Вперед пятьсот, назад пятьсот…

И кто потом там разберет…

В. Высоцкий

- Та не бійся, − запевнив мене знайомий ще по журфаківському братству, коли я остаточно переїхав до столиці… – Напиши про якусь там будівельну контору… Збери на них досьє… А потім до гендиректора - наче за коментарем… Як забігають, бери за роги… Я так собі общагу вибив… Тіпа, відкупний…

Переді мною стояв щасливий володар «спального мєста» й справді щиро вчив пришелепкуватого провінціала, яким саме місцем треба працювати… Задля місця за 35 добових герене і загального використання холодильника.

Його щасливий блиск в очах зачаровував. Уява малювала чудернацьку схему журналістського доробку в столиці. Одні матеріали - для перших шпальт в інеті та у «пейпах», а інші - для «пробивних коментарів»…

Олрайт для копірайтера

Для певної спільноти «акул пера» (а їх набагато більше, ніж ви думаєте) такі «спецкоментарі» є суттєвою статтею прибутку. Редактори та власники ЗМІ, проводячи політику гонорарної системи оплати, самі провокують актуальність таких «коментарів». У тій газеті, де, власне, працює «передовик» (до речі, загальнонаціональне видання з півмільйонним накладом) за проблемну статтю майже в одну шпальту дають по 50-70 гривень… Вочевидь, щоб прикрити оте місце… Спальноє…

Ще на зорі «месійської ейфорії», у квітні 2004-го, до благословенної Херсонщини приїздила Комісія з журналістської етики. Паралельно велися превентивні переговори з місцевими журналістами про створення національної профспілки журналістів. Однак, головним приводом приїхати був аспект професійної совісті.

Багато (трохи не всі) регіональних журналістів почули про таку розмиту категорію свого буття взагалі вперше. Це до того, що більшість із тих амбітних периферійників (вони, як відомо, найвитриваліші у своєму цеху), переїжджаючи до столиці журналістської революції, стають у «повний ігнор» до будь-яких етичних самокопань. А питати про це неетично… Бо у кого, мовляв, не буває…

- Чуєш, − трохи пізніше ми знову побачилися з «передовиком», − пам'ятаєш, ти про вірменів писав, яких викрили на крадіжці труб меліорації?

- Авжеж, − напружився я.

- Так от, телефонував тамтешній вожак… За статтю проти тебе гроші дає… − усмішку він уже не ховав. – Давай я про тебе трошки напишу, а гроші розділимо… Щоб не ображався…

Таке затерте − no comments. Тепер «спецкоментатор» узяв на приціл свого колегу… А головним призом, очевидно, стане половина «вірменського гонорару» і моє, до першого колінця совісті, незвертання уваги на замовлення. Скільки платили… Не питайте… Неетично…

Рента – для конкурента

Питання журналістської етики нерентабельне. І це саме та причина, чому нині усі вибудовують маркетингові новації у медіа, але не переймаються питаннями тих, хто «и на безлюдье дворянин». Там, де тусуються такі «дворянские собрания», якісь там звитяги «просунутих» київських журналістів не мають жодного значення. Влада змінюється, а ланцюги церберів демократії у міськрайонках такої ж довжини…

Відсутність хоч якоїсь усталеної традиції етичних підходів до журналістики практично утотожнює стертість меж між репортером і піарником. І, дивлячись на жвавих і веселих «штабних» копірайтерів із редакційними посвідченнями в кишені, мимоволі думаєш: годі вже “випендрюватися” − “бери гроші й мочи хороших…”

Прикро, що сама Комісія, з безумовно авторитетним Мостовим, не набрала тієї кінетики, щоб дістати час появи нової хвилі топ-менеджментів, що виросли у журналістському спротиві біля УНІАН. А тим часом, на зміну нашим олігархам з вищою філологічною, йдуть ті, хто може одним ранковим “аттачем” по е-мейлу визначити редакційну політику у найвпливовіших медіа Західної Європи. І зі слів одного із цих варягів (випало таке щастя погомоніти), тій же шведській ORKLA (медіа-корпорація, що вже придбала активи львівської газети “Високий замок”) в Україні нічого не потрібно, окрім рекламного бюджету та рекордних накладів. Питання редакційної політики (що, погодьтеся, обумовлює журналістську етику для кожного окремого журналиста) у порядку денному не значиться…

Але ні осоружні інвестори, ні інше закордонне щастя не є таким невідворотним іспитом на дорослість для вітчизняної журналістики, як майбутні парламентські вибори. З новопризначеною опозицією… Зі своїми “епіцентрами”, “подробностями”, “вістями”,”телемостами” та іншим. Вони з'являться в ефірі, як гроби після вождя, проте з ідейною складовою опозиції. І якщо це станеться, “журналістська етика” стане не чим іншим, як просто складним неологізмом, доречним лише у контексті із смачними кава-брейками… У Будинку профспілок, наприклад…

P.S. від «Детектор медіа»: – На нашу думку, автор цієї статті піднімає одну з найбільш болючих проблем вітчизняної журналістики, яка з відходом у минуле «темників» стає й однією з найактуальніших. Сподіваємося, що матеріал викличе дискусію, і пропонуємо нашим читачам подумати над тим, якими механізмами можна і треба вирішувати проблему «замовної» журналістики, якою зараз годуються не тільки сотні й тисячі наших колег, а й більшість вітчизняних видань, у тому числі – й найдемократичнішого спрямування.

Читайте також:

Без позначки "for sale"

Скрытая реклама или Самоокупаемые новости?