Нагадаємо, у відповідь на реакцію посла США в Україні Карлоса Паскуаля на підписання українськими журналістами „Маніфесту про політичну цензуру”, Сергій Васильєв, який займає дуже високу посаду у дуже високій, але конституційно не визначеній адміністрації Президента, сказав щось з приводу засилля на наших телеканалах „низькопробної американської продукції”... Мовляв, у самих американців рильце в пушку: розбещують українського глядача, про моральне здоров’я якого він, Васильєв, так небайдуже піклується...

На це зауваження пана Васильєва відгукнувся постійний читач „Детектор медіа” пан Медведєв.

Важко не погодитися з Сергієм Васильєвим в тому, що в українському телепросторі занадто багато “низькопробної американської кінопродукції, котра пропагує жорстокість, насильство, агресію, розбещеність і т. д.” Якщо це пана Васильєва й справді так турбує, то йому і карти в руки. Наші сім чи вісім загальнонаціональних телекомпаній контролюються всього-на-всього двома політичними кланами. Дві особи з прізвищами, що кінчаються на –чук, могли б лише одним кивком голови здійснити морально-естетичну санацію ефіру. Принаймні з одним із цих двох людей Сергій Леонідович, здається, на короткій нозі.

Думаю, що пуританізацію українського ТБ для Васильєва легше всього було б розпочати з “Інтеру”. “Полунички” я там не пригадую, а от бойовички трапляються. Та, погодьмося, певні моралізаторські питання виникають й до авторів та ретрансляторів “Російського чуда”. Ну хіба це порядно - крадькома стежити за людьми, а потім з підглянутого монтувати передачу? Так що тут без поліції моралі не обійтися.

Правда, Васильєв чомусь говорить про пропаганду насильства виключно щодо американської кінопродукції. А як же “Криминальная Россия”, “Бандитський Санкт-Петербург” та таке інше? Ось саме зараз скликають на прем єру якогось “Антикіллера”...

Не буду стверджувати, що неповнота аналізу ситуації в телепросторі, зробленого Сергієм Васильєвим, якось пов’язана із геополітичними симпатіями СДПУ(о) та їх великою дружбою з Волошиним. Мабуть, просто часу не вистачило поглянути на проблему з усіх боків, а не лише із західного.

Що поробиш: отака у нас демократія. Крутій еротиці, насильству, агресії – зелене світло, не зважаючи на всі нікого ні до чого не зобов’язуючі само заклинання, та навіть рішення Нацради. Зате опозиції – світло червоне. Радше хай в ефірі трахаються ерозірки, лише б там Кучму не критикували.

Ситуація – на любителя: кому що подобається. Для, мене, наприклад, ХХХ-видовище є значно приємнішим, чим “Епіцентр” Піховшека.

А політично тендеційна інформація, а то і відверта брехня є значно більшим злом, чим крута еротика, бо в основі еротики лежить все ж таки любов, а цензура Єрунтується на користі та ненависті. До речі, найбільш пропрезидентська газета країни - “Факти” - всі п’ять років свого існування на останній шпальті щодня зваблює читачів цицькастими і не дуже тітками. Непорядок, пане Васильєв. Й куди дивиться ваше управління?

Балачками про засилля еротики та насильства на телебаченні Васильєв хоче увести дискусію у бік від найважливішої теми українського медіа-простору – політичної цензури, до якої безпосередньо, за численними свідченнями журналістів, він сам є причетним. Втім, дискусії немає. Просто пан Васильєв, користуючись своїми перевагами, робить в ефірі сумнівні заяви, приймаючи, очевидно, нас за дурнів. Якщо Васильєв не боягуз, хай вийде у прямому ефірі на дискусію з тим же Томенком – я переконаний, що після такої зустрічі від Сергія Леонідовича залишиться купа пір’я – а зверху розочка. Бо правда не на його боці.