УТР: серйозно чи по-українському?
Декілька тижнів тому широка українська громадськість, підозрюємо, вперше дізналася про існування в Україні телеканалу УТР (Державна телерадіокомпанія “Всесвітня служба “Українське телебачення і радіомовлення”).
Причому обставини, за яких це сталося, виявилися напрочуд цікавими: голова Держкомтелерадіо Іван Чиж на прес-конференції заявив, що за підсумками рейтингів УТР посів третє місце у світі. Погодьтесь, що не кожен канал повідомляє про своє існування такими амбітними заявами. До того ж, загадковість самих рейтингів (хто, де, коли й за якими принципами їх укладав) не могла не підігріти інтерес громадян до таємничого УТР.
“А також в царині балету випереджаємо планету...”
Вийшовши на зв’язок з п.Чижем, ми змогли дещо прояснити в цій ситуації. За його словами, ще 2000 року з’явилося рішення тодішнього президента й уряду, на чолі якого стояв президент нинішній (цю деталь Іван Сергійович акцентував особливо), щодо створення телеканалу іномовлення, тобто розрахованого на іноземного глядача. Однак лише 2003 року вийшов відповідний наказ п.Чижа і канал було створено; отож, саме держкомтелерадіо є “батьком” структури. “Мета утворення УТР – на рівних говорити зі світом власною мовою, а не в інтерпретації наших фактичних конкурентів, по-друге, вийти на країни, де компактно мешкають наші співвітчизники; пропагувати Україну, її культуру, історію, сьогодення”, – розповідає Іван Чиж.
Здійснити ці наміри перешкоджають численні проблеми фінансового характеру (“Коли я підписував наказ, у нас не було ані шага, люди півроку працювали без зарплати. В перший рік нам нарахували тільки 13 млн. гривень, хоч задекларовано було 18; нам виділяють тільки чверть від наших потреб”, – каже Іван Сергійович) та недостатнє поширення, особливо в... Україні й Америці (заважають як нестача коштів, так і різниця в часі). За словами п.Чижа, він нещодавно мав ґрунтовну розмову в Секретаріаті президента в тім числі й про УТР, і цей канал тепер бачиться йому як засіб євроінтеграційних проривів, щось у дусі “Дискавері” і “Deutcshe Welle”: без політичної пропаганди пропагувати Україну. “Ми так потужно і в такі стислі терміни розгорнулися, що я можу назвати УТР своєю найбільшою гордістю, каналом, якого нам дуже бракувало ще від 1992 року, хоч критики нам теж не бракує”, – поділився радістю Іван Сергійович, який оцінює перспективи УТР в нових умовах доволі оптимістично.
Спершу телеканал мав тільки дві години мовлення, тепер же – фактично 18 годин перебуває в ефірі, поширюючи на свої програми на 82 країни. Тепер канал, співпрацюючи з ДПА “Укркосмос”, має найсучасніше цифрове оснащення і може дати фору будь-якому українському або закордонному каналові. За інформацією джерела з-поміж керівництва каналу, це справді так: приміром, УТР володіє унікальними мікрофонами спрямованої дії, що дозволяють записувати голос без будь-яких, навіть найголосніших шумів – такі мають поки що тільки ВВС, або найсучасніші мініатюрні ПТС (щоправда, усі ці чудеса техніки вже з рік ніяк не можуть розмитнити на кордоні). Та й загалом, одною з цілей УТР було створити канал, що працював би не в стандарті SECAM (він відповідає приблизно якості картинки УТ-1), а в стандарті PAL, що дозволяє виходити в європейські мережі та значно полегшити перехід в американські, що працюють за стандартом NTSC.
Серед досягнень каналу називають ще вихід в інтернет: на вебсайті www.utr.kiev.ua відбувається трансляція в режимі реального часу.
Таємниця незнаних рейтингів
І от власне з цим інтернет-ресурсом, як виявилося, і було пов’язано загадкове і, здавалося б, неймовірне до підзрілості зростання рейтинґів УТР, яке голова Держкомтелерадіо пов’язує з неупередженістю каналу під час революції, спробою дати зріз суспільства на той момент. Як вдалося нам з’ясувати, у своїх заявах Комітет керувався статистикою двох сайтів: www.webtelek.com та www.webantenne.com – власне, кожен охочий може особисто скласти враження про рейтинги, відвідавши ці сторінки. Однак зазначимо, що обидва портали зорієнтовані головно на російськомовну аудиторію і відстежують статистику переважно російських каналів.
Втім, важливим є інше: виявляється, ця статистика жодним чином не стосується власне телевізійних рейтингів, реєструючи лише кількість користувачів інтернету, які в даний момент переглядають онлайнову трансляцію каналів на їхніх сторінках. За словами керівництва УТР, запровадивши під час помаранчевої революції живий ефір з Майдану в глобальній мережі, канал одержав до 2 млн. відвідувань свого сайту і посів отак третє місце в обох рейтингах. Зараз УТР балансує між 6-18 місцем, проте зазвичай випереджає “5 канал” приблизно на три позиції.
