„Порнографія, – занурилася у папірці Підалькіна, – вульгарно-натуралістична, цинічна, непристойна фіксація статевих актів, самоцільна, спеціальна демонстрація геніталій, антиетичних сцен статевого акту, сексуальних збочень, зарисовок з натури, які не відповідають моральним критеріям, ображають честь і гідність людини, спонукаючи негідні інстинкти”.

Прочитала і замріяно зиркнула у темне вікно УНІАНу: „Чи є етичні сцени статевого акту?.. Як їх відрізнити від неетичних? Якщо людина має честь і гідність, невже показом дешевого порно можна розворушити в ній негідні інстинкти?”... По правді, з цього визначення ніц Зінка не зрозуміла про порнографію, тому вирішила зануритися в еротику.

„Продукція еротичного характеру – будь-які матеріальні об’єкти, предмети, друкована, аудіо-, відеопродукція, в тому числі реклама, повідомлення та матеріали, продукція засобів масової інформації, електронних засобів масової інформації, що містять інформацію еротичного характеру, має за мету досягнення естетичного ефекту, зорієнтована на доросле населення і не збуджує в аудиторії нижчі інстинкти, не є образливою”.

„Оце і все?!” – ще розгубленіше закліпала очима Зіна, бо із закону виходило, що продукція еротичного характеру – та, що містить інформацію еротичного характеру.

„ДОЗВОЛЬТЕ Я СКАЖУ!”

Низьким голосом залоскотав промовою ліве вухо Зіни арт-директор „Хазарії” Костя Дорошенко. Підалькіна підняла очі й побачила: 1. Сонцесяйне щасливе обличчя Дорошенка. 2. Переконаність арт-директора, що в нього бозна-яка гарна статура. 3. Світлі кучері, яких у Києві ще пошукати!.. Почервоніла й знітилася, бо не знала, яке Кості визначення дати – еротичний пан чи сексуальний хлопак. „Не мучся над законом, – прошепотів ніжно на праве вухо дівчини Юрій Володарський – редактор журналу „ОРТІМUМ”. – Порно – це якщо показано жіночі та чоловічі геніталії. А жіночі й взагалі можна демонструвати здалеку – однак ніц не видно. Груди та дупи геніталіями не вважаються”. Зіна знов тишком зиркнула на Костянтина. Той мав звабливу яскраву краватку і був застібнутий ледь не під саму міцну шию. „Еротично!..” – ледь не скрикнула Підалькіна, та Дорошенко, як хвацький жевжик, насів на Олега Скрипку – учасника круглого столу „Кальварії”, і почав „зірку” паскудними запитаннями мучити, „ВВ” попсою називати, у нездатності мислити та в незнанні українського культурного простору звинувачувати.

Олег Скрипка (ніби виправдовуючись): Щоразу, як я приходжу на інтерв’ю, кажу: не говоритимемо, на якій машині я їжджу, чи є в мене хом’ячок і що я думаю про українських жінок. Мені постійно ставлять ці запитання – просто проблема з журналістами! Ми не попса. Попса – це те карооке, яке ми бачимо з екранів. Те, що ми робимо з Фомою, – це рок-музика. Це діаметрально протилежні речі. Ми перебуваємо у стані війни з поп-культурою, яка яскраво виявилася на Майдані. Та за 17 днів цю війну ми програли. Знову вмикалася фонограма і т.д. Як результат – міністр культури, який до культури жодного стосунку не має, тому що естрада – не культура, а бізнес. Зараз на ТБ ми бачимо співаючих бізнесменів. Треба провести купу роботи, щоб підняти культурний рівень суспільства. Коли це станеться, то буде про що журналістам питати, а артистам говорити.

Занепокоєно глянула Підалькіна на годинник. „Жах із часом!” – панічно заверещала, бо вже мусила бути на презентації еротичного „LEO”.

„ВИЗИВАЄТ ЕРЕКЦІЮ!”

