Об’єктом моніторингу виступили друковані мас-медіа (крім випадків, пов’язаних із фізичним насильством щодо журналістів).

Всього зафіксовано 27 випадків тиску.

Структура порушень виглядає наступним чином: 20% — перешкоджання збору інформації

11% — перешкоджання опрацюванню інформації

54% — перешкоджання поширенню інформації (зокрема відмова у друкові видання)

46% — застосування фізичного насильства щодо журналістів та працівників, причетних до поширення ЗМІ

11% — переслідування журналістів через виконання ними професійних обов’язків

Примітка. У багатьох випадках спостережено наявність декількох видів тиску, тому сумарний відсоток видів порушень перевищує 100%.

Географічний розподіл випадків застосування фізичного насильства:

2 випадки зафіксовано у Львівській, Запорізькій, Черкаській областях. По одному — у Чернігівській, Чернівецькій та Херсонській.

Звертає на себе увагу те, що у переліку форм тисків практично не зустрічаються такі пункти, як продаж інформації посадовими особами, відмова в акредитації (крім одного оприлюдненого випадку), відмова у доступі на інформацію. Навряд чи їх відсутність у даних моніторингу співпадає з відсутністю таких у реальності. Скоріше за все, можна говорити про поширеність цих явищ такою мірою, що вони вже не відокремлюються від буденного плину речей і тому не сприймаються як чинник обмеження свободи слова.

Було зафіксовано наступні випадки і форми тиску.

– Вилучення 107–тисячного тиражу газети "Свобода" та обшук видавництва "Республіка"

24 березня 2002 року, за повідомленням УНІАН від 15 березня, поблизу Золотоноші Черкаської області силами працівників правоохоронних органів було знищено 107–тисячний тираж газети "Свобода". Його було віддруковано у друкарні черкаського видавництва "Республіка".

Було застосовано фізичну силу до водія Вадима Юрченка (його висадили в полі і жорстоко побили). Тираж видання було кинуто у річку. За інформацією редактора "Свободи" кандидата в народні депутати по 217 виборчому округу міста Києва Олега Ляшка, ні автомобілі нападників, ні вони самі не знайдені.

За словами Олега Ляшка, «йдеться не просто про кримінальний бандитизм, а про політичний бандитизм". Він пов’язує дії щодо газети з його балотуванням на пост народного депутата України.

На користь такої версії свідчить обшук, що його провели у той же день – 24 березня – у видавництві "Республіка". Як повідомив його директор Станіслав Журило (він же і керує регіональним штабом блоку "Наша Україна"), ордер на обшук видав Сосновський районний суд міста Черкаси. Основне звинувачення, висунуте видавництву – поширення матеріалів, що порушують права громадян. З точки зору С. Журила, видавництво не несе відповідальності за матеріали, надруковані газетою, а тому дії представників правоохоронних органів вважає безпідставними.

Про перебіг подій інформує також черкаська газета "Антенна". На думку водія вантажівки, її було до того ж заміновано, але до прибуття наряду міліції завбачливо розміновано. Подив журналістів викликає той факт, що санкцію на обшук друкарні було видано на вимогу прокуратури в неділю, а саму справу порушено на сонові "поширення конфіденційної інформації проти посадової особи без її згоди". Журналісти певні, що причиною карної справи стала публікація депутатського запиту стосовно дачі хабара Генеральному прокурору. С. Журило доводить, що ніякі "відомості ще не поширювалися. На основі чого порушується карна справа?"

Крім того, журналісти "Антени" стверджують крім того, що до них надійшла інформація про наказ працівникам правоохоронних структур не допустити поширення відомостей про свавілля, яке чинили співробітники міліції.

– Побиття чернігівського журналіста Михайла Брезкуна

22 березня газета "Сільські вісті" повідомила про напад на чернігівського журналіста Михайла Брезкуна. На дачній ділянці на нього напав невідомий, і, погрожуючи ножем, відібрав у того гроші.

Міліціонери у міському відділі внутрішніх справ задовольнилися усною заявою потерпілого, не зафіксували пригоду і не направили його до судово–медичного експерта. Тільки через 10 діб на вимогу колеги–журналіста, старшого радника юстиції Павла Куненка було порушено карну справу. Але час вже згаяно...

– Припинення виходу у світ газети “Никопольские известия” (Дніпропетровська область)

З 4 березня не виходить газета “Никопольские известия”, яка має найбільший наклад у місті – близько 12 тисяч примірників.

Усі друкарні в області відмовилися друкувати номери газети, в яких подавався великий за обсягом матеріал про візит до міста лідера блоку “Наша Україна” Віктора Ющенка. Крім того, здійснюється тиск на інші структури медіа–холдингу “Канал 5”, до складу якого входить газета, котра часто публікує опозиційні матеріали.

