Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для „Детектор медіа” ...є сенс говорити про ЄТП – Єдиний терористичний простір, в межах якого на території України цілком “законно” діятимуть і терористи-ісламісти, і терористи-чекісти.

Сергій Грабовський, автор статті „Беслан, далі – всюди?”, яка була опублікована на сайті „ТК” 6 вересня і яка викликала дискусію серед наших читачів, сьогодні відповідає своїм опонентам. Ознайомившись з цим текстом, ми зрозуміли, що, напевне, і він викличе протилежні відгуки. Тож ми готові, як завжди, підтримати продовження полеміки. Нагадуємо, що ми можемо публікувати думки, які не відповідають позиції редакції.

Перше, що я хочу зробити, – це попрохати у читачів “Детектор медіа” вибачення за власну наївність. Здавалося б, людина, котра має досвід споглядання телебачення радянських, пострадянських і вже, мабуть, пост-пост-радянських (себто неорадянських) часів має більш критично ставитися до аудіовізуального фактажу, який їй пропонують на екрані. Адже будь-який факт, під оглядом теорії, – це не просто фрагмент дійсності, а такий фрагмент, вилучений із системи буттєвих взаємозв‘язків певним діючим суб‘єктом на основі світоглядно-ментальних настанов останнього. Іншими словами, факт завжди, навіть у найоб‘єктивнішій тележурналістиці – це частина дійсності, побачена і показана під певним кутом зору. Цей кут може бути при цьому надзвичайно викривленим, як і засвідчило російське телебачення під час трагедії в Беслані і пізніше.

Отож деякі висновки моєї статті “Беслан, далі – всюди?” якраз і ґрунтуються на недостатньо критичному ставленні до деяких фактів, підібраних російським телебаченням у дні трагічних подій, і потребують корекції. По-перше, йдеться про моє твердження, що відбулася докорінна зміна “людського чинника” у середовищі чеченського Опору. Це і так, і не так. Свідчення очевидців, які після штурму школи вдалося побачити на неросійських телеканалах, показали: серед терористів чітко вирізнялися дві групи, відмінні за поведінкою із заручниками. Перші – це справді люди, для яких чужа і власна смерть стала способом життя (перепрошую за оксюморон). Другі – це “нормальні” бойовики, такі, як були два роки тому у Москві в Театральному центрі на Дубровці. Але других, у яких ще збереглися прості людські риси, схоже, буде ставати все менше; а це означає, що Україна має всі шанси на власній території зустрітися саме з носіями сублімованої енергії Танатосу, як схарактеризував би, мабуть, перший тип терористів Зиґмунд Фройд.

По-друге, як виявилося, ніякі шахідки не підривали себе разом із чоловіками-заручниками. Слово честі, я думав, що слова “бреше, як свідок” до таких трагічних подій усе ж таки не докладаються; але перші допущені до телеекрану заручники, котрі втекли зі школи ще до її штурму, надто довго таки спілкувалися з працівниками ФСБ, щоб після цього говорити правду. До речі, постійне педалювання звірств терористів на російських телеканалах у дні перед штурмом школи – це, як на мене, зайве свідчення того, що велетенська гекатомба була запланована в кремлівському кабінеті Путіна ще 1 вересня. Мовляв, дивіться, ці нелюди всіх убивають і уб‘ють, то порятуємо хоч частину заручників! По-третє, з‘ясувалося (і знов-таки, не завдяки власне російським телеканалам), що терористи постійно прагнули вийти на зв‘язок із посадовими особами Північної Осетії, але ті відімкнули телефони. Отож мушу вибачитися перед читачами: терористи все ж більше нагадували людей, ніж я писав у статті “Беслан, далі – всюди?”. І водночас значно менше, ніж мені здавалося тоді (хоча куди менше?), нагадують людей ті холодно-цинічні штатні і нештатні російські кукловоди, котрі стояли за лаштунками висвітлення подій у Беслані і режисирували їх. З цими людьми Україна тепер, після створення на самміті СНД в Астані “Єдиного антитерористичного простору”, також безпосередньо матиме справу. І вони, думаю, значно небезпечніші, ніж будь-які бойовики-аматори, оскільки уособлюють вищу форму терору – державний терор. А тому є сенс говорити про ЄТП – Єдиний терористичний простір, в межах якого на території України цілком “законно” діятимуть і терористи-ісламісти, і терористи-чекісти.