Інфотейнмент від “Укртелефільму”
Втім, відвідини веб-сторінки УТР і перегляд трансляції в режимі онлайн навівають не завжди оптимістичні враження. Безперечно, не можна не відчувати гордощів за найпередовішу техніку, яка перебуває на озброєнні вітчизняних телевізійників, та ще й тих, хто демонструє досягнення українського ТБ перед усеньким світом, але, на жаль, наслідки використання плодів науково-технічного поступу не завжди даються взнаки у передачах каналу. Скажу щиро: до українського “Дискавері” він виразно не дотягує, і не дотягуватиме ще досить довго. Програми науково-пізнавального характеру здебільшого не мають нічого спільного з інфотейнментом, натомість забагато – з традиціями радянської документалістики: дещиці нової інформації розчиняються серед затягнутих кадрів, сентиментальної одноманітної музики, фальшиво-патетичних текстів. Особливо яскраво це виявляється у циклах передач до 60-річчя закінчення радянсько-німецької війни, яку, звісно ж, інакше ніж “Великою Перемогою” не називають. Той, хто хоч раз бачив чудові програми “Дискавері” на ту ж тематику, зрозуміє: чіткий, конкретний, об’єктивний дискурс, відсутність симпатій до будь-якої із воюючих сторін, зосередження на тому, щоб розповісти глядачеві якомога більше цікавого, несподіваного, незвичного, – все це не дуже схоже на документалістику УТР, яка (в дусі радянської) підмінює факт інтерпретацією, пропонує замість дивовижі – подвиг. Як такий канал може виступати засобом євроінтеграційних проривів? Незбагненно.
Проте самі працівники каналу навряд чи винні в чомусь – вони самі скаржаться на умови, ой як далекі від ідеальних.
Кому непотрібний УТР?
Наталія Марчук (служба програм УТР) вважає, що працювати доводиться у винятково важких умовах. Фактично телекомпанія перебуває в ефірі тільки півроку, але до 1 березня це було щось на кшталт технічного прогону, коли канал просто ретранслював програми НТКУ. Тільки з початком весни УТР мав виходити з власним на сто відсотків продуктом (вочевидь, цієї цифри все-таки і зараз ще не вдалося досягти).
“Ми маємо програми різного напрямку, з урахуванням того, що наша основна аудиторія – це діаспора, – каже п.Марчук. У нас працює 5 творчих об’єднань (громадсько-політичних програм, дитячих, тощо), в нас є інформаційно-новинна служба; на жаль, ми поки що виходимо тільки раз на день і в записі о 20.30 – 25 хвилин новин і 5 хвилин огляду преси. В суботу йде “Подія тижня”, в неділю – підсумкова програма “Пульс тижня”. Дуже сподіваємось на студію на Хрещатику, яка дозволить нам перейти до прямих ефірів. Трохи беремо й продукту з НТКУ за угодою – вибираємо найкраще. Але вже зараз 80% – це наш продукт. Часом доводиться брати старі концерти, старі програми – класику, ті імена, за які нам не соромно перед світом.”
Як розповіла Наталія Марчук, канал виходить через широкосмужні кабельні мережі, тому в Києві його можна дивитися тільки тим, хто має відповідний пакет, хоч в регіонах мають змогу його приймати майже скрізь. За межами України, крім найближчого зарубіжжя, УТР дивляться в Туреччині, Ізраїлі, США (очевидячки, через інтернет), Канаді, Великобританії та Франції. А ось з Росією вже проблеми: надходять скарги (зокрема, з Новосибірська), що канал неможливо приймати.
“Загалом все більш-менш, – провадить далі п.Марчук, – у нас є гарний колектив, але наша головна проблема – гроші. Ми орендуємо навіть приміщення – на 20 поверсі “олівця” на Мельникова, апаратну й ефірну – орендуємо в “Укркосмосі”. Все, крім камер, ми орендуємо, а на це ж потрібні гроші. Багато хто навіть не знає про нас – за кордоном знають більше.”
“Часом здається, що ми нікому непотрібні”, – закінчує пані Наталія, скаржачись на брак уваги з боку влади та ЗМІ.
Про спільне між пенсіонерами і студентами
Проте це ще далеко не все.
Джерело серед рядових працівників УТР, яке побажало залишитися неназваним, повідомило «ТК», що УТР перебуває в безвиході. Досі не вдалося (і вже навряд чи вдасться) перейти до прямих ефірів, а новини в записі – це нонсенс. Все, чим послуговується канал – позичене-орендоване; існує й колосальна кадрова проблема. Адже штат укомплектовано майже винятково за рахунок пенсіонерів та студентів, що працюють у вільний від навчання час, позаяк кваліфіковані фахівці відмовляються від роботи за жебрацьку платню. Навіть ті, хто ще досі не облишив УТР, збираються зробити це найближчим часом, оскільки перспектив не видно ніяких і в колективі панує цілковитий скепсис.
Слова про найпередовіші технології на озброєнні УТР рядові працівники сприймають не інакше, як зловтішні жарти, адже досі не мають жодної (!) ПТС – і це на каналі, який здійснює офіційне іномовлення від імені України! Звісно, причина тут і в нестачі коштів (які ніхто навіть і не збирався виділяти), але важливо ще й те, що УТР не потрібен, по суті, нікому, окрім Держтелерадіо. Понад те, згадане джерело запевнило “Детектор медіа”, що весь проект як такий є не більше, ніж – дослівно – “PR-ом пана Чижа”. Таким чином, мовляв, і термін його існування визначається терміном перебування Івана Сергійовича на посаді голови Комітету. Отакоє-от, як казала Людмила Янукович...
Ми зумисне не надаємо перевагу будь-якій із трьох думок, які подали вище, тим більше, що вони видаються максимально протилежними. Але очевидно, що Україні не потрібен канал “для галочки” або для того, щоб виправдати існування одного з державних комітетів і створити ілюзію бурхливої діяльності. Чи є УТР саме таким каналом на кшталт «потемкинских деревень»? З одного боку, до ствердної відповіді на це запитання схиляють його «картинка» і сітка програм, з іншого – див. початок статті. А взагалі, УТР – це серйозно чи по-українському? – як казала іще одна, така подібна до процитованої вище, героїня.
Читайте також:
УТР: примарне примирення
Профспілка проти ТБ („Тихого Болота”)
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
для “Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