Спонукальним мотивом до такого рішення стали висновки Рахункової палати щодо порушення закону про використання державної мови. Нацрада, промоніторивши телерадіопростір, дійшла висновку, що виконання законодавства України щодо мови теле- і радіопрограм та передач є незадовільним. Отже аби виправити це неподобство, телеорганізації, які користуються загальнонаціональними каналами мовлення або ведуть міжрегіональне ефірне мовлення (транслюють програми і передачі на більше ніж одне адміністративно-територіальне утворення – АР Крим, область, міста Київ чи Севастополь) – мають забезпечити належні (тобто стовідсоткові) обсяги ефірного мовлення українською.

У той же час, згідно з рішенням Нацради, право на мовлення не тільки українською мовою зберігається за міжрегіональними телерадіоорганізаціями, а також обласними і місцевими – у разі коли згідно з переписом населення там компактно проживають національні меншини. Видаючи ліцензії таким телеканалам і радіостанціям, Нацрада згідно з Хартією про меншинні мови враховуватиме звернення представників національних меншин і громадських організацій про необхідність мовлення іншими мовами.

Втілення цих настанов Нацрада прописала у відповідних рекомендаціях, які набувають чинності з 19 квітня, тобто з цього моменту документи на одержання або переоформлення ліцензій мають подаватися в Нацраду із зазначенням у графі "мова, якою ведеться мовлення" – виключно українська. Але при цьому від телекомпаній, термін ліцензій яких ще не збігає, негайно кидатися їх переоформлювати – не вимагається.

З метою контролю за виконанням рекомендацій Нацради до 15 травня має бути створена робоча група з питань застосування та нормативного використання державної мови в сфері діяльності аудіовізуальних ЗМІ.

Те, що Нацрада нарешті радикально звернула увагу на демонстративне і тривале порушення закону вживання державної мови у телерадіопросторі, виглядає логічним. Щоправда, воно спізнилось щонайменше на кілька років. Аж надто запущеним виглядає процес, і важко навіть уявити, як можна ефективно і терміново втілити ці настанови в життя. Адже, як зазначив заступник голови Нацради Віталій Шевченко у своїй доповіді, у восьми адміністративно-територіальних утвореннях – більшість програм телебачення де-факто звучать російською. І взагалі – 93% порушень у телепросторі пов’язані з використанням мови, 85% з них зафіксовано у регіонах сходу та півдня Україні і, як це не парадоксально, у столиці України. Останніми роками сфера вживання української мови стрімко звужується, Україна – єдина в Європі унікальна країна, яка втрачає свою мову.

Мову треба рятувати, з цим погодились всі запрошені на засідання. Представник Державного комітету національних меншин Рауль Чілачава вважає: “Хоча я покликаний захищати нацменшини, мушу визнати, що в Україні передусім захисту потребує українська мова, нацменшини в Україні більше захищені, ніж українська. В Україні немає єдиного виконавчого органу, який би опікувався українською мовою. Я 35 років живу в Україні, українська для мене є робочою мовою. Дивуюсь українцям – як можна не знати рідної мови. В опануванні мовою роль ЗМІ величезна”.

Аби посилити важелі впливу Нацради на телекомпанії, голова “Просвіти” Павло Мовчан запропонував наділити її правом позбавляти ліцензій телекомпанії, які порушують мовний режим мовлення. І пообіцяв ініціювати це питання у парламенті. Ця пропозиція дуже сподобалась голові Нацради Борису Холоду, який поскаржився, що насправді Нацрада не має радикальних засобів впливу на порушників. Її повноваження обмежуються лише попередженнями і, як найсуворіший крок, – зверненням до суду, де справа може тягнутися місяцями і нічим не завершитися. І з певною заздрістю навів як приклад аналогічну за обов’язками американську Федеральну комісію зв’язку, яка за порушення відбирає ліцензію.

Але якщо дійсно Нацраді будуть надані каральні повноваження, – де гарантії, що кара не застосовуватиметься вибірково? Чи можна взагалі, за реальної ситуації, в цьому органі серйозно говорити про надання Нацраді права позбавляти ліцензії без рішення суду? І хоча заступник голови Нацради Віталій Шевченко нагадав, що ще минулого року було ухвалене рішення про те, що Нацрада під час виборчих кампаній жодних перевірок не проводитиме, не виключено, що у разі набуття додаткових повноважень щодо контролю за мовним режимом телекомпаній, Нацрада застосовуватиме санкції саме за відхилення установлених норм. І вибори, мовляв, тут ні до чого.

Проблема мови дійсно є нагальною і гострою. Але чому саме зараз Нацрада вдалась до таких радикальних і термінових заходів – причому, з одного боку, з обумовленням термінів набрання чинності своїх вимог, в з іншого, з неясним баченням, як саме виконати ці вимоги? Як українізувати програми російського виробництва, що заполонили наш екран – титрувати їх, дублювати? Як бути з кабельним сегментом телебачення? Негайно виконати мовні вимоги важко з багатьох причин. Це передбачає неабиякі матеріальні витрати, кадрове напруження, значну зміну у сітці передач на телеканалах. Але, що найбільш небезпечно, це моральні витрати – незадоволення глядачів, особливо зі східних та південних регіонів. Тут доречно зауважити, що Нацраді варто було б раніше більш суворо опікуватися мовним питанням. Адже телеканал “Україна”, де українська мова присутня хіба що літерою “ї” у логотипі, з’явився в київському ефірі лише півроку тому. І важко уявити, як цей канал можна примусити виконувати вимоги Нацради.

Тож попри всю шляхетність ідеї і безперечну її актуальність, не виключено, що мовне питання в черговий раз актуалізоване як провокативний подразник у рік виборів.