– Відмова газеті “Яблуко” (друкованому органу партії “Яблуко”) в друкуванні

Як інформує газета “Україна молода” (№ 41 від 1 березня 2002 р.), ЗАТ “Видавництво “Киевские ведомости” відмовилося друкувати газету “Яблуко”. За інформацією прес–служби партії, “Яблуко” розцінює таке рішення видавництва як вияв політичної цензури з боку політичних сил, котрі підтримують нинішнього Президента України. Видавництво відмовилося друкувати газету “Яблуко” після того, як до нього надійшов черговий її номер, в якому було вміщено статтю під назвою “Не дамо Кучмі обиратися на третій строк”.

– Перешкоджання виходу в світ львівської газети “Високий замок”

15 лютого 2002 року до механіка друкарні газети “Високий замок” Григорія Швеця підійшли четверо здорованів і попросили зламати друкарську машину. Як указують журналісти редакції, після звернення до правоохоронних органів та проведення власного розслідування невідомі зловмисники атаки на друкарню припинили. Проте сам Г. Швець потрапив до лікарні з діагнозом “інфаркт міокарда”. Подив викликає інертність правоохоронців, яка спонукає журналістів проводити власні розслідування. Працівники редакції впевнені, що на їхнього робітника “наїхали” представники відомої своїм радикалізмом бандитсько–політичної організації.

Крім того, журналісти стали помічати, що час від часу для них припиняється доступ до мережі Інтернет. Зрозуміло, що це вельми суттєво перешкоджає їхній професійній діяльності. У номері газети за 5 березня було подано таку інформацію: 4 березня зв’язок з мережею припинився в черговий раз. Керівники фірми–провайдера приїхали до редакції зі своїми найкращими фахівцями. Оглянувши всі пристрої, майстри поломок не виявили. Однак коли підключили для експерименту до мережі модем провайдерів, то знайшли майже непомітний проводок, який і виявився причиною спорадичного зникнення доступу до Інтернету. Запевнення провайдерів у тому, що такої дивної поломки апаратури вони ще ніколи не бачили, засвідчують, що тут ідеться про цілеспрямовану акцію зі зриву випуску газети “Високий замок”, здійснену особою, озброєною відповідним інструментом, у приміщенні редакції.

– Відмова у друку газеті Миколаївської крайової організації НРУ “Український південь”

У Миколаєві відмовлено в друкуванні газети “Український південь” крайової організації НРУ (видруковано лише 3 тисячі примірників із запланованих 50 тис.). У даному номері газети подано інформацію про візит до області Віктора Ющенка, а також критичний матеріал “Заєдушні підступи, або 20 хвилин Миколаївщини без телебачення”. Своє недоброзичливе ставлення до В. Ющенка влада висловила в матеріалі анонімного автора, вміщеному в її друкованому органі. Підставою для відмови газеті “Український південь” в друкуванні накладу названо відсутність технічних можливостей для друку. Проте газети, що пропагують блок “За єдину Україну!”, своїх тиражів не знизили. Як повідомило анонімне джерело, напередодні виходу в світ рухівської газети “Український південь” керівництво області, ознайомившись з представленими в ній публікаціями, дало розпорядження не друкувати її. Воднораз у громадській приймальні блоку В. Ющенка в Миколаєві було також відімкнуто всі телефони (www.razom.org.ua, “Рух”, № 8, лютий 2002 р.).

– Перешкоджання в реалізації опозиційної преси в Полтаві (видань “Полтавська думка”, “Приватна справа”, “Нова Полтава” та “Новий день”)

Те саме джерело (www.razom.org.ua, “Рух”, № 8, лютий 2002 р.) інформує про заборону полтавським реалізаторам періодики продавати відразу чотири місцеві газети – “Полтавську думку”, “Приватну справу”, “Нову Полтаву” і “Новий день”. Про це заявив народний депутат України, голова Полтавської організації УНР Олександр Кулик. “Ці газети, на відміну від привладних, критикують виборчий блок “За єдину Україну!”, – так прокоментував він ситуацію. За словами народного депутата, реалізатори періодики повідомили йому, що “невідомі особи підходять до їхніх лотків і попереджають, що в разі торгівлі забороненими газетами приватні підприємці будуть позбавлені патенту на торгівлю”. – Переслідування редактора газети Чорноморської організації захисту прав людини “Чорноморський вісник”, депутата райради А. І. Юрченка

До редакції “Медіа–навігатора” надійшов лист від пана А. Юрченка, редактора незалежної суспільно–політичної газети “Чорноморський вісник” (смт. Чорноморське, АРК), у якому міститься інформація про порушення Чорноморською районною прокуратурою за позовом пана Юрченка кримінальної справи за фактом зловживання посадовими особами Чорноморської центральної районної лікарні своїм службовим становищем згідно з частиною 2 статті 354 КК України.