Прочитала Зіна на обкладинці лютневого номеру „LEO”, який подарували журналістам вечірки, й хмикнула: „Хм!” Над написом гола білявка розкинула на усю сторінку А4 ноги, на місці оголених геніталій – червоне кружальце зі словами „Жгучая еротіка”, а по центру силіконових грудей – червоні зірочки. „Ницість яка!..” – зітхнула Зіна, бо етики у відверто хтивій позі модельки не знайшла. Тож вирішила покласти білявку на стіл лицем, щоб не бачити її зухвалого масного ока. „Овва!” – тут же ж застогнала, бо з іншого боку обкладинки, розтуливши рота, нахабно дивилася інша білявка, з такими ж „кружальцями-зірочками” на геніталіях та ще більших силіконових грудях. „Тєбє нравіцца мойо тєло? – шепотіла Зіна, читаючи. – Хочєш мєня імєть со всєх старон? Увідімся на странічках „LEO”. І поруч – шість контактних телефонів. „Отакої!” – лупала очима навколо журналістка „ТК”, бо якщо довіряти словам Володарського, то видно, що до еротики журнальчик не вельми належав. З усіх його сторінок, сласно розкинувши ноги, зиркали масними очима голі дівки, а на місці геніталій були вже не кружальця, а квадратики. І правду сказати – не всюди. Що далі гортала дівуля журнал чеського видавництва, то менше квадратиків було на геніталіях жіноцтва. Усе було відкрито, нагло й дико.

ЛОКШИНА MADE IN ЧЕХІЯ

„Мы создаем телепроекты, связанные с сексуальной культурой, эротические и научно-популярные издания по домашнему хозяйству, моде и т.д., – російською почали прес-конференцію з журналістами представники чеського холдінгу „РК62”. – Имеем представительства в Канаде, Бразилии, Индии, Украине, России. Наше издание работает в каждой стране легально, только в соответствии с законами”.

„Так квадратиків багато!” – іронічно кинув уже у праве вухо Зіни редактор „ОРТІМUМ” Юрій Володарський, ковтаючи горілку та поглинаючи фуршетні канапки. Ті, хто вів конференцію, сиділи за довгим столом (чоловік – 7) у чорних костюмах й при краватках і світили серйозними діловими лицями крутих ділків, яким не дати більше 30-ти. „Журнал не вполне соответствует нашему замыслу, – „парили” вони далі російською. – Опыт общения с украинской аудиторией говорит о том, что надо издавать более развлекательный и познавательный журнал. Подписчики благодарят издательство за то, что такие журналы выпускаются. Сексуальная культура, как культура общества в целом, зависит от законодательства. Украинское законодательство запрещает продажу порнографии. В Чехии же порно легализовано, но это никак не влияет на общественную мораль. Свобода морали – составляющая демократического государства. Неоднозначность и несовершенство украинского законодательства в области общественной морали – создают трудности и непонимание чешских партнеров. Мы ведем активную работу по адаптации иностранного инвестора в правовом поле Украины. Представители экспертных комиссий не могли прийти к единому мнению, что есть порно, а что нет. В нынешнем законе Украины нет четких критериев, и мы бы хотели поучаствовать в этом процессе становления защиты общественной морали в Украине”.

„Коля!” – зарепетував Володарський, бо між журналістами та промовцями тихо, мов тінь, виникла усміхнена фігура. Фігура ця – київський фотограф Коля Трох. Коля вирішив, певно, що навколо абсурд, а він – папірець лакмусовий. Сів і очима чистими, як скло, посмішкою гуманістичною продемонстрував, що він у ідіотичній ситуації „Caribbean Club” – єдина твереза Людина.

„У поэтов в Швеции и Финляндии не стоит”, – раптом кинув через стіл Володарському дещо захмелілий столичний критик. Зіна ніц не второпала й прислухалася до ділових жевжиків за столом. „Розничная цена журнала – девять гривень”, – мовили ті й пообіцяли, що у лютому їхнє дітище з’явиться у кіосках преси.

