"Парламентські вибори – 2006: шлях до перемоги". Таку назву мав круглий стіл, організований Комітетом виборців України та Київською школою піар-технологій, що відбувся в Києві 8-9 липня в межах однойменного технологічно-практичного форуму. Політологи та політтехнологи ділилися своїм баченням перспектив майбутніх парламентських виборів, виходячи з того, як проходила остання – президентська – передвиборча кампанія, та що змінилося (або не дуже змінилося) з тих пір.

Модератор круглого столу Олег Медвeдєв, віце-президент Української ліги із зв’язків з громадськістю, радник Прем’єр-Міністра України, визначив деякі провідні загадки майбутньої кампанії, від яких значною мірою залежатиме результат виборів. Перше: чи увійде Народна партія України на чолі з Володимиром Литвином до коаліції нинішніх провладних партій. Друге: чи відбудеться конституційна реформа, i, якщо відбудеться, то в якому саме вигляді. Третє: чи дозволить влада Росії втручатися у вибори в Україні. Четверте: чи відбуватимуться вибори саме тоді, коли виборці будуть поставлені у стан цінового шоку – тобто, коли Росія підвищить ціни на енергоносії, що потягне за собою загальний стрибок цін.

Професор політології Олексій Гарань закликав не переоцінювати роль політтехнологій та їхній вплив на результат виборів. На думку експерта, під час минулої, президентської, кампанії питання було вирішене не технологіями, а суспільством. Промовець дав кілька рекомендацій майбутнім учасникам виборів. Провладний блок не мусить демонструвати шапкозакидальницькі настрої. Не варто недооцінювати опозицію, тим більше, що напередодні виборів ситуація може змінитися. Потрібно підходити до виборів максимально прагматично. Промовець порадив провладному блокові менше вести мову про Помаранчеву революцію, про роль України в просуванні демократії, тощо. Роль Помаранчевої революції однаково буде визначатися не цим, а успіхами уряду всередині країни.

На думку промовця, це дуже добре, що діяльність уряду перебуває під постійним контролем ЗМІ. Це – реальне й відчутне досягнення Помаранчевої революції. Утім, часто ЗМІ ставляться до уряду занадто критично. Варто враховувати, що уряд може реально зробити, i чого він зробити не може. Адже в його діяльності існують обмеження; багато з них, зокрема, є наслідком рішень, ухвалених ще попередньою владою.

Щодо опозиційного блоку, то актуальним лишається питання: чи мають його лідери моральне право виступати захисниками демократії? Чи буде це сприйнято виборцями?

Не можна, на думку Гараня, недооцінювати російський фактор на майбутніх виборах. Під час президентських виборів цей фактор не спрацював тією мірою, на яку певні учасники виборів сподівалися, але ми бачили, як зростав вплив цього фактора, як зростав рейтинг Віктора Януковича, Сьогодні ми бачимо небезпечні сигнали. Взяти ту саму угоду про співпрацю української Партії регіонів та російської "Єдиної Росії". Значна частина російської еліти не зробила висновків із президентських виборів в Україні. Тож уряд має посилати прагматичні сигнали росіянам, принаймні, частині російської еліти. Адже російський бізнес є неоднорідним, значна частина російських бізнесменів вважає, що в Україні на сьогодні кращі умови для ведення справ, ніж у Росії.

Президент центру "Софія" Андрій Єрмолаєв висловив неоднозначну позицію. Ми маємо вже зараз неоголошену виборчу кампанію, - iз цим твердженням важко не погодитися. Зараз відбувається формування списків. Далі пан Єрмолаєв вів мову про закритість процесу формування цих списків, про значну комерційну складову в ньому і про можливість, зокрема, й через формування списків "невиборчої фальсифікації виборів". Словосполучення "нова влада" варто вживати саме в лапках; вона існуватиме лише рік. 2006 року з'явиться нова влада – і за складом, і за інтересами, а отже, й за поведінкою.