Суть справи в його викладі полягає в тім, що після публікації в 15–му числі “Чорноморського вісника” від 23 травня 2000 року критичного матеріалу про фальсифікації, які мали місце під час проведення референдуму 16 квітня 2000 року на дільниці № 1157, 25 травня 2000 року самого А. Юрченка було поміщено в реанімацію хірургічного відділення Чорноморської ЦРЛ із діагнозом “внутрішній крововилив”.

Після того як А. Юрченко став вимагати порушення кримінальної справи проти персоналу Чорноморської ЦРЛ, звинувативши його в перевищенні службових повноважень, що полягало в позбавленні його права на вільне пересування та застосуванні для “лікування” невідомих лікарських препаратів, працівники даного закладу незаконно змінили свій діагноз і внесли зміни в історію хвороби пана Юрченка, представляючи його госпіталізацію як наслідок психічного захворювання. У порушенні кримінальної справи журналістові спершу було відмовлено.

Після тривалої бюрократичної тяганини 18 грудня 2000 року Чорноморський районний суд задовольнив цивільний позов пана Юрченка про визнання незаконним лікарського висновку лікаря–нарколога місцевої райлікарні пана Вирапаєва, а 5 жовтня 2001 року Чорноморська районна прокуратура врешті–решт порушила кримінальну справу, що й досі залишається відкритою. Нині кримінальна справа за позовом пана Юрченка затребувана прокуратурою Криму. Ми сподіваємося, що цю справу буде доведено до кінця і рішення, яке буде прийнято, покриватиме завдані позивачеві моральні та матеріальні збитки. Незабаром пан Юрченко повідомив, що справу № 58369, порушену слідчим прокуратури району А. Сахаровим проти посадових осіб Чорноморської районної лікарні за фактом зловживання службовим становищем, було припинено за рішенням прокурора району.

У зв’язку із цим пан Юрченко вимагає від прокуратури АРК відмінити постанову прокурора Чорноморського району про припинення кримінальної справи проти посадових осіб Чорноморської районної лікарні. Проте до сих пір усі скарги до прокуратури АРК не мали жодних наслідків для суті справи.

– Напад на головного редактора газети “Деловой Бердянск” Тетяну Горячеву

“28 січня в місті Бердянську Запорізької області невідомий плеснув розчином соляної кислоти в обличчя головного редактора газети “Деловой Бердянск” Тетяни Горячевої. Це сталося пізно ввечері на одній з неосвітлених вуличок морського курорту. Міліція висунула версію про родинно–побутові причини того, що сталося. А колеги Тетяни Горячевої пов’язують трагедію з її професійною діяльністю. Т. Горячева відмовилася від госпіталізації” (“Сегодня”, 31 січня 2002 р.).

За повідомленням газети “Вечерние вести” від 6 лютого 2002 року, колектив газети, побоюючись повторного нападу, наполіг на тому, щоб пані Горячева лікувалась удома. Біля неї перебували охоронці. За твердженням співробітників видання, цей інцидент слід розглядати як розправу міської влади з незручною газетою напередодні виборів. За їхніми словами, їм неодноразово погрожували. Міська влада подавала судові позови на нечувані суми, намагаючись порушити проти Т. Горячевої справу за наклеп. Однак прокуратура не знайшла в діях газети складу злочину. Як стверджують журналісти, “влада взяла їх у кільце інформаційної блокади”.

Українське представництво організації “Репортери без кордонів” узяло під свій контроль розслідування злочину, скоєного 28 січня 2002 року в місті Бердянську Запорізької області проти Тетяни Горячевої. Нині вони перебуває на лікуванні в офтальмологічній клініці імені академіка Філатова в Одесі, де лікарі намагаються відновити їй зір.

Як повідомляє сайт Інституту масової інформації (www.imi.org.ua), 7 лютого в листі на адресу Президента України Леоніда Кучми представники “Репортерів без кордонів” висловили обурення з приводу нападу, вчиненого на Тетяну Горячеву. “Неприпустимо, щоб журналісти, які відмовляються прислуговуватись інтересам окремих осіб і всього–на–всього виконують свій прямий обов’язок, інформуючи населення, ставали жертвами нечуваних актів насильства”, – заявив Робер Менар.