Цього Зіна второпати ніяк не могла, тому, побачивши кінокритика Аксинію Куріну, кинулася до неї за роз’ясненнями.

ТУСОВКА

А.Куріна: Интересно, попадет ли этот журнал в юридическую переделку. Любой киновед-эксперт поймет, что это софт-порно – балансирование на грани секса и эротики. В законодательстве этого понятия нет, но в художественной критике оно используется.

А тут і Діля з гурту „Танок на Майдані Конго” підскочив. Усміхнувся Зіні й мовив:

Діля: Хорошие цветные картинки... Но я не понял, почему в интимных местах кубики. Если речь идет об откровенности, то каждый в интернете может найти более откровенные фото. Я не понял сверхзадачи журнала.

Тут Зіна вгледіла статного великого хлопака – центр уваги присутніх. Дівчата з обкладинок ілюстрованих журналів навколо нього крутяться, чоловіки приємно всміхаються. Ні дать ні взять – фірмовий король! „Хто ви?” – під’їхала й Зіна із запитаннями до красунчика.

Красунчик: Я просто пришел потусоваться, привел своих друзей. Мне нравится. Я рекомендовал пригласить на вечеринку Монро. Она сделает праздник... Журналисты не расходятся... Конференция закончена, а они не идут... А зовут меня Вячеслав.

Монро – місцевий трансвестит. Це Зіна збагнула відразу. Предмет захоплення „продвінутой тусовкі”. Не те щоб лоск він мав блискучий чи імпровізації бурлескні й смішні на кшталт заморських колег своїх, яких Підалькіна інколи по ТБ та у кіно бачила – ні. Просто був він (чи вона) диковинкою вечірки, сміливою та епатажною пані у „розкішних” концертних сукнях.

Монро (манірно): Скажу честно: я оказалась здесь, потому что это моя работа. Что касается журнала, то если он есть, то, значит, это людям надо.

Щодо журналістів, які, як сказав красунчик, „не розходилися”, то ті підкорялися угарній атмосфері „Caribbean Club”, „зависали” у цигарковому диму, відпускаючи часом заяложені жарти, спостерігали еротичні танці місцевого балету й чекали на конкурс міс „LEO”. Хоча... Програму вичерпано було вже тоді, коли усім роздали журнали. Усе інше – презентація „по-братковскі” – чисте дурисвітство. Побачила у тусовці Зіна й колишнього ТЕТівського ведучого передачі „INSIDE” Пашу – того, кого „ТЕТ” безпідставно дитиною називав. Хутко ховало до сумки „дитя” журнальчик. „Бачу, Пашо, що ти йти збираєшся”, – звернулася до нього.

Паша: Я подарю это своему гиперсексуальному брату, который испытывает интерес к журналам подобного характера. На своем жизненном опыте я могу сказать, что подобные журналы приобретаются для того, чтобы потом мастурбировать на изображения девушек. Но неясно, зачем эти кубики? С точки зрения законодательства эти кубики оправданы, но позиционирование этого журнала как эротического неуместно. Он порнографический. А квадратики неестественны. Я видел голых девушек и знаю, что у них никаких квадратиков нет.

НЄ ТРОГАЙТЄ ТРОХА!

„Де Трох?” – спитала Підалькіна критика столичного (далі – К.С.), бо хотіла думку фотографа щодо події в опитуванні своєму мати.

К.С. (несподівано злостиво): Зачєм ви ето делаєтє? Оставьтє Троха!

З. П.: ???

К.С. (істерично): Зачєм так паступаєтє? Ви пєрєступаєте грань. Так нєльзя! Ви нє должни етого дєлать!

З.П. (ошелешено, виправдовуючись): Таке моє бачення світу.

