Цими вихідними “1+1” показував художній фільм “Міс конгеніальність” з Сандрою Буллок у головній ролі. Там агент ФБР працює під прикриттям, беручи участь в конкурсі Міс Америка. І учасниці, за умовами конкурсу, мусять сказати – чого вони бажають, щоб було. І всі говорять як одна: “Миру у всьому світі”. І агентша ФБР також говорить. Якось кривиться, але – говорить. Бо це – правильно. Хоч і виглядає тупо. Але правильно. Щось схоже на цей парад одноманітних і правильних виступів сталося минулого тижня в телевізійних спортивних новинах. Йшлося про “Динамо” та “Шахтар”, що брали участь у матчах Ліги Чемпіонів.

Солідарний хор у висвітленні подій національного футбольного життя на наших екранах – явище дуже рідкісне. Скажімо, “1+1” і програма “Проспорт” цілком, повністю і непорушно стоять на позиціях підтримки київського “Динамо”, критичні стріли в бік якого з уст ведучого Сергія Полховського, що є ще й прес-секретарем клубу, можна почути вкрай рідко (власне – ніколи). ТРК „Україна” підтримує донецький “Шахтар” з широко заплющеними очима, не виявляючи здивування жодним рішенням керівництва чи тренера (допоки здивування рішенням тренера не виявить керівництво), поглядаючи на “Динамо” зі здоровою (а іноді – надмірною) критичністю. Київські канали всім гамузом прихильно ставляться до київського “Динамо” і менш прихильно – до донецького “Шахтаря”. Український футбол загалом – з усіма його “Ворсклами”, “Волинями” та “Оболонями” – самотньо любить Перший Національний. У решти телевізійних каналів він викликає лише здивовано-іронічну посмішку. Хіба що ТРК „Київ” безоглядно підтримує муніципальний “Арсенал”.

Але ситуація, що відбулася в матчі Ліги Чемпіонів “Рома” – “Динамо”, вразила всіх однаково сильно. Власне, зараз, на фоні подій івано-франківського політичного життя, травмування арбітра Фріска запальничкою виглядає чимось традиційним і не таким уже й вражаючим. Але тиждень тому це видавалось жахливим, несправедливим, гідним якнайсуворішого покарання. Покарання на корись “Динамо”. І всі спортивні новини говорили про це однаковими словами, однаково підтримуючи українську команду, що стала жертвою римських вболівальників і футболістів. Історія коментатора Першого Національного, у якого напередодні матчу римські хулігани поцупили шарф із символікою “Динамо” (про це він розповів під час прямої трансляції матчу), яка за інших умов викликала би хіба що посмішку, в контексті подій на полі підняла Рим та місцеву команду ледве не до рівня „фашистів”, єдиною метою яких у житті є знищення українського футболу й України. Принаймні, саме такий погляд телевізійні спортивні новини доволі активно культивували, знаходячи порівняння в сивій історії – Рим, гладіатори, інше.

Чи не вперше ситуація, коли ведучий “1+1” є одночасно і прес-секретарем “Динамо”, дала однозначно позитивний результат: ті слова, що говорив Сергій Полховський про суддівство, про поведінку вболівальників та футболістів суперника, виявлялися цілком слушними, правильними та справедливими. Хоча картина, що її змальовували спортивні телеоглядачі, виглядала й суб’єктивно та надто емоційно: грубість, якої зазнавали київські футболісти на полі, природньо, доповнювалася грубістю римської публіки, а з боку киян, здавалося, не було зроблено жодного агресивного жесту. Ми грали добре, повністю перегравали римлян – було чути від спортивних коментаторів. Ніхто не сказав: ми теж грали грубо чи, принаймні, жорстко. Мабуть, не грали. Все мало вирішити УЄФА.

Теленовини авансом зараховували рішення на користь киян. Це дещо лякало. Радіти чи стверджувати результат завчасно здавалося чимось ненадійним. Досвід був проти цього.

У спортивних новинах більше пропаганди, ніж інформації. Рідко коли очікуване, вимовлене збігається з тим, що є насправді. Це пов’язане зі своєрідним феноменом прес-конференцій, коли інформація отримується не шляхом аналітичних пошуків та досліджень, а ніби напряму – сказати б, із першоджерела. Яке не завжди джерельно чисте. У спортивних новинах більшості каналів уже й не згадують свої позитивно вибудувані сюжети про керівника федерації боксу Єлисєєва, який обіцяв перемоги і цих перемог безапеляційно чекали від спортсменів телевізійні спортивні оглядачі. Нині (до Олімпіади – побіжно, останні два тижні – доволі активно) федерацію часів Єлисєєва поливають брудом так само пафосно і безапеляційно, як колись піднімали на щит – ті самі люди. Бо він колишній керівник. І тепер не він проводить прес-конференції. Випадків, коли говорено було одне, а виходило на інше безліч як у нашій спортивній історії, так і в історії наших російських друзів.

Рішення виявилось позитивним: “Динамо” зараховано технічну перемогу. Тепер про все це можна говорити. Добре, що вийшло на добре. Невідомо, що б сталося зі спортивними новинами, якби все закінчилося інакше. (Власне – нічого, бо то було б не вперше).

Попередній скандал, що стався за участі “Динамо” в Лізі Чемпіонів, було згадано в проекті Нового каналу а-ля Парфьонов “Тим часом”. Вадим Щербачов, коментуючи історію з шубами, звів її на манівці посткомуністичної епохи, сказати б – непорозуміння між соціалістичним і капіталістичним світоглядом: пропонували шуби, але пропонували їх якось так по-українськи, зі скидкою, що викликало у іспанського судді (мільйонера і капіталіста) побоювання хабара. Яке він оприлюднив у післяматчевому рапорті. Тоді “Динамо” дискваліфікували. Тепер похвалили (власне, і тоді і зараз судили по справедливості і закону, але кого це обходить). І це приємно. Навіть коментатори матчів “Шахтаря” на ТРК „Україна” співчували динамівцям. А потім раділи за них. Що й казати про інших. Єднання, братерство. Це був якийсь сон. А київські журналісти сказали, що “Шахтар” грав непогано в матчі з “Міланом”. На поразку не заслуговував. Колективно покритикували суддю, який видалив футболіста “Шахтаря” з поля. Якось так чітко. Хором. По-сімейному.

Маю надію, що тепер так само колективно будуть радіти перемозі “Динамо” над “Байером”, майбутнім перемогам “Шахтаря”. Україна велика. Але щастя вистачить на всіх.