Віктор Ющенко, на думку промовця, потрібен його соратникам як лідер лише до 2006 року. Значна частина його оточення потребувала його лідерства й співпрацювала з ним лише через те, що не мала змоги боротися за владу (й за усе, що з перебування при владі випливає) в інший спосіб. У владній коаліції на сьогодні існують як мінімум чотири групи впливу, й кожна з них по-різному бачить роль Ющенка після парламентських виборів.

Майбутня виборча кампанія, з точки зору Єрмолаєва, принесе нові типи конфліктів. Зокрема, це буде конфлікт між центральною та місцевими елітами. Регіональні економіки мають напіавтаркічний характер, й місцеві еліти розуміють: владу треба брати на рівні регіонів. Буде також конфлікт між бізнесом, орієнтованим на внутрішній ринок та на експорт. Це буде кампанія не ідеологій і не партій, а блоків та лідерів. Рівень критичності виборців буде нижчий, ніж 2004 року. З боку влади буде антиросійська риторика, з боку опозиції – антиамериканська, антизахідна та "антиантинародна". З боку влади пройдуть до парламенту, найімовірніше, блоки Ющенка, Тимошенка та Литвина. Окремо вийдуть на вибори КПУ, СПУ, блок Наталії Вітренко. Також буде блок Віктора Януковича. Але якщо він позиціонуватиме себе як російську партію – це буде хибний шлях.

У підсумку коаліційної більшості в парламенті не буде. 40-45% складу парламенту становитимуть провладні сили, 20% - центристи, впливовою буде ліва опозиція.

Президент фонду "Український вимір", креатор рекламної кампанії Віктора Ющенка-2004 Ярослав Лесюк вважає, що в Україні досі немає справжньої еліти, а є лише псевдоеліта. Бо еліта – це ті, хто не лише веде за собою, а й бере на себе відповідальність. Заслугою минулих (президентських) виборів було те, що хоча б на півградуса змінився менталітет суспільства. Утім, усі досягнення нічого не значитимуть, поки не буде створено менталітет єдиної держави, якого на сьогодні немає. (Варто відзначити: це був ледь не єдиний момент круглого столу, коли про це було згадано. Не полишало враження: все без винятку, що було виголошене, було поглядом на вибори та на ситуацію в Україні винятково з Києва. – Б.Б.) Так, досягненням минулих виборів, на думку експерта, було те, що ЗМІ пишуть критично. А отже, в Україні таки є демократія. Але так і немає зв'язку між владою та народом, немає діалогу між ними.

Пан Лесюк відзначив позитивну роль переходу на пропорційну систему виборів до Верховної Ради. На його думку, "ще двоє пропорційних виборів – і великий капітал буде витиснуто з політики, бо зникне, по-перше, питання про спонсорування виборчої кампанії, а по-друге – спокуса здобути депутатське місце як засіб оптимізувати умови для власного бізнесу". Зупинився промовець на проблемі виборів до місцевих органів влади. На його думку, найближчими роками виборність губернаторів (тобто, голів місцевих адміністрацій) буде злочином. Хай ця влада закріпиться, а вже всередині неї визріє нова опозиція – так само, як колись опозиція до попередньої влади визріла в її лавах. І дуже небажано, якщо 2006 року маятник хитнеться в інший бік. Як узагалі небажано, щоб розвиток України надалі нагадував хитання маятника з однієї крайньої позиції в іншу. Буде благо, якщо на вибори піде великий владний блок.

Що швидше буде вирішено проблему політичної реформи, то краще – бо будуть, нарешті, відомі правила гри. Виборці знатимуть, кого й для чого вони обирають: майбутній уряд чи просту собі групу підтримки чи непідтримки президента в парламенті – а це дуже впливатиме на їхні підходи.