За даним фактом Бердянським РВ УМВС України в Запорізькій області порушено кримінальну справу за ознаками злочину, передбаченого ч. 4 ст. 296 ККУ (хуліганство).

У відповіді українському представництву організації “Репортери без кордонів” – Інституту масової інформації, наданій Адміністрацією Президента України, зазначалося, що глава держави “поділяє стурбованість у зв’язку із скоєнням цього зухвалого злочину”. В листі також указано, що в результаті роботи слідчо–оперативної групи “з найбільш досвідчених працівників” 24 лютого було затримано мешканця м. Бердянська, котрого раніше судили за незаконне зберігання наркотиків: перебуваючи в стані наркотичного сп’яніння, той бризнув зі шприца в обличчя журналісту рідиною із соляною кислотою, причому вчинив цю дію з метою самозахисту.

Представники Інституту масової інформації (ІМІ) відвідали редакцію “Бердянска делового” і провели власне журналістське розслідування. На сайті інституту розміщено матеріал, уривки з якого ми наводимо далі.

“Я впевнена, що спроба осліпити мене є помстою”, – переконана головний редактор газети “Бердянск деловой” Тетяна Горячева. Але місцева міліція дотримується іншої думки. Як засвідчили колеги Тетяни, міліція наголошує виключно на ймовірних побутових мотивах події.

За два дні до нападу на стіні редакції з’явився напис образливого змісту, появу якого Т. Горячева схильна розцінювати як попередження. Міліція зв’язку між написом на стіні і нападом на журналістку вбачати не бажає. “Це дві різні справи”, – намагалися переконати представників ІМІ в міліції міста. Зразки фарби з напису міліція спробувала взяти на експертизу лише 20 лютого – майже через місяць після спроби осліпити Тетяну та після того, як сама справа щодо нападу на журналістку набула міжнародного розголосу.

У день нападу за півгодини до виходу Т. Горячевої з редакції співробітники помітили машину з вимкнутими фарами, де сиділи двоє людей. Колеги тоді не звернули особливої уваги на цей факт. Але не виключено, що з цієї автомашини могли стежити за Тетяною. Йдучи додому темною вуличкою, Горячева побачила чоловіка і на якомусь інтуїтивному рівні відчула щось тривожне. “Я прискорила ходу і спробувала обігнати його зліва, – пригадує Тетяна, – проте, коли ми порівнялися, чоловік, не обертаючись, правою рукою вихлюпнув мені в обличчя зі склянки (або банки) їдку рідину”. Від несподіванки Тетяна ковтнула порцію кислоти. Через це в неї пізніше діагностували опік стравоходу та дихальних шляхів. Вона намагалася затулити обличчя, але було вже надто пізно. Пекло обличчя, вона відчувала, що сліпне на місці. Наступного дня шеф–редактор “Бердянска делового” Сергій Білоусов знайде ключі, які Тетяна вже дістала на той момент із сумочки: додому залишалося майже нічого. З кишені в неї випав мобільний телефон. Вона б його не побачила, але від падіння на апараті загорілося табло. На щастя, останнім номером, який був набраний на телефоні, був номер Білоусова. Сергій у той час зі струсом мозку, що його він отримав в автомобільній катастрофі, котру журналіст теж не вважає випадковістю, перебував на лікарняному вдома. Він вибіг і забрав Тетяну.

Пані Горячева каже, що попри стрес та гострий біль добре запам’ятала нападника. “Це був чоловік віком 25–30 років. Сіра куртка, в’язана шапочка. Військова статура. Пряма спина, розвернуті плечі. Я була здивована, наскільки впевнено і спокійно він поводився. Замість того щоб бігти з місця нападу, він спокійно пішов собі, повернув на іншу вулицю і зник”, – розповіла журналістка.

Обличчя й очі безліч разів промивали проточною водою. Викликали офтальмолога та міліцію. Стражам порядку свідчення фахового офтальмолога видалося замало, тож один із міліціонерів додатково намагався викликати швидку допомогу. Швидка так і не приїхала. Наступного ранку родина Тетяни почула від оператора швидкої, що виклик не був зареєстрований.

24 лютого 2002 року міська міліція оголосила, що чоловік, який вихлюпнув Тетяні в обличчя кислоту, сам прийшов з повинною. Це буцімто був безробітний наркоман із шприцом у кишені. Кислотою він запасся нібито з метою самооборони. Наркоману буцімто видалося, що Тетяна збиралася на нього напасти, тож він у порядку запобігання й бризнув їй в очі кислотою. А потім утік...

