Хто „действующие” та хто „лица”?
Одна з перших програм оновленого формату „Действующие лица” на телеканалі „Інтер” була присвячена участі України в афінській Олімпіаді.
Не знаю, чи більшість наших телеглядачів мають змогу споглядати появу в новому форматі на російському Першому каналі розмов на чолі з Андрієм Малаховим в „5 вечорах”, але програму, присвячену російській присутності на Олімпіаді в Афінах, дивитися було цікаво з точки зору виокремлення тенденцій. Так от, основна тенденція, яку, без сумніву, помітили всі глядачі – це тотальна „совковість” (хоча люто ненавиджу це слово). Совковість стилістики взаємин і спілкування навколоспортивних функціонерів з тими, за кого ми стискаємо кулаки і калатаємо серцями, – славетними спортсменами та тренерами. Телеглядачі у нас розумні і дуже чутливі до фальшованих обійм і „охів” з „ахами”. Не вдалося ведучому Малахову цього разу захистити російських функціонерів від потенційного глядацького свисту біля ТБ-екранів. Не вдалося...
Як не вдалося це зробити і на вітчизняному комерційному каналі „Інтер” ведучим Олександру Колодію і Ларисі Губіній в оновленому форматі програми „Действующие лица”(двоє ведучих, нова декорація, збільшена кількість запрошених). Мова велася про участь нашої команди в Олімпіаді в тих самих Афінах. І уже з перших кадрів програми стала очевидною і виразною мізансцена: оце – „вони”, а отут – „ми”. Наступні програми покажуть, чи поклали автори програми такий доволі гострий принцип побудови в основу формату, чи просто стався кумедний збіг обставин. Так от, у даному випадку „ми” (з одного боку студії, біля стіночки) – це тепер уже легендарні українські олімпійці, наша слава – Білоног, Разорьонов, Тадеєв, Гончаров, Костевич і інші (вибачаюся перед спортсменами і тренерами, що не всіх назвав), які розмістилися незручно на лавках, стиснені плече в плече, і, ніби поруч з ними, телеглядачі-уболівальники. І „вони” (як і належить!) – „на трибуні – в президії”, в центрі студії, зручненько – в кріселках. Ой як тиснули ті кріселка, напевне, і Сергію Бубці (легенді світового спорту) і Ніні Бочаровій (олімпійській чемпіонці далекого Хельсінкі). А з обох боків у них (як і належить!) –функціонери. Народ український має відразу здогадатися, хто насправді головні „действующие лица” в ефірі певних телеканалів. Дивна бесіда. Цікава. Повчальна. Лише кілька цитат:
Ведучий: „Ну гроші – це стимул”.
Олімпійські чемпіони: „коли я виходжу, я просто тяжко працюю”.
Легендарна Ірина Дерюгіна (про суддівство на Олімпіаді у художній гімнастиці): „нам просто не дали подати протест...”
Функціонер №1 (його прізвище і мені, і мільйонам наших людей не цікаве, тому і не згадую): „якби подали протест – не бачити нам би і тої медалі”.
Функціонер №2: „я повністю підтримую...”
Глядачі (хором біля екрану своїх ТБ): „Так про Україну ж, про честь, гідність і престиж наш йдеться!!!”
Функціонери №1 та №2, (теж практично хором): „...кому це робити? мені, Бубці чи іншому функціонеру?”
Я і глядачі, які платимо функціонерам зарплату: „А дійсно, кому?”
Спортсмени і тренери: „з 500 басейнів у країні працює не більше 100”, „вся база приватизирована и используется коммерческими структурами”, „только 1,5 месяца мы тренировались в идеальных условиях”, „в дитячо-юнацьку спортивну школу у Фастові з 1990 року не потрапило жодної копійки” і т.д.
Функціонер №1: „ми розвиваємо фітнес...відсотки зростання, тисячі доларів, перспективи”.
Ведучий (апофеоз програми!): „Не много ли мы спортсменов возим на Олимпиаду?”
Один з українських олімпійських чемпіонів, ніби відповідаючи на це найгостріше і найсміливіше запитання: „...много поехало губернаторов на Олимпийские игры”.
Отакої! Хоча для мене практично зрозумілим і очевидним є той факт, що вітчизняні губернатори і їхні помічниці (-ки), дружини і інші члени в Афінах перебували зовсім не за рахунок маленьких українських громадян, спортсменчиків і спортсменят, які мають м’ячі і шнурки за рахунок батьківської середньої зарплати більше ніж у 600 гривень на місяць. Ще більш очевидним і зрозумілим для мільйонів українських шанувальників спорту стане цей факт, коли вітчизняний олімпійський комітет просто оприлюднить склад офіційної делегації нашої країни в Афінах. Нарешті оприлюднить...
Телеглядач і в Росії, і в Україні думаючий. І він відчуває, що овація світової аудиторії – це на честь і їхнього гімнаста Нємова, і нашої Безсонової, а не функціонерів за №№1,2 і 127... І овація ця іноді важить значно більше, ніж кружальце металу в міфічному загальнокомандному заліку. Хоча несправедливий біль у серці спортсмена і вболівальника хіба міряють металом?
P.S. Щодо фальші, болі і трохи на захист... функціонерів.
Особисто мене приємно вразив плакат, який розгорнули українські вболівальники на матчі Ліги Чемпіонів у Донецьку. Плакат цей, як набатний дзвін, мав би прокотитися не тільки трибунами, а й особливо виокремленими ложами. А ще – мільйонами телеекранів. Люди відразу зрозуміли, про що йдеться – вболівальник і мислить, і відчуває ганьбу – серцем. Відчуває і принагідно суворо запитує: „Шева! Як там зубки?” Чи зрозуміють, про що йдеться, функціонери?
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
незалежний телевізійний оглядач, для "Детектор медіа"
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