Вокзал, поштамт, СПУ...

4 Листопада 2003
1318
4 Листопада 2003
17:21

Вокзал, поштамт, СПУ...

1318
Нічний напад автоматників на письменницький будиночок на Банковій є надзвичайно підозрілим саме через неадекватність – “важка артилерія” засобів змушує припускати, що залучення до подій озброєних людей у камуфляжах зумовлено метою, яка б хоч частково мусила виправдати масованість наїзду. Жодної гідної засобів цілі з обширу Банкової, 2 завбачити важко.
Вокзал, поштамт, СПУ...
Із стовідсотковою певністю можна сказати лише одне: ані до української літератури, ані навіть до письменницького цеху останні події навколо СПУ не мають аніякого стосунку.

Перше – очевидне, друге – пояснюю: письменницький цех на сьогодні налічує 1 тисячу 832 члени. Якби пересічний читач зміг би навмання назвати ну бодай 10% наших професійних майстрів пера – я б ані хвилини не сумнівалася, що напад автоматників на письменницький будинок є спробою “морально знезброїти націю”, позбавивши її проводирів. Але оскільки нація не здогадується про існування в неї більшості з проводирів – тож не будемо переоцінювати стратегічну важливість СПУ для нації.

Відтак, питання про неадекватність мети й ужитих засобів не знімається, а ще більше загострюється і роз’ятрює цікавість: ЩО? Що потрібно було тим, кому це було потрібно (на учорашній прес-конфереції Володимира Яворівського в СПУ в цьому контексті згадували пана Медведчука; див. також www.razom.org.ua), щоби заради того:

а) провести позачергові спілчанські збори - зібрати старі письменницькі кадри й завезти їх у санаторій Адміністрації Президента в Пущі Озерній (приблизна сума витрат: оренда приміщення + стіл на 87 осіб: адже у кращих традиціях, одразу після швидкої реєстрації, людей запросили “на обід”; обговорення й перевибори голови СПУ відбувалися уже після надмірного частування);

б) викликати загін автоматників (серед ночі, з 1 на 2 листопада, у будинок на Банковій, 2 увірвався загін автоматників під тим приводом, що “споруду заміновано” – наскільки мені зрозуміло, псевдовиклик, як це зазвичай буває, мусів би бути оплаченим).

Плюс до цього два досить “важкі” ходи: переобрання голови СПУ (збори у Пущі обрали головою 64-річну письменницю Наталку Околітенко – біолог за фахом, має 16 книжок, серед яких найголовнішою вважає “Основи системної біології”) та створення маріонеткової організації Спілка молодих письменників на чолі із дуже амбіційним Романом Кухаруком, який час від часу розсилає факси по редакціях ЗМІ із відозвами про черговий розкол у СПУ – причому ці факси надходили до мене ще років зо 5 тому, тобто коли головою СПУ був не Яворівський, а Мушкетик.

На фоні цих подій загострено мусується питання спілчанського майна (йдеться про нерухомість – центральний офіс, видавництво “Український письменник”, будинки творчості, в тому числі й у Криму), причому особливо запально скандал СПУ обговорюють два загальноукраїнські канали – УТ-1 та “1+1” (в унісон).

Відтак, що може бути це за ЩО таке, щоби заради нього так планомірно й багатоходово напружуватися? Версій дві. Я не можу зупинитися на жодній, можливо, не так за браком інформації, як за браком творчої уяви.

1)особистий наїзд на Яворівського.

Тоді глибинний мотив наїзду – влада. Яворівському показують WHO є в домі пахан, а who – пацан. Тоді автоматники на Банковій – це лише наочна демонстрація моці й нездоланності “адмінресурсу”: надміру пишно, зате по-слов’янськи – з розмахом.