К.С. (намагаючись втємяшити дівці норму етики): На вас же нє сиплєцца ні духовний, ні золотой дождь… Нєт?.. Какова цена ваших статєй?

З.П. (закліпала очима, бо не збагнула, що критик має на увазі невеликі Зінчині гонорари): ???

К.С. (прискіпливо, майже по Станіславському): Зачєм?.. Скажитє. Раді правди?

З.П.: Ні.

К.С. (дoдаючи високих нот в інтонації, загрозливо): Раді ігри?

З.П.: Можливо... Так.

К.С. (знищуючи Зіну аргументами): Я панімаю – ви в жанрє попси пішетє. Кому-то ето нравіцца, а кому-то – нєт. Вам что, мєня мало? Вашего дружка мало? Пішитє о вашем окруженіі! Но ви лучше міра, которий вас окружаєт. Ви – хороший чєловєк.

З.П. (мляво відбиваючи атаку): Ніколи не думала про це.

К.С.: Так нє трогайте Троха! Он – чєловєк.

З.П. (розгублено): Я люблю його.

К.С. (іронічно і вбивчо): Люблю – поетому унічтожаю. Ха!

Кинув і зник за дверима „Caribbean Club”.

ТЯЖКІ РОЗДУМИ

Підійшла Зіна до Троха. „Можеш сказати мені в диктофон?..” – смутно мовила. А той обійняв дівчину, ласкаво й ніжно переадресував її своєму приятелю, ніби кажучи: „Його питай. Він скаже. Не я”. І пішла Зінуля на місце своє, бо стався з нею інсайт. Збагнула, що й справді заради гри статті свої пише. Бо без гри життя прісним є. Та второпати не здатна була Зіна: 1. Як така поважна особа високої моральності, як К.С., могла опинитися у такій „гидкій” йому тусовці й так довго там залишатися? Садомазох він, може? 2. На що сподіваються видавці „LEO”, запрошуючи на презентацію порножурналу пресу, нагло й цинічно видаючи свій продукт за еротику? 3. Чому Скрипка й К.С. вважають, що попса – це ницість, що мають на увазі, мовлячи це вельми не огидне для Зіни слово „попса”?

Мучила себе важкими думками Підалькіна, а навколо у чаду димному стрибали напівоголені дівки, ситі й щасливі обличчя. Вдивлялася в оточення своє, хотіла „із’ян”, як К.С., знайти, та не бачила нічого злого в очах присутніх. „Всє добриє, харошиє”... – прошепотіла вона репліку з пісні Башлачова й хотіла було сльозу скупу на стіл „Caribbean Club” вронити, та не встигла.

„НЕ БЕРИ ВАЖКОГО В ГОЛОВУ!”

Вивела з задуми Підалькіну, зателефонувавши на мобільний, бренд-менеджер видавництва „Кальварія” Діана Клочко...

Діана: Розслабся, Зіно. Якщо говорити про еротику та попсу, то можна з упевненістю сказати, що ноги цих явищ ростуть з Верховної Ради. Абсурдність полягає у тому, що коли Юлія Тимошенко у своїй прекрасній сукні прийшла на засідання, то отримала несподівано більшість голосів. А її еротична ажурна спина та ліхтарики на руках – стали на тиждень головною темою опусів ТБ та друкованих видань. Як сказав Скрипка – йому популярність потрібна для того, щоб мати можливість заробити гроші і зняти наступний кліп. Попса – це метода просування того чи іншого продукту й нічого більше. Така проста реальність сьогодення.

Послухала Зіна Діану й вирішила не перейматися нічим, бо була переконана, що хоч закон і недосконалий, але він все ж таки – закон, і „жгуче порно” до міських розкладок не дійде, навіть якщо хтось із журналістської братії привітає цей продукт. Єдине, чого б хотілося дівці, то щоб закони писалися так ясно, щоб ніякі заморські холдінги не відважувалися журналістів на такі презентації запрошувати і голову їм своєю нахабністю морочити.