Середа, 4 вересня 2024 року

Новини і дайджест матеріалів «Детектора медіа».

Привіт. На зв’язку Марина Леончук, комунікаційна менеджерка «ДМ».

Редактори релокованих медіа поділилися досвідом роботи «в екзилі», а організації, які їм допомагають, — міркуваннями про те, чому релокантів варто підтримувати. «Детектор медіа» поспілкувався з трьома головними редакторами медіа, які з початком російської військової агресії в Україні виїхали з окупованих або прифронтових територій, але не втратили зв’язку зі своєю аудиторією та продовжують працювати в нових містах. Ольга Чорна вирішила дізнатися, як вони налаштували роботу на новому місці, які виклики при цьому довелося долати, як вдається не втрачати зв'язок зі своєю аудиторією, зберігати дієздатні колективи, розв'язувати фінансові питання та які в них плани на «після перемоги».

А Ірина Семенюта слухала учасників форуму «Воєнні медіавиклики 2024: Стійкість», які працюють на фронті. Вони розповідали, як побудувати взаємодію між журналістами та військовими. З початком повномасштабного вторгнення багатьом українським медійникам довелося опанувати сферу воєнної журналістики — навчитися працювати в надзвичайно важких умовах, уникати небезпеки та ледь не повністю покладатися на військових: «Треба зрозуміти, як працювати і з військовими, і з цивільними. Спочатку робиш багато помилок, потім розумієш: наступного разу зробиш по-іншому. Але ж і ситуація постійно змінюється. Коли почався “сезон звільнення територій”, то актуально було говорити про міни. Якщо зараз поїхати, наприклад, у Мирноград, то там не треба буде боятися мін, там найбільший ризик — це FPV-дрони».  Чому «потрібні зв’язки з пресофіцерами та багато терпіння» усім — читайте тут.

А це вже текст про роботу медійників у тилу: «Брудний прийом. Як владний телемарафон атакує Віталія Кличка». Його написав Олександр Морський. Ось як мій колега починає свій матеріал: «Телевізійний марафон “Єдині новини” — це політичний інструмент в руках Офісу президента. Абсолютна влада над телебаченням дуже швидко розбестила команду Володимира Зеленського. І перетворила спільну українську трансляцію на слугу одних “слуг”». Далі в тексті наведені аргументи та описаний масштаб чорного піару, спрямованого проти «поганої київської влади». І це в той час, коли проблеми Києва, дійсно, реальні. Раджу прочитати текст, у якому змальована фактажна картинка, як «слуги народу» атакують київську владу. А колишні ведучі Медведчука їм допомагають.

Слушним тут здається посилання на текст директорки «ДМ» Галини Петренко. У себе на  фейсбуці вона поділилась враженнями від конференції про свободу слова та роль Суспільного в часи війни: «Учорашня конференція Суспільного не містила в собі конфлікту: зібралися всі ті, хто Суспільне підтримує. Але пару новин і спостережень звідти є. Хтось дуже спритний в процесі немедійної законотворчості повернув юстування рішень Нацради; якби хтось вольовим рішенням консолідував усі гроші, що їх держава виділяє на медіа, і спрямував значну частку від них на виробництво контенту, то виявилося б, що грошей є чимало. Але ми ж знаємо, що заважає: держава хоче контрольовані медіа, західні партнери хочуть Суспільне. Традиційне "давайте після свят" перетворюється на "давайте після виборів". Тобто, можливо, не всі з нас уже це й побачать. Дуже теоретично Україна могла б стати регіональним лідером у виробництві розважального контенту, в тому числі копродукційного, для регіону пост-СРСР, який хоче зістрибнути з голки російського кіносеріального продукту — Молдова, Вірменія, Середня Азія. Але Україна не має навичок нав'язування свого лідерства іншим державам, а інші держави хочуть мати свій городик. Тут хіба якщо втрутяться консолідуючі зусилля якоїсь держави з давніми навичками метрополії (і я знаю такі проєкти співпраці, але не кіносеріальні). Дуже незрозуміло, чи забезпечені генераторами всі передавачі радіосигналу. Тобто виробники контенту можуть зробити свою роботу, але аудиторія все одно може її не почути». Матеріали з конференції вже готують мої колеги. Заходьте до нас на сайт “Детектор медіа”, щоб не пропустити.

