Владимир Алексеев, зам. председателя парламентского комитета по вопросам свободы слова и информации в 1994-2002 гг. 21 мая, в день окончания Четвертого международного конгресса телерадиовещателей и операторов кабельного телевидения, на его заседании прозвучал взрыв. К счастью, в переносном смысле. Однако по своим последствиям он может превзойти многие тектонические сдвиги. Среди участников конгресса было распространено сообщение о решении Хозяйственного суда г. Киева от 28 апреля, в соответствии с которым ряд пунктов основополагающего нормативно-правового акта Национального совета Украины по телевидению и радиовещанию, согласно которому производилось лицензирование, признан не соответствующим Конституции и Законам Украины и отменен. Бурные аплодисменты, раздавшиеся в зале, лишь подтвердили всю остроту конфликта.

Конфликт, нашедший разрешение в суде, начался несколько лет назад, когда Нацсовет по телевидению и радиовещанию начал принудительное лицензирование кабельных операторов Украины, которые в соответствии с действующим законодательством телерадиоорганизациями не являлись и потому находились вне компетенции Нацсовета. Согласно государственному классификатору, и в соответствии со здравым смыслом, операторы телесетей (или, в соответствии со сложившимся сленгом – предприятия кабельного телевидения) являются не телерадиоорганизациями, а предприятиями связи, поскольку творческой деятельностью не занимаются, собственных программ не создают, а потому и получают лицензию в Госкомсвязи. Однако наличие в бытовом выражении «кабельное телевидение» слова «телевидение» побудило чиновников Нацсовета заставлять кабельных операторов вдобавок к лицензии Госкомсвязи получать лицензию еще и у них, причем платить за нее приходилось суммы, существенно превышавшие размеры платежей за «законную» лицензию связиста.

Пик активности Национального совета по телевидению и радиовещанию пришелся на начало 2003 года, когда он резко активизировал принуждение кабельных операторов (которые не являются телерадиоорганизациями), к получению у него лицензий на ретрансляцию телепередач. Причем для наиболее законопослушных, которые что-то пытались говорить о Законе, нашелся аргумент в виде обращения Председателя Нацсовета Бориса Холода в Государственную налоговую администрацию Украины с требованием «вжити заходів по припиненню отримання доходів організаціями кабельного телебачення без ліцензій Національної ради…» (из письма №9/69 от 27.01.03). Эта позиция была подкреплена очередным письмом его зама Виктора Понедилко к налоговикам (№8/514 от 25.04.03) с разъяснением, что кабельные операторы «мають отримати статус телерадіоорганізацій». По Украине прокатился «девятый вал» проверок на предмет наличия у кабельных операторов лицензий, которые Закон не обязывает их иметь. Как говорится, «против лома нет приема», и кабельные операторы потянулись в Нацсовет за лицензиями – спорить с налоговиками «себе дороже». По сути, это был обычный государственный рэкет, поскольку все понимали, что платежи идут не за то, за что положено платить по Закону, а за спокойствие и отсутствие препятствий в законной деятельности.

Правда, удивляет не столько правовой нигилизм, сколько этакая «правовая бесшабашность» - авторы всех этих антиправовых действий Нацсовета совершенно не подумали о нормах ч.3 ст. 206 Уголовного кодекса Украины (препятствование законной хозяйственной деятельности, срок лишения свободы – от 5 до 10 лет).

Но самое неприятное, что члены Нацсовета «наехали» не просто на операторов кабельных сетей, а на европейский выбор Украины, как будто у нашей державы мало проблем с Советом Европы и без усилий Нацсовета.