Віце-прем'єр-міністр із гуманітарних питань Микола Томенко вважає, що не варто розглядати парламентські вибори як четвертий тур президентських і, відповідно, основний конфлікт виборів розглядати як конфлікт концептуальних, стратегічних речей. Також хибний шлях – робити Президента безпосереднім учасником виборчої кампанії. Влада мусить виробити принципові тактичні питання, з якими йтиме на вибори. Завдання нині – перейти на рівень економічної свободи громадян. Не лише політичної, а передусім економічної. Громадяни мусять діяти як платники податків та споживачі, а не як прохачі. Нині в суспільстві немає розуміння: що є економіка, що є бюджет. А це – загроза основним цінностям, предмет маніпуляцій. От кажуть ті чи ті претенденти до парламенту або місцеві владоможці: ми вам дали те, ми вам дали це. Але ніхто не вийде й не скаже: це ж за наші гроші! Забагато ведеться розмов про галузі, про національного виробника. Але ж людей, що приходять на ринок, не цікавлять галузі. Політичний менталітет українців змінився – вже ніхто не змусить громадян голосувати за когось, за кого накажуть. Але не вирішеною лишається ключова проблема – відділення політики від бізнесу. Якщо цього не станеться, тоді не зміниться логіка: у парламент треба йти для захисту свого бізнесу.

Проблемою є розмежування представницьких та виконавчих функцій місцевої влади, розділення повноважень між ними та унеможливлення одночасного перебування там і там.

Вирішеною є проблема чистоти виборчої кампанії – зараз ми маємо найкращий виборчий закон з усіх, що були. Але залишається проблема формування списків. Тепер відсутнє імперативне зобов'язання ЗМІ – тобто, зобов'язання подавати агітаційні матеріали в такому вигляді, в якому їх запропонують, не маючи права їх узгоджувати. Але як запрацює цей механізм, залежить від ЦВК, яка ще не дала роз'яснень. Залишається питання конституційної реформи. Виборці мають знати функції людей, яких обирають.

Пан Томенко прогнозує, що участь у виборів візьмуть близько 30 суб'єктів. А отже, так само, як і в попередні роки, будуть учасники, що займатимуться політичним кілерством. Тобто, відпочатково не маючи шансів на обрання в парламент, братимуть участь у виборах як виконавці чиїхось технологій. Але абсолютно очевидно: майбутні вибори будуть на порядок демократичнішими, ніж усі попередні, маніпуляції вже не будуть національною системою. Для демократичності виборчої кампанії немає надзагроз.

Політолог Василь Стоякін розглянув два варіанти концепцій поведінки влади під час виборчої кампанії. Перший варіант: відбивання атак на владу представників попереднього правлячого режиму. Тоді має сенс блок із трьох сил. Другий варіант: увагу виборців переключають на події всередині правлячої коаліції. Майстром цього є Юлія Тимошенко. Супротивники, за такого варіанту, навіть не чубляться, а ведуть позитивні дискусії про високі матерії. За такого варіанту непомаранчеві політичні сили просто випадають з контексту. Але тоді важливо, щоб серед помаранчевих був наявний увесь політичний спектр, як на Майдані. Тоді не залишається ніякої потреби в Партії регіонів, СДПУ(о), тощо. Але в такому разі потрібна внутрішня опозиція, як от партія (саме партія!) "Пора".

Але обидва з цих варіантів у чистому вигляді неможливі. Перший варіант викличе протести на Заході (як уже подеколи викликає), хоча там далеко не всі розуміють, що звинувачення на адресу "непомаранчевих", тобто представників колишньої влади, та заходи з відсунення їх від реального впливу на події часто бувають цілком законними й справедливими. Другий варіант не сподобається Ющенкові. Отже, наявний буде змішаний варіант: бандитів садовитимуть у тюрми, але помаранчева коаліція розпадеться.