Що з нами не так?

А тут Юлія Лавришин зібрала реакції медійників на хейт Клавдії Петрівни: «Анонімна артистка відкрила своє обличчя — й користувачі соцмереж почали писати образливі коментарі». Контекст: в останні дні літа, 30 і 31 серпня, у Києві пройшли два поспіль концерти української співачки Клавдії Петрівни, під час яких вона відкрила власне обличчя та назвала своє справжнє ім’я — Соломія Опришко.  Ці концерти й «деанонімізація» Клавдії Петрівни стали приводом для обговорення, яке, неочікувано, переросло у цькування й образи на адресу співачки.  Деякі користувачі засуджували її зовнішність чи спів. Масове цькування та образи на адресу виконавиці в багатьох викликали бажання  заступитися за неї. Зокрема відреагували на це медійники. 

А давайте ж про музику: хто і що слухає. Підлітки розповіли, чому досі слухають російське. Якщо ви думали, що все погано, то так. Усе погано. Але тексти Лєни Чиченіної (редакторки «Антоніни») розкривають тему з різних боків, і висновки такі: «Вони (тинейджери) — одна з найбільш незахищених верств. І їх повинні оберігати дорослі. Нагадаєте, чи є у нас в школі обов’язкові та кваліфіковані уроки інформаційної гігієни? Щоб із самого малечку роз’яснювати, де ІПсО, де вкид, де маніпуляція. Аби вони вже згодом самі могли захиститися. Чи є такі предмети в кожному універі? Що в нас із вивченням політичної сфери? Де популярні програми для дітей і тинейджерів на телебаченні? Телебачення, нагадаю, в нас і в соцмережах існує, а не лише в ефірному мовленні, яке молодь не дивиться. Питання, справді серйозне». Співрозмовники Лєни (наша Антоніна поїхала на пляж відпочити, але поблизу за столиком зустріла зграйку підлітків, які теж приїхали відпочити, але трохи по-іншому — слухаючи російське, от Лєна й пішла до них поговорити) сказали, що російську музику хотіли б публічно слухати дуже багато людей. Але побоюються осуду. Що з усім цим робити — так просто й не скажеш, проте в Лєни є думки. Вони тут. Але й «про нашу танцювальну сцену дізнаються більше мільйона людей у світі». Хто і де їм про неї розповів — читайте в рубриці «Шоубіз».

«Янович — сором’язливий, Кравець не вміє імпровізувати, а Притула робить іншу кар'єру».

А це вже наша Катерина Городнича пояснює, чому попри численні спроби запровадити late night show на українському телебаченні успіху досягти не вдалося. Чи є в нас шанси побачити справжнє українське лейтнайт у майбутньому? Про все це ведучі подкасту «Медіуми» Наталя Соколенко та Вадим Міський поговорили з Катериною Городничою, журналісткою медіатаблоїда «Антоніна». А також про невдалі спроби запустити популярний на заході телеформат, помилки продюсерів у виборі ведучих і початок занепаду формату у світі через посилення конкуренції між телебаченням і стримінговими платформами.

Наразі це все.

Дякую, що дочитали цього листа до кінця.

Більше текстів наших авторів у різних форматах ви можете читати у фейсбуці, інстаграмі, телеграмі,  вотсапі та на сайті «Детектор медіа». Увесь зворотний зв'язок також пишіть сюди — мені на пошту. А ще всією командою ми будемо вдячні, якщо порекомендуєте підписатися на цю розсилку вашим колегам та друзям.

До зустрічі. Переможемо!

Ваша комунікаційна менеджерка «ДМ» Марина Леончук.