Суть вопроса в том, что во исполнение своих обязательств перед Советом Европы Украина подписала и обязана ратифицировать Европейскую конвенцию о трансграничном телевидении. Так вот, ее нормы не просто не предусматривают лицензирования ретрансляции телепередач из-за рубежа, но и прямо исключают такую возможность. Мало того, действия по лицензированию ретрансляции передач в Европе прямо рассматриваются как покушение на фундаментальные права человека, гарантированные Европейской конвенцией о защите прав человека и основных свобод (рассмотрение материалов о ее нарушении – прерогатива Европейского суда в Страсбурге). При этом следует учитывать, что введение норм о лицензировании ретрансляции сделает невозможным выполнение Украиной своих обязательств перед Советом Европы. Об этом четко и недвусмысленно было заявлено европейскими представителями (докладчик по Украине ПАСЕ Х.Северинсен, руководитель Департамента СМИ Директората прав человека СЕ К.Пуарель, руководитель Комитета СЕ по трансграничному телевидению К.Якубович и др.) на заседании круглого стола по вопросам свободы электронных СМИ, проведенного в г. Киеве 18 апреля 2003 года.

На этом же заседании присутствовали зам. председателя Национального совета Украины по вопросам телевидения и радиовещания Виктор Иванович Понедилко и его коллега Виталий Федорович Шевченко. И когда в присутствии уважаемых заместителей Председателя Национальной Рады представители Совета Европы услышали о том, что на Украине на основании нормативных актов Нацсовета лицензируется ретрансляция зарубежных каналов, они пришли в ужас и заявили, что для европейского государства такие действия невозможны. Понятно, что заместители председателя Нацсовета об этом должны были бы уведомить всех остальных членов Нацсовета, дабы этот орган не превратился в механизм, блокирующий курс на европейскую интеграцию, провозглашенный Президентом Украины, и не создавал нашей державе дополнительных проблем в ее отношениях с Советом Европы.

Однако все вышло с точностью до наоборот. Принуждение кабельщиков со стороны Нацсовета к получению незаконных лицензий на ретрансляцию телепрограмм лишь набрало новые обороты. Справедливости ради следует сказать, что не все операторы смирились с беззаконием и, как это и принято в правовом государстве, обратились в суд. Хозяйственный суд города Киева, всесторонне изучив обстоятельства дела, 28 апреля с.г. пришел к выводу, что Положение Нацсовета о порядке лицензирования в части норм, предусматривающих получение организациями кабельного телевидения лицензий на ретрансляцию телепрограмм, противоречит ст.19 Конституции Украины, закону о лицензировании определенных видов хозяйственной деятельности и принято Нацсоветом с превышением его компетенции. А потому это Положение Нацсовета признано судом недействительными с момента принятия. Таким образом, суд своим решением отменил лицензирование ретрансляции и подтвердил, пусть и с опозданием, правоту кабельных операторов. Но что более важно – в судебном порядке были отменены нормы, препятствующие реализации обязательств Украины перед Советом Европы.

Правда, остался открытым вопрос, как быть теперь с должностными лицами, сознательно нарушившими Закон и Конституцию и ЦЕЛЕНАПРАВЛЕННО создававшими завалы на пути реализации европейского вектора украинской политики. Скорее всего, чувство самосохранения заставит их попытаться опротестовать решение Хозяйственного суда г. Киева и подключить к этому внеправовые рычаги – с правовой точки зрения судебное решение сверхаргументировано. Хотелось бы только глянуть, кто из власть предержащих рискнет подключиться к этому сомнительному предприятию. Ведь это, по сути, уже будет суд не против кабельщиков, а против обязательств Украины перед Советом Европы…

Владимир Алексеев, Зам. председателя парламентского комитета по вопросам свободы слова и информации в 1994-2002 гг.

Коментує Віктор Понеділко, перший заступник голови Національної ради України з питань телебачення і радіомовлення:

-28 квітня Господарський суд Києва ухвалив рішення про скасування нормативно-правового акту Національної ради, згідно якого проводилося ліцензування кабельних операторів через його невідповідність Конституції та законам України. Як ви розцінюєте це рішення?

- Як замовне. По-перше, тому, що власне Закон України "Про Національну раду" це рішення не стосується. А в ньому сказано, що Національна рада видає ліцензії на ретрансляцію (кабельники, власне, й наполягають на тому, що вони є тільки ретрансляторами). А в законі взагалі-то жахлива норма, оскільки вказано, що ліцензія має видаватися на ретрансляцію кожної програми і передачі. Національна рада, коли розробляла положення про особливості ліцензування, зробила це у відповідності до Закону. Так що з того, що рішенням суду скасоване положення, не випливає, що Національна рада не буде на прохання кабельних операторів видавати їм ліцензії. На засідання другого червня надійшло біля двох десятків заяв від кабельних операторів. І ми це зробимо – видамо ліцензії, й вони працюватимуть у правовому полі. Ми знаємо, звідкіля ноги ростуть, і хто є замовником цього рішення.

