Роман Горбик, для «Детектор медіа» Поява нового національного телеканалу в Україні тягне щонайменше на подію року в галузі медіа. Тим більше, якщо такий канал обіцяє зробити ледве не революцію всього українського телебачення і увійти в трійку лідерів ринку. Врешті-решт, канали народжуються не так часто – не щодня, принаймні – щоб проігнорувати факт і процес їхнього постання. Особливо коли цей факт і процес огорнуто таємничою завісою мовчанки.

Великі сподівання

Чутки про зміну власника відомих кабельних каналів КТМ та IVK та про пов’язане з цим переформатування їх у загальнонаціональних телемовників К1 та К2 почали ширитися ще на початку літа. Вже тоді було зрозуміло, що на масову розкрутку найближчим часом очікувати не варто: радше навпаки, майже вся інформація приховувалась яко комерційна таємниця. Втім, щось потроху ставало зрозумілим. 30 червня в інтерв’ю «Детектор медіа» щойно призначений генеральний продюсер каналів Анна Безлюдна повідомила, що новий проект є суто бізнесовим і призначатиметься для «людей, що звикли ставити питання». За її словами, формат К1 визначатимуть публіцистика, фестивальне кіно і, звісно, принципово нова концепція новин. Ставка мала бути зроблена на авторське телебачення типу російського НТВ у його найкращі часи. «Ми розраховуємо на людей, – розповіла пані Безлюдна, – які за останній місяць прочитали бодай одну книжку (або дуже хотіли прочитати). ...Це буде щось не схоже на ті випуски новин, які йдуть зараз на українських каналах. За стилістикою і за подачею». Усе це стосувалося загальнонаціонального каналу К1, а супутниково-кабельний К2 (екс-IVK) мав стати молодіжно-розважальним.

Що й казати, шляхетні завдання ставили і, либонь, ставлять перед собою продюсери і, мабуть, власники нового телепроекту. Приємне враження не змогли зіпсувати навіть чутки про начебто донецьке походження більшої частини інвестицій. Вихід каналів в ефір планувався на перше листопада – одразу по президентських виборах (ніхто не очікував, що цей процес дещо затягнеться). Однак щось не вийшло, і запуск К1 і К2 відклали. Одночасно з’явилася на рівні тієї-таки чутки інформація про активну участь у фінансування новонароджених каналів російської компанії «Євротрансгаз», близької до «Газпрому». Проте це був тільки початок.

«Ми хочемо зруйнувати стереотипи»

Редактор інформаційного мовлення каналу Марія Старожицька повідомила «Детектор медіа», що початок мовлення відкладено до весни, орієнтовно до березня – квітня. «Зараз ми робимо наперед власні документальні програми і підбираємо команду, – каже пані Марія. – Щойно ми переїжджаємо в нове приміщення, після нового року почнемо в реальному режимі, але без ефіру, тренуватися. Усі канали так запускалися, від 4 до 8-10 місяців, це норма. У нас, умовно кажучи, йде місяць третій».

Щодо концептуальних засад каналу, то пані Старожицька нічого радикально нового не повідомила. На її думку, К1 потішить ту частину аудиторії, яка звикла критично ставитися до українського телебачення, і зможе їй довести, що воно спроможне виконувати не тільки пропагандистські функції. «В Україні є певні глядацькі стереотипи, сформовані різними каналами, – провадить вона далі. – Каналів є багато, хороших і різних, так би мовити, але ми хочемо позиціонуватися саме як інтелектуальний канал, з боку передовсім програмного наповнення (у нас буде багато власних програм і фільмів, телевізійної публіцистики). Усі проекти я не можу зараз перелічити, згадаю принаймні один, який ми робимо зараз із Портніковим до 20-річчя Перебудови зі всіма першими особами Росії та України. Нас цікавлять проекти із тими людьми, хто міняв обличчя світу. Ми хочемо стати дійсно європейським каналом. Для цього ми підбираємо сильну команду, людей з різних каналів, що хочуть довести: ми щось можемо. Наш пріоритет – це орієнтація на яскраві особистості на екрані, тому багато програм ми не закуповуємо. Це телебачення – реальний бізнес-проект. Якщо люди нас дивитимуться, то це, звісно, окупиться».

Щодо інших питань, зокрема тих, що стосуються організації роботи каналу, п.Старожицька, пославшись на брак інформації і порадивши звертатися напряму до Анни Безлюдної, відмовилася від офіційних і неофіційних коментарів. Аналогічною була позиція іншого редактора, відомого українського журналіста Ореста Сохара, що спершу був погодився, проте за кілька днів категорично заявив те саме: «Я нічого не знаю». І порадив звернутись до пані Безлюдної. Дивно все це якось, взагалі-то, – перші особи каналу не знають, що на ньому робиться.

