Висвітлення політреформи – непрофесіоналізм професіоналів?
Ігор Куляс, керівник ТБ-відділу Медіа-центру "Кандидат", екс-шеф-редактор служби новин "Нового каналу"
Суб'єктивна думка з приводу статті пана В’ячеслава Піховшека.
Суто по-людськи важко оцінювати професійність висвітлення телеканалами української політреформи. З одного боку, я добре знаю більшість журналістів, які роблять сюжети з цієї тематики, і давно вже не маю найменших сумнівів щодо їхнього високого професіоналізму. З іншого боку, те, що потрапляє в ефір з цієї теми, є переважно непрофесійним з точки зору стандартів новинної журналістики. Не вигаданих мною чи паном Піховшеком, а народжених з досвіду кількох поколінь західних репортерів. На пальцях можна перерахувати ті сюжети, де було б хоч якось дотримано таких стандартів, як збалансованість (представлення позицій усіх зацікавлених сторін) і повнота інформації (зокрема, згадка про всі значимі деталі, про критично важливий контекст і необхідний бекграунд). Дуже часто цим матеріалам бракує точності і достовірності (коли б був чітким і прозорим шлях тієї чи іншої інформації від першоджерела до глядача). Крім того, надзвичайно часто журналісти (чи не на вимогу своїх редакторів?) вдаються до власних коментарів та оцінок, що є найбільшим порушенням як для новинної журналістики.
Порівнюючи повну інформацію, яку з питань політреформи день у день збирають журналісти Медіа-центру "Кандидат", де я нині працюю, з інформацією, яку дають у ефір "великі" телеканали, я добре розумію, що пересічний глядач найчастіше взагалі не розуміє, що і як відбувалося насправді і які саме позиції відстоювали різні сторони. Це одна проблема. Вона стосується переважно кон‘юнктурно-політичної складової політреформи. Канали тут слухняно виконують роль пропагандистів хіба лише однієї тези: "чинна влада (Президент, його Адміністрація, парламентська більшість, Кабмін) докладають геть усіх – часом навіть надлюдських! – зусиль до того, щоб вдосконалити молоду українську демократію, а опозиція робить геть усе можливе, щоб призвести країну до хаосу і дискредитувати її перед усім цивілізованим світом". Ніскільки не демонізуючи владу і не ідеалізуючи опозицію, я сьогодні добре поінформований для того, щоб розуміти: ця "картинка" не має нічого спільного з дійсністю. Зрозуміло, пересічний глядач центральних телеканалів тієї інформації, яку мають журналісти, не знає, і змушений шукати приховане "поміж рядків і відеопланів" теленовин. Виходить, "політреформа як привід про неї поговорити" – оце ще одне визначення того, що за багато місяців бачив глядач на телеканалах.
Друга проблема – це ігнорування власне суті пропонованих різними силами конституційних і пов‘язаних із ними правових змін. Про цю суть редакції (гадаю, не з доброї волі) взагалі дружно "позабули" і виокремлюють з неї (подеколи як шулери з колоди) поодинокі частинки, як-от пропозиція щодо обрання Президента парламентом. Зрозуміло, не пояснюючи при цьому ні можливих переваг, ні можливих негативів введення такої конституційної норми, причому не з точки зору сьогоденної кон‘юнктури (інтересів Кучми і його оточення, протистояння "кандидат від влади" – "кандидат від опозиції", змагання "Медведчук версус Ющенко" і такого іншого), а з точки зору державотворення в цілому, з точки зору перспектив держави Україна. Про це – і тут я щиро погоджуюся з паном Піховшеком – авторитетні канали взагалі не розповідають.
Втім, важко погодитися з думкою пана В'ячеслава, чому так відбувається. Я не сперечатимусь стосовно того, що "Епіцентру" бракує на це ефірного часу і ресурсу, – зрештою, програма авторська, і автору точно видніше, на що витрачати ефірний час і наявні ресурси і яку тематику вважати пріоритетною, а яку другорядною. Але ж є ще “ТСН”, потужні новини, якими пан В‘ячеслав опікується! Колеги можуть мені заперечити, що то не справа новин – займатися глибокою аналітикою. Але ж новини без збитку можуть подавати глядачеві із дня у день широкий спектр експертних оцінок різних складових і аспектів політреформи – теми, якій ці ж новини і так присвячують значну кількість своїх матеріалів і на яку витрачають значну кількість ресурсу щодня! Причому, не обмежуватися мало не "єдиним в країні експертом-політологом" Михайлом Погребинським (це якщо судити з його нині широкої присутності в новинах усіх телеканалів, контрольованих "есдеками" і "трудовиками").
