, Київ), Мама (Олена Бірюкова, Москва), Дід (Валерій Прохоров, Москва), Син Віталік (Тарас Сахно, Київ), Дочка Юля (Ольга Лук’яненко, Київ), Марго (Олеся Журавська, Київ), Сусідка (Евеліна Сакуро, Мінськ).

Актори готувалися до прийому гостей. Валерій Прохоров у ролі діда сімейства давав настанови своїм домашнім, як слід зустрічати вельмишановних відвідувачів. Далі дзвінок у двері і на порозі з'являються голова ради директорів ТОВ ТРК „1+1” Олександр Роднянський, генеральний директор UMC Ерік Франке, генеральний продюсер „Української медійної групи” Микола Шевченко, які й презентували проект і відповідали на питання журналістів.

Після цього відбувся показ однієї серії, яка за своїм форматом дуже вже нагадувала „Мою прекрасну няню”, що й не дивувало з огляду на назву серіалу.

До речі, історія назви серіалу виникла дуже просто. За словами Олександра Роднянського, від компанії UMС було одне прохання, „щоб в назві було присутнє слово сім'я”. Тож, певно, щоб не довго думати і перебувати під ореолом популярності „Няні”, словосполучення „Моя прекрасна” було взято першою частиною назви. Однак і це не є першоосновою назви, оскільки Роднянський зазначив: „Свого часу назву „моя прекрасна” придумав я, тут є певна асоціація з одним з найулюбленіших фільмів свого часу „Моя прекрасна леді”.

Тож можна взяти до уваги, назва універсальна, принаймні, її перша частина.

Про що ж серіал? „...Одного дня провінційний актор Євген отримує телеграму про те, що його батько, з яким син ніколи не бачився, ось-ось помре, проте перед цим бажає бачити сина і передати йому у спадок квартиру в центрі Києва. Євген, його дружина і двійко дітлахів радо приїздять за спадком - аби замість ледь живого родича зустріти цілком бадьорого, меткого і зловтішного діда, життя з яким буде складним випробуванням і веселою пригодою...”

(витяг з прес-релізу), - йдеться у преамбулі до серіалу, і з цього і починаються веселі пригоди сім'ї актора та їх невгамовного діда-розвідника.

Серіал „Моя прекрасна сім'я” створює студія „1+1” разом з мобільним оператором UMС. Серіал матиме 40 серій, 13 з яких вже зняті.

Режисер „Моєї прекрасної сім’ї” - Олександр Ітигілов (серіал „Камера-кафе”); креативний продюсер - Ірина Васильєва (режисер популярного російського серіалу „Швидка допомога”), а продюсер - В’ячеслав Муругов (продюсер комедійного серіалу „Солдати”).

Створення серіалу Роднянський анонсуав ледь як не найголовнішу подію в телевізійному просторі: „Цей серіал буде однією з найголовніших прем'єр взагалі в українському телебаченні. Комедія - це не просто можливість посміятися, це дуже серйозний привід, серйозна можливість того щоб віддзеркалити життя, віддзеркалити події навколо нас”.

За його словами, в Україні вже робилися спроби знімати сітком, але раніше вони не мали успіху. Цей жанр Роднянський назвав „найбільшою перемогою телебачення в сенсі креативу в минулому році”.

Бюджет серіалу - таємниця, оскільки такі запитання Генеральний директор UMС Ерік Франке вважає некоректними. Але Олександр Роднянський зазначив: „Бюджет серіалу великий. Це виявився дуже дорогий жанр”.

Серіал, як ви вже здогадалися, йтиме російською мовою. Також його планують виставляти і на російський ринок. Зокрема, він транслюватиметься на каналі СТС.

Попри всю його подібність до тієї ж „Няні”, Роднянський продовжував робити акцент на ексклюзивності українського продукту. Тільки трохи дивувало, що попри увесь цей „шарм” в картині взагалі відсутній національний колорит.