З представниками ІМІ міліціонери Бердянська не дуже прагнули спілкуватися. Начальник слідчого відділу міліції Григорій Цуканов спекався небажаних гостей, переадресувавши їх до начальника міськвідділу міліції Леоніда Бунчука. Заступник останнього Анатолій Шепель, котрий теж був присутнім на зустрічі з місією “Репортерів без кордонів – ІМІ”, роз’яснив, що “справа була порушена саме за фактом хуліганства, оскільки сама Горячева при наданні первинного пояснення висунула таку версію”. Але незважаючи на це міліцією відпрацьовуються всі вірогідні версії. З першого дня була створена слідча оперативна група. Тривають оперативно–розшукові заходи. Справа перебуває на контролі Президента України.

Звинувачення підозрюваному не висунуто, оскільки не відбулась експертиза, яка стане можливою тільки після того, як Тетяна одужає та зможе брати участь у слідчих діях. Правоохоронці дали зрозуміти, що вони не виключають імовірності відмови підозрюваного від власних слів.

У прокуратурі міста також не поспішали спілкуватися з представниками міжнародної правозахисної організації. Коротка зустріч із заступником прокурора міста Русланом Сірим дала інформацію, що “не добуто жодних доказів у тому, ніби справа Горячевої може бути пов’язана з виконанням її професійних обов’язків журналіста”. Мовляв, саме так нам презентувала ситуацію міліція і ми не маємо підстав вважати інакше. Щодо напису на стіні редакції та інформаційної довідки МВ УМВС Бердянська Р. Сірий, який тільки тиждень перебуває на цій посаді, визнав, що він “не в курсі справи”. Працівники ІМІ запропонували заступникові прокурора для всебічного розслідування запитати у фахового судмедексперта, чи можна отримати тілесні ушкодження такого характеру і локалізації, які має Тетяна Горячева, шляхом попадання рідини, направленої з медичного шприца в обличчя. Експертиза, за даними правоохоронців, може бути проведена тільки після повернення Тетяни додому і після того, як з’ясується, чи дозволяє стан її здоров’я цю саму експертизу проводити.

“Це – однозначно помста, – впевнена Тетяна Горячева. – Думаю, напад однозначно пов’язаний з виборами. Я була надто помітною”. Сергій Білоусов, шеф–редактор газети “Бердянск деловой” не такий категоричний у висновках: “Про мене, це радше попередження. Інакше б замість цього Тані в обличчя мали б вихлюпнути не розчин, а концентрат кислоти“, – зазначив він.

ІМІ висуває такі версії: усування політичного конкурента; помста за журналістські публікації; зведення особистих рахунків.

На користь першої версії говорить той факт, що Т. Горячева є не лише головним редактором газети “Бердянск деловой”, але й депутатом міськради. Нині вона балотується до Запорізької обласної ради народних депутатів. “Горячева завжди на сесіях міськради презентувала думку, яка відрізнялась від інших”, – заявив мер міста Бердянськ Валерій Баранов. Цілком логічно припустити, що декому з–поміж тих, хто намагається наразі або зберегти владу, або її здобути, було би вигідно унеможливити повноцінну участь Тетяни у виборах. “Я намагалася відстоювати позиції ЗМІ на сесіях міськради – цензура в Бердянську просто жахлива. А виступити на сесії проти мера – це означає викопати собі могилу, моментально почнеться пресинг”, – розповіла сама Тетяна. “Газета, де працює Тетяна Горячова, перебуває в опозиції до мене вже чотири роки. Опозиція вкрай необхідна будь–якій владі. Моє щастя, що моя опозиція така дохла”, – поділився з представниками ІМІ мер міста. У боротьбі за посаду мера “Бердянск деловой” підтримує іншу кандидатуру – пана Дмитра Беро, прямого суперника Валерія Баранова. До речі, за кілька днів до нападу на Тетяну Горячеву автомобіль, у якому перебували шеф–редактор “Бердянска делового” Сергій Білоусов та кандидат на посаду мера Дмитро Беро, потрапив в аварію, яку пан Білоусов також не схильний вважати випадковістю. Прогнози дають більший шанс на перемогу нинішнього мера – пана Баранова, котрий перебуває на посаді з 1998 року. Інша версія полягає в “незручності” газети. “Багатьох дратує наша газета, – каже шеф–редактор “Бердянска делового” Сергій Білоусов. – Ми намагаємося давати критичний погляд на події, не поливаємо брудом своїх політичних опонентів. Пишемо про зловживання владою, про корумпованість, про нецільове витрачання бюджетних коштів”. Газета мусила перереєструватися саме через конфлікт із мером. Навесні 1998 року газета – тоді ще “Деловой Бердянск”, заснований організацією “Асоціація підприємців” в червні 1995 року, – надрукувала статтю, де йшлося про те, як нова влада намагається звести рахунки з довіреними людьми попереднього мера, через котру Баранов подав позов на газету, в задоволенні якого йому було відмовлено. Проте виданню довелось перереєстровуватись, і з серпня 1998 року газета має назву “Бердянск деловой”.