При всій повазі до пана Погребинського, телевізійники (якби вони не були затиснутими в прокрустове ложе "темників", а діяли б лише в міру журналістського професіоналізму і ініціативи) без зайвого клопоту знайшли б щонайменше 2-3 десятки висококваліфікованих політологів. У дужках: це важливо ще й тому, що політологи – це живі, нормальні люди, які мають власні політичні симпатії та антипатії, відтак необхідного для новин балансу думок слід дотримуватися, не лише збалансовано подаючи думки політиків, але й врівноважуючи думку політолога Погребинського думкою політолога Гриценка. Чи Стріхи, чи Павленка... І так далі, було б лише бажання продовжувати цей список.
Крім того, є ще й експерти – фахівці з конституційного права і так далі... До речі, бажано також, щоб у теленовинах було розширено і коло безпосередніх "учасників подій", себто власне політиків, яким редакції дозволяють мовити з телеекрану. А то є дуже цікаве спостереження: нині репортери "великих" телеканалів у кулуарах "останньої цитаделі демократії" (Верховної Ради) зазвичай пересуваються щільною групою – від одного "правильного" речника фракції більшості до другого, а потім – до панів П.Симоненка або (та) О.Мороза, а вже потім – до Юрія Костенка чи Юрія Павленка, яких центральні телеканали „призначили” – майже не розбиваючи появою інших облич – представляти думку опозиції. (І такі „групові пересування” можуть бути непрямим підтвердженням суб‘єктивної думки, що всі центральні "великі" телеканали працюють за однаковими "темниками").
Далі. Новинники можуть мені заперечити таке: адже в новинах – "вільного" ефіру ще менше, ніж у тижневику, всіляких щоденних подій-бо забагато для того, щоб був ефірний час глибоко досліджувати таку непросту політичну тематику, ще й надавати слово широкому колу політиків та експертів. То я можу підказати, де, принаймні, був той ефірний час, який можна було без збитку для "широкої тематики" використати на розкриття змісту політреформи. Це – величезна кількість ефірного часу, легковажно витраченого "великими" каналами на стереотипні, нудні, суто "паркетні", абсолютно недостовірні "сюжети" про те, що "тисячі (десятки тисяч, сотні тисяч... – вибери необхідне) одеситів (Львів‘ян, луганчан, кримчан...) обговорили політреформу, запропоновану Президентом. Переважна більшість (70 відсотків, 80 відсотків, три чверті...) харків'ян (киян, донеччан, українців...) підтримали політреформу, запропоновану Президентом, але висловили сумніви стосовно двопалатності парламенту". Випускові редактори новин, звісно, якщо це їм цікаво, можуть підняти власні архіви і підрахувати, скільки десятків ефірних годин було витрачено на цю нісенітницю. Раджу випусковим також подивитися, скільки пунктів рейтингу втрачали їхні новини на цих так би мовити "сюжетах".
Ще одне. Така складна тема, як серйозні зміни до Конституції країни, безумовно, потребує не лише інформування про перебіг подій, не лише представлення позицій усіх політичних і бізнесових груп впливу, не лише фахової експертної оцінки і прогнозування імовірних наслідків, але й широких дискусій, у тім числі і в телевізійному форматі, в тім числі – між повноважними представниками тих же груп впливу, між кваліфікованими експертами, які мають різні точки зору на імовірні довгострокові наслідки. Дискусія – це рівноправне змагання в аргументах. Обов‘язково – у прямому ефірі (поки ми живемо в суспільстві, де політики, телевізійники і телеглядачі не вірять одне одному). Каюся, я не мав змоги ретельно стежити за фізичною наявністю таких дискусій у всеукраїнському телеефірі. І я щось нічого не чув про такі дискусії від своїх доскіпливих колег та друзів. Відтак про такі "чесні змагання" на каналах, контрольованих пропрезидентськими силами, мені нічого не відомо. Бачив лише кілька сутужно зімітованих "дискусій".
І наостанок. Справжня цінність статті пана Піховшека полягає зовсім у іншій, нефаховій, площині. Не гадаю, що несподіваній для В'ячеслава, оскільки він, як талановитий політтехнолог, завжди добре вміє прораховувати наслідки кожного свого публічного виступу. Ця думка вже була викладена у відгуку Сашка Думки. Я приєднуюся до того. Чи не єдиним очевидним позитивом статті пана Піховшека, як на мене, є хоча б те, що один із ключових співавторів того, що "начебто вигадала нібито опозиція", по суті, публічно підтвердив існування величезного політичного тиску влади на редакції телевізійних новин. Наскільки я пригадую, досі це офіційно називалося хіба що "витвором хворої уяви опозиціонерів і профнепридатних тележурналістів". Зокрема, для "двох божевільних дам" з далекої Європи, до якої наша влада так прагне наблизити країну.
Ігор Куляс, керівник ТБ-відділу Медіа-центру "Кандидат", екс-шеф-редактор служби новин "Нового каналу"
Читайте також:
Вячеслав Пиховшек рискует
Редактори своїх рівнів
Чому телевізійній корпорації потрібна політреформа? Роздуми на фінальній стадії процесу
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
Читайте також
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