Текст, який В’ячеслав Піховшек з каналу «1+1” опублікував на “Телекритиці”, я би назвав текстом “з елементами гіпнозу”. Знаєте, так буває – у скрутний момент довго сидиш і не можеш знайти відповіді на прості запитання: “Що робити?” і отоді починається...

З його тексту видно, що номінально підлеглі йому телевізійні журналісти-новинники ТСН не бажають брати участь у всіляких телеігрищах навколо політреформи і уникають цього, але він, як найвеликодушніший редактор, їх милує і не засуджує, бо вони не просто бойкотують, їм це – нецікаво. В’ячеслава варто пожаліти! Справді, якщо журналістові нецікаво, його з-під жодної палиці не примусиш зробити з політреформи цукерку! А Піховшеку нічого не лишається, як просто з журналістами своїми... говорити. (А міг би й шашкою!) У в’ячеславовій заяві впадає в око те, що він, як до нього робили опозиційно налаштовані мас-медійники, теж вдається до спекулювання журналістською корпоративністю, апелює до телевізійної корпорації, як сукупності талановитих особистостей. Раніше цих панібратських реляцій за ним не спостерігалося. Я чомусь гадав, що цим грішать тільки опозиційні журналісти. Піховшек не підписував відкритий лист щодо „темників” – один з лічених прикладів журналістської корпоративності. Та раптом йому знадобилася підтримка журналістів. Я далеко не наївна людина, щоб гадати, що редактору його рівня треба підтримка від когось не його рівня. Тут інше, а саме – він намагається перед кимось виправдати пробуксовування на телебаченні інформаційної підтримки політреформи і вийти з-під удару. Ну і звісно, йому, як фахівцю технологічних ігрищ, хіба можна говорити про свою роботу без самоцензури? “Що політреформа означає для телебачення?” – ставить непідйомне за потужністю і неадекватне за формою запитання В’ячеслав. Та нічого! ТБ без неї проживе, але вона без ТБ не живе. Кіно, розваги і новини – нагадую про трьох китів, на яких тримається телебачення, якщо В’ячеслав Піховшек не зрозумів цього за 4 роки праці на провідному телеканалі країни! Де у цьому трикутнику місце для маніпуляцій з політреформою? Досі воно було в тому числі у новинному жанрі, але В’ячеслав тепер визнає, що "новинний формат може інформувати – не більше... Тому для обговорення політреформи, на мій погляд, мають бути задіяні формати ток-шоу...” І В’ячеслав переводить стрілки на усі телеканали. Хай вони начуваються, а не тільки „1+1”! І попереджає про хвилі неминучого маразму: “У реформі ми приречені послідовно пройти всі етапи, не оминаючи і маразматичні”.

Але давайте не вихлюпнемо з водою і дитя. Піховшек намагається комусь сказати, що його “Епіцентр” - не резиновий. Він заявляє, що в цій авторській програмі більше не треба про політреформу, бо „є „висяки” і необхідність продовження попереднього аналізу – у мене на повноцінне обговорення навіть одного аспекту реформи просто нема часу”. Що це, як не прозора заява, мовляв, “Хлопці, я виходжу з гри!”, а, може, “Журналісти, візьміть назад до себе!”?

Слово за журналістською корпорацією – приймати чи ні! А що їй бідолашній робити? Піховшек роками ставив під своїми програмами підпис “журналіст”, хоч де-факто є політолог і політтехнолог, а більш строкатої цехової спільноти годі й шукати! Пригріють - якщо не одні, то протилежні, і ще неодноразово наллють “100 грамів за збитий”. Тим більше, що якщо новий режим теж на 10 років, то треба ж комусь так довго і так само затято прикривати інформаційну амбразуру! Він це чудово знає. "Хоча ці здібності, і ці здатності, звичайно, будуть необхідні і далі”, – пише Піховшек.

В’ячеслав вкотре каже, що не тримається за редакторське крісло. Але він знову відверто лукавить, бо при цьому чітко наголошує, що вигнати його з телебачення можуть у разі перемоги на виборах “нового короля”. Чи не Віктора Ющенка він має на увазі? За нової політичної системи після реформи (а не за нового Президента) Піховшек прогнозує, що редакторам стане легше працювати. Треба тільки перечекати, адже “...це створює для редактора можливості показувати всі центри впливу... Буде легше депутату – стане легше журналісту”. Чим не масовий гіпноз через “Детектор медіа”? Поява нового Копперфільда!

„А як щодо опозиції? Що дасть можливість показувати її?” – знову запитає мене уважний читач”. Я читач неуважний. Гарантії В’ячеслава Піховшека для опозиції щодо показу на ТБ не мають значення, бо це – не гарантія власника чи акціонера усього телебачення чи бодай окремого телеканалу. Єдине слід відзначити – Піховшек відкрито і чесно визнає, що опозицію на телебаченні зараз таки дійсно замовчують, “синхроні куці” і “носії не ті”.

Ні, до таких медійних явищ, як піховшеки, слід ставитися з вдячністю хоча б за те, що вони є. Вони приміряють на себе мантії королів і ганчір’я клоунів. Це – барометри і флюгери. Це – подушки, в яких журналісти плачуться, а політики – вишморкуються. Але й для подушок настає момент, коли вони просяться до пральної машини, хімчистки тощо, в залежності від забруднення. Колись студенти-журналісти писатимуть реферати і курсові роботи про ці явища. Сподіваюся, писатимуть критично, бо коли ж іще мати змогу забити мамонта, як не на студентській лаві! Матеріалу для аналізу вдосталь, бо що не публікація у Піховшека – нова грань невловимої душі іллюзіоніста. Може, таки узяти у нього автограф на згадку про буремні роки? Бо раптом після чергового маніпуляційного кульбіта на Піховшека зненацька звалиться шалена слава, як на Копперфільда, і тоді нам доведеться в черзі годинами простоювати, щоб дістатися цехового кумира.

І перефразовуючи В’ячеслава, що будь-яка влада буде бажати „відтінюватися”, наостанок відзначу, що позбавлю його шансу відтінитися на своєму фоні й уживу псевдонім, на який, як журналіст, маю право, гарантоване законом. І майбутні піховшеки будуть жити в одному світі з українами молодими, дзеркалами тижня і іншими „літєратурками”…