Мер не думає, що напад на Горячеву є помстою за журналістську працю, проте він відкидає також “наркоманську” версію. З його точки зору, це банальне хуліганство.

Юридично оформлені претензії до журналістської творчості Т. Горячевої є і в голови міськсуду Юрія Домашенка. Його позов про захист честі і гідності проти газети “БД” нині перебуває на розгляді в Приморському суді. Пан Домашенко сподівається виграти позов і погрожує новим – про моральну шкоду в розмірі 100 000 гривень. Публікація, на яку розгнівався поважний суддя, складалася з трьох абзаців та розповідала про події навколо номінування Домашенка на сан безстрокового судді. Це питання було винесене на засідання Комітету Верховної Ради України з правової політики. “БД” розповів городянам, що комітет таки проголосував “за” кандидатуру Домашенка, але з невеликою перевагою голосів. Розголошення інформації про голосування пан Домашенко визнав образливим для себе. До того ж в останньому абзаці матеріалу говорилося про проблеми з місцевою владою, котрі нібито має пан суддя. Юрій Домашенко визнав зайвими для себе оприлюднення подібних припущень.

Розгляд справи проти “БД” був спочатку призначений на 11 лютого, але, виходячи з важкого стану Горячевої, засідання відклали на 26 лютого, потім – до остаточного одужання журналістки. Приклад суддівської оперативності особливо вражає в той час, коли поряд, у Донецькій області, суд публічно заявляє про те, що не має ані фінансових, ані моральних можливостей займатися справою Александрова… Можливо, є сенс перенести слухання щодо вбивства Ігоря Александрова в Бердянськ? Юрій Домашенко, як і мер міста, не вірить у “наркоманську версію” та відмітає політичні і професійні мотиви. “Це справа суто побутова”, – вважає він.

У газети існує конфлікт і з Анатолієм Резніковим – директором морського порту Бердянська, хоча той вірить, що Горячева “не могла назвати мене в переліку осіб, хто міг би жадати її знищення”. Директор порту дотримується думки, що “це політична справа, з якого боку до цього не підійдеш”.

Більшість працівників редакції схиляються до журналістської версії нападу на їхнього головного редактора. Працівники пригадали всю історію непростих стосунків з мерією: спробу ліквідувати газету; неподовження терміну угоди на оренду приміщення; інформаційну блокаду від офіційної мерії впродовж двох років, неможливість друкувати газету в місті... Всі працівники редакції наголошують на незбігу слів Тетяни та інформації в міліцейській довідці. Міліціонерам найбільше до вподоби побутова версія.

Як зазначають працівники ІМІ, “версія особистого конфлікту на грунті ревнощів від початку найбільше сподобалась міліції. Проте досить швидко з’ясувалося, що вона не має під собою підстав і що слідство мусить працювати далі. Тоді настав час заявити про себе “наркоманові”.

Бомжі, наркомани, раніше судимі… Складається враження, що всі ці категорії людей є найбільшими ворогами журналістів та вільної преси. Або – свідченням того, що під пильним оком Ради Європи та інших міжнародних організацій правоохоронці не можуть дозволити собі, як раніше, взагалі не розслідувати напади на журналістів. Схоже, принциповий професіоналізм стражів порядку ще не прийшов на зміну успадкованій з радянських часів здатності імітувати діяльність. І підганяти результат під очікування “господарів життя”. На жаль, подібна імітація є також розхожою практикою в роботі багатьох вітчизняних медіа, як не прикро це визнавати”.

– Відмова редакторові газети “Франт” (Куп’янськ–Вузловий, Харківська область) в акредитації на нараді–семінарі “Світ сприйняття для дітей” за участю глави Харківської ОДА В. І. Потапова

У номері газети “Франт” від 7 лютого 2002 року йдеться про відмову пропустити редактора газети на зустріч із заступником глави Харківської ОДА В. Потаповим.