А тепер про те, що несамохіть виказало російське телебачення вже після Бесланської різанини, хоча мало довести зовсім інше. Чи був запланований штурм школи саме на ті хвилини, коли він реально розпочався? Після появи практично на всіх московських телеканалах “сенсації” (підкріпленої інтерв‘ю з Русланом Аушевим у “НГ”) про те, що, мовляв, спецслужби змушені були почати імпровізований штурм, бо втрутилася “третя сила” – чи то ополченці-батьки дітей-заручників, чи то якісь невідомі люди у камуфляжі, що раптом почали стрілянину, – всі крапки над “і” були розставлені. Для тих, хто добре знає історію ХХ століття, скажу лише одне слово: Майніла. Для всіх інших необхідне пояснення. Саме біля цього прикордонного селища 26 листопада 1939 року НКВД влаштував провокацію, яка мала засвідчити початок “білофінської агресії” проти СРСР і дати підставу для “відбиття” цієї агресії. Перед цим півроку Червона армія готувалася до штурму Лінії Манергейма. І що? Цей штурм виявився ще безтолковішим, аніж штурм школи у Беслані. Отож бездарність і хаотичність дій російського спецназу – це зовсім не аргумент на користь такої собі “імпровізації” зі штурмом школи. Просто Росія Путіна, принаймні, у певних своїх вимірах, тотожна Росії Сталіна. А генерал Руслан Аушев, на жаль, вочевидь не знає, символом чого є слово “Майніла”.

На користь версії щодо запланованої вже 1 вересня у Кремлі кавказької гекатомби говорять і наступні дії офіційної Москви. Спершу – сповнені брехні і цинізму масові мітинги на підтримку курсу Путіна у російській столиці та інших містах; мітинги, на які людей, як у радянські часи, виводили “примусово-добровільно” і про які наввипередки заходилися телекоментатори: мовляв, ідеться про безпрецедентні за масштабами у новітній історії Росії акції. Якщо, звісно, рахувати цю “новітню історію” з 2000 року, то так. Але 1991 року були у Москві акції, поза сумнівом, масштабніші за вересневу: йдеться про мітинг на захист демократії у березні і про похорон захисників Білого дому у серпні. Я вже не кажу про саме живе кільце навколо цього дому. І що цікаво: на ті акції ніхто нікого не зганяв, і навіть молоді телевізійники мусили б якщо не дивитися плівки з їхніми записами, то хоча б чути про те...

А потім були пропозиції Путіна щодо політичної реформи по-російськи. Пропозиції, оцінені світовою пресою і телебаченням як заходи із ліквідації федеративності Росії та легітимізації там авторитарного режиму. Чи мав би Путін підстави для впровадження цих ідей (завжди близьких йому, як засвідчує вся його попередня політична діяльність) без масових жертв у Беслані?

І знову – російське телебачення показало такий майже одностайний “ободрямс” цим пропозиціям, якого не було з брежнєвсько-андроповських часів. Тим часом ідеться про істотне звуження прав обирати владу (якщо не повну ліквідацію цього права). Важко припустити, що росіяни (в тому числі й жителі автономних республік) справді наввипередки прагнуть втекти від решток власних політичних свобод. Тому напрошується висновок: така ж режисура і тими ж людьми, котрі контролювали показ трагедії в Беслані та спілкування тележурналістів із її жертвами.

У булгаковського професора Преображенського був вихід: якщо в державі виходять друком тільки більшовицькі газети, не читати ніяких газет. А що робити нам із безальтернативним у багатьох випадках російським і вторинним щодо нього, принаймні, у деяких вимірах, українським телебаченням? Як не потрапити в пастки ідеологем, котрі вже підготували нам творці ЄЕП та ЄТП? Добре латишам чи полякам: вони в ЄС та НАТО, а у нас – хіба що бажання жити як справжні європейці. Та і то, як засвідчила дискусія щодо подій у Беслані, таке бажання є не у всіх.

Сергій Грабовський, заступник головного редактора журналу “Сучасність”, для „Детектор медіа”

Читайте матеріали дискусії:

Беслан, далі – всюди?

Не надо врать

Я цілком згодна з Сергієм Грабовським, з яким, до речі, також не знайома. Але...

«Не надо врать» – Вышинский адресует это себе?..

Спецназ не виноват