Народний депутат України Віктор Мусіяка стверджував, що зміна адміністративно-територіального устрою України – то є метод отримання владою адміністративного ресурсу. Навіщо це робити зараз? – дивувався він. Чи влада готова до випробовувань, які їй належить пройти? – було інше запитання депутата. Владі на виборах доведеться відповідати за все, що вона зараз робить. Під Верховною Радою стоять, тут лежать, знову самоспалення. (Під будівлею, яку ділять Інститут соціології та Приймальня Секретаріату Президента, відбувається акція протесту: люди, позбавлені житла, лежать на матрацах біля входу. От тільки запитання: чи це вже нова влада встигла позбавити цих людей квартир? Судячи з вивішених плакатів – ні, не вона. І чи раніше не протестували так активно через те, що не було приводів, чи через те, що тоді це погано закінчувалося? – Б.Б.) Влада, - вів далі пан Мусіяка, - не любить, коли їй указують на її помилки, навіть не критикуючи її, а бажаючи їй допомогти. Вона веде ігрища – пересаджати всіх лідерів опозиції. (Чи справді когось із лідерів опозиції вже "пересаджали"? – Б.Б.) Влада не дає формуватися опозиції, - таким було наступне звинувачення пана Мусіяки. А мусить давати. Вона все робить для того, щоб не допустити до парламенту нові сили, нікого, окрім тих, хто там уже є. Те, що робиться владою, - то зовсім не те, що проголосив Ющенко.

Науковий співробітник Інституту соціальної та політичної психології АПНУ Олег Покальчук відзначив, що сьогодні політична діяльність відбувається в атмосфері ідеології реваншизму. Регіональна політична еліта дотепер формувалася завдяки бізнесовим компромісам та хабарям. Сьогодні з цим ведеться боротьба, і внаслідок того самогенерування елітних груп припинилося. Віктор Ющенко мусив би бути президентом-символом, а в межах наявної політичної системи йому доводиться виступати в невластивій йому ролі президента-диктатора.

Обговорення експертних виступів не вийшло надто жвавим. Привернула увагу хіба що репліка: нинішня влада називає владу попередню злочинною. А за якого режиму й якими методами, чи законно зробили свої капітали Юлія Тимошенко, Віктор Ющенко, Петро Порошенко? Що, на думку автора цього тексту, можна, звісно, сперечатися про джерела походження капіталів Порошенка та Тимошенко. А от до чого тут Президент? Поки що жодного разу не доводилося зустрічати інформацію про його капітали. Можливо, мали на увазі капітали (?) Катерини Ющенко-Чумаченко? Але створено їх було зовсім не в Україні – й, відповідно, до "попереднього режиму" вони мають дуже мало стосунку.

А завершилося обговорення на сюрреалістичній ноті. Один із присутніх запропонував пошукати в Інтернеті "Велике помаранчеве братство" та пообіцяв, що результати пошуку шокують будь-кого. Ведучи мову про, на його думку, організаторів Помаранчевої революції, він пригадав, що почалося все, начебто, з виступу перед Майданом "людини, рядженої під попа", чий виступ тривав досить довго, і лише після нього нібито на сцену піднявся Ющенко. Промовець упізнав у тій людині Юрія Кривоногова. І, хоч він повсякчас повторював: "Якщо це буде доведено", пафос репліки зводився до того, що нас усіх ведуть до того ж, до чого вели кілька років тому "Біле братство". У зв'язку з такою реплікою, вочевидь, у модератора дискусії мало б виникнути питання: якщо це дійсно так, то чому б досі мовчали і не використовували такий шикарний козир і Партія регіонів, і СДПУ(о), і комуністи, й навіть Наталія Вітренко, яка так полюбляє екстравагантні звинувачення? Здається, все ж, що модератори подібних заходів мусили б жорсткіше ставитися до подібних реплік, які надто псують враження, і якщо не припиняти їх, то хоча б давати жорстку відповідь.

Ну, а якщо повернутися до теми круглого столу, то, мабуть, майбутні вибори будуть першими в історії України виборами, де змагатимуться не іміджі, стереотипи та обіцянки (точніше, й вони теж, але вирішальними вони вже не будуть), а реальні справи, порівняння успіхів уряду Ющенка – Тимошенко з урядом Кучми – Януковича. Власне, це й стало основним висновком дискусії.