Куп’янщина загомоніла в очікуванні чергової зустрічі з колишнім мером Куп’янська, а нині заступником глави Харківської обласної держадміністрації В. І. Потаповим. Відтак непомітно для більшості куп’янчан пройшла в переповненій залі Палацу культури нарада–семінар “Світ сприйняття для дітей”. Місцеві чиновники, застосовуючи перевірену тактику пострадянських часів, зібрали “повний комплект” з учителів і школярів. Організатори попередили про доленосний захід тільки газету “Вісник Куп’янщини” і телебачення. Від гріха подалі, вони, мабуть, призабули про “Франт” із накладом у 6000 примірників (до речі, в ніч з 27 на 28 січня під час пограбування кіоску “Преса” біля ринку міста Куп’янська зловмисниками було викрадено пресу з автомобілів та примірники газети “Франт”). Редактор вирішив прорватись у переповнений зал, та було вже запізно. Чиновник міськвиконкому на запитання: “Чому така дискримінація незалежної газети? Чому не повідомили редактора про семінар за участю Василя Івановича?” нерозбірливо відповів: “Я не маю жодного уявлення, що це за нарада і хто її організовував. Звертайтесь до виборчої комісії”. Член виборчої комісії, поспівчувавши, додав: “Це не в моїй компетенції”. А “добив” редактора чиновник із держадміністрації, який офіційно запросив на нараду–семінар колег з офіційної преси: “Я нічого не знаю і запрошеннями не займався”. Інформацію про це можна підтвердити на сайті Харківської правозахисної групи www.khpg.org

– Адміністративне перешкоджання розповсюдженню газети “Комуніст” у Городенківському районі Івано–Франківської області

Газета КПУ “Комуніст” (№ 11 від 6 лютого 2002 року) поінформувала про тиск, що справляється Городенківською районною державною адміністрацією на передплатників цього видання. 16 січня заступник голови РДА змусив завідуючого районним відділом народної освіти, завідуючу централізованою бібліотечною системою району і директора районного центру дитячої та юнацької творчості направити в районне відділення зв’язку відмову від отримання цієї газети. За цього друкований орган ЦК КПУ було передплачено Городенківською райорганізацією КПУ за свої кошти для всіх шкіл і бібліотек району.

– Порушення кримінальної справи проти редакції газети “Голос України” за фактом незаконного користування державним майном і коштами держбюджету

Преса (“Сільські вісті” від 7 лютого, “Голос України” від 5 лютого, “Україна молода” від 7 лютого) пише про закиди редакції парламентської газети “Голос України”, яку звинувачують у тім, начебто вона не існувала від 1990 до 1999 року, а відтак незаконно отримувала кошти з державного бюджету на видання.

23 січня Генеральна прокуратура порушила кримінальну справу за цим фактом. На думку головного редактора “Голосу України” Сергія Правденка, поки триватиме слідство, газета може фінансово померти. Зараз вона ще може виходити за рахунок позабюджетних коштів, але за два тижні вони будуть вичерпані, тож перспектива виглядає печально.

Як пояснив С. Правденко, засновником газети в 1990 році виступила Верховна Рада, а видавцем була Президія Верховної Ради. З 1996 року, тобто з часу прийняття Конституції, з відміною Президії ВР права видавця було передано трудовому колективу газети. Рахункова палата, котра перевіряла фінансово–господарську діяльність видання, виявила, що його не було зареєстровано. Однак у законі “Про друковані засоби масової інформації (пресу) в Україні” від 1992 року вимоги про обов’язкову перереєстрацію видань, створених до набуття чинності цим законом, немає.

С. Правденко наголосив, що відчуває особисту образу за травлю очолюваної ним газети і відмовляється від звання “Заслужений журналіст України”.

– Пограбування офісу Хмельницької обласної газети “Фортеця”

У ніч з 16 на 17 січня було пограбовано офіс газети “Фортеця”. Враховуючи той факт, що головним редактором її є голова облорганізації партії “Нова політика” Ольга Жмудовська, прес–служба ПНП висловлює припущення, що об’єктом особливого інтересу грабіжників був викрадений ними комп’ютер з партійною інформацією. Відтак “Нова політика” вважає цей випадок не звичайним пограбуванням з корисливих мотивів, а провокацією, яка має на меті послабити позиції партії напередодні виборів та перешкодити об’єктивному висвітленню політичних подій на сторінках одного з найвпливовіших обласних видань Хмельниччини. “Партія “Нова політика” різко засуджує подібні дії, які перешкоджають активній роботі засобів масової інформації й учасників виборчого процесу, а також звертає увагу на непоодинокість таких випадків, які не можуть мати місця в країні, що прагне стати правовою та демократичною”, – говориться в повідомленні прес–служби ПНП.

– Побиття заступника голови партії “Молода Україна”, голови Львівської обласної організації партії Мар’яна Кізими та голови громадського об’єднання “Нові люди” журналіста Андрія Скопа

Ми отримали заяву прес–служби партії, в якій ідеться про те, що близько 16 години 6 листопада 2001 року двоє невідомих побили заступника голови партії “Молода Україна”, керівника її Львівської обласної організації Мар’яна Кізиму та голову громадського об’єднання “Нові люди” журналіста Андрія Скопа. Злочинці здійснили напад у центрі Львова, на проспекті Свободи, на очах у численних перехожих та в присутності працівника правоохоронних органів.