„Мені важко собі уявити, щоб в Москві, я вже не кажу про Париж, Лондон, або пробачте за згадку Голівуд, хтось би навіть переймався на тему, звідки той чи інший актор, режисер або продюсер. Головне - робити своє класне кіно. Цей серіал робиться з амбітною метою буті цікавим і перемагати не лише на своєму ринку, а ще й далеко за її межами. В Україні, сподіваюсь, його теж дивитимуться, незважаючи на те, що йтиме він недержавною мовою. Це не є погано, це ексклюзивний український продукт”, - підкреслював Роднянський. А Микола Шевченко зазначав: „Сейчас происходит становление украинского сериала. Пусть у нас международная группа, авторы, которые работают в разных странах и пишут для разных известных кампаний. Но производится все это здесь, в Украине. Чем больше мы будем производить своего кинопродукта, тем успешней будет наша киношная, прокатная история. Легко снимать драмы и мелодрамы, сложнее снимать ситком, что б это было смешно, легко и понятно всем”.

Пізніше в коментарях „Телекритиці” Олександр Роднянський підтвердив, що серіал у першу чергу розрахований на український ринок.

Далі, відповідаючи на запитання „Як ви оцінюєте можливість створення такого продукту з українським колоритом?”, Роднянський зауважив: „Це важливо, ми зараз розробляємо новий проект з українським національним колоритом. В цьому він теж є, але все ж таки бренд „1+1” полягає в тому, щоб створити уявлення про Україну як про європейську країну. Водночас робити український проект і універсальний. Ми нічим таким не відрізняємось щодо стилю життя в Польщі, Румунії. (прим. авт.: Чомусь пану Роднянському не спадало на думку, що уявлення про Україну може проявлятись не в її універсальності, а, навпаки, в ідентичності?)

„В чому проявляється український колорит? В суто українських жартах, в якихось стереотипах, в іронічному ставленні до традиційного побуту. Я вважаю, що сітком цей дуже добрий жанр, він якийсь сімейний, він нікого ніяк не чіпав, в ньому немає ніяких провокацій. А взагалі, жанр сіткому може бути жорстким і провокувати, полемізувати, гротескно висвітлювати різні персонажі, різні варіанти життя, що нас оточують, в цьому його перспектива і потенціал. І коли ми розробляємо українські нові проекти ми думаємо дуже обережно як залишитись коректними, політично коректними до української специфіки? Просто зробити шароварний гумор не хочеться. Хочеться чогось сучаснішого. Історія цього серіалу теж абсолютно українська. Сам сюжет, головний герой приїжджає з російськомовного житомирського театру до свого батька, який працював у спецслужбах. Тим більше, що тут є і двомовна ситуація. Це було зроблено не для того, щоб це кудись там продавати”.

Також він порадив „не забувати ще один нюанс”: „Авторів, які пишуть українською, і пишуть комедію, практично не існує. Ми зараз їх розшукуємо, працюємо, і це велика проблема, тобто дуже багато авторів, які мають великий досвід в комедії, російськомовні. Тому нам потрібно, перш за все, зібрати людей, які здатні спілкуватись справжньою мовою, якою жартують, яка не є така галицька, з одного боку, а є універсальною для всієї України.

Українського гумору вистачає. Але проблема в тому, що ми займаємось не гумором, а професійною справою. Фактично, це п’єски, а українська драматургія - вона багата на сьогодні? Чи багато нових авторів, чи багато нових сучасних п'єс? На жаль.

Ми маємо бути успішними і захищати свої власні позиції на українському ринку.

Я думаю, що проблема українського продукту полягає не в тому, якою мовою він зроблений, хоча я вважаю, що треба робити українською. І все ж таки український продукт - це той, що зроблений в Україні, де працюють професіонали. Я б на місці тих, хто відповідає за політику в нашій державі, взагалі запрошував би визначних авторів із Америки, Росії тощо, щоб вони тут працювали і робили фільми в Україні, так само, як в Англії фільм про королеву Єлизавету зробив індус. А у нас би завжди питали, чому не українець”.

Але напевно, справа не в тому звідки актори, режисер чи сценарист, справа в тому, що й український продукт зі своєю специфікою може бути унікальним, оригінальним.

Тож з вересня новий сітком конкуруватиме з „Моєю прекрасною нянею”, бо розрахований з нею на одну й ту ж аудиторію. І можливо, наступний серіал, що з’явиться після „прекрасної сім’ї”, матиме більше ознак національного кінопродукту, а не лише місце „виробничої прописки”.