Сама пані Безлюдна була на диво лаконічною. На більшість питань вона відмовилась відповідати телефоном, розповівши лише про редакційну угоду на каналі, точніше, про відсутність такої. «Я скептично ставлюсь до такого плану угод і вважаю, що журналісти мають працювати в рамках індивідуальних контрактів та наявного законодавства, – повідомила вона. – Решта залежить від особистих якостей журналіста і менеджера, і якщо мета проекту зрозуміла, а метою будь-якого комерційного проекту є бізнес, то немає потреби в укладанні інших угод, окрім як передбачених законами». Щодо затримки виходу каналу, то пані Анна заперечила сам факт такої, посилаючись на те, що офіційно дата виходу ще жодного разу не оголошувалася. Відповідно й відхилення від неї бути не може. (Це не зовсім відповідає дійсності: в тому-таки інтерв’ю від 30 червня Анна Безлюдна сказала дослівно: «Я, звісно, не хочу сказати, що в листопаді вийде такий канал, який переверне свідомість».) Однак загалом багато часу відбирає будівництво власного телецентру, про яке розповіла генеральний продюсер, тому всі можливі затримки пов’язані саме з цим. Інформація ж про інвестиції каналів, за її словами, вже розголошується, але в рамках особистої розмови. На жаль, на момент здачі цього номера журналу до друку зустріч кореспондента «ТК» з пані Безлюдною ще не відбулася.

За лаштунками

Опитування інших працівників К1 дає дещо іншу картину. Перш за все, всі підтвердили факт існування офіційної і дуже суворої заборони розголошувати будь-що, що стосується власника. Кажуть, що існує навіть відповідна постанова. Одне із джерел, побажавши, звісно, зберегти анонімність, засвідчило, що здебільшого це й так нікому невідомо. Свого часу колективу повідомили, що спати можна спокійно, адже власник – не Пінчук, не Суркіс і не Янукович. Згідно до офіційної версії, інвестує проект, разом з невеликими за обсягами українськими капіталовкладеннями, велика західна телеструктура, назва якої вперто не розголошується. Чутки про «Євротрансгаз» на К1 сприймають із подивом: «Не чули, не знаємо». Журналістка ж Ірина Павленок, яка нещодавно звільнилася з каналу, відмовившись, як сама сказала, «з етичних міркувань» надавати інформацію, все-таки прохопилася, що крім українського та західного капіталів, начебто присутній ще й російський.

Натомість інше джерело з абсолютною упевненістю повідомило, що канал – стовідсотково «донецький». Щоправда, з’ясувати конкретну структуру поки що не вдалося, хоч на рівні припущень кажуть про її гіпотетичну близькість до знаного «Індустріального союзу Донбасу». Вдалося ж одержати інформацію про атмосферу в колективі та про те, що «бізнес-проект» є насправді не зовсім «бізнес-проектом». Подейкують, що у віддаленій перспективі (яка, з огляду на затягування запуску, уявляється більш ніж віддаленою) розглядається й утворення третього каналу медіа-холдингу – К3, що начебто матиме спортивну специфіку. Також ми детальніше з’ясували новинний формат К1. За словами того ж анонімного джерела, планується, що випуски новин міститимуть небагато сюжетів, орієнтовно 5, однак кожен детально і всебічно розглядатиме подію; тривалість кожного з сюжетів – приблизно 5 хвилин. А ось західна телекомпанія, швидше за все, здійснює тільки менеджмент каналу – не більше за те.

Справді, на перший погляд міркування про українського власника видається значно логічнішим від загадкової «західної компанії», адже згідно до законодавства іноземним вкладникам може належати не більше за 30-відсотковий пакет. Проте загальновідомо, що інвестори вже давно навчилися обходити цю норму за допомогою створення дочірніх підприємств в Україні. Так що за певних умов навіть усі 100% капіталовкладень у новий канал можуть виявитися закордонними. І після ретельного розгляду питання три версії про власника – російського, українського (донецького) чи західного – залишаються рівноцінними, принаймні в плані конкретних доказів.

Роман Горбик, для «Детектор медіа»

Читайте також:

Jane's: в українську енергетику прийшов Могілевич. І замаячили люди Бакая

Таємні документи про темні оборудки з газом