У лікарні, куди звернулися потерпілі, Мар’янові Кізимі наклали 12 швів на обличчя, а в Андрія Скопа констатували численні ушкодження голови.

Партія сподівається, що причина нападу криється не в політичній чи професійній діяльності потерпілих, хоча злочин був скоєний через кілька годин опісля прес–конференції, присвяченої створенню виборчого об’єднання “Наш дім” для участі у виборах до місцевих органів влади. Мар’ян Кізима протягом 1996–1998 років працював головним редактором журналів “Смолоскипи” та “Нова хвиля”, з 1999 року почав активно займатись політичною діяльністю, відстоював інтереси соціально незахищених верств населення, боровся із порушеннями законності.

У заяві висловлено глибоке занепокоєння з приводу нападу і надія на те, що на цей раз правоохоронним органам вдасться розшукати і притягти до відповідальності справжніх злочинців.

– Припинено вихід газети “Кримська світлиця” – єдиної в Криму впливової україномовної просвітницької громадсько–політичної і літературної газети

15 січня 2002 року в пресі було опубліковано звернення колективу газети “Кримська світлиця”. З листопада 2001 року газета, якій окремим рядком у Держбюджеті України передбачена фінансова дотація (поряд із дитячими та фаховими виданнями), не отримала жодної копійки. “Ми до останнього стукали у двері всіх київських владних структур, від яких залежить доля часопису, тому вважаємо, що відповідальність за позбавлення кримських українців україномовного просвітницького друкованого слова несуть і вони. Руйнувати завжди легше, ніж відбудовувати, в тому числі й газети. Прикро, що на одинадцятому році розбудови нашої держави ми й досі не навчилися обходитися без руйнувань”, – мовиться у зверненні колективу “Кримської світлиці”. Представники громадських організацій Севастополя звернулися до керівництва держави із заявою, в якій вказують, що: “а) фінансовий зашморг для єдиної кримської україномовної газети зладнаний антиукраїнськими силами в уряді України;

б) недофінансування урядовими структурами потреб газети є грубим порушенням закону про бюджет України на 2001 рік, де заплановані витрати записані окремим рядком; порушенням законів є й невиплата заробітної плати співробітникам видання;

в) невихід газети призведе до обмеження культурних та мовних прав українців, що мешкають у Криму: вони позбавляються можливості отримувати інформацію рідною мовою та обмінюватися думками через газету спільноти;

г) припинення фінансування під час передвиборної кампанії спрямоване на позбавлення виборців різнобічної інформації про депутатів, партії та блоки;

д) вдаючись до такого роду діяльності або бездіяльності, урядові чиновники знищують острівець української правди в океані московськоорієнтованої пропагандистської кримської преси, що становить загрозу національним інтересам держави. Наївно було б чекати і будь–якої допомоги від антиукраїнської влади автономії, яка традиційно сприяє облаштуванню лише прибульців із Росії.

Слід зауважити, що позбавлення фінансування єдиної на півострові україномовної газети державницького спрямування відбувається на тлі подальшої московської інформаційної експансії в Україні загалом, а на півострові особливо.

Постає питання: навіщо потрібне державі економічне зростання, якщо не для відчутного збільшення витрат на задоволення культурних, релігійних, інформаційних потреб українців?

Закликаємо вище керівництво України змінити акценти в державному будівництві щодо кримського питання та в інформаційній політиці держави.

Вимагаємо негайно відновити фінансування газети “Кримська світлиця” згідно із законами України про бюджет на 2001 та 2002 роки.

Сподіваємось, що наші справедливі вимоги підтримають партії й організації державницького спрямування”.

Детальна інформація міститься в Інтернеті на сайті “Українське життя в Севастополі” за адресою http://ukrlife.bravepages.com



– Складнощі у справі засудженого журналіста Руслан

Команда «Детектора медіа» понад 20 років виконує роль watchdog'a українських медіа. Ми аналізуємо якість контенту і спонукаємо медіагравців дотримуватися професійних та етичних стандартів. Щоб інформація, яку отримуєте ви, була правдивою та повною.

До 22-річчя з дня народження видання ми відновлюємо нашу Спільноту! Це коло активних людей, які хочуть та можуть фінансово підтримати наше видання, долучитися до генерування спільних ідей та отримувати більше ексклюзивної інформації про стан справ в українських медіа.

Мабуть, ще ніколи якісна журналістика не була такою важливою, як сьогодні.

Долучитись