Аргументи “за” цю версію: Володимир Яворівський належить до “Нашої України” й неодноразовово дозволяв собі критичні висловлювання в бік діючої влади, Президента та СДПУ (о). За українською традицією останніх семи років, таких людей “вчать”. “Повчити”, відібравши головування у Спілці, крок ритуально-адекватний – адже і сама посада голови СПУ є радше ритуальною. І практичне її значення, тим паче для Яворівського, якому ця посада ані додає, ані відбирає авторитету, мені вбачається тільки в офісі на вулиці Банковій.

Звідси версія друга:

2)об’єктом зацікавлення зацікавлених є будинок на Банковій, 2.

Тоді головний мотив – гроші.

Оскільки я навіть приблизно не уявляю вартості цього будиночка, то й не можу робити висновків про те, чи варта шкірка загону автоматників. Але досвідчені люди кажуть, що варта.

Власне, основний наїзд ведеться у цих двох напрямах. Перший – дискредитація пана Яворівського, і другий – розмови довкола спілчанського майна. Стиль приблизно такий:

З “Новин” УТ- 1 від 29.10.2003, СИНХРОН письменника Олексія Кононенка: “Той же Володимир Олександрович у своїх “Кортелісах”, за яких він отримав Шевченківську премію, говорив про те, що оунівці – бандити...” РЕПОРТАЖ (автор Ігор Грушко): “Людина, яка за Союзу засуджувала український націоналізм і творчість Василя Стуса, що підтверджено документально, а зараз вдає з себе полум’яного борця за українську ідею, наголошували учасники зборів, на подібну увагу творчих працівників до себе не заслуговує”.

“Подробности недели” (Інтер, 02.11.2003): СИНХРОН: Наталя Околітенко, письменниця: “Спілка письменників володіє колсальним майном, немає аудиту – точну цифру назвати не можна. Це будинки творчості в Ялті, Планерському, Одесі, Ірпіні... Якщо вміло це майно здати в оренду і експлуатувати, так на прибутки від цього можна і видавати книжки на рівні Швеції чи будь-якої іншої держави, а не животіти на ті жалюгідні пенсії, на які животіють письменники”.

Обидві теми – і про майно СПУ, і про те, хто з письменників що написав за СРСР такого, за що нині йому має бути соромно, -- є вічними. Приблизно такі самі претензії щодо неправедного використання письменницького майна пару років тому пред’являв Володимир Цибулько, що цілив очолити Спілку, тодішньому голові СПУ Юрієві Мушкетику.

А перепалки письменників про те, що в кого з наших літераторів можна вчитати крамольного в їхньому радянському доробку – давно мають характер побутових чварів. Сприймати цю інформацію варто так: майно СПУ використовується ненайкращим чином (найімовірніше, за браком коштів – бо перед тим, як його “експлуатувати”, в нього доведеться добряче вкласти, а на значні капіталовкладення сьогодні не спроможна не тільки злиденна Спілка письменників, а й багатші організації); майже у всіх колишніх-радянських літераторів – рильце в пушку, і літературну службу інженерам людських душ нині у будь-яку мить можна виставити на карб.

А це ще раз свідчить про те, що нічого неординарного в СПУ не відбулося: влада показала, що вона завжди може смикнути за заздалегідь наготовані ниточки. Ниточки можуть не спрацювати. Влада показала, що може налякати автоматниками. Автоматники видалися радше комічними на тихій Банковій вуличці, ніж страшними. Сила, компромат, адмінресурс, кишенькові ЗМІ – усі ці засоби влада продемонструвала у скандальній ситуації довкола СПУ. Заради чого – адекватної таким потужним засобом мети я не бачу. Може, це були просто маневри?
Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.
У зв'язку зі зміною назви громадської організації «Телекритика» на «Детектор медіа» в 2016 році, в архівних матеріалах сайтів, видавцем яких є організація, назва також змінена
спеціально для “Детектор медіа”
* Знайшовши помилку, виділіть її та натисніть Ctrl+Enter.
1318
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Ми прагнемо об’єднати тих, хто вміє критично мислити та прагне змінювати український медіапростір на краще. Разом ми сильніші!
Спільнота ДМ
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду