Минулої п’ятниці судова колегія у цивільних справах Апеляційного суду м. Києва (судді Шиманський, Заришняк, Бердник) продовжила розгляд апеляційної скарги газети “Голос України” та журналіста Сергія Лавренюка на рішення Дарницького районного суду м. Києва. Цим рішенням газету та журналіста було зобов'язано сплатити на користь ЗАТ “ТНК-Україна-Інвест” як відшкодування немайнової шкоди по 238 500 гривень та по 23 850 гривень державного мита.

Уже після винесення рішення судом першої інстанції, внаслідок того, що над парламентською газетою нависла загроза фінансового краху, справою нарешті зацікавилися народні депутати. 3 березня 2004 року відбулося засідання Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, на якому головний редактор газети А.Горлов та журналіст газети С.Лавренюк поінформували депутатів про перебіг судових розглядів.

Невдовзі після цього ЗАТ „ТНК-Україна-Інвест” заявило про готовність підписати мирову угоду, але її умови виявилися неприйнятними для редакції та журналіста. Так, ЗАТ „ТНК-Україна-Інвест” бажало, щоб редакція та журналіст визнали спірні фрагменти публікацій такими, що не відповідають дійсності, а також публікували впродовж року “позитивні” матеріали про ЗАТ та т. ін.

Отже, сторони зустрілися в суді. Одразу здалося, що троє юних юристів – представників ЗАТ „ТНК-Україна-Інвест” – отримали чітку вказівку зробити все, аби минулої п'ятниці рішення винесене не було. Затягування справи йшло банальним та безпрограшним способом – заявлялися розлогі, немотивовані, а то і безглузді клопотання, проголошення яких викликало спершу подив, а потім і глузливі усмішки присутніх у залі.

Перше клопотання було про відвід головуючого по справі судді Шиманського, який нібито “піддався впливу” Комітету Верховної Ради з питань свободи слова та інформації, а тому не може бути об'єктивним та неупередженим при розгляді справи. Який стосунок має рішення Комітету звернутись до Генпрокуратури та Верховного Суду з приводу порушень при приватизації та продажу ЛиНОСу до неупередженості саме судді Шиманського, і чому тільки його, а не всієї колегії чи взагалі будь-якого з суддів України, представник Денис Охрімчук, а також його колеги Роман Греба та Сергій Пушкар пояснити не змогли. Зрозуміло, після недовгого перебування в нарадчій кімнаті це клопотання було відхилене як немотивоване.

У своєму другому клопотанні представники ТНК вимагали витребувати оригінали протоколів засідання Комітету, наполягаючи, що без безпосереднього дослідження цих протоколів в Апеляційному суді годі й сподіватись на об'єктивне рішення. Оскільки вказані протоколи не мають ніякого відношення до справи, тобто є неприйнятними доказами, і це клопотання було відхилене.

Наступне, третє клопотання стосувалося того, щоб зобов'язати відповідачів, тобто газету та журналіста, надати позивачам – ТНК – копії документів про сплату ними державного мита та інших додатків до їхніх апеляційних скарг. Суд терпляче відхилив і це клопотання, зауваживши, що всі ці документи знаходяться в матеріалах справи і нічого не заважає шановним представникам взяти справу та ознайомитись із ними, а при бажанні – зняти потрібні копії.

У четвертому клопотанні йшлося про те, щоб зобов'язати “Голос України” та Сергія Лавренюка сплатити держмито ще й один за одного, тобто по 5% від оскаржуваної суми кожного, а якщо відмовляться, то залишити їхні апеляційні скарги без розгляду. Для тих, хто не зрозумів глибини польоту юридичної думки “клопотальників”, доведеться пояснити: за їхньою логікою, якщо з людини поруч з дев'ятьма подільниками суд стягнув якусь суму, то для оскарження рішення цій людині треба сплатить мито з усієї сукупності стягнутого, і так само – решті з десяти! Звісно, суд і це клопотання відхилив, але всі присутні зрозуміли: ТНК розраховував саме на те, що газета та журналіст не зможуть сплатити таке величезне мито і рішення набуде чинності без усіляких там оскаржень. Але не так сталося, як їм гадалося, от і доводиться “клопотати” про таке, що й на думку не спаде.

І, нарешті, п'яте клопотання , мабуть, найзворушливіше. Представник ТНК продемонстрував неабиякі здібності в художньому читанні, “возглашаючи” шестисторінковий опус, але був зупинений головуючим, який попрохав його повернутись “до наших баранів” та пояснити, чого він, власне, хоче. З'ясувалося, що п'яте, але не останнє бажання ТНК полягає в тому, аби ...призупинити розгляд справи у зв'язку з тим, що ...на попереднє рішення Дарницького районного суду про визнання відомостей з публікацій С.Лавренюка в “Голосі України” такими, що не відповідають дійсності, ганьблять і под., останніми подані ще в жовтні 2003 року касаційні скарги, які ще й досі не розглянуті Верховним Судом України!

Заперечуючи проти цього клопотання, представники газети в'їдливо поцікавились, що заважало шановним процесуальним супротивникам заявити таке клопотання в суді першої інстанції? Це риторичне питання залишилось без відповіді, а клопотання – без задоволення, оскільки суд, черговий раз відвідавши нарадчу кімнату, оголосив, що діючим законодавством не передбачено зупинення провадження у справі з таких підстав.

Оскільки робочий день у суді нарешті закінчився, представникам ТНК не судилося оголосити своє шосте клопотання. Але вони матимуть змогу зробити це 2 квітня, о 14 годині 10 хвилин.

Присутні розійшлися, гадаючи, навіщо ЗАТ „ТНК-Україна-Інвест” так демонстративно затягує розгляд справи. Чи сподіваються вони на позитивне для них рішення Верховного Суду України? Чи не втратили надію домовитись із газетою та журналістом про мирову угоду – можливо, на більш прийнятних умовах?

Невдовзі побачимо, чи справдиться якась із цих версій.

Читайте також: 5 березня через ЗМІ ТНК повідомило про намір укласти мирову угоду з газетою "Голос України"