-Розкажіть і "Телекритиці".

-Справа в тому, що прокуратура "Волі-Кабель" виставила майже 10 мільйонів гривень відшкодування за безліцензійну діяльність, порушено кримінальні справи і т.д. Саме це й стало причиною подання цього позову до Господарського суду. Що воно дасть "Волі" чи КТМ? Я думаю, нічого. Бо їх теж ніхто не примушував подавати заяву до Нацради, але вони подали заяву, коли існувало це положення ще рік тому, і отримали ліцензію на мовлення. Інша справа, що тих, хто проліцензувався, - біля 450. Власне кажучи, процедура ліцензування кабельників завершується. Залишилися власне тільки ті кабельники, що працюють в готельних комплексах. Якщо такий оператор працює тільки в готелі, то ми не маємо претензій. Але коли він починає розбудовувати мережу у прилежних районах, отримує за це абонентську плату, тоді ми спонукаємо їх отримати ліцензію.

Хіба держава залишить цю сферу поза контролем? Ні. Весь світ ліцензує контент. Можна не ліцензувати контент за однієї умови. Якщо буде величезний перелік програм і я підписуюся за увесь перелік програм, подібно як на пошті я підписуюся на газету. За цією індивідуальною підпискою ця програма надходить на мій приймач, але тоді я відповідаю за свій вибір і ніхто мені не нав’язує, що я маю дивитися. Але оскільки так званий повний пакет вибирається оператором, то при чому тоді тут споживач, тим паче, коли оператор часто діє близько до закону, а не по закону? -Кабельники говорять про невідповідність української практики Європейській конвенції з транскордонного телебачення, згідно якої заборонено ліцензування ретрансляції.

-В Конвенції йдеться про те, що не ліцензується транскордонна програма. Я перепрошую, але скільки в кабельних мережах розміщено транскордонних програм? Далі - Конвенція Україною підписана, але не ратифікована. Якщо ї ратифікувати, наші кабельники, що не дотримують вимог про збереження авторських прав, теж „вилетять в трубу”. Але я про інше, головне. Тут потрібно визначення транскордонної програми – програми, що призначена для розповсюдження в інших державах. Крім того, Конвенція стосується відносин "Україна-Європа", а не "Україна-Росія". Це значить, що у разі ратифікації конвенції усі російські канали не зможуть транслюватися в Україні, бо Росія не приєдналася до цієї Конвенції і не збирається це робити. Я думаю, що цей аргумент – намагання хоч за щось зачепитися. Але я людина законослухняна. Якщо приймуть рішення таке, ратифікують, то ми його виконаємо.

Справа в тому, що кабельник хоче отримати одну універсальну ліцензію, яка дасть змогу здійснювати всі види діяльності, і отримувати за це винагороду. Українське законодавство таке забороняє. Закони про ліцензування видів господарської діяльності, про міліцію, про охоронну діяльність, про зв’язок, про телекомунікації тощо говорять, що на окремий вид діяльності потрібно мати окрему ліцензію. Тобто побудував мережу, хочеш телебачення – бери ліцензію.

Навіть коли поборять Нацраду, так інші втручатимуться. Ні закон про телекомунікації, ні старий закон про зв’язок не передбачав, що ліцензія на експлуатацію та технічне обслуговування дає право на надання кабельної послуги. Це зовсім інший вид діяльності. І ніде не вказано, що за це ще й можна отримати абонентську плату. Тобто, ліцензію на технічне обслуговування отримав, а подання мовного сигналу в житло без ліцензії вже є порушенням закону.

-Національна рада оскаржила це рішення?

-Так, Закон передбачає погодження підзаконних актів з Держкомітетом і легітимізацію в Мінюсті. Які можуть бути претензії до Нацради? Положення затверджено Міністерством юстиції.

Підготувала Оксана Лисенко, "Детектор медіа"